«Росії потрібен casus belli». Ескалація на Донбасі: чого домагається Кремль?
Координатор групи «Інформаційний спротив» Костянтин Машовець про плани Путіна
На Донбасі на україно-російському кордоні не спадає напруження. Москва традиційно звинувачує в загостренні Київ та його «західних кураторів» і погрожує «втратою української державності» в разі, якщо Україна піде в наступ на окуповані території. Київ, в свою чергу, заперечує можливість військового вирішення конфлікту, а західні лідери та НАТО закликають Росію відвести війська від кордону, які вони туди зігнала під виглядом навчань. За інформацією української розвідки, минулого тижня Росія завезла на окуповані території сходу України близько 250 своїх військовослужбовців і понад 2 тис. тонн пального, також РФ посилює контроль за військовим майном в ОРДЛО. Також розвідка заявляє, що стягування військ триватиме до кінця місяця.
Є загроза, що росіяни можуть використати скупчення військ на кордоні задля можливого вторгнення і «братської допомоги» двом «корпусам», що розміщені на території «народних республік». Тим більше, на фоні, скажімо так, складних стосунків між Кремлем та новою адміністрацією США. Міністр оборони РФ Сергій Шойгу заявив, що перевірка військ Росії на кордоні з Україною триватиме ще кілька тижнів. Український президент Володимир Зеленський вважає, що Росія «грає м’язами» та обіцяє, що в разі нападу Україна в змозі дати відсіч. Втім, у масштабні бойові дії прямо зараз, попри агресивну риторику та інформаційну істерію, мало хто вірить. Костянтин Машовець, координатор групи «Інформаційний спротив», яка відстежує воєнну обстановку від самого початку російської агресії, розмірковує над справжніми цілями Путіна у зв’язку із нинішнім загостренням.
– За різними оцінками, масштаб російського угрупування на кордоні оцінюється в районі 80–120 тисяч осіб. Але треба дивитися на склад і структуру цих військ, – зауважує Машовець. – Підготовка до наземної операції без супутнього логістичного та технічного постачання є неможливою. Починаючи від запасних частин, запасів палива, завершуючи запасами крові в польових шпиталях. Проте є нюанс: супротивник може готувати не просто наземну операцію, яка буде лише одним з етапів. Це може бути удар високоточною далекобійною зброєю з використанням ракет, керованих бомб та іншого. В цьому контексті Україні важливо мати надійну систему протиповітряної оборони. І я не знаю, наскільки нинішній стан системи може протидіяти масованому удару двох-трьох сотень крилатих ракет. Це вже питання до Генштабу.
Також треба казати про воєнно-політичне значення. Якщо противник піде на такого роду агресію, напевно, він буде прораховувати реакцію міжнародної спільноти. Тобто може початися не тільки військовий наступ, а й дипломатичний, гуманітарний, фінансово-економічний…
«Головне завдання – змусити Україну забути про НАТО та ЄС»
Власне, розвідка зазначає, що російським диппредставництвам поставлена задача готувати аргументацію вводення миротворців на Донбас.
Так, це варіанти легалізації російських військ на окупованих частинах Донецької та Луганської областей. Вони навіть можуть не миротворцями заходити, а визнати ці «республіки» незалежними державами, укласти з ними «договір про дружбу та співробітництво», зокрема, в оборонній сфері. Якщо ви пам’ятаєте радянсько-фінську війну 1939–1940 років, то там цей варіант був обкатаний. Тобто захоплюється найближче селище, в ньому організується підконтрольний Москві уряд народного порятунку, який миттєво звертається до Росії за допомогою і введення військ.
Думаю, зараз Кремлем розглядаються два сценарії: вирішення питання з водою для Криму та анексія українських територій на Донбасі. Але на сьогодні я не бачу передумов для широкомасштабної наземної операції, а от використання скупчення російських військ на кордоні як засіб для тиску на українську владу – цілком можливе. Думаю, в цій схемі буде задіяний президент Франції Макрон: в ході їхньої зустрічі з Зеленським буде донесено умови Путіна щодо «всебічного врегулювання». Головне завдання – змусити Україну добровільно прийняти умови Кремля – зміну зовнішньополітичного курсу нашої країни. Це було чітко проартикульовано російськими спікерами: забудьте про НАТО та ЄС.
Тобто аби Україна була «нейтральною державою».
Так, нейтральним буфером. При цьому росіяни хочуть мати в цьому активі свою частку.
У 2014 році також було стягнуте російське угрупування на кордоні, але потім Росія його показово відвела. Зрозуміло, що і зараз це скупчення не може стояти на кордоні вічно. Які кроки будуть вказувати на деескалацію?
Міністр оборони РФ Шойгу вже озвучив, що за два тижні війська звідти підуть. Але довіряти йому я б не став: можуть піти, а можуть не піти. Варіативність використання цих військ може бути різноманітною: наприклад, їх можуть використати для якоїсь провокації оперативно-тактичного рівня. Російських пропагандистів туди ж не дарма зганяють. Потрібен реальний casus belli – привід для війни.
Два військових «корпуси», які знаходяться на окупованих територіях, є досить невеликими для реального наступу на українські позиції. Тобто у разі реального загострення Росії доведеться вводити свої війська напряму, що побачить весь світ, і навіть не в форматі «відпускників»,?
Я б не сказав, що ці «корпуси» зовсім невеликі, а цілком співставні з арміями східних та західноєвропейських країн. За кількістю важкого озброєння, вони, наприклад, співставні з бундесвером.
Але все одно їхніх сил буде недостатньо для серйозного загострення. Інакше не з’являлася б інформація, що поблизу кордонів з Україною в Росії розгорнутий польовий табір, в мережі багато відео перекидання військової техніки по російських дорогах. Чому це робиться настільки демонстративно?
Однією з умов ефективності військової операції завжди є фактор раптовості. Цілком можливо, що таким чином вони привчають, що на наших кордонах буде постійно сконцентроване велике військове угрупування, а сама операція буде розтягнута по часу. Вони можуть варіювати час початку операції та засоби її проведення.
Є такі припущення, що Росія увійде військами в Україну, аби змусити Київ підписати умовний договір про капітуляцію. А самі українські території Кремль утримувати не буде, бо це дуже складно.
В принципі, це так, бо контроль над країною та підтримання окупаційного режиму на її території потребуватиме значних ресурсів. Головною ціллю може бути зміна політичного устрою в країні на повністю підконтрольних Кремлю людей. Це – програма мінімум. Програма максимум – це ліквідація України як держави. Проведуть тут «референдуми», як на Донбасі та в Криму, де буде оголошено про створення якихось одеських, миколаївських, харківських «джамахерій». Формально Росія це подасть так, що «ми не хотіли, але були змушені».
Але весь світ це буде бачити. Це ж не 2014 рік, ніякого фактору раптовості, про який ви самі кажете, просто не буде.
На якомусь етапі росіяни взагалі намагались довести світовому співтовариству, що є «відмороженими», готові «потрапити в рай» і так далі. Стратегія України та її західних союзників базується на тому, що у випадку агресії Росії будуть завдані такі втрати, що будуть неспівставними з досягнутим результатом. А Росія питається всіх запевнити, що «за ціною не постоїть». Вважаю, що реально це напруження буде тривати досить довго. Метою може бути і розхитування нашої внутрішньополітичної ситуації, аби привести тут до влади підконтрольних людей. Не можна виключати серії провокацій на Донбасі чи навколо Криму.
З 2014 року російська пропаганда по Україні має вже більш-менш усталені наративи. Що зараз змінилося, за вашими спостереженнями?
Вони зараз всерйоз вірять в намагання України вирішити «питання Донбасу» воєнним шляхом. І хочуть сформувати таку думку для світового співтовариства, що джерелом напруження є саме Україна. Бо все, що відбувається навколо Мінського процесу, росіяни, м’яко кажучи, програли.
«Якщо ще турки підключаться, росіянам стане дуже тісно в Чорному морі»
Так збіглось, що після візиту Зеленського до Туреччини Росія закрила авіасполучення з цією країною нібито через спалах коронавірусу, через що постраждали півмільйони російських туристів, які вже купили путівки. А офіційні особи РФ неофіційно висловились, що не варто росіянам відпочивати в країні, яка не визнає Крим російським та ще й схвалює ініціативу України щодо «Кримської платформи». Відомо, що Туреччина поставляє Україні безпілотники, а деякі російські блогери вважають, що Анкара після успіху в Нагорному Карабасі, де вона відкрито підтримала Азербайджан, може допомогти Україні військовим шляхом повернути Україні окуповані території. Наскільки велику роль може зіграти Туреччина у нашому конфлікті?
Давайте не будемо ідеалістами: кожна країна, особливо Туреччина під керівництвом пана Ердогана, переслідує свої інтереси. Туреччина намагається стати одним з регіональних лідерів і мати вплив на події, що відбуваються в сусідніх державах. Ця сфера впливу так чи інакше перетинається з тією сферою впливу, яку окреслили в Кремлі. Посилення однієї сторони неможливо без ослаблення іншої – і навпаки. Вони намагаються якось домовитись і поділити ці зони впливу, але все одно це призводить до певної конфронтації.
Туреччина ж підтримала «Кримську платформу» після того, як її підтримав американський Держдеп. Росія все це розцінює як агресивні наміри. Бо скільки вона б не набивала Крим військами, проблеми, пов’язані з «кримським кейсом», нікуди не подінуться – насамперед, дуже дорога логістика, скільки мостів туди не будуй. Півострів сам по собі можна глобально розглядати в двох площинах. Перша – це відомий курорт, друга – авіаносець, з борта якого дуже зручно і ефективно контролювати чорноморський басейн. Війська ж треба годувати, утримувати, і чим більше туди військ наганяти, тим більше будуть загострюватись проблеми Криму.
В Чорне море мали увійти два «натівських» есмінці, але поки від цієї ідеї відмовились. Як вони реально можуть змінити баланс сил?
Ці кораблі входять до складу авіаносної американської групи, що знаходиться у Східному Середземномор’ї. Американські установки можуть чудово працювати звідти по цілях, що знаходяться на російському узбережжі та окупованому Криму. А якщо ще турки підключаться, росіянам стане дуже тісно в Чорному морі.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0