Президент Зеленський послизнувся на «Авеню»

Ця історія триває вже рік і чотири місяці. Постійно відкладаються різні нашарування, перефокусування, інтерпретації. Минулого тижня гучно відлунили публічні свідчення високопоставленого розвідника, журналістські та парламентські розслідування.

На порядку денному залишається відкритим питання про відповідальність відповідальних за національну безпеку й оборону. Даруйте за тавтологію.

Та спочатку згадаймо передісторію.

Бумеранг повертається

Багатьох вразили вечірні передвиборчі дебати на стадіоні «Олімпійський» у Києві між кандидатами в президенти Петром Порошенком і Володимиром Зеленським у п’ятницю 19 квітня 2019 року.

Запам’яталися вони обопільними емоційними звинуваченнями. «Я не ваш опонент, я – ваш вирок», – упевнено вимовив Зеленський, спрямувавши вказівний перст правиці на візаві, якого за два дні розгромно переміг у другому турі.

Наврочений «вирок» повертається бумерангом до промовця, котрий у другій половині терміну повноважень дедалі виразніше нагадує кульгаву качку. На англомовному жаргоні отаким lame duck означують політика, якому не переобратися.

Зрозуміло, шостий за ліком президент України відповідно до Конституції може балотуватися вдруге. Та, схоже, збайдужів до прописних норм про те, що є верховним головнокомандувачем і не може передавати повноваження іншим особам.

Ідеться не винятково про нього. Ідеологічно розмитий епатажний прошарок здобув істотну підтримку виборців двічі поспіль у 2019-му – при обранні президента та парламенту. Це здебільшого виконавці чужих ролей на сцені, в тому числі й політичній, інколи привабливі словесно і вчинками, але без належної правової культури й управлінської практики.

В екстремальних умовах затяжної російсько-української війни кредит народної довіри до них тане на очах через посадову невідповідність і осудливу поведінку. Спокусившися на «кота в мішку», країна поступово прозріває та, вочевидь, удається до самозахисних дій.

Хто винний?

«Справа вагнерівців або Вагнергейт», так вона вже охрещена Вікіпедією, на устах уже другий рік. Мова про тривалу розвідувальну операцію під кодовою назвою «Авеню», що на останній стадії – 29 липня 2020 року – зазнала поразки. Окремі посвячені винуватять президента Володимира Зеленського і керівника його Офісу (допоміжного органу) Андрія Єрмака.

Утім, висловлені в публічному просторі підозри, підкріплені документами, належить ретельно довести в установленому порядку. Державне бюро розслідувань понад рік і три місяці веде кримінальні провадження.

Загалом їх сім. Вони об’єднані в одне з «букетом» ознак правопорушень – невиконання судового рішення, розголошення державної таємниці та даних оперативно-розшукової діяльності, зловживання владою, приховування злочину, державна зрада.

Свої «особливо важливі справи» завело й головне слідче управління Служби безпеки України.

Наскільки якісно й ефективно працюють слідчі та прокурори – під великим питанням. Досудові розслідування скоріше нагадують змагання між відбілювачами влади та її викривачами, яких переважно сприймають підозрюваними.

«Авеню»: від замислу до провалу

Головне управління розвідки міністерства оборони, як відомо, до операції в липні 2020-го долучило Службу безпеку, Генеральну прокуратуру, Державне підприємство обслуговування повітряного руху. Намічалося затримати відібраних 33 бойовиків російської приватної військової компанії Вагнера (Дмитра Уткіна), що скоїли особливо тяжкі злочини в кількох країнах на різних континентах – Україні, Сирії, Судані, Лівії, Венесуелі.

Згідно з оперативною легендою, росіян найняли охоронцями на венесуельські нафтові родовища, куди мали доправити стиковими авіарейсами. На маршруті з Мінська до Стамбула літак «Турецьких авіаліній» планували вимушено посадити поблизу Києва, приміром, розігравши серцевий напад у пасажира, й арештувати найманців.

Операція провалилася за тиждень після таємної планової доповіді президентові України 23 липня 2020 року начальника головного управління розвідки Міністерства оборони генерал-полковника Василя Бурби і першого заступника голови Служби безпеки – керівника антитерористичного центру генерал-майора Руслана Баранецького.

Володимир Зеленський зігнорував надважливу зустріч, делегувавши Андрія Єрмака. Той переказав рішення президента: активну завершальну стадію слід перенести з 25 на 30 липня, оскільки 27-го числа в російсько-українській війні на Донбасі наступало чергове перемир’я.

Як не парадоксально, генерали Бурба та Баранецький підкорилися усній вказівці Єрмака від імені Зеленського. А напередодні вильоту з Мінська, російських найманців несподівано затримав Комітет державної безпеки Білорусі. «Авеню» провалилася.

Це засвідчив Василь Бурба у недавній програмі «Свобода слова Савіка Шустера». Його з посади начальника головного управління розвідки президент звільнив 5 серпня 2020-го, одразу після провалу операції, а з військової служби цілком – 13 жовтня цього року міністр оборони Андрій Таран, який, власне, погодив операцію.

Захисники президента

Про «Авеню» Бурба, за його словами, доповідав Зеленському неодноразово у вузькому колі. Єрмак завше був присутній. Саме тому Бурба повірив йому і виконав усну вказівку перед провалом «Авеню».

Дивовижно. Бо суперечить нормативно-правовій базі головного управління розвідки, що розміщена на його ж офіційному сайті. Цим сповна скористалися захисники президента і керівника його Офісу.

Недавно, 15 листопада, оприлюднено дев’ятисторінковий «Проміжний звіт про виконану роботу Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування можливих протиправних дій представників органів державної влади та інших осіб, що могли сприяти порушенню державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості України та становити загрозу національній безпеці України».

Саму ж тимчасову слідчу комісію (ТСК) утворили пів року тому. До неї ввійшли 11 народних депутатів. Її очолила за професією військова лікарка Мар’яна Безугла з фракції партії «Слуга народу», заступник голови комітету з питань національної безпеки, оборони і розвідки.

Прізвище Зеленський у проміжному звіті свідомо не згадується. Натомість його помилково закодували «п’ятим президентом». Адже Зеленський – шостий глава держави. Цитуємо: «ТСК виявила, що п’ятий президент України не міг санкціонувати проведення цього активного заходу («Авеню» – авт.), оскільки він був розпочатий у кінці червня 2020 року». Звісно, не про Порошенка йдеться.

Іншу дійову особу – Олександра Лукашенка – назвали на прізвище, проте посаду означили образно – «очільник Республіки Білорусь». Мабуть, через невизнання міжнародною спільнотою легітимності Лукашенка як президента внаслідок сфальсифікованих виборів 9 серпня 2020 року.

Наразі ТСК достеменно не встановила, хто і на якому рівні вирішив відтермінувати активний захід («Авеню»). Причини: 1) відсутня документально оформлена вказівка; 2) не підтверджено, що президент особисто так розпорядився; 3) керівник його Офісу взагалі не має тих повноважень.

Підкреслено, що розмова Зеленського з Лукашенком відбулася аж 5 серпня 2020 року. Однак двічі – 24 червня і 3 жовтня 2021-го – Зеленський визнав, що знав про підготовку операції та телефонував Лукашенкові після прибуття російських найманців у Білорусь, до їх арешту. Доти президентська команда вперто заперечувала сам факт її проведення.

Наступник Василя Бурби на посту начальника головного управління розвідки бригадний генерал Кирило Буданов у токшоу «Право на владу» телеканалу «1+1» 18 листопада 2021 року наголосив, що керівник офісу, ким би він не був, не може втручатись у проведення будь-яких розвідувальних заходів.

Глава держави, керівник його Офісу, підлеглі, радники і панівна в парламенті пропрезидентська партія «Слуга народу» довгий час заперечували проведення «Авеню» і досі не бажають правди про винних її провалу. Водночас їм не вдалося приховати блискучу роботу українських розвідників на доволі високому рівні.

По кому подзвін?

Відразу найдужче занепокоїлася Росія. За «гарячими слідами» 6 серпня 2020 року московська газета «Комсомольская правда» подала розслідування «Арешт 33 росіян у Мінську виявився провокацією спецслужб України». Мовляв, українські шпигуни спробували посварити Білорусь і Росію. У фейковий проєкт вони втягнули 180 громадян Росії з числа ветеранів війни на Донбасі, націлившись на компанії «Вагнер» і «Роснефть».

Політичний скандал, іменований «Вагнергейтом», в Україні спалахнув після публікації журналіста Юрія Бутусова 18 серпня 2020-го у Facebook. Того ж дня журналістка Яніна Соколова розмістила на Youtube розвідувальні записи з вербуванням росіян, які скоїли військові злочини на Донбасі.

Світ сколихнувала небуденна подія. Отож днями, 17 листопада, міжнародна група журналістів Bellingcat (Амстердам) та інтернет-видання «The Insider» (Рига) нарешті оприлюднили тривале розслідування «Приземлення валькірій. Історія спецоперації України з перехоплення літака з бойовиками ПВК Вагнера» у двох частинах – «Вербовка» і «Провал».

Подробиць там вистачає не лише на пригодницький серіал. Ось чому представники Європейського парламенту й ООН зразу ж попросили Bellingcat надати ці матеріали, як дуже важливі докази прямої участі Росії у війні на Донбасі.

Наступного дня, 18 листопада, Яніна Соколова підкинула хмизу в багаття під шостим президентом. Вона виставила на денне світло таємні документи про підготовку і перенесення «Авеню». Їх начебто їй «підкинули на флешці біля робочого офісу кілька днів тому».

Архіви не горять

Кажучи про «одну із найскладніших і найпрофесійніших спецоперацій в історії Європи», журналістка Соколова опублікувала два документи – обсягом три і чотири сторінки, але без заявлених у них додатків на 21 сторінку загалом.

Найперше – доповідь начальника головного управління розвідки Василя Бурби міністру оборони Андрієві Тарану про операцію «Авеню»: замисел, етапи, взаємодія. Міністр погодив її проведення 22 червня 2020-го. Це точка відліку завершальної стадії.

У доповіді зазначено: встановлено 151 російського громадянина-учасника бойових дій на території України 2014–2020 років. Серед них – свідки прямих поставок озброєння і військової техніки з Росії, зокрема зенітного ракетного комплексу «Бук». Ним російські військові збили малайзійський літак «Boeing 777», що виконував регулярний рейс МН17 за маршрутом Амстердам–Куала–Лумпур. Тоді, 17 липня 2014 року, в небі над окупованою російськими військами Донеччиною загинуло 298 пасажирів із десяти країн.

Здобуті матеріали готувалися для майбутньої справи «Україна проти Російської Федерації» в міжнародному суді ООН. До того ж, у Нідерландах у березні 2020-го розпочався судовий процес щодо МН17.

Другий документ – «Звіт про проведення спеціального заходу «Авеню» – складений 4 серпня 2020 року, тобто після провалу. Звіт затвердив генерал-полковник Бурба. Деталізовані видатки на майже 720 тис. грн.

Зазначено, що після рішення вищого воєнно-політичного керівництва України про перенесення дати вильоту, закуплено квитки на дві групи: на 30 липня на 33 особи і на 1 серпня на 14 осіб. Зроблено висновок: «вважати спеціальний захід «Авеню» проведеним». Це для бухгалтерії, бо йдеться про невдачу.

Повчальні уроки

Спокусившися на «кота в мішку», країна поступово прозріває?

Цитована вище ТСК категорична в тому, що «Авеню» – витвір лиш українських розвідників і контррозвідників, а спеціальні служби США, Туреччини, Великої Британії, Ізраїлю, решти країн не залучалися.

Проте повчальні уроки винесли для себе всі провідні закордонні розвідки. Багато чому навчились й українські військові. На черзі – пересічні виборці.

Україна витримує надкритичні навантаження, бо громадянське суспільство здатне замінити державу – дорогі для бюджету інституції, що у потрібний момент у ступорі, паралізовані. Їх періодично перезавантажують, а вони бездіяльні через васалізацію своїх очільників.

У Вікіпедії дочасно з’явилося гасло «Вибори президента України-2024» кількома мовами. Підзаголовна примітка попереджає: «Зміст може докорінно змінюватись у міру наближення дати виборів і появи нової інформації». Вони заплановані на 31 березня 2024 року, а можливе повторне голосування – 21 квітня. Збігаються дні та місяці – як минулого разу – в 2019-му.

Наразі політична опозиція прагне дивідендів. Позачергові вибори поки що не розглядаються всерйоз, хоча влада стрімко підірвала до себе суспільну довіру.

Однак «Авеню» триває. Попри поразку первісного замислу. Та вже під суспільним контролем. На часі виявлення «кротів» (зрадників) та їхніх «кротовин» в органах державної влади. Їх агентурні псевдоніми навіть з екранів телевізорів озвучують знавці проблематики (політик і генерал Геннадій Москаль назвав імовірне агентурне ім'я глави Офісу президента Єрмака у РФ – Тимофєєв).

Чому робиться такий наголос? Аби не сталося знов, як у лютому 2014-го, коли безкарно зрадили президент, прем’єр, міністри оборони і внутрішніх справ, голова Служби безпеки, начальник генерального штабу…

Усім відомо, що авеню – міська магістраль, широка вулиця з обох боків у деревах. Якщо Єлисейські Поля, взірець авеню в Парижі, ведуть до Тріумфальної арки, то українська «Авеню» – когось до тріумфу, а декого до безслав’я.

Тут важить не тільки те, чому і через кого президент Зеленський послизнувся на «Авеню». А як перетворити прикру ситуативну поразку військової розвідки України на перемогу, на успіх держави в оборонній та зовнішньополітичній сферах?

Роман Офіцинський, для «Главкома»