Павло Різаненко: Президент однозначно хоче, щоб Яценюк пішов. А Яресько - найменш інфікована…

Павло Різаненко: Президент однозначно хоче, щоб Яценюк пішов. А Яресько - найменш інфікована…

«Закон про позбавлення мандатів тих, хто вийшов з фракції, може бути прийнятий найближчим часом»

Останніми днями йдуть напружені переговори, результатом яких все-таки може стати добровільна відставка Арсенія Яценюка і призначення нового прем'єра, що сформує новий уряд. При цьому, що найважливіше, «Народний фронт» заради «збереження держави» і недопущення дострокових виборів залишиться в коаліції. Найбільш імовірним варіантом на посаду прем'єра ЗМІ тепер називають нинішнього міністра фінансів Наталю Яресько, яка нібито вже погодилася, виставивши ряд умов, – в тому числі, право вето на кандидатури міністрів, запропонованих парламентом. Але за результатами торгів ще нічого не зрозуміло – подейкують, що за кандидатуру Яресько в залі досить немає голосів та і сам Петро Порошенко не в захваті від перспективи отримати в прем’єрському кріслі таку мало контрольовану ним особу.

Як би там не було, в найближчі тижні ситуація має якось вирішитися. Глава фракції «Блоку Порошенко» Юрій Луценко пропонував провести позачергове засідання Ради 9 березня - одразу після закінчення свят. В ході засідання, за словами Луценка, можна було б «відновити роботу коаліції, створити новий уряд і проголосувати євроінтеграційний закон».

Останні зустрічі президента з депутатами власної фракції проходили непросто – не всі з них зрозуміли «багатоходівку» з провалом голосування за відставку Яценюка і висловили претензії, що частина БПП дала задній хід з відома Порошенка. Глава держави такі звинувачення емоційно заперечував, але після історії з «невідставкою» фракція не дорахувалась ще кількох депутатів, які вийшли з неї.

Депутат «Блоку Порошенко» Павло Різаненко, який входить до груп «Антикорупційна платформа» та «Єврооптимісти», вважає, що єдиним варіантом виходу з нинішньої кризи мало б стати створення уряду технократів. Різаненко розповів «Главкому» про особливості комунікації фракції з президентом, вірогідність її подальшого розпаду та запевняє, що дострокові вибори будуть марною тратою часу. Також він, як заступник голови спецкомісії з питань приватизації, доводить, що «Укртелеком» необхідно повернути державі, держбанки продати, а приклад «Криворіжсталі», проданої за часів прем’єрства Тимошенко, повинен стати взірцем для теперішніх керівництва Фонду держмайна.

-- «Виборці не хочуть зізнаватись, що голосували за «Народний фронт»

Що відбувається у вашій фракції? З неї йдуть депутати, а хтось не виходить із фракції, але йде з коаліції. Депутат Дубневич назвав колег нехорошими словами, у відповідь вони звинуватили його в бізнес-махінаціях. Як би ви охарактеризували цю «дружню конструктивну» обстановку?

Тональність дискусій всередині фракцій визначається не назвою фракції, а нашою загальною культурою. Думаю, схожі дискусії є і в інших фракціях. І якщо брати у відсотках скільки людей звідки повиходило, то чемпіоном є «Самопоміч» – п’ять людей на фоні (невеликого) розміру їхньої фракції.

Давайте брати фракцію, яка ближче вам за розміром – «Народний фронт». З неї лише один депутат вийшов.

Колись Юрій Луценко після парламентських виборів казав, що всередині у президента перемогла концепція «об’єднати країну», яка вилилась на тих виборах в бажанні максимально врахувати інтереси всіх впливових груп в країні. Вже після виборів про БПП було жартома сказано, що в фракції, напевно, є представники всіх олігархів, крім Ахметова. Я особисто не зовсім поділяю цей підхід. Вважаю, що на тій хвилі емоційного підйому був шанс сформувати кардинально інший парламент. А так якщо ви пригадаєте перший «ісход» з фракції – це були люди Коломойського, які потім опинились в неформальній групі «Укроп».

Така збірна солянка – нормальне явище для партії влади.

Так, зараз БПП сприймається як така партія, а партії влади у нас завжди неідеологічні. Не було ще такого, щоб партія проіснувала п’ятнадцять-двадцять років, напрацювала ідеологію, а потім стала партією влади. «Солідарність» і «Народний фронт» з’явились за три місяці перед виборами. Значить, багато виборців голосують не за ідеологію, а за яскравого лідера і популярний бренд.

От покажу вам приклад виборчої, м’яко скажемо, «непослідовності». За даними закритого опитування КМІС, 73% заявили, що брали участь в виборах до Верховної Ради в 2014-му році. А нагадати, яка тоді явка була? 52%. Тобто люди не хочуть собі зізнатись, що не ходили на вибори. Але це ще не все. На питання, за яку партію ви тоді проголосували, отримані такі результати: «Народний фронт» – 5,2 % (хоча реально він набрав 22 %), «Блок Порошенка» – 36,5 % (хоча реально він набрав 21 %). Тобто люди проголосували за «Народний фронт», а тепер не хочуть в цьому собі зізнаватись, і кажуть, що «голосували» за «Блок Порошенка». До речі, по інших партіях різниця не така разюча.

З виборцями розібрались, повернемось до депутатів. Фірсова і Чумака з вашої «Антикорупційної платформи», які нещодавно вийшли з фракції, навряд чи можна назвати людьми Коломойського…

Звісно, ні. При всій повазі до Чумака його вихід з фракції я вважаю передчасним. Позиція того ж Сергія Лещенка мені більш зрозуміла – якщо ми боремося з корупцією, потрібно вичавлювати її з фракції, а не йти самим. Бо завжди зсередини фракції на людей в ній можна вплинути більше, ніж ззовні.

І скільки ви вже вичавили з фракції корупціонерів?

Питання не тільки і не скільки в конкретних людях, а в зміні їхньої моделі поведінки. Якщо умовні Коля і Вася раніше робили одне, а тепер під тиском нетерпимості до старої моделі поведінки роблять інше – честь їм і хвала. Головне – на них вплинути.

Умовні «Коля» і «Вася» в БПП мають конкретні прізвища. Чи після скандалу Абромавічус – Кононенко змінився процес прийняття рішень у фракції?

Кононенко склав повноваження першого заступника голови фракції, не головує і взагалі часто не приходить на її засідання. Навіть неформально його вплив зараз не відчувається.

А раніше з його боку відчувався певний тиск?

Давайте розберемося, що вважати тиском. Буває, що голова фракції або його заступник говорить, що таке-то голосування дуже важливе (зазвичай з аргументацією «вимагає МВФ або дуже важливо для врегулювання конфлікту з Росією»), треба голосувати за таке-то правильне рішення і видно, що керівництво фракції дуже мотивоване. Але у багатьох є власна думка і при цьому хтось може змінити її, а хтось ні. Є люди, на яких немає ніяких важелів впливу, а легко натиснути можна на тих, у кого є цікаве минуле або бізнес. Саме тому вважаю, що дуже важливо щоб у депутатів не було бізнесу – це унеможливлює конфлікт інтересів, можливість впливу на їхню політичну позицію.

При цьому не можна порівнювати режим Януковича з тим, що зараз. В менталітеті еліт з того часу особливо нічого не змінилось, але якщо у Януковича в руках був централізований силовий апарат, то зараз не бачу такого, щоб можна було кнопку нажати і всіх «запресувати». Просто силовий апарат поламався під час Майдану і сам по собі не може нічого особливо зробити. Вони хіба точково можуть допомогти Авакову повернути активи, які він втратив за минулого режиму. Тільки було б дуже добре, якби спочатку всім іншим повернули активи, які забрали за часів Януковича, а міністру внутрішніх справ – в останню чергу. Це було б чесно і справедливо. А так в його власних інтересах міліція попрацювала, а для всіх інших або не працювала, або працювала вибірково, де була зацікавлена. Тому можливості правоохоронних органів щодо «тиску» на депутатів не ті, що при Януковичу та і ставлення суспільства зараз інше. До речі, по голосуванню за законопроект 3700 (скандальний закон, що дозволяє партіям виключати людей з виборчих списків вже після виборів – «Главком») можна побачити, на кого не можна вплинути. Бо по ньому керівництво всіх фракцій вплинуло на всіх в своїх фракціях, на кого можна було.

Скільки ще депутатів з БПП можуть вийти з фракції?

Вони можуть як виходити, так і входити. Зараз ідуть розмови про те, щоб позбавляти мандатів тих, хто вийшов з фракцій, і, до речі, така можливість передбачена Конституцією – щоправда, вона визначає, що це треба робити згідно порядку встановленого законом, якого не існує. І я припускаю, що такий закон може бути прийнятим найближчим часом і буде застосований до тих, хто повиходив зі своїх фракцій, – і в його прийнятті зійдуться інтереси керівництв всіх фракцій, як це сталось при голосуванні за 3700. До того ж, він не буде вважатись якимось одіозним і недемократичним як 3700, бо можливість позбавлення мандату вже передбачено в Конституції. В разі, якщо можливість прийняття такого закону стане реальною, а про це вже починають говорити, люди просто перестануть виходити з фракцій, щоб не втратити мандат.

Як зараз відбувається комунікація найбільшої фракції і президента? Відомо, що він ледь не кричав на депутатів після невдалої відставки Кабміну. Як він взагалі сприймає весь цей конгломерат, який називається «Блоком Порошенко»?

Засідання фракції за участю президента, де можна було б з ним поспілкуватись, бувають не так часто – можливо, за рік було п’ять-шість. Зазвичай такі зустрічі відбуваються перед якимись важливими голосуваннями або на фоні якихось резонансних подій, коли всі хочуть почути думку президента. Так одразу після місцевих виборів він всіх зібрав і сказав, що виборчий цикл закінчено і починаємо боротись з олігархічною корупцією – через тиждень було затримано Корбана.

А ви були задоволені поясненнями Порошенка після явного «договорняка» з невдалою відставкою Яценюка?

Ніяких пояснень не було: він сказав, що не говорив нам, як потрібно голосувати. І він дійсно цього не казав, фракція сама приймала рішення, коли його вже навіть не було на засіданні.

А своїм зверненням перед голосуванням він хіба фактично не закликав фракцію голосувати за відставку?

Дійсно, попросивши прем’єра самого піти у відставку, президент послав певний сигнал всім. Але це вже сталось на наступний день після прийняття рішення фракцією. Я розумію, що президент однозначно хоче, щоб Яценюк пішов у відставку, але в той же час наші західні партнери хочуть бачити, хто буде замість нього і яка буде нова більшість. А президент, наскільки я розумію, нічого не хотів робити, що можна було б трактувати, ніби саме він відправив Яценюка у відставку. От якби Яценюк сам пішов, то він тим самим нібито погодився б на те, що треба обирати новий уряд. До речі, безвідносно особистостей, цей внутрішній конфлікт між президентом і прем’єром закладений у Конституції, де у нас змішані виконавча і президентська вертикалі і між ними неминучі змагання і конкуренція за повноваження.

-- «Яресько найменш інфікована цим середовищем»

Три непарламентських тижні – це фактично тижні торгів і вкидання інформації, що нібито на пост прем’єра пропонують Яресько, Бальцеровича...

Наша група депутатів ініціювала підписання меморандуму принципів взаємодії між урядом, парламентом і президентом. Що мається на увазі? Пройшло більше року роботи цього уряду – щось зроблено, щось ні, але незадоволення значне і плюсів, які люди бачать, значно менше, ніж мінусів. Довіра до уряду дуже низька, але є можливість її відновити – відправити уряд у відставку і створити новий. Це б зберегло людям надію, і влада знову отримала б мандат довіри та необхідний для проведення реформ рік-півтора. Коли ж уряд не відправили у відставку, то недовіра до нього нікуди не ділася, а ще й перекинулась на парламент. Урядова криза стала перетворюватись на парламентську. Причому у мене немає ілюзій – новий уряд з Яресько чи кимось ще через рік теж втратить довіру і його треба буде відставляти. Але треба, щоб при зміні урядів їхня стратегічна політика не змінювалась – це євроінтеграція і все, що з нею пов’язано. Якщо цього не зробити, то неминучі дострокові парламентські і, не виключаю, президентські вибори.

При дострокових парламентських замість однієї з нинішніх фракцій – «Народного фронту», зайдуть три інших – «Свобода», «Укроп» і умовний Блок Саакашвілі. Тобто замість нинішніх шести фракцій буде вісім. Без «Опоблоку» – сім проєвропейських замість п’яти нинішніх. Але якщо в цьому парламенті є дві великі та три невеликі проєвропейські фракції, то в наступному буде більше менших за розміром фракцій. І якщо сьогодні дві великі фракції не можуть домовитись, то як потім домовляться сім невеликих?! І це при тому, що ключові особи, які визначають політику цих партій, залишаться ті ж самі. Нагадаю ще один фактор: МВФ вже сказав, що якщо будуть вибори, то вони зупинять з нами співпрацю до створення нової коаліції та формування нового уряду. Тобто півроку країна буде без фінансування МВФ, а це знову в наших умовах – девальвація, інфляція і так далі.

Такою логікою оперують всі противники дострокових виборів. Це означає, що парламент в принципі не може бути дієздатним?

Просто треба розуміти, що нових «власників» і «спонсорів» політичних команд не з’явиться – на жаль, це будуть все ті ж олігархи і великий бізнес. Виборці ж у нас не фінансують партії як в країнах розвинутої демократії – приклад «Демальянсу», якому я симпатизую, що два рази поспіль не може зібрати фінансування на вибори, це підтверджує. Так що більшість «гравців» і їхніх «власників» залишиться тими ж самими. Більш того – по якісному складу парламенту буде негатив і відкат назад, бо це на емоційній хвилі Майдану всі партії масово включили до своїх списків свіжу кров – громадських активістів, комбатів, журналістів …

Здається, і БПП вже не повторить такої «помилки».

Це не питання помилки БПП, це в усіх так буде, бо раніше це була вимога Майдану, а зараз у суспільства інший «порядок денний» – безпека та проблеми соціально-економічного характеру і це на фоні розчарування та апатії. В період емоційного спаду виборці вже будуть менше вимагати від партій, та й вимоги до себе у людей теж знизяться – в цих умовах кількість виборців, готових продати свій голос, в два чи три рази більша, ніж в 2014 році. В таких умовах як в партіях, так і в суспільстві, зростуть попит і пропозиція на купівлю-продаж місць в партійних списках і голосів виборців.

Зараз точно хоче дострокових виборів «Батьківщина». «Самопоміч» каже, що не хоче, але своїми діями їх наближає. «Опозиційний блок» їх навпаки вимагає, але чув таку версію, що насправді не хоче. Звісно, на майбутніх виборах «Оппоблок» набере відсоток більше, але недостатньо, щоб сформувати більшість. Тому вони будуть зацікавлені у дострокових виборах у випадку, якщо політично буде реінтегрований Донбас, де залишилось багато їхнього електорату.

В БПП вже з’явилися люди, які вочевидь пов’язують своє майбутнє з іншими проектами…

В БПП я не чую голосів за дострокові вибори, бо всі розуміють їхній результат та наслідки для країни.

Нинішній склад парламенту здатен прийняти закон про вибори, що прибере мажоритарку? Бо від цього багато залежить.

В коаліційній угоді записано зобов’язання прийняти закон про відкриті списки, але партійні керівники різних партій об’єктивно в цьому не зацікавлені. Найбільш відкрито про це говорить «Батьківщина», яка послідовно не хоче відкритих списків з преференціями виборців, називаючи відкритими списками те, що вони просто оприлюднюють перед виборами. А законом 3700 партії показали, що дали виборцям меню, виборці з нього вибрали страви, а тепер їм розказують, що вони обрали не те і їсти потрібно не те, що вони вибрали, а те, що вирішіть партійне керівництво. Тобто не на словах, а на ділі партії не збираються надавати виборцям більші можливості щодо впливу на формування якісного складу парламенту. Тому після 3700 в мене великий скепсис щодо відкритих списків. Слова «демократів» розійшлись з діями.

Найближчими тижнями, мабуть, буде вирішено, куди політична ситуація рухатиметься далі. Який сценарій ви бачите найбільш ймовірним?

Можу назвати оптимальний сценарій, який я бачу. Це коаліція на п’ять партій під технічний уряд без партійних квот. Наприклад, дати мандат тій же Яресько на формування Кабміну. Ні в кого нема сумнівів, що Яресько не займатиметься корупцією і не зрослась з місцевими елітами. Вона поза системою, тому найменш інфікована цим середовищем, а другий фактор не менш важливіший– до неї найбільша довіра у Заходу, від якого ми повністю сьогодні залежимо.

Дехто жартує, що в такому випадку Держдеп вже буде керувати країною напряму.

Можна і так поіронізувати. Люди до цього негативно ставляться, але потрібно бути чесним перед собою: сплати борги – і не будеш ні від кого залежати. А так неси відповідальність перед кредиторами.

Ви кажете про уряд технократів. Але ж БПП вже затвердив кілька кандидатур на міністрів, яких фракція буде подавати.

Я не був на тому засіданні, але це виглядає дуже смішним. Потім всі посміялися і вирішили, що після такого списку фракція взагалі має деякий час нікого нікуди не подавати.

Це був такий тролінг партнерів по коаліції?

Вважайте, що це був самотролінг. Може, одна-дві людини з цього списку і випливуть в Кабміні, але не за пропозицією фракції, а виключно, якщо їм надійде пропозиція від нового прем’єр-міністра, наприклад, тієї ж Яресько.

-- «Зараз весь урядовий зв'язок іде по дротах компанії, власники якої, можливо, знаходяться в Росії»

Довгоочікуваний процес приватизації досі не запущений, хоча нещодавно прийнятий і вже підписаний закон, згідно з яким на приватизацію можуть бути винесені стратегічні державні підприємства. Чи вдасться всі плани реалізувати, в тому числі, вийти на цифру доходів від продажу, закладену в бюджеті?

Ходила інформація, що стратегічні західні інвестори зацікавлені в придбанні «Центренерго» і оцінюють його до мільярда доларів – а по сьогоднішньому курсу це більше, ніж надходження, передбачені в бюджеті за рік. Це по одному тільки «Центренерго». За Одеський припортовий кажуть, що було б непогано отримати 500–700 мільйонів доларів. Щодо закону про який ви казали, я дискутував і з Білоусом (глава Фонду держмайна, - «Главком»), і з Абромавичусом (міністр економічного розвитку і торгівлі, - «Главком»), навіщо їм взагалі потрібен закон, який прибирає вимогу продати 10–15 % портфельному інвестору. Вони казали, що їм ця норма заважає, бо іноземці не хочуть, щоб ці маленькі пакети виставлялись на біржу. Але як колишній інвестбанкір вважаю, що якщо хтось реально захоче щось купити, то купить. Ну добре, прийняли. Мені більше не сподобалось, як на конкурсі на обрання оцінщика ОПЗ обрали нікому не відому компанію. Якщо вже ви проводите показово прозору приватизацію, треба було обирати компанію з «великої четвірки», щоб унеможливити всі сумніви. Але нам пояснили, що їхні послуги багато коштують.

Вважаєте, ОПЗ куплять іноземці чи хтось з наших олігархів?

Це не принципово, головне, щоб у конкурсі була конкурентність і змагальність. Якщо заявиться один Коломойський з іншим технічним учасником, все це виявиться болтологією. Якщо ж прийдуть хоча б дві-три групи, які реально будуть битися, щоб купити об’єкт, ціна на аукціоні буде максимізованою. Багато хто вважає, що «Криворіжсталь» була продана не за ринковою ціною…

Першого чи другого разу?

Другого разу (в 2005 році, - «Главком») вона була продана по завищеній ціні саме через конкуренцію, і в її ціну вкладались додаткові чинники, які мали значення для учасників конкурсу. Тоді між Arcelor та Mittal з’ясовувалось, хто з них поглине один одного. Arcelor вважав, що якщо купить «Криворіжсталь», то стане занадто великим для поглинання Mittal, а останній навпаки вважав, що купівля «Криворіжсталі» дозволить йому поглинути Arcelor. Тому і ціну на аукціоні підіймали до фантастичних висот. В результаті виграв Mittal і за півроку поглинув Arcelor. Це ідеальна приватизація, коли продавець повинен врахувати мотивацію всіх потенційних покупців і змусити їх зіштовхнутись лобами. Нинішній голова Фонду держмайна Білоус як колишній інвестбанкір з «Ренесансу» повинен такі речі розуміти. Побачимо, як це буде реалізоване.

Повальний продаж держпідприємств дозволить вирішити проблему з їхньою збитковістю і неефективністю? Чи взагалі знайдуться претенденти на більшість з них?

Держпідприємств десь три тисячі, але пара тисяч з них існують тільки на папері. Тих, що ведуть якусь діяльність і в яких виручка більша 20 мільйонів, здається, коло сотні. Передача держпідприємств в приватні руки вирішить проблеми корупції і ефективності управління, бо держава не є ефективним керівником. Звісно, не все буде приватизоване – буде визначений перелік природних монополій, оборонних підприємств. Все інше треба продавати.

Можливо, з приватизацією слід було б почекати? Через несприятливу кон’юнктуру активи коштують зараз дуже дешево?

Це філософське питання: на кшталт «курка чи яйце». Коли ціна на продукцію підприємства на піку, всі кричать – навіщо продавати «курку», яка несе золоті яйця? Коли ж те саме підприємство лежить на дні, кричать: навіщо продавати за безцінь курку, яка колись заробляла сотні мільйонів доларів? Давайте краще чекати, коли воно знову буде на піку. Так само ті, хто при владі, завжди виступають за приватизацію, ті, хто в опозиції, – проти.

Зараз ваша спецкомісія каже про махінації при продажі «Укртелекому». Чи може дійти до його реприватизації?

У нас, згідно закону, держава не має права купувати об’єкти, які приватизуються. Тоді ж державні банки купили облігації на 3–4 мільярди гривень, які були випущені приватною кампанією, що купувала «Укртелеком». Тобто, по суті, держава профінансувала купівлю державного активу. Є ще один аспект, який дає формальні підстави розірвати угоду про приватизацію «Укртелекому» і повернути його державі. Однією з умов приватизації було те, що «Укртелеком» повинен був виділити мережу держспецзв’язку і передати її державі. Причому покупець мав це зробити за власний кошт. І є кримінальна справа, по якій Януковичу повинна бути вручена підозра, – він підписав указ, яким з бюджету виділялися кошти на виділення цієї мережі, хоча це мав зробити покупець.

Тепер думки щодо реприватизації розділились. Хтось каже, що з моменту, коли продавали «Укртелеком», вартість активів фіксованого зв’язку дуже сильно впала – тобто ми можемо його повернути державі, але навряд чи продамо за більшу суму. Я з цим не погоджуюся, тому що потрібно ще й девальвацію врахувати, бо ціну платили в гривнях, а курс з тих пір впав в рази. До речі, згадану мережу урядового спецзв’язку неможливо відокремити фізично, а щоб побудувати її з нуля, потрібно, мабуть, витратити десятки мільярдів доларів. Тобто щоб забезпечити інформаційну безпеку, потрібно тільки «Укртелеком» повернути назад. Тому що зараз весь урядовий зв'язок іде по дротах компанії, власники якої, можливо, знаходяться в Росії. Це нормально?

Держбанки також планується виставити на приватизацію у довгостроковій перспективі. Це дійсно необхідно?

75% активів всіх державних банків – це «Ощадбанк» і «Укрексімбанк». Вони неефективні, оскільки після кожної зміни влади новий менеджмент банків піднімає неринкові погані кредити, які видавали попередники. Я вже згадував про те, як держбанки купили облігації компанії-прокладки, що купувала «Укртелеком», також вони фінансували компанію Activ Solar братів Клюєвих, партнер Януковича-молодшого і Клименка Поліщук купив за гроші держбанків ТРЦ «Гулівер» в центрі Києва…

А чи можна прослідити прозорість нинішнього кредитування держбанками?

В тому і справа, що з банками важче, ніж з державними підприємствами, бо там банківська таємниця і ніхто ніяку інформацію, навіть депутатам, не надає. Ця інформація спливає тільки після зміни влади, коли хочуть когось посадити чи скомпрометувати. Звісно, приватизація держбанків не завершиться за рік-два-три, але все одно в результаті їх не буде, як в розвинутих країнах. У Мінфіну є ідея продати по блок-пакету в цих банках міжнародним інституційним інвесторам (МФК, ЄБРР тощо), участь яких гарантувала б невтручання політиків і держави в управління з перспективою виходу цих банків на ринки IPO і повного виходу держави з цих банків. Але це роботи років на п’ять-сім.

При всіх розмовах про підвищення зарплат на держпідприємствах, чи не вважаєте ви зарплатню в 400 тисяч гривень в місяць, як у керівника «Укргазвидобування», все ж перебором?

Топ-менеджеру великої приватної компанії акціонери готові платити один-три-п’ять мільйонів доларів в рік. І це не видумані цифри. Якщо у людини стоїть вибір між сотнею тисяч доларів в місяць в приватній компанії і п’ятьма тисячами гривень на держпідприємстві, то куди вона піде працювати? Зарплата повинна відповідати повноваженням і відповідальності. Питання щодо керівника «Укргазвидобування» можна транслювати і на інші великі компанії – «Нафтогаз», «Укртрансгаз», «Енергоатом»… Яку зарплату треба дати директору такого підприємства, щоб він не крав, а працював в інтересах власника, в даному випадку народу України?

В цих підприємствах крутяться такі гроші, що яку зарплату не дай, спокуси все одно будуть.

Але тут ще важливий аспект невідворотності покарання. Якщо ризик, що посадять за крадіжку, сумістити з належною матеріальною компенсацією, то тільки після цього людина перестане красти.

А ще моральний аспект – коли в нас пенсіонери отримують мізерні пенсії і помирають без ліків, держава платить менеджерам такі зарплати.

Так вони і далі будуть помирати без ліків, бо якщо поставити директора-крадія з маленькою зарплатнею, бюджет не буде отримувати ні дивіденди, ні податок на прибуток, ні ПДВ. Краще пенсіонерам точно не буде. Якщо людина своїми діями зупинила розкрадання на 500 мільйонів, вона вже окупила свою зарплатню і пенсіонери теж від цього в виграші.

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: