Космос викликає Зеленського. Що задумав президент і чи можна це реалізувати?

ТЕХНОЛОГІЇ
Космос викликає Зеленського. Що задумав президент і чи можна це реалізувати?
Плани влади є хорошою нагодою згадати, що ж таке український супутник «Січ»

Що відомо про супутник, який хоче запустити президент, і людей, які мають це зробити

Президент Володимир Зеленський дав завдання запустити до тридцятиріччя незалежності штучний супутник Землі. Про це стало відомо зі слів віцепрем’єр-міністра, міністра з питань стратегічних галузей промисловості України Олега Уруського. За його даними, глава держава очікує виведення на навколоземну орбіту космічного апарату дистанційного зондування землі «Січ 2-30 (2-1)». «Ми повинні здійснити всі необхідні заходи, щоб це відбулося до кінця 2021 року, року 30-річчя Незалежності України. І це цілком реально за умови максимально ефективної роботи і є нагальною необхідністю», – зазначив віце-прем’єр.

На думку Уруського, задача Зеленського сприятиме і економіці, і силовим структурам. «Крім того, вона дозволить зекономити бюджетні кошти, які сьогодні витрачаються на закупівлю послуг, що надаються подібними апаратами закордоном», – написав він на своїй сторінці у Facebook після урядової наради щодо створення українських космічних апаратів дистанційного зондування Землі.

Такі плани влади є хорошою нагодою згадати, що ж таке український супутник «Січ», у якому стані зараз знаходиться українська космічна програма загалом, і чи не буде черговий проєкт під патронатом президента тихо похований після гучного святкування 30-ї річниці Незалежності?

Запуск, відкладений на шість років

Як зазначається на сайті КБ «Південне», супутник під проєктною назвою «Січ 2-1» (пізніше назву змінили на «Січ 2-30») є модифікацією супутника «Січ-2», запущеного у 2011 році. «Січ-2-30» призначена для одержання цифрових зображень поверхні Землі у видимому й ближньому інфрачервоному діапазонах довжин електромагнітних хвиль, а також для моніторингу параметрів магнітосфери Землі. Його маса – 210 кг, просторова роздільна здатність (тобто розмір найменшого об’єкта, який може бути ідентифікований на супутниковому знімку) близько восьми метрів, термін експлуатації – пʼять років.

Український супутник дистанційного зондування землі «Січ-2-1» розробляється у рамках Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми України. Фото: defence-ua.com

Український супутник дистанційного зондування землі «Січ-2-1» розробляється у рамках Загальнодержавної цільової науково-технічної космічної програми України. Фото: defence-ua.com

Хоча український уряд позиціонуює «Січ 2-30» як принципово нову розробку, це не зовсім так. Роботу над ним почали одразу ж після запуску попередньої «Січі 2». Ця версія супутника дозволяла робити знімки в інфрачервоному діапазоні. За ними зокрема можна було прогнозувати зони, які знаходяться під ризиком підтоплення та отримувати дані про вирубки лісів. Однак, супутник, розрахований на пʼять років експлуатації, вже через рік перестав виходити на звʼязок і загубився на навколоземній орбіті. До речі, попередню «Січ» також запускали до круглої дати – сторіччя академіка Михайла Янгеля.

У 2012 році на програму зондування Землі з космосу було виділено 415 млн грн, значна частина яких мала бути потрачена на новий супутник, старт якого планувався на 2015 рік.

«Апарат буде запущений ракетою-носієм «Циклон-4» з космодрому Алкантара в Бразилії, – обіцяв тодішній керівник Державного космічного агентства Ярослав Стефанишин. – Він буде використовуватися для оцінки стану озимих культур, дистанційного контролю снігового покриву, класифікації поверхні ландшафту, виявлення лісових і степових пожеж».

Проте незабаром виявилось, що запускати супутник немає звідки. Бразильський космодром, про який говорив чиновник, так і не був збудований (про це піде нижче), а плани запуску апарату переносилися із року в рік. Останній документ, в якому передбачалося виведення «Січі» на орбіту — урядова «Концепція космічної програми на 2018-2022 роки», за якою старт мав відбутися у 2020 році.

Розпорядження Володимира Зеленського вселяє надію, що принаймні цього року український апарат може бути виведений на орбіту. Правда, проти цих планів лунають і заперечення. Космічна галузь у світовому масштабі розвивається дуже швидко, і за роки після свого створення «Січ 2-30» встигла серйозно застаріти. Роздільна здатність знімків цього супутника поступається тій, які ми купуємо в інших країн. Виникає питання, чи не краще тоді сконцентруватись на розробці більш досконалих супутників – з роздільною здатністю 1 м та 0,5 м? Наприклад, на апараті «Січ 3», здатному забезпечити зондування землі в радіолокаційному діапазоні, незалежно від часу доби та погодних умов.

Олег Уруський (праворуч) в цеху складання та випробувань космічних апаратів КБ «Південне». Фото: yuzhnoye.com

Олег Уруський (праворуч) в цеху складання та випробувань космічних апаратів КБ «Південне». Фото: yuzhnoye.com

Існують і протилежні думки. Наприклад, щодо того, що запуск «Січі 2-30» дасть можливість випробувати в робочих умовах українські розробки, зокрема сканер інфрачервоного діапазону, розроблений Науковим центром аерокосмічних досліджень Землі разом із конструкторами з заводу «Арсенал». При цьому для ряду прикладних народногосподарських потреб (зокрема для контролю за аграрними ресурсами) якість тих знімків, які зробить супутник цілком достатня.

Не кажучи вже про те, що новий супутник підніме престиж держави, космічні проєкти якої зазнавали протягом останнього часу переважно закінчувалися невдачами.

Провали космічного масштабу

Українська космічна програма протягом всього часу свого існування являла собою дивний сплав безвідповідальності, марнотратства, бюрократизму, потьомкінщини та корупції. Все цепризводило до того, що найгучніші з анонсованих програм оберталися масштабними збитками, за які, до речі, практично ніхто не відповів.

Наймасштабнішим провалом українських космічних планів можна назвати вже згаданий українсько-бразильський проєкт стартового комплексу для запуску ракет «Циклон–4», на який з українського бюджету було сплачено $672 млн і з якого так і не злетів супутник «Січ 2-30» у 2015 році.

Будівництво космодрому в Латинській Америці передбачалося підписаним ще 21 жовтня 2003 року міждержавним договором між Україною та Федеративною Республікою Бразилія. Він передбачав довгострокове співробітництво щодо використання ракети-носія «Циклон-4» на пусковому центрі Алкантара. Для будівництва космодрому було створено спільну компанію «Алкантара Циклон Спейс», в яку увійшли Бразильське космічне агентство, Державне космічне агентство України, а також Конструкторське бюро «Південне» та Виробниче обʼєднання «Південмаш». Стартовий майданчик для ракет мав бути готовим ще у 2006 році, однак терміни його здачі постійно переносилися. У 2009 році бразильська сторона говорила про 75% його готовності, а у 2015 заявила про вихід із проєкту. 16 липня 2015 року главі української дипмісії в Бразилії було вручено офіційну ноту Міністерства закордонних справ Бразилії про денонсацію міжнародного договору, а відповідно до договору і положень Віденської конвенції про право міжнародних договорів 16 липня 2016 року закінчився термін подачі заперечення з боку України. Тоді ж КБ «Південне» виступило з різкою критикою на адресу Державного космічного агентства України, звинувачуючи його у тому, що протягом року не було винесено протестів проти односторонньої денонсації договору, із боку космічного агентства «не було вжито жодних дій щодо виконання закріплених договором обов'язків і захисту інтересів України». В космічному агентстві ці звинувачення відкидали.

При цьому, донині невирішеними залишається декілька юридичних питань, зокрема щодо майна компанії «Алкантара Циклон Спейс». Обладнання та технічна документація, створені в рамках цього проєкту, вартістю $211,1 млн зберігається у Бразилії без визначення їх правового статусу.

Ще $196,2 млн Україна має виплатити за результатами судових позовів компаній Boeing до державних підприємств «ВО Південний машинобудівний завод» і «КБ «Південне» в справі про відшкодування затрат на широко розрекламований свого часу проєкт «Морський старт». Boeing забезпечив інвестиції під створення і функціювання морського майданчика для комерційних запусків космічних апаратів, а його розробники – «Південмаш», КБ «Південне» та російська корпорація «Енергія», гарантували концерну відшкодування вкладених коштів у випадку виникненні проблем. «Морському старту» не вдалося окупити вкладені в нього кошти через низьку інтенсивність запусків. На початку реалізації проєкту «Морський старт» очікувалося щорічне проведення не менше п'ятьох запусків. Однак фактично за десять років (1999-2009) їх було здійснено 30 – в середньому по три на рік і на початку 2000 року «Морський старт» оголосив про банкрутство

Проєкт «Морський старт» не зміг забезпечити належну кількість запусків та збанкрутувавПроєкт «Морський старт» не зміг забезпечити належну кількість запусків та збанкрутував

.Характерним прикладом неефективного використання грошей є й історія зі створенням першого телекомунікаційного українського супутника «Либідь», на який наша країна взяла кредит в $254 млн у канадського урядового агентства Export Development Canada (EDC), і який мав би бути запущеним у 2011 році, а вже наступного року транслювати футбольне Євро-2012.

Однак з часом все пішло не так, як очікувалось: спочатку Україна втратила закріплене за супутником місце на геостаціонарній орбіті, у 2014-му війська Російської Федерації окупували Євпаторію, де розташовувався вітчизняний центр управління космічних засобів. Після того, як такий же центр збудували під Києвом, від участі в проєкті відмовилася канадська компанія Macdonald Dettwiler and Associates Corporation, що мала б постачати технологічне обладнання для апарату. Крім того, частина кредиту в розмірі $8 млн була перерахована на рахунки компанії-посередника і зникла в кіпрських банках. У підсумку, Україна продовжує виплачувати кредит за незапущений супутник і водночас судиться с компанією-підрядником. Сам космічний апарат зберігається на складі у Росії (запуск планувався з космодрому «Байконур»), а екскерівник «Укркосмосу» Сергій Капштик і колишній позаштатний радник гендиректора Державного космічного агентства Михайло Гріншпон стали фігурантами справи про розтрату грошей.

Радіотелескоп РТ-70 на території Національного центру управління та випробування космічних засобів в селі Молочне під окупованою РФ Євпаторією. Фото krymr.com

Радіотелескоп РТ-70 на території Національного центру управління та випробування космічних засобів в селі Молочне під окупованою РФ Євпаторією. Фото krymr.com

Не набагато кращим за ситуацію з українськими супутниками є становище з українськими ракетами-носіями.

Відповідно до статистики, розміщеної на сайті Державного космічного агентства, останній із «Циклонів» був запущений ще 2009 року, а частка України у запусках ракет-носіїв у світі минулого року скоротилась до 3%, і стрімко рухається до нуля. Оскільки в згаданій статистиці «українськими носіями» названо європейську ракету «Вега» та американську «Антарес», в яких українськими компаніями виробляються лише певні вузли, можна сказати, що ера питомо українських ракет вже завершується. З міжнародною участю також не все складається найкращим чином: 17 листопада минулого року під час чергового запуску ракети-носія «Вега» в рамках місії VV17 компанії Arianspace, сталася аварійна ситуація зі збоєм маршового двигуна, яка призвела до втрати двох супутників. Виробник двигуна – ДП «Південмаш» одразу ж заявив, що причиною аварії стали помилки при монтажі, а сам двигун був абсолютно справний. Проте незрозуміло, чи повірили нам наші європейські партнери.

Перераховуючи невдачі українського космосу, варто згадати й про наші здобутки, які хоч скромні, але таки є. В першу чергу, мова йде про два супутники PolyITAN, створені зусиллями фахівців Київського політехнічного інституту. Перший із них був задуманий як експериментальний, на якому б мали відпрацьовуватись методи з управління малими космічними апаратами, приймання та обробки супутникової інформації, другий став частиною європейської наукової космічної мережі, призначеної для дослідження термосфери. Характерно, що запущений ще в 2014 році PolyITAN-1, термін служби якого передбачався в один рік, продовжує працювати на орбіті, телеметрія від усіх його систем надходить на землю у штатному режимі.

Але й тут не обійшлося без ложки дьогтю: єдиний у державі факультет, який готував фахівців аерокосмічної галузі – факультет авіаційних і космічних систем Київського політехнічного інституту – було ліквідовано у 2018 році. При тому, що вже згаданою урядовою концепцією космічної програми передбачалось збільшення конкурсу у навчальних закладах на відповідні технічні спеціальності на 30%.

Космічне агентство і його збитки

Всі українські космічні програми реалізовуються відповідною урядовою структурою — Державним космічним агентством України, у сфері управління якого перебувають зо два десятки підприємств, серед яких такі відомі, як «Південмаш», «Хартрон», «Київприлад», конструкторські бюро «Південне» та «Арсенал». Ефективність цього відомства залишається предметом дискусій, тим більше, що останні його керівники ніколи в житті раніше не перетинались із космічними програмами.

Попередній керівник Державного космічного агентства Володимир Усов працював у транспортній компанії, а потім перейшов в зовсім інший бізнес: керував медіакомпанією «Хвиля» та медіахолдингом «Репортер», афільованим з одіозним ексрегіоналом Сергієм Ківаловим. На момент призначення на посаду керівника ДКАУ він був власником компанії «Квамбіо», що спеціалізувалась на розробці 3D-принтерів. Однак це йому не завадило обійти на конкурсі на посаду претендентів з досвідом роботи на «Південмаші», «Артемі» та в Мінʼюсті. Можливо, цьому сприяв тренд на «нові обличчя», якого дотримувались президент Володимир Зеленський та ексміністр економіки Тимофій Милованов.

Одразу після призначення на посаду Володимир Усов заявив, що Україна має створити власний космічний ракетний комплекс та буде робити замість росіян двигуни для американських ракетоносіїв. Однак вже 16 листопада (за день до аварії ракети «Вега») подав у відставку, поступившись місцем Михайлу Леву – людині так само далекій від космічних проблем. Лев раніше працював адвокатом, згодом помічником у народного депутата VI скликання Михайла Соколова (Блок Юлії Тимошенко), у 2015-2017 роках очолював Саратську райадміністрацію в Одеській області.

Варто сказати, що в перші дні після зміни керівництва, сторінка агентства у Facebook на декілька днів різко змінила тональність з єлейно-бравурної на гостро викривальну, що дозволило уявити той масштаб кризи, в якій опинився український космос.

У перші дні роботи Михайла Лева сторінка ДКАУ стала неочікувано відвертою

У перші дні роботи Михайла Лева сторінка ДКАУ стала неочікувано відвертою

«Результат по галузі – 1 млрд 38 млн грн чистого збитку, що у 23 рази гірше за результати 9 місяців 2019 року (чистий збиток 2019 – 44,3 млн грн), – повідомлялося на ній про підсумки перших трьох кварталів минулого року. – Станом на 30 червня 2020 року заборгованість із зарплати склала 156 млн грн, збільшившись проти відповідного періоду минулого року удвічі. Звільнено 1646 працівників космічної галузі (10,6 %). Знос основних засобів по підприємствах галузі на 30.09.2020 становить 93%!»

Однак незабаром «гласність» покинула сторінку відомства, яке повернулося до свого звичайного стану імітації діяльності: Михайло Лев, як і його попередник, відвідує зношені підприємства та розповідає працівникам із середніми зарплатами у 8,5 тис. грн про великі українські космічні перспективи. Нове керівництво недовго обурювалось тим, що «інвестиційні проєкти існують лише на рівні меморандумів», і незабаром вже саме поставило підписання меморандумів на потік.

Лише протягом січня було повідомлено про два з них: із Вʼєтнамом щодо спільного виробництва космічних апаратів та з Австралією щодо будівництва космодрому в штаті Квінсленд. На словах все дуже ефектно: в пресрелізах передбачається будівництво космодрому Кейп-Йорк з подальшим використанням космічних ракетних комплексів «Зеніт» або «Циклон» для забезпечення виведення на орбіту державних та комерційних космічних апаратів виробництва України, Австралії та інших країн світу.

Реально ж, як свідчить українська практика, у меморандумів є два недоліки. По-перше, вони є лише деклараціями про наміри, які можуть бути реалізованими, а можуть – і ні. По-друге, підписані документи можна ефективно використовувати для імітації бурхливої діяльності, при тому що вони, як правило, мають здатність з часом забуватися і ніхто не вимагає за них звіту.

Хто, наприклад, зараз згадає про меморандум, підписаний 2018 року ДП «Антонов» з урядом Саудівської Аравії про будівництво в місті Таїв заводу, здатного будувати понад 100 літаків щороку? А цей меморандум свого часу позиціонувався як свідчення величезного прориву українського авіабудування. Так само забувся і широко розрекламований проєкт будівництва космодрому в Канаді, анонсований у 2019 році, з якого відповідно до проєкту вже цьогоріч мало бути запущено вісім ракет «Циклон-4М» українського виробництва (модифікація «Циклону-4», який так і не злетів у Бразилії). Зараз вже говорять про старт перших ракет у 2022 році, однак є дуже великі підозри, що і в Канаді космічний проєкт закінчиться так само безславно, як і в Бразилії..

Випуск банкноти з зображенням Леоніда Каденюка у космічному агентстві вважають «неординарною» подією Фото: spacecenter.gov.uaВипуск банкноти з зображенням Леоніда Каденюка у космічному агентстві вважають «неординарною» подією Фото: spacecenter.gov.uaОкрім того, не важко помітити, що значний шмат роботи Державного космічного агентства України складають різноманітні урочистості та презентації безпосередньо з освоєнням космосу не повʼязані: наприклад, протягом усього минулого року керівництво агентства узгоджувало з Національним банком дизайн подарункової банкноти до 70-річчя космонавта Леооніда Каденюка, або ж створювало разом із житомирськими обласною і міською радою так званий іноваційно-космічний кластер «Полісся», який до минулого січня очолювала Ірина Дячук – директор того самого житомирського музею космонавтики, до якого президент Володимир Зеленський нещодавно запрошував власника компанії SpaceX Ілона Маска.

13 січня Кабінетом міністрів було схвалено загальнодержавну цільову науково-технічну космічну програму України на 2021-2025 роки, на реалізацію якої планується виділити 15 млрд грн. Чи вистачить цих грошей? Попередня пʼятирічна програма, підписана ще урядом Володимира Гройсмана, передбачала значно більше фінансування: за 25 млрд грн планувалося вивести на орбіту не тільки згадані «Січ 2-1 (2-30)» і «Либідь», а ще й супутник «Січ 2-2». Як бачимо, нічого зі згаданого реалізовано не було.

Нині ж настав особливо відповідальний період. Тепер зобов’язання вивести на орбіту супутник наші «космічні» чиновники взяли на себе не тільки тому, так написано у якійсь черговій державній програмі, а ще й тому, що є вольовий наказ президента. Не підведуть?

Микола Поліщук, «Главком»

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: