Один з лідерів «Правого сектора» Андрій Тарасенко: В Україні панує режим внутрішньої окупації

Заява лідера «Правого сектору» Дмитра Яроша про відставку, яка з’явилася 11 листопада, стала громом серед ясного неба. Адже для пересічних громадян прізвище Ярош і назва руху «Правий сектор» завжди були нерозривними.

Провід «Правого сектора» не міг не зреагувати на таке повідомлення. Одразу ж у партії закликали прихильників «не піддаватися паніці» і заперечили розкол у русі. Та попри це, стало зрозуміло, що якщо конфлікт вже став публічним і різні групи впливу в організації з’ясовують свої стосунки на людях, не все у «Правому секторі» добре.

Треба визнати, що внутрішній конфлікт не завадив «Правому сектору» діяти у звичному для нього стилі. Найбільш гучною останньою акцією, в якій брала учать організація, стала 78-денне блокування адмінкорднону Херсонської області з Кримом. В фіналі акції активісти руху разом із кримськими татарами не дозволяли відновити постачання електроенергії на окупований півострів. Таке блокування можна було би цілком назвати успішним, бо Крим у прямому сенсі перебував у темряві. Та на прикінці минулого тижня партнери по блокаді, не узгодивши свої дії, дали задній хід, дозволивши частково поновити подачу електроенергії до Криму. Про що «Главком» детально повідомляв.

«Главком» зустрівся з одним із керівників руху «Правий сектор», членом проводу партії Андрієм Тарасенком у кав’ярні «Кофе Хауз», яку свого часу обвинувачували в утисках україномовних громадян. Тарасенко є тією людиною, яка фактично очолювала рух під час того, коли Дмитро Ярош тривалий час лікувався після поранення. Тарасенко, як каже він сам, є одним із тих лідерів, кого Ярош згадав у своїй критичній заяві, коли говорив про «деяких учасників зібрання (Конференції «Правого сектора» 8 листопада), які взяли на себе нелегітимні функції: визначення стратегії розвитку руху». Попри оголошену заяву про складання повноважень провідника, Дмитро Ярош, за документами, продовжує бути головою політичної партії «Правий сектор», каже один із лідерів «Правого сектору». І до з’їзду, який планується провести у січні наступного року, навряд чи щось суттєво зміниться, додає він. В інтерв’ю «Главкому» Андрій розповів свою версію конфлікту в організації, а також запевнив, що Ярош змінив свою думку після скандальної заяви.

В офіційній заяві партії, опублікованій після рішення Яроша піти, ідеться про те, що провідник піддався впливу «осіб, керованих власними меркантильними інтересами і, можливо, зв'язками зі спецслужбами». Про кого ідеться?

Є люди, які, очевидно, вплинули на його рішення, розповіли йому щось після Конференції 8 листопада, наговорили йому невідомо що. На основі того він і виступив із заявою.

Отже, хто ці люди, які вплинули?

Звичайно, зараз їх назвати не можу. Зможу, мабуть, тільки після з’їзду, який планується провести у січні. Думаю, що саме тоді будуть вирішені усі питання щодо майбутнього організації.

Після листопадової Конференції чи спілкувалися ви особисто з Дмитром Ярошем, як він пояснив свій вчинок?

Так, спілкувався. В принципі, нічого нового для себе з цієї розмови я не взяв. Яку мав попередню думку про цю ситуацію, при такій і залишився. Коли ми з ним говорили, тоді він і озвучив, що йому надійшла абсолютно викривлена інформація про перебіг Конференції (8 листопада), після якої він написав відому усім заяву. Я йому розповів, що насправді відбулося на Конференції, хто був присутнім, які рішення ухвалили.

Якщо він не забрав свою заяву, значить, він більше вірить не вам, а тим людям, які дали «викривлену» інформацію?

Питання не в тому, що він забрав, чи не забрав заяву. Він же не може написати заяву про складання повноваження, а потім сказати, що так і так, забираю її.

Чому ж, якщо це помилка, то досвідчений лідер її визнав би?

Ще раз кажу, це було би негарно і не солідно з його боку. Тому, принаймні, питання про відставку чи не відставку буде відкладено до з’їзду.

Ми пам’ятаємо дії нині покійного Олександра Музичка (Сашка Білого) у Рівному, коли він виглядав абсолютно самостійним і незалежним від центрального проводу «Правого сектора», пам’ятаємо дії закарпатського «Правого сектору», коли Ярош був вимушений виїжджати на місце, аби залагодити конфлікт. Чи допускаєте, що Ярош дійсно втратив важелі впливу на організацію і чесно визнав: «весільним генералом бути не хочу»?

Насправді усе не зовсім так. По-перше, Сашко Білий не приймав самостійно ніяких стратегічних рішень. По-друге, кожен керівник в області може приймати рішення у рамках своїх повноважень. Тут не ішлося про якісь стратегічні речі, що він міг щось повернути не в те русло. Щодо Закарпаття, то не лише Дмитро Ярош особисто туди поїхав вирішувати конфліктну ситуацію. Туди їздили окрім Дмитра, і я, і Андрій Стемпіцький, і голова нашої служби безпеки. Тобто це була поїздка цілої групи керівників руху, оскільки ситуація була дуже серйозною. Ми усі сиділи там доти, доки не розрулили той конфлікт.

Ми завжди працювали командою, утворювали «Правий сектор» командою, тут не ідеться про те, що це винятково заслуга Дмитра Яроша, який цим усім самостійно керував, а потім втратив вплив. Такого не може бути, бо ми усі разом керували. Я відповідав за політичний напрямок роботи, Стемпіцький відповідав за військову лінію, третя людина – за безпеку, але називати цю людину я не буду.

У своїй заяві Ярош сказав, що довірив деякі напрямки управління Рухом найближчим однодумцям. З ким саме у нього з’явились розбіжності?

Насправді, знову ж таки, трошки не так, бо ті напрямки, про які він написав, вони від самого початку закріплені за різними людьми, а не зосереджені в його руках. Я займався політичним напрямком з літа 2014 року. 3 вересня мене було поранено, я довго лікувався. Відповідно, інша людина цим займалася, а саме Тарас Керницький. Але коли я повернувся (з лікування), то знову почав цим займатися. Потім вже Дмитра Яроша поранило. От ці певні люди, які мають з ним розходження щодо розвитку націоналістичного руху, якраз ми і є, я і Стемпіцький. Так, коли Дмитра було поранено і він лікувався, я був в.о. голови партії «Правий сектор».

В чому саме у вас як керівника політичного напрямку не збігається позиція з провідником?

Розумієте, тут не ідеться тільки про політичний напрямок. Можуть бути розбіжності на тактичному рівні, це абсолютно нормально, це вирішується. Але головні розбіжності лежать у стратегічній площині, у напрямку діяльності всього руху. Ми творили «Правий сектор», розвивали, структурували його як організацію націоналістичну і революційну. Відповідно вона має вести революційну пропаганду.

В чому вона мала б полягати?

Ми повинні говорити про те, що в Україні панує режим внутрішньої окупації української нації. Незважаючи на зміну президентів і урядів режим, система, не міняються. Порошенко зараз є головою цього режиму і його уособленням. Відповідно, його легітимність не є повною в нашому розумінні. І ми маємо про це прямо говорити та вести відповідну пропаганду.

Ярош у свою чергу вважає, що не можна робити таким чином, бо це може розхитати державу, може вплинути на рішення Путіна напасти в 158-й раз. От в цьому плані у нас розбіжності. Але коли я з ним про це говорю і йому нагадую його ж слова, його ж статті, його книжки, які він писав до цього, в яких це все написано, з’ясовується, що проблема в практичному втіленні цього всього.

Чому у Дмитра відбулася така переоцінка цінностей, хто вплинув?

Війна впливає дуже сильно. Але, думаю, краще нехай він дасть відповідь на це питання. Звичайно, таку зміну позиції я не поділяю, в цьому вся проблема.

Дмитро Ярош вважає, що «ініціатори та деякі учасники зібрання (Конференції, яка відбулася 8 листопада) взяли на себе нелегітимні функції» визначати стратегічний напрямок діяльності «Правого сектора». Чому не вдалося вирішити ці розбіжності в непублічному форматі?

Сам Дмитро Ярош був ініціатором проведення Конференції, яка відбулася 8 листопада. Проте він не прийшов, пояснивши це тим, що не хоче впливати на рішення. Я вже про це говорив. Йому розповіли про рішення, ухвалені на Конференції, однобоко. Але коли я з ним поговорив, все стало на свої місця.

Тобто Ярош змінив свою думку на те, що відбулося на Конференції?

Він мені сказав, що змінив.

А в чому полягає різниця між тим, що про Конференцію розповіли йому ви і тим, що повідомили інші люди?

Все було змальовано як спробу усунення його з посади провідника, звідси ж і слова про «весільного генерала». При зустрічі я запевнив Яроша, що все не так.

Що таке «Правий сектор» сьогодні. З чого складається рух?

Це політичне представництво – партія «Правий сектор», це однойменна громадська організація, є ще молодіжна організація, яка входить до «Правого сектору», вона називається «Права молодь», а є добровольчий український корпус «Правий сектор».

У молодіжного крила є лідери?

Насправді, ця організація не є структурованою. Вона просто входить до обласних організацій «Правого сектору», тобто «Права молодь» на місцевому рівні підпорядковується місцевому обласному керівникові політичного напрямку.

На самому початку основою «Правого сектору» були «Тризуб», «УНА-УНСО», «Білий молот», «Патріот України». Які з організацій залишилися, а які відійшли від руху?

«Білий молот» був виключений зі складу «Правого сектора» відразу після Майдану через неадекватність та неузгодженість діяльності. «Патріот України» переформатовано в «Азов», а УНСО пішла своїм шляхом.

Багато хто вважає ваш рух ледь не проектом спецслужб. З огляду на давні приятельські стосунки між Ярошем і Валентином Наливайченком, ця версія отримує додаткове підґрунтя.

Відносини з Наливайченком у нас розпочалися з того часу, коли він ще не був (вдруге, -«Главком») головою Служби безпеки України, а був політичним діячем, який готувався до виборів. Він планував іти по Тернопільській області в депутати (у 2012 році), відповідно, там і працював. Потім він став головою СБУ, відносини залишилися на тому самому рівні, але це не означає, що є якийсь вплив на «Правий сектор».

Влітку з’явилася інформація про новий політичний проект, який готує Наливайченко. Очевидно, після відставки Ярош може приєднатися до цього проекту?

Він же сам категорично говорить про те, що ні в які проекти нікуди він іти не збирається. Вже були інсинуації з приводу його приєднання до «Укропу», але він категорично заявляє про те, що у нього навіть у думках такого немає.

Розкажіть, як у «Правому секторі» з’явився Борислав Береза. Як так сталося, що йому почали довіряти настільки, що він став головним спікером організації, почав дуже часто з’являвся в ефірі телеканалу «Інтер», який належить Льовочкіну? Чому, потім, отримавши депутатський мандат, Береза з телеекранів не зник, але стосунки з організацією розірвав?

Все дуже просто. Коли ми створювали «Правий сектор», а це відбувалося на Майдані, відбувався величезний приріст членства, впливу, ріст діяльності, інформаційна політика ж у нас шкутильгала. Він просто прийшов і сказав, що в нас тут і тут проблеми, мовляв, я би вам порадив так і так їх вирішити.

Кому Береза про це казав?

Він спочатку познайомився з Миколою Карп’юком. Микола йому сказав, що в нас так питання не вирішується. Мовляв, розумників вистачає, які приходять і починають говорити про те, як нам і що робити. Якщо ти хочеш допомогти, то просто бери і допомагай. Він взявся до роботи і почав помагати.

Так допрацювався до речника. Карп’юк його привів до штабу, де він познайомився з Дмитром Ярошем. Береза ніколи не був членом «Правого сектору», членом нашої партії. Просто був найманим працівником, отримував за це гроші. За цей час поки працював, розкрутив і нас, і себе.

Потім він собі вирішив іти в депутати, балотувався не від «Правого сектору», був самовисуванцем.

Чи не здається вам, що не тільки Береза, а й деякі інші активісти, просто використали «Правий сектор» для задоволення власних амбіцій?

Важко з цим сперечатися, є таке. Візьміть перший склад проводу «Правого сектору», коли тільки створилася наша організація. Половина того проводу зараз є народними депутатами і явно не від «Правого сектору». Я маю на увазі той провід, який був навесні 2014 року, до якого входили зокрема Юрій Шухевич, Андрій Артеменко, Андрій Денисенко, Андрій Білецький.

Чи обговорюються нині кандидатури нового провідника «Правого сектору», хто ці люди?

Ні, таке питання нині не стоїть.

Певний час тому ходили розмови про передвиборче об’єднання «Правого сектора» зі «Свободою» Тягнибока. Наскільки це питання нині є актуальним, про який формат співпраці між вами може іти мова?

На даний момент це питання не стоїть. Є два варіанти. Або шлях розвитку «Правого сектора» буде революційним, як і планувалося із самого початку, або буде помірно революційним. Виходячи з цього, будуть розглядатися якісь стратегічні речі.

Якщо буде обрано помірно революційний шлях, за який, як ви кажете, виступає Ярош, хто його втілюватиме в життя, чи залишиться нинішній цей склад проводу?

Думаю, що половина нинішнього складу Проводу складе повноваження, я особисто також.

Влітку на віче, яке відбулося на Майдані, Ярош оголосив про підготовку до референдуму про недовіру владі. Але після заяви ніяких активних дій в цьому напрямку помітно не було, чому?

Насправді по всій Україні робота велася. Навіть на даний момент у нас є готові списки людей для створення ініціативної групи для проведення референдуму, а це дві тисячі людей. Все було готове, але з нинішнім законом про проведення референдуму його було абсолютно нереально організувати. Тобто державою зроблено все, щоби референдуми в Україні не проводилися. Єдиний референдум, який відбувся за всю історію незалежності, це референдум, який провів Кучма, будучи президентом, маючи для цього усі адміністративні важелі. І то, рішення ж референдуму мають бути затверджені Верховною Радою, чого не відбулося навіть тоді. Тобто навіть той референдум, проведений з колосальним використанням адмінресурсу, пройшов абсолютно безрезультатно.

Знаючи це все, для чого тоді було закликати до його проведення, займатися популізмом?

Це питання до того, хто цю заяву (про оголошення референдуму) робив.

Її виголосив Ярош. Він був ініціатором?

Так.

Чому «Правий сектор» не брав участі у місцевих виборах, адже рейтинг партії на момент виборів був достатнім, щоб долати прохідний бар’єр? Чи не вважаєте неучасть партії у виборах помилкою?

Якщо говорити про «Правий сектор» винятково як про партію, то будь-яка партія існує для того, щоби боротися за владу. І неучасть у виборах – це однозначно мінус. Але враховуючи те, що «Правий сектор» - це не партія, а це національно-визвольний рух, де партія є лише інструментом в нашій боротьбі, то наша неучасть у виборах все ж була плюсом. Бо в іншому випадку ми би загрузли в абсолютно нездорових темах, які виникли під час останніх місцевих виборів.

Можливо, причина насправді в тому, що ваша партія не є такою ж розгалуженою і структурованою, як та ж «Свобода?

Абсолютно ні. У нас уся партійна структура збудована так, як і належить партіям. В більшості областей працює більшість районних організацій. В половині цих організацій уже є реєстрація Мін’юсту, все як має бути.

Де найпотужніші осередки, скільки загалом членів партії у вас?

Київ, Київщина, Дніпропетровськ, Дніпропетровська область, Тернопільщина, Івано-Франківщина, Волинь, Львівщина. Але скільки членів партії у нас не можу сказати.

Днями «Азов» заявив про те, що більше 20 іноземцям, які перебувають у цьому батальйоні, відмовилися надати українське громадянство. Яка ситуація з бійцями ДУК «Правий сектор», скільки іноземців у ваших лавах, чи надають цим людям громадянство?

Наскільки я знаю, нікому не надали. Було діло, прийшов лист з Адміністрації президента з тим, щоб ми надіслали списки людей, які просять українське громадянство. Ми цей список надали, це біля 50 людей, але віз і нині там, жодної відповіді не отримували.

На якій стадії розробка законопроекту про добровольчий український корпус (ДУК), де перебуває документ, яка вірогідність його розгляду в стінах парламенту?

Він давно розроблений, поданий до Верховної Ради, лежить в комітетах і проходить усі процедури. На те, що його ухвалять, шанси нульові. Очевидно, що владі не потрібен такий закон.

Тобто усі нинішні депутати, які входили до «Правого сектору» не можуть підняти це питання у Раді, вплинути на його позитивне для вас рішення?

А вони щось вирішують?

Чи є випадки, коли люди представляються членами «Правого сектору», а насправді такими не є?

Звичайно, така проблема є. Але зараз це одиничні випадки. А на початках, півтора року тому такі випадки були масовими, ми дуже багато часу і зусиль докладали для того, щоби із ними боротися.

Не можемо не торкнутися теми блокади Криму та її незрозумілого фіналу. Яка першопричина конфлікту з Меджлісом, адже до останнього дня акція здавалася узгодженою і ефективною?

І українці, і кримські татари, які фізично брали участь в акції, усі однозначно були проти розблокування. Ми заявляли, що якщо такі договорняки втілюватимуться у життя, то ми припинимо участь у кримськотатарській акції, бо не бачимо у ній сенсу. Першопричина? На них, на Меджліс тиснуть, тисне президент, тисне влада загалом. Зрозуміло, що якщо після цього влада захоче розігнати всіх силою, вона це зробить. Вони ж без проблем можуть нагнати туди тисячі нацгвардійців, ментів, сушників...

Блокаду навпаки потрібно було розширювати і продовжувати.

Цей конфлікт означає, що «Правий сектор» більше жодних спільних акцій разом з кримськими татарами не проводитимете?

Не означає.

Фото: timesofisrael.com