«Будемо боротися за «Авангард» до кінця». Хокеїсти взяли в облогу Офіс президента. Фоторепортаж із Банкової
Спортсмени намагалися звернути увагу Зеленського на проблему спорткомплексу, який у них збираються відібрати під музей
Сьогодні, 5 лютого, під стінами Офісу президента на вулиці Банковій була хокейна атмосфера. Близько двох сотень діточок у светрах київського «Сокола» били ключками по асфальту і каталися на безкоштовній ковзанці.
Вихованці нині неіснуючого найлегендарнішого українського клубу різних вікових категорій разом із батьками, хокейними легендами та вболівальниками намагалися звернути увагу глави держави на проблему спорткомплексу «Авангард», господарські приміщення якого можуть віддати в п’ятирічну оренду Меморіальному комплексові «Бабин Яр». Спортсмени побоюються, що назад будівель їм ніхто не поверне.
Але головне – заморожена розпочата торік, ще за попереднього керівництва держави реконструкція «Авангарду», першим етапом якого мало бути відкриття льодової ковзанки. Загалом тяганина навколо «Авангарду» триває уже понад десять років.
«Будемо боротися за «Авангард» і наш «Сокіл» до кінця, - каже пані Валентина, мама 15-річного нападника юнацької команди киян Кирила Вахнюка і знайомить з кремезним хлопчиною, який на ковзанці вищий від майже усіх хокеїстів майже на голову. – Свого часу Кирила відрахували зі школи «Крижинки». Він збирався покидати хокей, але потім вирішив спробувати себе в «Соколі». Щоб повернути форму, син почав займатися з на п’ять років молодшими хлопцями, під керівництвом Олексія Бернадського.
Кирилові пішли на зустріч і він дуже швидко віддячив за довіру – невдовзі його забрали в групу, в якій займаються ровесники. Хлопців 2004 року народження тренує Сергій Климентьєв, колишній оборонець збірної України. Дуже вдячна Сергієві за те, як він змінив дитину. Кирило почав швидко прогресувати і нині хокей захопив його сповна. Сподіваюся, нам вдасться відстояти спорткомплекс «Авангард», щоб діти змогли тренуватися в людських умовах».
«Згадую, як в «Авангарді» Татаринов закидав Мишкіну від своєї синьої лінії»
«Прикро, що ми дожили до таких днів, що доводиться приходити і вимагати від людей, які наділені владою, щоб створили дітям умови для занять хокеєм, - каже 58-річний Андрій Овчинников, який за «Сокіл» виступав понад десять років і вигравав із ним бронзу чемпіонату СССР-1985. – А були ж часи, коли Україна була хокейною державою. Ще відтоді, як наші юнаки і діти ставали чемпіонами СССР. А зараз від нас хочуть відібрати останні крихти. На весь Київ залишилося дві ковзанки. Без надії сподіваюся, що до нас прислухаються.
Постійно відвідую матчі дитячих команд і захоплюся ентузіазмом юних гравців. Не дивлячись на те, що льоду практично немає, вони працюють і сприймають своє захоплення з неймовірним азартом. Однак наразі отримуємо ситуацію, що збірна України без варіантів програє полякам, румунам, угорцям. Невдовзі дійдемо до того, що будемо поступатися молдованам. І сміх, і гріх.
Як можна опустити хокей до такого рівня? І найгірше, що мова зараз заходить не стільки про те, щоб очікувати допомоги, скільки про те, щоб банально не заважали. Бо справа не лише в «Авангарді». Ковзанка на АТЕКу теж фактично втрачена. Земля викуплена.
За «Авангард» мені болить найбільше, бо саме там, приїхавши в юні роки із російського Ангарська, я проводив левову частку часу – жив у гуртожитку, який сьогодні перебудовують під музей Бабиного Яру, постійно на цій ковзанці тренувався. Та й грав теж. Запам’яталися матчі з московським «Динамо», коли Мишко Татаринов, мій земляк з Ангарська закинув шайбу олімпійському чемпіонові Володі Мишкіну від своєї синьої лінії. Володя Голубович виграв у центрі поля вкидання, віддав назад, а Михайло кинув і забив».
«Зачіпає, коли ущемляють дві категорії населення – дітей і пенсіонерів»
Олімпійський чемпіон Олексій Житник на недавній зустрічі з заступником міністра культури, молоді і спорту Володимиром Шумліним дорікнув чиновникові, що той вважає, що спорт – то технології. «Насправді спорт – то люди», - зазначив тоді видатний хокеїст.
«На мою думку, світ крутиться навколо людей, а не навпаки, - продовжив свою думку Житник у коментарі «Главкому». – Мене завжди зачіпає, коли ущемляють дві категорії населення – дітей і пенсіонерів. Перші ще не можуть за себе постояти, другі – вже. Вони потребують нашої підтримки. «Авангард» не функціонує уже десять років, 300 юних хокеїстів щодня бігають по Києву з батьками і без у пошуках льоду. Таке в нормальному суспільстві неприпустимо. Особливо на тлі, коли тривають розмови, що дітей треба забирати з вулиці, обмежувати час їх користування ґаджетами, залучати до занять спортом. А де, якщо на понад п’ятимільйонний Київ узимку функціонує лічена кількість ковзанок? Хокейних майданчиків взагалі залишилося лише два. Точніше, крім хокеїстів, на них тренуються фігуристи, шорт-трекісти, керлінгісти. То 62-х годин на добу малувато. Треба день розширювати, якщо не можемо ковзанок будувати.
Держава має переглянути свої стосунки з людьми. «Авангард» для мене тривалий час був майже рідною домівкою. Тренувався там раз чи два на добу з 1980-го по 1991-й. Щодня, щороку, крім червневих канікул. Добиралися на громадському транспорті, тягали з собою рюкзаки, ключки. Машин у людей тоді було мало. Але встигали і в школу, і потренуватися та ще й взимку покататися на санках, а влітку – пограти в футбол. Влітку готувалися на базі «Сокіл», під Києвом, неподалік від Козина, по Обухівській трасі. Нині ця база теж уже не належить хокеїстам.
І результат був. Достатньо згадати групу мого віку, хлопців 1972 року народження. Шестеро з нас грали за збірні СССР різного віку. То – я, Олександр Кузьминський, Юрій Гунько, нинішній тренер школи «Сокола» Андрій Савченко, Дайнюс Бауба, який приїхав до нас із Литви, Сергій Свержов із російської Уфи. Наша команда в Союзі на юнацько-молодіжному рівні перемагала всіх, включно з московськими «Спартаком», «Динамо» і ЦСКА. Власне, я й за вищоліговий «Сокіл» почав виступати рано, в 17-річному віці. Києва в ті роки у хокеї боялися».
«Якщо є нагода, треба їхати у Канаду, США»
Колишній оборонець «Сокола» і збірної України Андрій Срюбко, який торік очолював національну команду нашої держави, в своєму коментарі згадав класика:
«Як казав свого часу багаторічний тренер «Сокола» Олександр Сеуканд, ця команда повинна жити, не дивлячись ні на що. Але без «Авангарду» наш клуб уявити складно. Проте без втручання на рівні вищих осіб держави ситуації вочевидь не вирішиш. В іншому випадку тяганина, яка розтяглася на десятиріччя, не завершиться ще дуже довго.
Я в «Авангарді» тренувався з дитячих років – дитиною, в ШВСМ, у «Соколі», потім, коли переїхав в Америку, повертався у збірну і «Сокіл». Кожен крок пов’язаний із цим спорткомплексом. І парком навколо нього. Важко навіть уявити, скільки кілометрів там набігано і віджимань від землі зроблено. Так, найяскравіші свої матчі я зіграв у Канаді, США, Росії, але з «Авангардом» пов’язують найприємніші дитячі емоції.
На жаль, наразі ситуація складається так, що після торішньої роботи на чолі національної збірної до хокею я непричетний. В Україні роботи немає, всі місця зайняті, а в Росію їхати не хочу, бо маю громадянську позицію.
В будь-якому разі, дітям, які зараз займаються хокеєм у Києві й Україні загалом, рук опускати не треба. Якщо є нагода, треба їхати у Канаду, США, проходити ту ігрову практику, яка була за плечима у нас. Я і чимало хлопців з нашого покоління теж їхали за океан ніким, а поверталися добротними хокеїстами, які потім багато років грали на високому рівні, зокрема утримуючи збірну України в елітному дивізіоні впродовж десяти років».
На жаль, за півтори години, впродовж яких тривала акція «Поверніть дітям «Авангард», до хокеїстів із Офісу президента ніхто не вийшов. Працівники установи обмежувалися фотографуванням на телефон із вікон колишньої адміністрації. Прикметно також, що не було на акції представників Федерації хокею України. Її очільникові, колишньому головному податківцеві країни Анатолієві Брезвіну теж, мабуть, до «Авангарду» немає діла.
«Главком» продовжує стежити за розвитком подій навколо бідолашного спорткомплексу.
Іван Вербицький, «Главком»
Коментарі — 0