Ющенко у свій день народження згадав Путіна та жителів Донбасу

На порядку денному України й досі стоять питання мови, церкви та пам’яті. Щоби вирішувати ці задачі, нам потрібна консолідація. Взагалі найбільше наше щастя – тридцять років працювати на своє утвердження, не маючи до цього років триста своєї держави. Про це написав третій президент України Віктор Ющенко у свій день народження на своїй сторінці в мережі Facebook.

Ющенко зазначив, за останні сто років 80% політичних карт Європи були без України. «Над нами панували всі кому не лінь: поляки, росіяни, румуни, чехи, угорці. Ми шість разів проголошували незалежність, якщо взяти з часів Директорії. І ці рахунки не точні, бо в сорокових роках проголошувались локальні республіки. П’ять разів ми програвали», – розповів він.

Ющенко підкреслив, що сьогодні Путін стовпи прикордонні переносить, а років 80 назад, таких любителів було ще більше. «Один Ленін нам двічі оголошував війну. Я розумію, що наше сьогоднішнє становлення є дуже складним. Але відверто скажу, що тридцять років тому випірнути в цьому складному егоїстичному політичному світі найбільшою за площею державою Європи, тридцять років працювати на своє утвердження, не маючи до цього років триста своєї держави, ці роки незалежності сьогодні – найбільше наше щастя», – написав він.

Також Ющенко зазначив, українці й досі спілкуються різними мовами, тому потрібна консолідація.

«Що ж нас так розділяє? Як нас об’єднати? Ми й досі ходимо в різні церкви, і це немало значить. Ми читаємо різну історію. Ми же добре розуміємо, що є донецька історія. У них своя уява, хто ми і звідки. Я це не підтримую, але такими вони є. Чи ми говоримо про пам’ять національну. Чому я ставив за мету зробити ці мітки в культурі, в історії? Тому що нічого так не консолідує, як твоя культура, як твоя пам’ять. І тому в кожній нації ці питання стоять на порядку денному. Щоби ставити і вирішувати великі задачі, навіть економічні та соціальні, потрібна консолідація», – сказав він.

У вівторок, 23 лютого, Віктору Ющенку виповнилося 67 років. Він не тільки обіймав посаду голови держави (2005–2010), а й був керівником Національного банку України (1993–1999), а також очолював Кабінет міністрів (1999–2001).