Олександр Данилюк: Зеленський до останнього буде захищати Коломойського
Колишній член президентської команди – про те, чому він не ужився з новою владою
Тиждень, що минає, був насичений кадровими пертурбаціями. За довгоочікуваним призначенням повноцінного міністра енергетики в особі Германа Галущенка, сенсаційною рокіровкою в «Нафтогазі» Андрія Кобєлєва на Юрія Вітренка та навіть уходом прессекретарки президента Юрії Мендель трохи загубилась зміна голови наглядової ради Національного депозитарію. Ця установа, яка опікується обліком цінних паперів, прямо скажемо, мало цікава широкому загалу. І така подія навряд чи привернула би хоч якусь увагу, якби не персона звільненого.
Ексміністр фінансів Олександр Данилюк займав особливе місце в команді Володимира Зеленського ще до того, як той став президентом. Супроводжуючи його під час виборчої кампанії, він був одним з небагатьох, хто уособлював якийсь політичний та економічний досвід в зухвалій «кварталівській» тусовці. Втім після виборів їхні шляхи розійшлися. Данилюка зробили секретарем декоративного на той час Радбезу, а коли формувався перший уряд Зеленського, проігнорували його прем’єрські амбіції. Сам президент стверджував, що це і стало причиною їхнього «розлучення».
Разом з ексгенпрокурором Русланом Рябошапкою, якому також не знайшлося місця у владній команді, та керівником МЗС часів Порошенка Павлом Клімкіним Данилюк створив платформу «для виходу України з кризи» та заснував «Центр національної стійкості та розвитку». Про подальші плани цього тріо, яке закликає владу розпочати боротьбу з олігархами, Данилюк наразі особливо не говорить та обіцяє більше розповісти після травневих свят.
На відміну від того ж Коболєва, який дізнався про своє звільнення «з новин», Данилюк давно був готовим до відставки з Нацдепозитарію. Ще тиждень тому він оголосив, що претендент на його посаду Олександр Масенко, якого просуває нове керівництво Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку, в 2017 році перебував під санкціями за маніпулювання ОВДП на біржі. Але зміні голови наглядової ради це ніяк не завадило. Данилюк в розмові з «Главкомом» викладає свою версію подій та «за старою пам’яттю» роздає різкі оцінки президентській команді.
«Банковій наглядові ради тільки заважають»
– Я б розглядав цю історію в контексті ситуації з НАК «Нафтогаз», – одразу проводить паралелі Данилюк. – Насправді, тут дуже багато спільного. Давно вже було бажання у влади зняти Коболєва, і я тільки дивуюся, як він стільки протримався. Але для цього потрібно було, аби рішення пройшло через наглядову раду, яка не зважає на якісь політичні забаганки. Тому наглядову раду розігнали…
Коли змінили голову Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку Тимура Хромаєва на Руслана Магомедова, що раніше працював радником голови Офісу президента, то першою його примхою як найбільшого акціонера Нацдепозитарію стала зміна голови правління Нацдепозетарію Бакаса Міндаугаса. З цього стирчали вуха певних корупційних схем, бо з командою Магомедова повертаються люди, що займалися різноманітними оборудками на фондовому ринку. При цьому той же Магомедов подавався на голову правління, якщо не помиляюся, ще в 2015 році і тоді програв – тому особисті образи теж зіграли свою роль.
Я, як глава Наглядової ради, запитав – а навіщо змінювати голову правління, який виконує всі показники KPI та має шикарний міжнародний досвід? У нас і так майже немає фондового ринку, але ж ми маємо його розвивати, наслідувати кращі міжнародні практики, аби сюди прийшли інвестиції. Навіщо його збивати в таких умовах?
Але Магомедов, виконуючі вказівку ОП, вирішив обрати нового голову правління. Він запропонував, аби Нацбанк та Нацкомісія як основні акціонери створили номінаційний комітет та обрали нового главу. Але я нагадав їм базові принципи корпоративного управління – відбором керівника має займатися наглядова рада. Вони зрозуміли, що так просто це не вдасться, і задумали просто збити наглядову раду.
І ви одразу винесли це на публіку.
Так, це ж дивно, коли Нацкомісія, яка має займатися просуванням корпоративного управління, сама його порушує. В Нацдепозитарії призначили загальні збори акціонерів на 26 квітня, на яких мали прийняти рішення про зміну наглядової ради. Для них було критично встигнути знести наглядову раду до 29 квітня – дати завершення конкурсного відбору наглядовою радою глави правління. Наступний скандал був, коли НКЦПФР запропонувала свого кандидата замість мене – пана Масенка, проти якого сама комісія в 2017 році запроваджувала санкції за маніпулювання ОВДП. Я впевнений, що про ці «чесноти» кандидата не знав ані Нацбанк, у якого був просто шок, ані представник НКЦПФР у наглядовій раді. Спочатку Нацкомісія хотіла зайняти позицію, що кандидат просто є повною тезкою «порушника», а в результаті кандидатуру цього Масенка просто поховали – «від гріха подалі».
В понеділок на засіданні наглядової ради ми визначили шорт-лист кандидатів на посаду голови правління. Я запропонував, задля довіри до процесу відбору, щоб саме чинний склад Наглядової ради завершив конкурс. Для цього запропонував, аби протоколи загальних зборів щодо зміни наглядової ради були підписані у п’ятницю 29 квітня. Всі члени наглядової ради підтримали і проголосували за це рішення – зокрема, і представники НБУ та НКЦПФР. В середу призначили інтерв’ю з кандидатами, аби на п’ятницю вийти на результат. Але за годину до інтерв’ю корпоративний секретар повідомив мені, що у порушення домовленості протоколи були підписані – і я не є більше головою наглядової ради. Це свідчить про те, наскільки дрібні люди заходять у владні кабінети. Вони боялися, що я не пропущу їхніх кишенькових кандидатів, як сталося з Масенко. Зокрема зараз комісія просуває кандидатом пана Юдина. Той корявою англійською розповідав про свої «досягнення» у одному з інвестиційних банків Великобританії. Ну що ж – перевіримо.
Чи будете ви оскаржувати своє звільнення?
Ні. Навіщо? Для мене це було тільки додаткове навантаження, і я допомагав професійним командам НБУ та Нацкомісії розвивати ринок. Але після того як туди зайшли «жуліки» – це втратило сенс.
А хто вас, до речі, запросив до Нацдепозитарію? Бо після того, як ви дуже дивно пішли з РНБО, здавалося, що ваші шляхи з владною командою геть розійшлися.
Скажімо так: після РНБО я вже не залишався у «владній обоймі». Зеленський після того, як я першим залишив його команду, дуже болісно це сприйняв. Я йому пояснював протягом кількох годин, куди це все рухається. Я попросив підписати заяву.
Є версія, що ви намагалися взяти його «на слабо» і насправді шантажували відставкою, сподіваючись, що він її не підпише.
Це – повна нісенітниця. Це Богдан постійно цим займався. Він після чергової спроби шантажу заявив, що нібито всі у Офісі президента з першого дня роботи написали заяви за власним бажанням. Можливо у офісі так і було. Але мені як секретарю РНБО ніхто навіть би і заїкнутися запропонувати таке не зміг – зразу б послав дуже далеко. Бо це дитячий садочок якийсь.
Але повернімося до Нацдепозитарію. В цій установі зберігається інформація про власників корпоративних прав – фактично це основа всього фондового ринку. Контроль над депозитарієм може допомагати рейдерським захопленням – раніше так і було.
Мене попросив подати свою кандидатуру до Наглядової ради тодішній голова НЦПФР Тимур Хромаєв, а також попередній глава наглядової ради – ексміністр фінансів Ігор Мітюков. Їм було важко знайти адекватну людину на цю посаду через непривабливі умови, зокрема, низьку зарплатню. Я з третього разу погодився із поваги до них. Потім підключився Офіс президента: Данилюка на наглядову раду, як так?! Чому з нами не погодили? Бо в ОП є таке бачення, що країна – це їхнє королівство, де всюди мають бути їхні люди. Після того, як їм пояснили, що мільйони я не зароблятиму і що мене ледве вмовили, – Офіс трохи попустило.
Тобто це не набрада «Укрзалізниці».
Так, це більше соціальне навантаження. Навіть хотіли збільшити зарплатню аж до $900 на місяць (сміється). Люди з досвідом на таку зарплату, ще й з політичними ризиками, просто не підуть. Навіщо воно їм потрібно?
А вам навіщо?
Я погодився, зокрема, щоб спільно з НКЦПФР розвивати фондовий ринок. Так, я витрачав багато часу, аби розрулювати складні ситуації між двома основними акціонерами – НБУ та НКЦПФР. Я точно не тримався за цю посаду – а тут ще новопризначені пройдохи вирішили поміняти керівництво Нацдепозитарію і розраховували, що я просто виконаю їхнє прохання! Це було порушенням принципів корпоративного управління з метою просування людей від Офісу президента. Я дотримуюсь високих стандартів корпоративного управління – був зокрема членом інституту директорів Великобританії. Тому для мене це виглядає просто дико.
І паралель з «Нафтогазом» – дуже очевидна. Нашу наглядову раду розпустили, призначили нову, на яку буде більше впливу для призначення нового керівництва Нацдепозитарію. Так само і в «Нафтогазі» – усунули наглядову раду, Кабмін як акціонер поміняв Коболєва на Вітренка, і одразу перепризначив ту ж саму наглядову раду. Теж чисте шулерство, і знущання над принципами корпоративного управління.
Американці та європейці вже виказали з цього приводу своє «фе».
Я поясню, як вони це сприймають. Уявіть, що є декілька поважних членів наглядової ради – іноземці з репутацією. Вони несуть певну відповідальність. Потім їх прибирають, міняють керівника, і через два дні знову призначають, навіть не питаючи їхнього дозволу.
Коли будуть затверджувати фінансовий план, гіпотетично знову можуть відсторонити їх на два дні, так до «сюра» можна дійти. Наглядова рада потрібна для того, аби прибрати політичний вплив, який зараз іде всюди з Офісу президента. І Банковій такі наглядові ради тільки заважають.
«Зеленський не розумів, що таке РНБО, та й досі не розуміє»
У вас був конфлікт з колишнім головою ОП Андрієм Богданом, але він вже давно відсторонений від справ. Ви вважаєте, що його стиль ведення справ в Офісі президента досі процвітає чи щось змінилося?
Проблема Богдана була тільки в тому, що він побудував навколо президента систему, яка замикає всі рішення в країні на Офіс президента, – і створює у президента ілюзію контролю над процесами. Така от монархія. «Бо всі тобі, пане президенте, винні, тому ти і маєш приймати всі рішення». Людей вони підібрали трошки незграбних, але це логічно – слабкі люди беруть до себе ще слабкіших. А слабкі люди завжди дивляться вгору, відкривають рот і чекають вказівок. Така система зараз вибудована по всій країні. Тому методи такі самі: яка там наглядова рада, які іноземці? Монарх сказав, як буде, – значить, так і буде.
Казали, що ви були дуже незадоволеним тим, що вас кинули саме на РНБО. Ледь заяви не рвали.
Вибір був обмежений – все те, для чого не потрібно було рішення парламенту. Бо перше, що зробив Президент – розпустив парламент. Відповідно той не був у конструктиві і варіантів призначення до уряду не було. Залишалися Офіс та РНБО. Ще виконуючий обов’язки СБУ – але там Коломойський кістьми ліг.
В зайнятті мною посади секретаря РНБО було дуже багато логіки: це стратегічна робота, яка передбачала співпрацю і розуміння всього державного апарату – зокрема і з Кабміном, бо в РНБО входять члени уряду. І саме цю роботу проводити краще, ніж я, навряд чи хто б зміг.
Чому за вашого секретарства РНБО цей орган не став таким впливовим, як за пана Данілова? Для президента зараз це – ледь не головний майданчик для простого вирішення складних питань.
Питання в тому, що Зеленський не розумів, що таке РНБО. Він і зараз до кінця не розуміє, а думає, що це просто такий механізм, аби санкції запроваджувати. Для нього РНБО асоціювався виключно з війною, а війною президент займатися не хотів, бо хотів дружити з Росією. Олексія Данілова, до речі, майже рік виживали з РНБО.
Але згодом Зеленський зрозумів, що з Росією нічого не виходить. І тоді які інструменти залишились у нього під рукою? Хтось підказав, що це можуть бути санкції РНБО. І почали з санкцій проти Медведчука, які були розроблені ще в серпні 2019-ого року. Раніше ніхто не хотів воювати з Медведчуком, а тут зрозуміли, що інших варіантів немає.
Я вам більше скажу – в липні 2019 року я провів в РНБО засідання щодо ситуації в енергетиці, проаналізували всі сектори, визначили всі ризики та провали. Так от, це рішення РНБО президент не підписував аж до кінця грудня. Це просто, щоб було зрозуміло, як воно працює. А зараз одразу після засідання РНБО на Шустері з’являється відеозвернення з Зеленським і все нормально.
«Влітку у нас буде неочікуваний подарунок «від дядюшки» – $2,7 млрд»
Як колишній міністр фінансів, як ви оціните нинішню політику Мінфіна? Ну, і заодно Нацбанку, бо це, скажімо так, близькі органи.
Позицію НБУ простіше розцінити, бо у нього вужчий мандат і він не є політичним органом. Зараз НБУ, якщо вже говорити з політичної точки зору, відвойовує суб’єктність. Кирила Шевченка ж призначили, бо попередній керівник не був слухняним. А Шевченко зрозумів, що у нього є імунітет від звільнення, і максимально використовує його, аби відстоювати свою суб’єктність та проявляти власну позицію. Це означає, що якщо він бачить ризик зростання інфляції, то підіймає облікову ставку, як би це не дратувало Офіс президента, який хоче бачити дешеві кредити. Друге – Нацбанк максимально стримує фінансування державного бюджету через купівлю ОВДП державними банками.
Прихований друк грошей, умовно кажучи.
Вже є сигнали, що більше банки купувати їх не будуть, а Нацбанк буде ці процеси обмежувати. Це теж створюватиме певне напруження з Банковою. Наскільки я розумію, таке напруження вже існує і Шевченко для президентської команди вже ближче до ворогів, ніж до друзів, на жаль. Другий момент – це Мінфін. У міністра Марченка дуже складна ситуація зараз. У нього вибивають митницю, він не впливає там на багато процесів. Фактично від всього, що відбувається навколо митниці, він отримує тільки негатив. Надходження в бюджет не збільшуються, а заробляють на цьому конкретні люди в СБУ та ОП.
Ще одна проблема Марченка – величезний популізм з боку президента. Банковій дуже подобається витрачати гроші. Грошей немає, а слова «немає» президент не розуміє. Голова Мінфіну – це апріорі «Містер «Ні», тому навколо нього накопичується негатив і його будуть мочити з усіх боків. А чи він добре виконує свою роботу, дуже важко оцінювати зі сторони. Бо треба розуміти, на що він сказав «ні» та скільки разів.
Нещодавно Марченко заявив, що Україна розраховує на транш в 600 млн євро макрофінансової допомоги від ЄС до вересня. Але він залежить від успішної роботи з МВФ, останні переговори з яким були безрезультатними.
З МВФ все дуже просто насправді. Влітку у нас буде абсолютно неочікуваний подарунок в розмірі $2,7 млрд. Ми його отримаємо в рамках розподілу грошей МВФ серед акціонерів. Це не тільки для України, а для всіх рішення, щоб підтримати всі країни під час кризи. Це – величезні і безумовні гроші, хоча нам будуть зараз розказувати, що їх дали через те, що ми тут класні реформатори. Насправді, це більше нагадує ситуацію, коли помер багатий дядюшка в Америці і заповідав всім по копієчці. Що стосується виконання програми співпраці з МВФ, то там основну частину умов виконано або найближчим часом буде виконано. По землі фактично закон прийняли, по відповідальності за недостовірне декларування також, з судовою реформою теж нібито йде процес, хоч і надзвичайно криво. Тож виглядає так, що транш міг би вже і надійти до середини літа. Але «сюррове» рішення про «Нафтогазу» може все зіпсувати.
Я більше за все зараз боюся, що від нас втомилися, ми їх просто задовбали. У мене складається враження, що наступним кроком нашої владної команди буде просто поїхати до МВФ і напаскудити там посеред кімнати. А потім чекати: ну, а тепер, що ви зробите, все одно дасте нам гроші? Таке враження, що на Банковій саме так і думають.
«Штати загнали Коломойського в тупік»
Ви називаєте пана Коломойського економічним терористом...
А ви з цим не згодні? До речі, не думаєте, що зміна Коболєва на Вітренка – це, зокрема, теж один зі способів виконати певні зобов’язання перед Коломойським? Зараз же відбувається виділення «Укрнафти» з «Нафтогазу», яким займалися і Коболєв, і Вітренко. Можливо, Вітренко взяв на себе певні зобов’язання завершити цей процес.
Коли Вітренко останнього разу звільнявся з «Нафтогазу», то він якраз Коболєва звинувачував в тому, що той допомагав виводити «Укрнафту» на догоду Коломойському.
Подивимося, як це далі відбуватиметься. Не виключаю, що все буде правильно, і слава Богу. Але це такий шикарний процес: коли відділяєш бізнес, який коштує мільярди, скільки по дорозі може загубитися і ніхто не помітить! А стосовно Коломойського, то проти нього рух йде в основному зі Сполучених Штатів. Коломойського зараз загнали в тупік, і Зеленському необхідно хоч якісь кроки демонструвати, що він щось робить проти Коломойського.
Свого часу ви брали активну участь в націоналізації Приватбанку. Як ви ставитеся до того, що зараз силовики почали «щіпати» тодішню верхівку «Привату»? Був затриманий в аеропорту колишній заступник голови правління банку Володимир Яценко, оголошений в міжнародний розшук ексголова правління Олександр Дубілет…
Наскільки відомо, Дубілет знаходиться за кордоном і його заступник, якого затримали у Дніпрі, теж мав знаходитись не в Україні. Було зроблено все для того, аби на момент видачі підозри він був за кордоном, але НАБУ молодці зупинили цю брудну гру і змусили посадити літак.
Я ж посекундно знаю, що тоді відбувалося. Генеральна прокуратура мала випустити Яценка і потім давати прес-конференції, як ці нехороші люди від них втекли.
Зеленський демонструє, що йде боротьба з Коломойським, але я взагалі в це не вірю. Коли те ж «Центренерго» передавали Коломойському, це робилося зі згоди Зеленського. І я впевнений, що не просто так. Він буде імітувати боротьбу і мінімізувати шкоду для Коломойського. І захищати до останнього.
Ви багато звинувачуєте владну команду в непрофесіоналізмі та своєрідному політичному інфантилізмі. Нещодавно Зеленський заявив, що заради припинення війни хоче особисто зустрітися з Путіним без Меркель та Макрона під боком. Наскільки Зеленський виріс політично для таких зустрічей? Може, ми його недооцінюємо і він переграє Путіна, бо той звик мислити стереотипами?
Думаю, що не виріс. Навіть оголошення про цю зустріч було зроблено так, як серйозні політики не роблять. Фактично, він підставився під дуже жорсткий тролінг. Зеленський хоче надалі перед електоратом виглядати героєм, але Путін сприйняв це, як слабкий крок. Це відкрило можливість для Путіна тролити його, ставити умови – що він буде обговорювати, а що не буде. Не можна зустрічатися, коли ти не зможеш говорити про Донбас і Крим. А Путін цього не буде робити. Тоді навіщо зустрічатися? Не має значення місце зустрічі – Ватикан, Єрусалим, Антарктида, коли ти не можеш підіймати дві ключові теми.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0