Черкащина: тяжкохворий не дочекавшись тесту на ковід, потрапив з черги прямо на лікарняне ліжко

Черкащина: тяжкохворий не дочекавшись тесту на ковід, потрапив з черги прямо на лікарняне ліжко

«Люди нарікають на незлагоджену роботу первинки, яка комусь вартує життя»

Минулої суботи у редакцію газети «Новий Дзвін» прийшла жінка, ледь стримувавши сльози. Почала говорити, важко підбираючи слова. Розповідала за свого тяжкохворого сина Андрія, який у свої 44 роки вже переніс операції на серці, інсульт та набув безліч побічних захворювань. Віра Смолявська плачучи, дістала лист власноруч написаний після випитих заспокійливих, які на трохи приглушили материнський біль:

Андрій хворіє на цукровий діабет з ускладненнями. Двічі на рік проходить лікування у стаціонарі. Щоб попасти на госпіталізацію у місцеву лікарню «прокапатись» потрібно було здати тест на ковід. 18 вересня ми записали Андрія у 12 кабінет. Нам сказали прийти 21 вересня у порядку живої черги. Із 6-ої ранку біля кабінету і на дворі вже було більше 15 чоловік, які теж чекали здачі тесту. В черзі були всі: кому довідку на навчання, хто їхав за кордон, студенти для поселення у гуртожиток, хворі із симптомами ковіду. Десь близько 10-ої години сину стало погано, піднявся тиск, почав пітніти, стало важко дихати, знизився рівень цукру. Невістка забила на сполох. Через кілька хвилин його вже на каталці везли у відділення», – розповідає Смолявська.

Через кілька тижнів Андрій переніс інсульт, йому ставало гірше, набрякло обличчя та тіло. Родина прийняла рішення терміново везти сина в обласну лікарню.

«Щоб потрапити до Черкас, необхідне електронне направлення від сімейного лікаря, яка знаходилась сама на лікарняному. Інша лікарка, яка заміняла нашу, сказала здавати тест на ковід, бо не дасть направлення. 10 жовтня син все ж таки здав тест, результат обіцяли через кілька днів, але так і не зателефонували. А Андрій з набряками, задихаючись чекав результат. У четвер (15 жовтня) до невістки зателефонували зі школи, де навчається їхній син Стьопа, завуч школи повідомила, аби дитина не приходила до навчального закладу, адже у її тата підтвердили коронавірус. Наступного дня, до нас спромоглися зателефонувати із лікарні і повідомити, що результат аналізу позитивний, сказали лікуватись. Після того – тишина. Тиждень ми жили в очікуванні, а Андрію ставало все гірше. Після самоізоляції, ми збирались везти сина в обллікарню. Сімейний лікар, знову посилає на тест. Щоб було швидше, здаємо його у приватній лабораторії. Результат дійсний лише 72 години. Тоді сімейний лікар нам каже, вибачте, у обласній не госпіталізують (неврологічне відділення), це він спромігся дізнатись, лише після того, як ми майже носили сина лікарнею і здавали платний тест. Після того ми звернулись до головного лікаря вторинки О. Солодька, Т.Островської, Г.Гончарик, які домовились з ендокренологічним відділенням обллікарні. Знову здаємо тест на ковід, теж платний. Треба було пройти ще флюрографію. Реєстратура до сімейного лікаря електронний запис не зробила, бо вже всі години лікаря на два дні зайняті. Сатурацію сімейний лікар без електронного запису відмовився зробити, – мотивуючи великою чергою хворих. Тільки після втручання Т. Островської ми змогли пройти сатурацію та флюрографію. Адже під тим кабінетом була велика черга, син не міг стояти на ногах, задихався, пітнів, мучився у страшенних болях. Але, чомусь сімейним лікарям було байдуже, у них черга на кілька днів наперед, а для моєї дитини кожна хвилина була важлива. Слава Богу вдалося вчасно госпіталізувати його в обласну лікарню. Мене ображає, те, чому не можна налагодити систему зі здачами тестів на ковід, чому таке похабне ставлення до людей? Щоб щось змінити треба померти у черзі? Тоді на це, можливо звернуть увагу!», – ледь стримує сльози пані Віра, вибачається, втирається носовичком.

Ще одна тальнівчанка, розповіла, що під час лікування ковіду, до неї ні разу ніхто не зателефонував, а коли набирала вона, лікарі не брали слухавку.

Моя колега теж здавала тест на ковід, попередньо записавшись у 12 кабінет. Поперед неї у черзі були ще люди. Але медсестра не зважаючи на чергу, відведений час для пацієнта, проводила «своїх по блату, без черги» у кабінет.

Налагоджена робота організації чи підприємства найперше залежить від керівника, до якої ми зателефонували за коментарями, вона не відповідала. На повідомлення у вайбері, відповіла, попросила перекинути лист Смолявської. Після того перетелефонувала і сказала, що лікарі первинки тут ні до чого, ця вся інформація – наклеп. Ніяких записів до 12 кабінету не було, результатів також, жінка все не так зрозуміла.

Колишня підлегла головної лікарки Данилюк розповідає:

– Ганна Вікторівна не поважає людей геть зовсім. Це людина, яка нікого не чує, крім себе. Вона колись довго лікувала мого близького родича зовсім не від того. А коли, в кінці кінців, той сказав, що в обласній лікарні йому інший діагноз поставили, то вона ще й кричати почала, мовляв: «То їдьте і там лікуйтесь». Про якісь вибачення, взагалі мовчу. Просто не розумію: звідки ця зверхність така взялась?

Не маємо нічого особистого до медиків із первинної ланки, навпаки ми вдячні їм за тяжку роботу та недоспані ночі. Але насамперед, керівник закладу, у даному випадку головна лікарка Ганна Данилюк, має тримати все під контролем, налагоджувати роботу первинної ланки. Аби у тяжкі часи пандемії ковіду, люди могли здати тести, а не корчитися в конвульсіях у черзі, яка ніколи не закінчується. Більшість пацієнтів нарікає на те, що з ними під час хвороби ніхто з медиків не виходить на контакт, а мали б. Ситуація з тяжкохворими, як от із сином Віри Смолявської, мала б вирішуватись не лікарняною каталкою з під кабінету забору ПЛР. Людей на касти ділити не потрібно, усі рівні і бажають справедливості. Віра Смолявська із сином одна з тих, хто не побоявся назвати своє імʼя і розповісти все, як було насправді. Жінка такого пекла не побажає жодному!

P.S.: 19 листопада у четвер, коли хтось намагався вистояти у черзі до 12 кабінету, хтось залишився сам на сам із ковідом без підтримки лікарів, хтось намагався вибити направлення для тяжкохворої дитини чи чоловіка, Ганна Данилюк разом з подругою Валентиною Любомською, мабуть відвідували треніги із підвищення кваліфікації у Черкасах. Тільки от підвищували вони кваліфікацію у торгово-розважальному центрі. А що ж, бюджетні зарплати дозволяють, це ж вам не копійки як у медичних сестер.

Джерело: Вісті Черкащини

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: