Микита Потураєв: Проти нас відкрито спільний фронт. Ціль – завалити президента

Влада президента Володимира Зеленського наразі зазнає потужних інформаційних атак з різних боків. До медіаресурсів Петра Порошенка, які, м’яко кажучи, ніколи не були прихильними до головного політичного конкурента свого власника, доєдналися ЗМІ найбагатшої людини країни Ріната Ахметова. Дійшло до того, що «слуги народу» оголосити бойкот цим медіа.

На іншому фланзі інформаційного фронту теж відбуваються цікаві процеси. Соратники опального лідера ОПЗЖ Віктора Медведчука, телеканали якого за рішенням Радбезу було викинуто з ефіру, тепер намагаються відновити медіаімперію: отримати ліцензію на радіомовлення.

Саме в таких умовах Банкова опинилась у справжньому інформаційному цейтноті. Владній команді доводиться вирішувати відразу кілька надскладних завдань.

Перше. Виправдовуватися через нові подробиці зриву операції з затримання російських терористів-«вагнерівців».

Друге. Синхронізувати меседжі з західними партнерами, які зчинили великий галас з приводу ймовірного вторгнення на територію України. Хоча в Києві не бачать в ситуації на кордоні нічого екстраординарного.

І третє – найпікантніше. Пояснювати пишне святкування ювілею глави Офісу президента Андрія Єрмака: на державній дачі і з залученням гелікоптерів спеціальних служб.

Голова парламентського комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв від «Слуги народу» в розмові з «Главкомом» пояснює, з чим пов’язана ця медійна криза, як влада надалі будуватиме стосунки з телеканалами Ахметова та перераховує тих, хто відкрив спільний фронт проти влади.

Парламентар також переконує: «алармістські» настрої на Заході – це добре для України. І ось чому…

«Якщо в цьому протистоянні перемагає олігарх, то у такої держави буде сумне майбутнє»

Для «слуг народу» несподівано дуже хворобливим питанням стала політика телеканалів, що належать Рінату Ахметову. Ваші представники показово припинили на них ходити. Скільки може тривати цей бойкот?

Скажу про свою особисту позицію. В ситуації відкрито оголошеної нам війни як з боку каналів Ахметова, так і каналів Порошенка, ми б мали взагалі відмовитися від участі у будь-яких програмах приватних каналів. Тільки програми суспільного мовника – це було б політично правильно та обґрунтовано.

«Ситуація з групою Ахметова, дійсно, є безпрецедентною, коли держава починає боротьбу з найбільш впливовою фінансово-промисловою групою» (Фото: Станіслав Груздєв, Главком)

«Суспільного мовника», на жаль, не дивиться стільки людей, як канал «Україна» Ріната Ахметова.

Так, його якраз почали би дивитися, як тільки люди б зрозуміли, що представників влади можна побачити і почути тільки на суспільному мовнику. Ми б таким чином допомогли зростанню рейтингу «Суспільного». Воно, дійсно, є незалежним, і там журналісти абсолютно без всілякої лояльності до нас відносяться. Але це таке радикальне рішення і я на ньому не наполягаю, хоча пропагую і просуваю.

Щодо того, як ситуація з групою Ахметова буде просуватися надалі… Вона, дійсно, є безпрецедентною і першою такою в історії України – коли держава починає боротьбу з найбільш впливовою фінансово-промисловою групою. Навіть протистояння Кучма–Лазаренко зразка 96-97 років у жодне порівняння не йде. Звісно, на той час на кону були велетенські гроші, але у Лазаренка не було такого всеохоплюючого впливу, як у пана Ахметова, коли дуже багато людей в різних фракціях знаходяться з ним у зв’язках. Не було тоді й таких фінансових ресурсів. Незалежно від мого стосунку до партії та президента Зеленського, для держави це – принципова річ для подальшого розвитку. І якщо в цьому протистоянні перемагає олігарх, то у такої держави буде сумне майбутнє.

За яких умов ви почнете знову ходити на ефіри до Шустера?

Слухайте, я поступово відмовлявся від участі в ефірах різних каналів. Я з самого початку відмовився від участі в ефірах всіх каналів Медведчука. В мене дуже простий критерій – як тільки програма перетворюється з інформаційно-політичного на пропагандистське шоу, я в ньому участі не беру.

А ексспікер Дмитро Разумков, що порвав зі «слугами», навпаки на «ахметівських» каналах – частий гість. Які ви бачите перспективи у цього альянсу?

Це ж не альянс, а спільний фронт. І це ж не тільки про Разумкова історія. А й про Порошенка, Яценюка, Авакова, Гройсмана, Комаровського й інших прекрасних, чудових людей. Це абсолютно відкритий фронт проти Зеленського і нас – його команди.

У людей, яких ви перерахували, абсолютно різні історії.

Це ціна їхнім усім принципам і цінностям. Насправді, у них є єдина дійсно наявна спільна цінність – завалити президента Зеленського і нас. Скоріше за все, вони підуть кількома колонами, але це не скасовує того, що це – спільний проєкт. За участю пана Ахметова.

Передача Прямого каналу від Петра Порошенка депутатам його фракції – це очевидний спосіб не потрапити під дію закону про олігархів. Влада якось буде реагувати на такі хитрощі?

Безперечно, Петро Олексійович готується до закону про олігархів і ясно, що таким чином хоче зберегти за собою медіаактивність. На будь-які комерційні угоди влада ніяк реагувати не може. Але якщо говорити про збереження впливу Порошенка на ці медіаактиви, який безперечно відбувається, – це інша історія. Зеленський же не дарма казав, що закон про олігархів – це тільки початок комплексної деолігархізації країни. Як економічної, так і медійної.

Не можна сказати, що сам по собі закон про олігархів дозволить ефективно протистояти ситуації, коли формально медіаактиви переходять до інших людей, а фактично залишаються у колишніх власників. Там просто таких механізмів не передбачено, їх треба додатково розробляти та запроваджувати. Іронія долі полягає в тому, що один з найбільш комплексних законів про прозорість власності та фінансування медіа був розроблений ще у восьмому скликанні нинішнім депутатом від «ЄС» Миколою Княжицьким.

Наш законопроєкт про медіа – це фактично трохи скорочений проєкт Княжицького. Але, можливо, в цій ситуації якраз є привід повернутися до повного тексту закону Миколи Леонідовича і його провести через Верховну Раду. Бо там виписані дуже багато речей, які дозволять, зокрема, боротися з такими ситуаціями. А наш закон про медіа, який залишається на порядку денному, раніше такого не передбачав.

Тобто наразі Порошенко блискуче юридично викрутився?

За тим законодавством, яке діє наразі, – так. Якщо ми хочемо дійсно боротися за звільнення медіа від олігархічного впливу, то маємо боротися з тим, що англійською мовою називається effective control. У нас часто перекладають цей термін як «ефективний контроль», але насправді він означає – «фактичний контроль». А тому боротися з фактичним контролем можна не тільки через інформацію про власність, а й через стеження за фінансуванням, впливом на інформаційну політику. Тому я і підкреслюю, що у нас є законопроєкт, який готував ще Микола Княжицький. Він дуже ретельно дозволяє досліджувати як питання власності, так і фінансування. А щодо визначення контролю над редакційною політикою, – тут треба ще попрацювати.

Соратники пана Ахметова, зокрема Вадим Новінський, як відомо, вели перемовини щодо купівлі у Євгена Мураєва телеканалу «Наш». Після закриття «медведчуківської трійки» він залишився фактично єдиним на проросійському полі. І попри попередження Нацради через риторику, яка лунає в ефірі, сумнівно, що з цим мовником вчинять так само, як зі «112», Newsone та Zik. Хоча б тому, що цей відверто партійний телепроєкт розмиває поле ОПЗЖ. Чи є якісь вказівки депутатам ходити чи ні на цей канал?

Я не знаю, чи ходить хтось з наших депутатів на цей канал. Я точно не ходжу і не збираюся. Держава з цим каналом і з тим, що там відбувається, бореться. Але це повертає нас до того, що, власне, держава може зробити, а що – ні. Тобто до відсутності закону про медіа або інших законів, які б регулювали подібні речі.

Відсутність закону про медіа не завадила «хлопнути» «112» та Newsone.

У тому випадку були формальні підстави запровадити через РНБО санкції проти власника. Хоча до цього півтора-два роки в судах були справи, які ініціювала Нацрада, і нічого не могли з цим зробити. Судді просто казали – а де закон, на який ми можемо послатися? У нас в законодавстві немає нічого ані про розпалювання міжетнічної ворожнечі, ані про приниження, ані про ненависть. І, звичайно, нічого немає про протидію російській агресії. Просто власник цих каналів Козак вів справи з «ЛНР», а Мураєв не веде.

Новий потенційний медіапроєкт соратників Медведчука, цього разу в радіоформаті – наскільки він може бути потужною інформзброєю? І чому вони так дивно заходять – через компанію, зареєстровану в Криму, у якої навіть ліцензії на мовлення на материку немає? Наскільки складно їм буде отримати право на роботу?

Насправді вони не роблять нічого з того, що раніше не робили. Просто намагаються будь-яким чином відбудувати частину своєї медійної імперії. Але ніякої загрози в цьому я не бачу. У них поки навіть частот на материковій Україні немає – це взагалі ні про що. Але, звісно, всі ці намагання і робота інших проросійських ресурсів знову і знову нагадують про необхідність прийняття закону про медіа, який чітко окреслює проросійські наративи і проросійську пропаганду в Україні. І чітко каже, що таких медіа тут бути не може. Якщо ми будемо надалі з цим зволікати, тим більше будемо мати подібних випадків спроби реставрації інфраструктури російської пропаганди. Наприклад, якось ніхто не помітив, що минулого тижня Шостий апеляційний суд Києва прийняв рішення щодо відновлення мовлення на території України російського каналу RTVi.

Ну, його не можна назвати відверто пропагандистським.

Звичайно, але треба трохи більше поцікавитися, що відбувається на тому каналі. Наприклад, непропагандистський телеканал «Дождь» у нас заборонений просто тому, що вони в Росії показують карту України без Криму. Хоча це одне з небагатьох ЗМІ, які працюють в Росії і все-таки намагаються захищати права людини і свободу слова. Але ми їх не транслюємо. Просто якщо ти дозволив одному каналу показувати програми, в яких визнається окупація Криму Російською Федерацією, то завтра тут з’явиться «Раша тудей».

Міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко подав у відставку через певні спірні питання, з якими він не згоден. Але фракція, схоже, проти звільнення цього міністра. Так буде відставка чи ні?

Я – категоричний противник відставки Ткаченка. Наскільки я знаю, всі спірні питання зараз вирішуються і сподіваюся, що цієї відставки не буде. Він писав у «фейсбуці» і про Держкіно, і про фінансування, і про стратегію розвитку… Я знаю трохи більше питань, які були принципово спірними, але не буду їх озвучувати. Точно знаю: були знайдені нормальні робочі компроміси. Переконаний, що міністерство буде далі працювати під керівництвом саме Ткаченка.

Депутат від «Слуги народу» стверджує: такого рівня напруги не було з часів конфлікту Кучми та Лазаренка (Фото: Уніан)

«Життя монобільшості ускладнилося...»

Повернімося до історії з Разумковим, який створив власне міжфракційне об’єднання і не приховує планів побудувати власну партію. Вочевидь, хтось з членів цього МФО до неї приєднається. Чи не загрожує це дестабілізації монобільшості, оскільки зняли Разумкова з посади спікера не дуже «по-хорошому»?

МФО у Раді «стоп’ятсот», я сам не пам’ятаю, у яких таких об’єднаннях я беру участь. Серед них взагалі «сплячі».

Ну, очевидно ж, що «Розумна політика» сплячою не буде.

Саме по собі МФО ні у що перетворитися не може. Бо щоб утворилася нова депутатська група, для цього треба щонайменше 17 депутатів.

Яким для цього треба вийти зі своїх фракцій.

Саме так, а такої кількості у них немає. Якщо ж повернутися до запитання, у що це об’єднання може перетворитися, Дмитро Олександрович планує, що це буде партія, яка братиме участь у виборах. Це ж не секрет.

Але частину людей, які входять до цього об’єднання, ви виключили з фракції – Буймістер, Дмитрука… А, наприклад, Воронька та Гуріна – ні, хоча вони теж часто голосують врозріз із фракцією. Як ви будете з ними співіснувати?

Ми виключаємо людей не тому, що вони входять в якесь міжфракційне об’єднання. А за те, що вони починають принципово і системно голосувати проти рішень, які приймаються на виконання нашої політичної програми. Якщо ви візьмете статистику голосувань членів цього новоствореного МФО, то побачите, що вони голосують абсолютно як і більшість. Хоча іноді в них є окрема думка. В мене теж були випадки, коли я голосував, виходячи з особистої позиції.

Тобто загрози стабільності монобільшості зараз нема, хоча ми розуміємо, що вона і зараз не обходиться без «милиць» у вигляді «Довіри» та «За майбутнє»?

Якщо відверто, то життя монобільшості ускладнилося, але не фатально.

Через історію з Разумковим?

Через те, що деякі члени фракції починають голосувати врозріз з тими рішеннями, які ми приймаємо фракцією. Тому нам трохи важче збирати голоси. Іноді, не завжди.

А яку виховну роботу ви проводите з такими членами?

Насправді, ми ніколи нікого не вмовляємо голосувати. Просто приймається рішення, що фракція буде підтримувати законопроєкт. Але щоб якось тиснути на депутатів, такого у нас взагалі ніколи не було. Навіть за часів турборежиму.

Деякі з незадоволених вважають, що у фракції непрозора процедура прийняття рішень. Наприклад, були претензії щодо того, як обиралася нова голова партії Олена Шуляк.

Вважаю, що більша частина таких претензій є формальними. Насправді, на фракції завжди є можливість підняти будь-яке питання і його обговорити. Зокрема, і при голосуванні за нову голову була можливість. Просто якщо ви не хочете щось підтримувати – це ваші проблеми. У нас ніколи нікого не карали за дискусію. Але у будь-якій великій фракції є різні думки та різні групи. У нас навіть бувають випадки, коли люди, що розділяють ліберальні та демократичні цінності, опиняються в одному міжфракційному об’єднанні з людьми, які товаришують з Шарієм.

Коментуючи скандальний зрив операції з «вагнерівцями», ви висловлювали думку, що навіть якщо вона планувалася українською владою, цього не можна визнавати. Як вважаєте, влада адекватно реагує на всю цю історію?

Будь-яка притомна влада таке ніколи не оприлюднює. А якщо вже така інформація витікає назовні з певних причин, влада ніколи публічно не має визнавати.

У Зеленського досить цікава позиція: він нібито не заперечує, що операція була, але стверджує, що нею більше займалися інші країни. Ми розуміємо, що політично цей «кейс» будуть використовувати проти президента і його партії. Наскільки ця історія буде довгограючою?

Така проблема є, але її, з моєї точки зору, як політтехнолога, можна вирішити. Чесно кажучи, в мене нема інформації, чому в той чи інший момент президент говорив ті чи інші речі. Але я повністю солідаризуюся з ним в тому, що він абсолютно правильно із самого початку проводив лінію, що такого плану не було.

Так це можна порівнювати з улюбленою російською політикою «нас там нєт».

На жаль, іноді доводиться робити так само. Це не російська політика, а політика будь-якої держави, яка турбується про захист своїх національних інтересів. Вважаю, що як громадяни ми маємо пишатися тим, що наша розвідка провела за визначенням розслідувача Bellingcat Христо Грозева найуспішнішу спецоперацію з часів Другої світової війни взагалі в світі. Ми ж розуміємо, що Верховний головнокомандувач про все це знав, підтримував і так далі.

Так ми визнаємо участь в цій операції чи ні?

Першу частину можна було б і визнати. Я маю на увазі операцію, яку Грозєв називає «Авеню-1» – це збір інформації. А от «Авеню-2» – це вже прийняте рішення спробувати витягнути цих бойовиків з Росії або в Україні, або в третю країну, звідки вони будуть депортовані. Якщо ця друга частина, дійсно, була, то наша розвідка відпрацьовувала різні сценарії. І звинувачувати президента у «зраді» просто смішно, бо він міг просто не дати ходу цій операції на початковому етапі, а не тоді, коли ці люди перетинали російсько-білоруський кордон. Звісно, навколо цієї історії багато емоційних маніпуляцій, але це – історія нашого успіху, хай і не 100%. Наші союзники, впевнений, це дуже високо оцінили.

«Один телеканал «Дім» погоди не зробить», – вважає нардеп Потураєв, фракція якого відмовилась ходити на ефіри до Шустера

«Треба задовольнити медійні потреби російської меншини»

Чи вам відомо щось про створення оточенням Зеленського, Офісом президента нового телеканалу? І як ви оцінюєте перспективи загальнонаціонального мовлення телеканалу «Дім», який раніше мовив лише на окуповані території?

Вважаю, що потреби для цього нема. У влади є зовсім інші ресурси, аби інформувати суспільство.

Суспільство бачить телеканал «Прямий» та «Україна 24», де кажуть, яка влада погана. А чим може відповідати влада?

За цієї ситуації один телеканал «Дім» погоди не зробить. Нам треба розвивати наше іномовлення не тільки на окуповані території, а й на весь світ. Нам треба розвивати суспільного мовника і телеканал «Рада». У нас є прогалина, яку не заповнює «Суспільне», бо є законодавчо неврегульовані речі, – це мовлення медіа для національних меншин. У нас є закон про корінні народи, але треба його доопрацьовувати. Треба визнати наявність російської, польської, угорської, болгарської і так далі національних спільнот і визначити, як задовольнити їхні медійні потреби. У «Суспільного» є регіональні канали, але вони, скоріше, висвітлюють регіональну специфіку. А проблема з національними спільнотами існує, зокрема, через наші зобов’язання через Європейську хартію мов меншин. Нам потрібна нова медійна політика в цьому сенсі.

Тобто це наша реакція на звинувачення, що в Україні пригнічують російськомовних та угорську меншину?

Ми маємо на це реагувати, бо є підписантами відповідної європейської хартії. Коли ті ж росіяни закидають нам це, це для нас є не дуже добре. І у нас, дійсно, є прогалини, які треба закрити. Переконаний, що до кінця нашої каденції ми зможемо це зробити. Законопроєкт про національні спільноти готується комітетом з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій. І він дуже близький до завершення. Там поки немає медійної складової, але коли вже з’явиться перший текст цього проєкту, можна буде остаточно вирішити, як закрити ці прогалини. Це передбачатиме доступ до телевізійних, радійних, інтернет-ресурсів мовами цих спільнот. Але спочатку треба прийняти рамковий закон про національні спільноти, а потім наповнювати його конкретикою.

Наразі Україна на додачу до військової агресії опинилася під пресом інформаційної війни між Заходом та Росією. Західні ЗМІ нагнітають істерію щодо можливого загострення військових дій в Україні, хоча наші представники влади не під запис кажуть, що не бачать підстав для паніки і натякають, що ми просто є пішаками в великій грі. Таким собі інструментом тиску сторін одна на одну. Яку інформаційну тактику в принципі слід обрати українській владі у спілкуванні, насамперед, зі своїми громадянами, які не розуміють, що відбувається?

Ми маємо подякувати нашим американським союзникам за те, що вони активізували цю тему в світовому медійному просторі. Бо десятки тисяч російських вояків з наших кордонів нікуди не поділися, їхні бази розташовані у дуже небезпечній близькості від наших рубежів. Це дуже дивна активність для країни, яка нібито не збирається з нами воювати. Тому ще раз – треба подякувати американським партнерам, які стверджують, що загроза Україні нікуди не поділася і Росія може почати бойові дії у будь-який момент.

Ну так військові та розвідка в сучасному світі і так про все знають. Навіщо ця хвиля раптом пішла через провідні західні медіа?

Це обов’язково треба виносити через всі медіа. Бо демократія побудована таким чином: якщо на політиків буде дивитися суспільство, вони поводитимуть себе інакше. В Європі кількість політиків, які б хотіли забути про нашу війну з Росією, на жаль, дуже велика. Тому про війну треба постійно нагадувати. А от українське суспільство не має піддаватися паніці, бо нічого нового ми не дізналися ані про росіян, ані про їхню армію. Вся ця інформація розповсюджується не для нас, а для західного світу. Один з моїх колег з іншої фракції з бойовим досвідом, фаховість якого сумніву не підлягає, казав в парламентській курилці: «Це ж і є елемент гібридної війни, коли десь в Новосибірську з боксу виїжджає танк, а в Києві впадають у паніку». Нам-то якраз не треба нічого роздмухувати, бо ми нічого нового не дізналися.

Павло Вуєць, «Главком»