Ройові бджоли в пошуках нового дому. Номінація «Студентський матеріал»

Слово «переселенці» на газетних шпальтах звичайно поєднуються зі словосполученнями «фонди допомоги», «виплати для сімей», «допомога міста та небайдужих». Але іноді треба перевернути картинку та поглянути на неї під іншим кутом. Ми достатньо чули та говорили про те, що зробило місто для вимушених біженців, але забуваємо про те, що роблять переселенці для міста. Герой нашої історії Іван Волчок - приклад того, як за допомогою невеликих кроків та великого бажання можна змінювати країну.

***

Історія Івана на початку схожа на всі інші і розпочинається так само. Життя у мирному Донецьку, стабільна робота та налагоджений побут. Зробивши новенький ремонт квартири у 2014 році, він і не уявляв, що зовсім скоро настане час, коли з неї доведеться похапцем виносити речі. З 2012 Іван займав посаду директора обласного контактного центру. Але зміни в його звичне життя прийшли не тоді, коли під вогнем опинилося власне місто, а вже тоді, коли під загрозу потрапила доля країни. Після окупації Криму Іван почав турбуватися проблемами переселенців, ще не усвідомлюючи, що за іронією долі він стане одним з них. «Тоді ми почали займатися проблемами переселенців з півострову, організували штаб з прийому дзвінків, штаб з прийому людей на вокзалі, я входив у комісію по вирішенню соціально-побутових проблем внутрішньо переміщених осіб», - розповідає Іван. Після цього розпочалася робота з прийому переселенців з Краматорську.

Вже в цей час у Донецьку починає бути неспокійно. «Вперше нашу будівлю захопили навесні», – згадує чоловік. Був переїзд у інше місце, та захопили і його.

Він говорить і стіни починають рухатися, кордони стиратися і можна реально побачити Донецьк 14-го року і відчути себе маленькою цяткою з пакунком найнеобхіднішого, що шукає нового життя.         

Саме так Іван вперше опиняється у Маріуполі. І залишається в ньому надовго.

***

Відчувши спокій мирного міста, інша людина, можливо, зупинилася б та врешті подумала про себе. Та є щось у наших людях таке всередині, що змушує забувати про свої потреби задля інших. І тільки завдяки ним ми втримуємо нашу хитку свободу. Іван – саме така людина. У Маріуполі він почав розміщувати людей на узбережжі Азовського моря. «Допомагав, як міг», - пригадує новий маріуполець.

Вражаюче – допомагаючи іншим, Іван ніколи не просив допомоги для себе, і жодного разу не використовував своє право отримати належні йому переселенські виплати. Ніколи не падаючи духом, він вважав, що поки може заробити сам, просити допомоги у держави не має права.

Змінювалися готелі, зйомне житло, з часом меншали надії повернутися у спорожнілу квартиру та дачу.  Та найцінніше завжди поруч – сім’я Івана переїхала разом із ним. «Дружина, дитина, кіт, все, як годиться», - жартує чоловік. Дитина Івана народилася вже тут, у Маріуполі, і може зватися його корінним мешканцем.

***

Тим часом, Іван з командою небайдужих однодумців відкриває нову справу, яка розпочне новий етап не тільки його життя, а в чомусь і життя міста. «У минулому році в післяробочий час ми з друзями почали свою діяльність. У нас була команда з кількох людей, і з ними ми створили кафе «Izba читальня», - говорить переселенець. Іван став співзасновиком закладу, свій внесок залишив посильною працею. Усі дерев'яні предмети, підлоги в закладі були зроблені руками небайдужого городянина. 

Сама ж ідея проекту полягала в тому, щоб відкрити в Маріуполі такий заклад, який підніме культуру, в якому можна і почитати, і посидіти в душевній компанії, і послухати цікаву музику. «Це повинно було стати місцем за інтересами, створити альтернативу звичним кафе», - зазначає наш герой.

Але цей проект не став єдиним. Паралельно створювалася арт-платформа «ТЮ», в розвитку якої Іван також взяв активну участь. Там переселенець зайняв посаду технічного керівника, саме він знайшов цю будівлю, запропонував його команді, написав проект того, як воно має виглядати. Як розповів Іван, ремонти в «ТЮ», і в «Избе» робилися ночами, практично без інструментів, на голому ентузіазмі активних городян.Наразі Іван прагне розвинути свій власний маленький бізнес і заснував кав'ярню «FreeDom coffee». «Кав'ярня - це місце для душі, зараз вона працює ще не так, як хотілося б, але все ж таки існує. Всі вільні гроші, які у мене тільки з'являлися, я вкладав туди. Хотілося робити не хот-доги і шаурму, а смачну каву і сендвічі, щоб трохи відходити від норми того, що є на кожному розі », - ділиться Іван.

Сьогодні проекти, які засновував Іван, у всіх на слуху, майже всі молоді маріупольці хоча б раз, але заглядали в одне з них. І, дійсно, відкриття таких закладів поступово, але впевнено змінює смак молоді, дає їй приклад європейського способу життя та проведення дозвілля. Ще не так давно в Маріуполі годі було й шукати місця, де можна було б не просто випити кави, а й цікаво провести час. Зараз таких кафе стає все більше і більше, і знаково те, що дали поштовх цьому рухові саме переселенці.

«У мене є така асоціація, яка, я вважаю, дуже вдало характеризує переселенців - це порівняння з бджолами. Бджоли розмножуються роїнням, і буває так, що на місці, де живе сім'я, вже немає меду або вулик занадто заселений. Тоді матка бере свій рій, і вони вилітають. Але найважливіше те, що коли вони вилітають, вони мають запас корму всього на дві доби. Вони виходять на ризик, і у них є два дні, щоб зробити щось нове. За цей час вони знаходять місце для будинку і відбудовують його. Ці бджоли заряджені неймовірною енергією, і вони можуть за ці два дні збудувати все, що завгодно», - поетично порівнює Іван своє життя з життям маленьких трудівників.

Переселенці стали такими ж ройовими бджолами, кожен взяв те, що у нього було, і кинув свій будинок. «Хто хотів - той реалізувався, хто хотів, але не зміг, той ще може реалізуватися », - впевнений чоловік.

Неможливо не помітити, що Маріуполь дійсно змінюється завдяки свіжому подиху нових зацікавлених людей. Кожен з них намагається привнести щось таке, чого в нас не було до цього, дати поштовх нового напрямку. І, безперечно, кожен, хто залишив місто декілька років тому,повернувшись знову, помітить – тут живе щось нове. І є в цьому щось велике, створене переселенцями.

***

Знаєте, якщо кожна людина має посадити дерево в своєму дворі, то хтось хоче засадити парк у місті. Зробити класне кафе з цікавою назвою та продавати тістечка лише задля прибутку – це круто. Але є люди, які мислять по-інщому.

Крім розвитку власного бізнесу, наш Іван прагне допомогти іншим з їх проектами. Все це він робить, тому що йому не байдужа доля міста, мешканцем якого він став зовсім нещодавно. Разом з друзями він створив громадську організацію «Місто змін», основною її ідеєю став розвиток дрібного бізнесу в Маріуполі.

Пошук можливостей для підприємців, студентів, і навіть школярів, які хочуть відкрити свою справу, але поки що не знають як це зробити – ось мета організації. «Коли я приїхав до Маріуполя з Донецька, я побачив, що тут мало активної молоді. Люди звикли жити, працюючи на когось, і їм дуже важко зробити щось і ризикнути », - говорить Іван.

Кроком до поліпшення ситуації, що склалася було проведення організацією бізнес-форуму. Разом з львівської бізнес-школою за підтримки агентства США з міжнародного розвитку USAID організація запросила до Маріуполя підприємців і представників бізнесу. «Ми прагнемо і далі розвивати цей напрямок, допомагати людям писати проекти», - каже Іван Волчок.

***

Своїм прикладом успішний переселенець закликає українців розвивати своє місто та покращувати життя в нашій країні. Іван переконаний –домогтися його буде можливо лише тоді, коли рівень самосвідомості населення підніметься до розуміння того, що управляти країною можемо ми самі, коли люди навчаться аналізувати інформацію і почнуть контролювати владу.

На завершення про свої подальші плани Іван каже так: «Чесно кажучи, часу на все задумане не вистачає, але у мене є мета, є бажання змінити країну і є надія, що я можу це зробити».

Автор - Еліна Прокопчук,

переможець Конкурсу у номінації «Студентський матеріал»