Країна прожила п’ятий рік в умовах війни
2018-й - п’ятий за ліком рік, який ми прожили в умовах війни. І хоча бойові дії тривають лише на Сході країни, проблема миру – перша серед пріоритетів українців в усіх куточках країни. Про те, що війна триває, наприкінці року всім нагадали сумнозвісні події в Керченській протоці. 24 українські моряки, які захоплені росіянами у полон, а ми прожили останній місяць в режимі воєнного стану.
Цей рік був примітний і іншими, менш драматичними, але значущими подіями і трендами. Усі вони свідчать: країна змінюється, змінюємося і ми.
Верховна Рада ухвалювала чимало важливих рішень, триває медреформа, іде передвиборча кампанія, будується єдина українська церква, і звичайно ж, вибухають скандали. Куди ж без них в українській політиці?
З виру цих подій «Главком» обрав ключові – ті, що приковували найбільшу увагу наших читачів і провокували найгостріші обговорення.
Агресія РФ на Азові
Прикордонні кораблі Російської Федерації 25 листопада скоїли агресивні дії проти українських кораблів. Так, два малих броньованих артилерійських катери та рейдовий буксир ВМС ЗСУ переходили з порту Одеси до Маріуполя планово та відповідно до міжнародних норм. Проте в Росії заявили, що нібито, українські кораблі «неправомірно зайшли в тимчасово закриту акваторію територіального моря РФ».
Російські прикордонники відкрили вогонь по українських кораблях, внаслідок чого шестеро українських воїнів зазнали поранень. Також Росія захопила два українських судна та взяла в полон 24 українських моряків. У Москві обвинувачують українську сторону у провокації. Наразі 24 українських моряків у РФ судять за, нібито,незаконний перетин державного кордону.
Світова спільнота вкрай негативно відреагувала на дії Росії.
Президент США Дональд Трамп скасував свою зустріч із президентом РФ Путіним, яка планувалась на полях саміту G20 в Аргентині, через цей акт агресії.
Введення воєнного стану
Після атаки РФ у Керченській протоці Україна ввела у 10 областях воєнний стан до 26 грудня. Тим часом Росія почала блокувати українські судна та порти в Азовському морі.
Голосування за введення воєнного стану було дуже скандальним. Радикальна партія та «Батьківщина» вимагали додаткових консультацій із Порошенком. Врешті особливий стан ввели не на 60 днів, як передбачалося, а на 30, у 10 областях, без якихось явних обмежень прав та свобод громадян. Після того, як 30 днів спливли, 26 грудня на спеціальному засіданні Ради національної безпеки і оборони президент Петро Порошенко заявив, що цей режим був необхідний для відбиття можливого широкомасштабного наступу російських військ. Президент не просив Верховну Раду про продовження цього режиму, тому що попереду вибори глави держави. В умовах воєнного стану їх необхідно було б відстрочити.
Воєнний стан розглядається з двох боків: по-перше, як перша такого рівня реакція держави Україна на агресію в Азовському морі, по-друге, як крок загадковий, ефективність якого під великим питанням.
Вбивство Гандзюк
31 липня близько 08:30 ранку в Херсоні невідомий облив сірчаною кислотою Катерину Гандзюк. Жінка була дуже відомою у себе в місті. Громадський діяч та активістка після Євромайдану стала чиновницею: до влади вона прийшла у команді мера Володимира Миколаєнка після виборів у 2014 році, виконувала обов’язки керуючого справами виконавчого комітету Херсонської міської ради.
У Гандзюк було обпечено 40% тіла, їй зробили десятки операцій. З лікарні Катерина виклала у мережу відеозвернення до українців.
4 листопада у лікарні активістка померла. Офіційна причина смерті - тромб. Після цього слідчі перекваліфікували справу, її нині розслідують як закінчене умисне вбивство, бо ж спершу розслідували злочин за статтею… «хуліганство». Смерть Катерини і тривала відсутність результатів розслідування викликали обурення у журналістів та громадськості. Активісти провели кілька акцій під гаслом «Хто замовив Катю Гандзюк?». Для розслідування злочину у парламенті була створена Тимчасоваслідча комісія (ТСК).
Жінка мала цілий ряд недоброзичливців. Серед них називали і правоохоронців. 21 грудня в СБУ заявили, що відпрацьовують версію стосовно нападу на радницю мера Херсона Катерину Гандзюк у зв'язку з її активною позицією щодо незаконної вирубки лісу на території Херсонщини. Згодом у справі затримали голову Олешківської РДА Олену Кравченко-Скалозуб.
«Вбивство» Бабченка
29 травня правоохоронці заявили, що 41-річний журналіст Аркадій Бабченко смертельно поранений на порозі свого дому в Києві. За фактом убивства відкрили кримінальне провадження. Наступного ж дня голова СБУ Василь Грицак дав брифінг, під час якого з’ясувалося, що Бабченко живий. Грицак також заявив, що російські спецслужби замовили вбивство журналіста, а СБУ провела спецоперацію і зірвала замах.
Ще за день генеральний прокурор Юрій Луценко повідомив про існування так званого розстрільного списку, до якого ніби-то увійшли 47 осіб, які могли бути наступними жертвами терористів. Генпрокурор уточнив, що у списку переважно відомі українські журналісти, а також особи, які переїхали з Росії. Їм повідомили про небезпеку і організували захист. Втім, більшість фігурантів списку були скептично налаштовані щодо нього, сумніваючись у його справжності.
Смерть лідера терористів «ДНР» Захарченка
Ватажка бойовиків «ДНР» Олександра Захарченка було ліквідовано 31 серпня: в ресторані «Сепар», куди терорист прийшов зі своїм соратником та другом, терористом на прізвисько «Ташкент», він же -«міністр податків і доходів ДНР» Олександр Тимофєєв.
Звісно, в ОРДО у вбивстві терориста одразу ж звинуватили «українських диверсантів». Щоправда, пізніше вину переклали на Америку. У свою чергу в СБУ заявили, що не мають жодного відношення до ліквідації ватажка бойовиків, адже скоріш за все це результат спроби російських спецслужб усунути одіозну фігуру, яка вже почала заважати росіянам викачувати з українського Донбасу ресурси.
Секретар Ради національної безпеки і оборони Олександр Турчинов так прокоментував вбивство ватажка донецьких сепаратистів: «у окупантів і їх маріонеток завжди один кінець».
Смерть Захарченка стала черговою демонстрацією того, як Росія обходиться з людьми, яких спочатку «пригріла», а потім використала і викинула. За рік до того, у 2017-му, також у результаті вибухів загинули ще двоє самовідданих і на диво жорстоких проросійських бойовиків: Михайло Толстих («Гіві») та Арсен Павлов («Моторола»). Цікава деталь: ще у 2016-му генерал-лейтенант, колишній керівник Головного управління розвідки Міноборони та екс-заступник голови СБУ Олександр Скіпальський в інтерв’ю «Главкому» передбачав ліквідацію Захарченка.
До слова, за кілька днів до смерті терориста у кращий світ відійшов кумир Захарченка: російський співак, «громадянин ДНР» українофоб Йосип Кобзон. Цікавий момент: Захарченка і Кобзона ховали в один день – 2 вересня.
Читайте також:
Квоти на радіо і телебаченні
Власне, у новому режимі – із дотриманням квот на україномовні пісні і передачі – радіостанції та телеканали запрацювали ще з кінця 2016-го. Однак саме у 2018-му квоти сягнули максимального рівня. Вибору у медійників не було, адже за виявлені Нацрадою порушення довелося б сплачувати чималі штрафи.
Справилися медійники непогано. За результатами моніторингу за перше півріччя 2018 року, обсяг пісень українською мовою, що транслювалися в радіоефірі як загальнонаціональних, так і місцевих та регіональних FM-станцій, дорівнює 54%. 8 листопада 2018-го розпочався фінальний етап запровадження квот на україномовні пісні і програми на радіо.
Читайте також:
Справа Надії Савченко
У 2018-му народного депутата Надію Савченко офіційно звинуватили у тероризмі. «У слідства є незаперечні докази того, що депутатка Савченко особисто планувала, особисто вербувала, особисто давала вказівки як провести теракт тут у цьому залі, використовуючи бойові гранати, мінометами зруйнувавши купол Верховної Ради і автоматами добивати тих, хто виживе», — розказав журналістам генеральний прокурор Юрій Луценко 15 березня. Того ж дня він вніс до Верховної Ради подання про дозвіл щодо притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата Надії Савченко. 15 березня Савченко прийшла на допит до СБУ.
Регламентний комітет підтримав всі три подання генпрокурора проти Савченко, а 22 березня Верховна Рада дала згоду на зняття депутатської недоторканності, затримання та арешт позафракційного депутата Савченко.
Слідство вважає Рубана і Савченко спільниками. Рубана затримали чотирма днями раніше, 12 березня, під час спроби потрапити в Україну з «ДНР». За словами заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій Георгія Туки, Рубан перевозив арсенал зброї у меблях. Вже наступного дня, 9 березня, Рубану повідомили про підозру за статтями:«незаконне поводження зі зброєю», «підготовказлочину», «терористичний акт». Сам Рубан категорично відкинув усі звинувачення на свою адресу і заявив, що операцію проти нього спланував офіцер спецполку з позивним «Кедр».
Голова СБУ Василь Грицак тоді заявив, що Службі вдалося запобігти масштабним терактам, які повинні були бути здійснені найближчим часом у Києві та інших містах. Крім того, в СБУ запевняли, що Рубан намагався організувати «Українську федерацію».
Досі, поки сторони захисту Савченко та Рубана ознайомлюються зі справою, суди встановлювали лише запобіжні заходи для Надії: тримання під вартою. Згідно з останнім рішенням суду, Надії доведеться до кінця грудня перебувати в СІЗО. Співпрацювати зі слідством вона відмовилась, хоча за таку співпрацю прокурори обіцяли скоротити їй можливий термін ув’язнення на 4,5 роки. Сторона захисту стверджує, що Савченко загрожу від п’яти років у тюрмі до довічного ув’язнення.
Одразу після того, як Савченко потрапила у СІЗО, на знак протесту проти незаконного ув’язнення вона оголосила голодування. Тривало воно 69 днів, щоправда, з перервами. Перерви робилися задля того, щоб підозрювана могли пройти експертизи на поліграфі, оскільки її організм видавав «недостатні фізіологічні реакції через виснаження».
5 грудня Савченко оголосила сухе голодування «до моменту забезпечення прав і свобод згідно з Конституцією України і чинним законодавством». Голодування тривало шість днів.
Впадає в око, що громадяни, які ретельно відстежували голодування Савченко та її стан під час процесу у Москві, поставилися до ув’язнення нардепа в Україні практично байдуже: жодних масштабних акцій на підтримку Савченко не проводилося, ніхто з впливових політиків і громадських діячів із закликами «звільнити Савченко» не виступав.
Протести «євробляхерів»
Акції протестів власників автівок на єврономерах цьогоріч не сходили зі перших шпальт та новинних стрічок. По-перше, такі протести впливають на життя українців – «євробляхери» блокували дороги, провокуючи затори. По-друге, суспільство розділилось на два табори. Аргументи симпатиків «євроблях» прості: держава повинна створити прийнятні умови для розмитнення автівок з-за кордону. Аргументи противників теж зрозумілі: варто спершу добитися ухвалення прийнятних законів, а потім вже купувати авто, інакше виходить, що власники «євроблях» обійшли закон, а нині ж вимагають цей самий закон підлаштувати під них.
В акціях «євробляхерів» є елементи шоу: показова затримка неподалік від Верховної Ради авто із нардепом Павлом Пинзеником та побиті вікна, біганина за сином президента – нардепом Олексієм Порошенком, і вишенька на торті – вогняне шоу: спалення лідером «євробляхерів» на знак протесту свого LandRover.
Нардепи таки переглянули тарифи, однак «євробляхери» залишились незадоволеними, тож у новому 2019 році варто чекати на продовження «євробляхерської» саги?
Створення Помісної церкви в Україні
15 грудня відбувся Об'єднавчий собор, на якому проголосили створення Православної церкви України, обрали предстоятеля нової помісної церкви – ним став митрополит Київський та всієї України Епіфаній. До останнього моменту Собор був під загрозою через конкуренцію всередині УПЦ КП між Епіфанієм та митрополитом Луцьким Михаїлом. Однак Михаїла вмовили зняти свою кандидатуру.
Натовп на площі перед старовинним храмом чекав на це повідомлення майже 10 годин.
Нового лідераукраїнського православ’я вже привітав і благословив Вселенськийпатріарх Варфоломій, що фактично означає визнання Константинополем Об'єднавчого собору в Києві.
Також ім‘я Епіфанія було виголошене серед імен предстоятелів на літургії у Патріаршомусоборі св. Георгія на Фанарі у присутності Вселенського патріарха.
Остаточне затвердження має відбутися після отримання митрополитом Київським Томосу від Вселенського патріарха – це має відбутися 6 січня 2019 року.
Читайте також:
Світова спільнота привітала Україну із такою подією – звісно, окрім Росії, яка сприйняла створення помісної церкви в Україні як свою глобальну поразку.
Гастрольний бум українських артистів
У зв’язку з тим, що ціла низка російських виконавців стали в Україні небажаними – або через антиукраїнську риторику, або через незаконне відвідування анексованого Криму – зріс попит на вітчизнаних виконавців. Тож 2018-й став роком чергового сплеску гастролей українських артистів. Стадіони, великі концертні зали в українських містах збирали Олег Вінник, Ірина Білик, Ірина Федишин, Ольга Полякова, Тіна Кароль, «Океан Ельзи», «Время и Стєкло», Дзідзьо…
Читайте також:
Приміром, Винник з концертом «Ти в курсі» об'їхав всю Україну, побував у Білорусі: з концертом в Мінську. На початку 2019 року артист оголосив низку концертів у Європі.
Ірина Федишин за останній рік дала 160 концертів — дев'ять місяців провела на гастролях.
Ірина Білик у 2018-му першою провела Всеукраїнський тур із концертною програмою «Без гриму. Найкраще. Про кохання». Співачка, яка вже 30 років зберігає шалену популярність, за кілька місяців дала майже 40 концертів, завершивши тур трьома аншлагами у столичному палаці «Україна», і великим концертом на біс вже влітку в Одесі.
«Плакала»
Про прорив української музики свідчить і феномен нового гурту «Казка». Серед музичних відео найбільше переглядів в Україні в 2018 році зібрав хіт цього колективу «Плакала». Композиція підкорила не лише українських меломанів, а й потрапила в топ-10 престижного міжнародного музичного чарту Shazam, а також – очолила російський чарт «Муз ТВ».
Влітку 2018 року «Плакала» стала першою україномовною піснею, яка очолила два чарти YouTube: «Найкраща композиція» та «Найкращий кліп» за період з 29 червня по 5 липня (Чарти YouTube існують в Україні з травня цього року, - «Главком»).
На форумах, особливо російських – досі не вщухають обговорення: а про що, власне, пісня? Росіянки, які прогнали через Google-перекладач текст пісні, зневажливо називають його «набором слів», «піснею ні про що» (і певно, із гордою зневагою продовжують слухати). Насправді ж текст дуже простий і зрозумілий. Автор слів пісні Сергій Локшин успіху для «Плакала» не прогнозував. Сюжет пісні він, за його словами, підглянув в реальному житті: побачив, як його знайома ридала після сварки з хлопцем, а через 15 хвилин різко припинила зі словами «Гаразд, я подумаю про це завтра...». Відразу ж після цього у його голові з'явилася перший рядок: «поплакала і стоп».
«Плакала» - історія про дивовижне вміння нескінченно сильних дівчат і жінок поплакати і ніби «перезавантажитися», знову продовжувати боротися з обставинами, які буває, з кожним днем стають дедалі складнішими. Самотня молода мама або дівчисько з розбитим серцем - у всіх цей магічний процес відбувається однаково. У тексті я постарався зафіксувати цей стан, - розказував Локшин.
Нагадаємо, що в кінці квітня група Kazka випустила дебютний альбом Karma, в який увійшли десять композицій, наповнені сучасним саундом і ненав'язливим електрофолком.
Спортивні перемоги
Рік, що минає, запам'ятається українським прихильникам спорту тріумфом у фристайлі на Олімпійських іграх у корейському Пхьончхані, успішним виступом одного з боксерів на території країни-агресора, шаленим дебютом юної дзюдоїстки на дорослій першості світу.
Також було здобуто чимало золотих медалей на різноманітних чемпіонатах світу та Європи, а лідерка українського тенісу Еліна Світоліна продовжує встановлювати нові рекорди та перебувати у когорті найсильніших.
Кінобум-2018
У 2018-у на екрани вийшли десятки українських фільмів. Жанри різні: починаючи від серйозних історичних і закінчуючи легкими комедіями. Частина зі стрічок отримала змішані відгуки. Та треба зауважити, що попри критику українцям бракували своїх історичних фільмів. І лише цього року на екрани вийшли «Таємний щоденник Симона Петлюри», «Крути 1918», «Король Данило». А от усі комедії, сімейні фільми, які полюбилися глядачам, важко й перелічити.
Найбільш знаковими стали: «Дике поле», «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила», «Донбас», «Позивний «Бандерас», «Таємний щоденник Симона Петлюри», «МІФ», «Бобот та Енергія Всесвіту», «Я, Ти, Він, Вона», «Пригоди S Миколая», «Коли падають дерева». Але найкасовіший фільм року, за попередніми даними, - «Скажене весілля».
Наталія Сокирчук, «Главком»
Коментарі — 0