Злякалися Майдану? Як влада збирається придушувати масові заворушення

Одна постанова уряду та два проєкти законів – всі вони скеровані на те, аби правоохоронним структурам було легше «закручувати гайки». Потенційні злочини ці тематично однорідні – пов’язані з проявами непокори.

До чого ж готується українська влада? До осіннього загострення соціальної напруги, пов’язаної із підвищенням тарифів та збільшенням фіскального тиску? Чи сюжет полягає в іншому – у можливій здачі національних інтересів на фронті російсько-української війни? Чи, може, мають рацію ті, хто говорить, що Володимир Зеленський націлився на дострокові президентські вибори та на те, щоб задля успішності цих виборів переписати деякі закони?

У мотивації влади та законодавчих тонкощах розбирався «Главком».

«Масові заворушення»: розганяємо по-новому

20 серпня 2021 року Кабінет міністрів ухвалив постанову №894. Вона визначає, чим є масові заворушення, а також вказує на методи протидії. Що відразу впадає в око? 20 серпня уряд не проводив жодних засідань, а, відтак, не міг і проголосувати за жодні постанови. Графік роботи Кабінету міністрів не складно уточнити на урядовому сайті.

20 серпня, тобто в день, яким датована постанова №894, уряд не проводив засідань

Другий момент, на який варто звернути увагу, пов'язаний із доповненим описом масових заворушень. Порівняймо два документи – чинний Кримінальний кодекс України та те, що пропонує прийняти уряд:

В уряді чомусь переконані, що заворушення в Україні можуть бути настільки масовими, що перекинуться з однієї області на сусідні. Але тоді це, мабуть, як сказав один з наближених Людовика XVI, «не бунт, Ваша Величносте, а революція». Однак, оскільки право на повстання в українському законодавстві юридично не закріплено, все, що виглядає як вуличні безпорядки, підпадає під певну статтю кримінального кодексу.

А безпорядки вирішено придушувати у зародку. Такий функціонал надано Національній поліції, Держприкордонслужбі, СБУ, Військовій службі правопорядку у Збройних Силах, ДСНС, місцевим держадміністраціям та органам місцевого самоврядування. Але «основним суб’єктом, на який покладається припинення масових заворушень, є Національна гвардія» – це цитата з урядової постанови.

До переліку силових структур ми ще повернемося пізніше, а поки – новий сюрприз з постанови №894. Прикметно, що влада пропонує реагувати на масові заворушення не тоді, коли вони відбулися або відбуваються, а коли лише заплановані їхніми організаторами. Вищий пілотаж державної пильності сформульовано так:

«За наявності інформації про можливі порушення публічного порядку під час проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій та інших масових заходів, а також у разі вчинення їх учасниками протиправних дій, що загрожують громадській безпеці, за письмовим рішенням керівника територіального органу Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, областях, м. Києві (або особи, яка виконує його обов’язки) утворюється оперативний штаб у складі керівника, заступника керівника та членів оперативного штабу».

До зацитованованого абзацу багато питань: передусім, від кого може походити така інформація? Хто її перевірятиме? Чи достатньо буде, приміром, дзвінка з офісу президента про те, що на Банковій готується атака на будівлю ОП? Чим займатиметься штаб, якщо дані про заворушення виявляться хибними – він саморозпуститься?

Прикметно, що оперативний штаб, на додачу до всіх вище названих силових відомств, наділяється правом залучати до боротьби із заколотниками ще й Управління державної охорони – якщо, на думку начальника штаба, небезпека загрожує органам державної влади.

Слід зауважити, що сутички, приміром, під офісом президента відбуваються доволі регулярно. У них бувають постраждалі, а після них – затримані. Однак стаття ККУ про масові заворушення останнім часом не була застосована жодного разу. Андрій Білецький, лідер партії «Національний корпус», чиї представники якраз нещодавно чубилися з Нацгвардією під ОП, вважає актуалізацію цієї статті поверненням у часи Януковича.

«Звичайна бійка на весіллі або концерті може кваліфікуватися або як дрібне хуліганство, або як масове заворушення. Все залежить від вказівки, яка отримана черговим слідчим райвідділу від місцевого городового, – зазначає Білецький. – Максимально широке визначення «масових заворушень» сформульовано у такому вигляді не випадково, адже мета зрозуміла – надати можливість підтягнути під нього будь-який більш-менш масовий та галасливий громадський захід суспільно-політичного спрямування».

Нацгвардія охороняє офіс президента від «Національного корпусу» (Фото: censor.net)

Ще одна новація урядової постанови полягає в тому, що вона має стосунок не тільки до цивільного населення, але й військових. «Військова служба правопорядку у Збройних Силах здійснює заходи з припинення масових заворушень серед військовослужбовців Збройних Сил у місцях дислокації військових частин, у військових навчальних закладах, установах і організаціях, у військових містечках, на вулицях і в громадських місцях», – ідеться у її тексті. І це по-справжньому дещо нове.

Адже «масові заворушення серед військовослужбовців Збройних Сил» навряд чи виникнуть лише через те, що подорожчав побутовий газ або уряд своїми директивами утискає інтереси ФОПів. Для бунту у лавах ЗСУ потрібні вагоміші та дотичні до самої армії причини. Чи може слугувати такою причиною наказ «припинити стріляти» або відступити від зайнятих позицій? Цілком. Все, що буде сприйматися армійцями як зухвала здача національних інтересів, може спровокувати їх на непокору. А от чи планується така здача – це питання окреме.

«Знаючи настрої, які нині панують серед пересічних військовослужбовців, серед тих, кому набридло «нє стрєлять», серед тих, кому набридло бачити, як Таран і йому подібні поліпшують життя в одній, окремо взятій родині, влада намагається створити запобіжник, який би нівелював ще й загрозу військового бунту. То про яку довіру до власних Збройних Сил може йти мова, якщо створюється інструментарій для придушення та залякування військових?», – запитує Білецький.

Тероризм: дефініції без судового рішення

Увійшовши у смак, уряд 26 серпня ухвалив ще одну постанову, котра також стосується охорони громадського порядку. Цією постановою зареєстровано законопроєкт №5872 «Про внесення змін до деяких законів України щодо визнання організації терористичною». Документ вже є на сайті Верховної Ради.

Законопроєктом №5872 пропонується переписати закон «Про боротьбу з тероризмом» і подати його в іншій редакції. Причому, там, де в чинному законі все було гранично ясно, урядовий проєкт напускає туману. Порівняємо:

Тобто, раніше суд визнавав організацію терористичною після вчинення нею терористичного акту. Саме суд, а не будь-хто інший. Нинішнє ж формулювання взагалі залишається незрозумілим. Потрібно, аби винною була визнана особа (яка особа?), що, вочевидь, афільована з тією чи іншою підозрілою структурою. Перелік же останніх вестиме СБУ. При цьому з формулювання «організація визнається терористичною незалежно від наявності чи відсутності в неї передбаченої законодавством організаційно-правової форми, статусу юридичної особи, її реєстрації уповноваженими органами України чи інших держав» слово «суд» випадає взагалі.

І ще один важливий момент, котрий також краще проілюструвати порівнянням двох редакцій:

Іншими словами, кількість членів терористичної організації знижена з трьох до одного, і цьому одному члену достатньо мати «умисел», а не здійснювати конкретні дії, аби бути зачисленим до лав терористів.

Нагадаємо, що словом «тероризм» охоче зловживав режим Віктора Януковича, котрий оголосив Євромайдан початку 2014 року місцем проведенням «антитерористичної операції».

Термін «АТО» виник в Україні іще до початку російсько-української війни. На фото – наслідки «антитерористичної операції», проведеної 18-20 лютого 2014 року в Києві (фото з відкритих джерел)

Реформа СБУ: все більше можливостей для спецслужби

Іще одна новела, не пов’язана з урядовими постановами, стосується реформи СБУ. Відповідний законопроєкт був репрезентований президентом Зеленським ще на початку 2021 року. Що споріднює його з новим трактуванням тероризму та новим алгоритмом протидії масовим заворушенням? Зниження можливостей звичайних громадян протистояти свавіллю силових структур.

Законопроєкт про СБУ детально проаналізував відомий правозахисник та дисидент, голова української Гельсінської групи Євген Захаров. «Наприклад, ми мали зауваження стосовно того, що, за законопроєктом, співробітник СБУ не обтяжений необхідністю представлятися (як поліціянти чи бійці Національної гвардії), не зобов’язаний повідомляти про затримання громадян Центри безоплатної правової допомоги чи здійснювати право затриманого на повідомлення рідних про затримання», – пише він.

«Як відповідь, у редакції для другого читання у статті 14 з’явилося посилання на Конституцію та закони України. Але цього – вочевидь замало! Адже у цій же статті йдеться про потенційні порушення прав людини, а саме про «тимчасове обмеження прав осіб на свободу та особисту недоторканність, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, а також права осіб на недоторканність житла, сімейного й особистого життя», – зазначає правник.

Захаров наполягає: необхідно або позбавити СБУ подібних повноважень, або «поставити їх здійснення під надійний судовий контроль».

Окрім іншого, співробітники контррозвідки СБУ за ухвалення нового закону зможуть: без розкриття своєї належності до СБУ та справжньої мети таких заходів проводити опитування осіб; заходити до приміщень та на земельні ділянки фізичних осіб; здійснювати тимчасове обмеження доступу до визначених інформаційних ресурсів; збирати й вивчати документи та відомості, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, джерела та розміри їхніх доходів; отримувати від операторів та провайдерів телекомунікацій технологічну та іншу інформацію про функціонування мереж і багато чого іншого.

«При цьому, – зазначає Захаров, підстави для таких дій є практично безмежними. Для цього визначення «державної безпеки», загроз їй та інших ключових понять і залишили вкрай розпливчастими».

Правозахисник приділяє увагу і засобам «примуси та фізичного впливу», описаним у законопроєкті №3196-д. Згідно із документом, арсенал останніх у СБУ є ширшим за можливості Нацполіції. Конкретніше – йдеться про «пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії», а також «бронемашини та інші спеціальні транспортні засоби».

Об’єднати в одному контексті СБУ та масові заворушення дозволяє «справа 9 березня». На фото – кульмінація виступів в рамках акції «Україна без Кучми», яка завершилась масовими арештами (фото з відкритих джерел)

А ось і родзинка на торті – працівникам СБУ «дозволяється самостійне виготовлення та використання малогабаритного підривного пристрою для відкриття приміщень співробітником Служби безпеки України». Натомість «із законопроєкту для другого читання вилучені всі традиційні обмеження для застосування примусу, сили, спецзасобів та вогнепальної зброї, передбачені законом «Про Національну поліцію», – зазначає Захаров. І робить такий висновок:

«У разі ухвалення цього закону СБУ буде правоохоронним органом з найбільшими в країні повноваженнями щодо застосування примусу і сили (…) Законопроєкт №3196-д неприйнятний на парадигмальному рівні: у ньому значно розширюється сфера діяльності контррозвідки, яка отримує безмежні повноваження та буде неконтрольованою. Між тим саме українцям добре відомо, що відбувається в країні з безконтрольними та всесильними спецслужбами: вони починають беззастережно зловживати своїми повноваженнями».

До сказаного Захаровим можна додати, що навіть тоді, коли СБУ не мала «безконтрольних» повноважень, вона не стримувалася в методах «роботи». Саме Служба безпеки провадила розслідування тих самих «масових заворушень», які мали місце 9 березня 2001 року. Мова йде про зіткнення маніфестантів з тодішнім ОМОНом – в рамках акцій «Україна без Кучми». Більшість із трьох сотень затриманих у той день була невдовзі звільнена, але для 16 учасників справа завершилася тюрмою. Майже всі вони пройшли через побиття та серйозні травми.

Донбас, вибори чи перезавантаження армії: навіщо влада зміцнює силовий блок?

Але, до речі, один з фігурантів справи про «масові заворушення» 2001 року, народний депутат попередніх скликань Андрій Шкіль не вважає, що розширення повноважень правоохоронних органів пов’язане із гіпотетичним придушенням акцій непокори.

«Майданів не буде. Голодних бунтів теж. Із таким відсотком підтримки, як у Зеленського, про заворушення ніхто в ОП не думає, та й підстав для цього немає. Посилення силового блоку, можливо, означає підготовку до протистояння з олігархатом. Іншими причинами можуть бути боротьба із саботажем при реформуванні силових і армійських структур, – каже Шкіль.

А таке реформування вже почалося, нагадує керівник центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов. При цьому воно має певну специфіку, адже глава держави (він же – головнокомандувач ЗСУ) закільцьовує на собі керівництво армійськими структурами. В липні Верховна Рада проголосувала за підпорядкування президенту Національної гвардії, а на черзі, як кажуть джерела «Главкома», підпорядкування йому ж Державної прикордонної служби.

Все це свідчить про те, що «восени буде гаряче. Напругу в суспільстві опоненти президента використають проти нього, і влада, пам’ятаючи помилки попередників, до цього заздалегідь готується», – зазначає Золотарьов.

Водночас, додає він, «я не пам’ятаю, коли у нас були масові протести проти підвищення тарифів або медичної реформи – нема такої політичної традиції, аби люди масово протестували проти того, що стосується безпосередньо їхніх життєвих інтересів. У нас завжди виходили «за ідею», за морально-етичні речі, коли вкрали перемогу у Ющенка або коли зрадили курс на Європу, як це було при Януковичі».

Але що може спрацювати детонатором зараз? За версією Золотарьова, це може бути спроба виконання політичної частини Мінських угод. Експерт пропонує згадати досвід 2015 року, коли «під Верховною Радою вибухали гранати та коли Порошенко зрозумів, куди рухатися не треба і розвернувся в протилежний бік». Політолог має на увазі ухвалення парламентом закону «Про особливий статус Донбасу», вступ якого в силу постійно відкладається (цього разу – до 31 грудня 2021 року). Але оскільки Росія так і не виконала свою частину зобов’язань, немає причин вважати, що Зеленський вже 1 січня 2022-го дасть старт «особливому» самоврядуванню на Сході країни.

31 серпня 2015 року під Верховною Радою загинуло четверо правоохоронців – так вулиця протестувала проти закону про «особливий статус» Донбасу. Закон все одно був ухвалений, але «особливий статус» так і не впроваджено. Що робити із цим законом, вирішуватиме Зеленський (фото з відкритих джерел)

Крім того, міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Резніков називає Мінський формат «нульовим» та «мертвим», зауважуючи, що Україна поки зберігає «цей трек, цей канал комунікації», але особливих надій на нього вже не покладає.

Альтернативною причиною для зміцнення силового блоку Золотарьов називає бажання Зеленського провести дострокові президентські вибори. Зеленський, мовляв, може планувати зміни до Виборчого кодексу (який не дозволяє президенту, котрий добровільно склав свої повноваження, балотуватися вдруге). Глава держава може також мати намір «нагнути Конституційний на інші суди», каже Золотарьов, бо реалізувати такий план «буде надзвичайно важко».

Крім того, «детонатором може стати і план провести таки вибори шляхом електронного голосування. Бо якби таке голосування було впроваджене, це дало б Зеленському карт-бланш. Адже його головна проблема з виборцями (а це переважно люди до 30 років) полягає в тому, що вони не надто дисципліновано ходять на вибори. Голосування «з комп’ютера» – це та червона лінія, за якою опоненти Зеленського почнуть «хитати» ситуацію», – вважає Золотарьов.

А от заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко у дострокові президентські вибори не вірить. Він вважає, що Банкова діє превентивно, за принципом «про всяк випадок». «Влада намагається обмежити будь-яким чином протестну діяльність. Закручувати гайки наступної осені буде складніше, тому у Зеленського діють на випередження. Адже як сказав сам глава держави? «Наша стратегія – це тактика», – нагадує Петренко.

За що експерт хвалить владу, так це за урядову постанову, яка вносить зміни у закон «Про боротьбу з тероризмом». «Непоганим є рішення про перелік терористичних організацій, бо ми нарешті визначимось із тим, що таке «ДНР» та «ЛНР». Ми ж ведемо не тільки фактичну війну із російськими посіпаками, але ще й війну юридичну. А юридична війна вимагає чіткості дефініцій», – зауважує він.

Але «з реформою СБУ, на кшталт тієї, яку зараз проштовхують на Банковій, Зеленський може опинитися у такій саме ситуації, в якій був Янукович із законами 16 січня. Якщо народові не «зайдуть» подібні зміни, влада може зіштовхнутися із революцією і зі знищенням самої себе», – припускає Петренко.

Наразі до революцій далеко, як і до бунтів будь-якого ґатунку. Але й осінь, з іншого боку, тільки розпочалася. Українські майдани – всупереч погоді та природі – визрівають ближче до зими.