Наш Труффальдіно. Що очікує на українця Малиновського в Італії?

Наш Труффальдіно. Що очікує на українця Малиновського в Італії?
Руслан Малиновський вже провів перше тренування під керівництвад Джан П'єро Ґасперіні
Фото з соцмереж

Оцінюємо перспективи єдиного нашого представника в Серії А

Епопея з переходом українського півоборонця бельгійського «Ґенка» Руслана Малиновського до італійської «Аталанти» нарешті благополучно завершилася. 26-річний футболіст уклав п’ятирічну угоду з клубом із Берґамо.

Трансферна сага за участю Малиновського і його нового клубу тривала фактично півтора місяці, й розпочалася одразу по завершенні минулого сезону. Сезону, який в кар’єрі Руслана став найуспішнішим. Малиновський разом із «Ґенком» виграв золото бельгійського чемпіонату, а сам українець став одним із героїв першості (у плебісциті найкращих гравців тамтешньої Ліги Жюпіле посів другу сходинку).

Бунт

Фактично одразу після оформлення «Ґенком» чемпіонства, Малиновський прозоро натякнув клубному керівництву, що в команді залишатися не збирається, і при першій же нагоді, яка влаштує і клуб, і його, він збирається накивати п’ятами.

Таку позицію українця зрозуміти нескладно, хоча в «Ґенку» й спробували звинуватити Руслана в відсутності патріотизму. Більше того, гравця намагалися відсторонити від тренувального процесу за небажання залишатися в колективі. Певна річ, у новоспеченого бельгійського чемпіона була своя логіка – команда хоче потрапити до групового етапу Ліги чемпіонів, а відтак їй потрібно опиратися на лідерів. Одним із яких і був Малиновський. До того ж, клуб пробував нагадати Русланові, що свого часу добряче його підтримав, адже той на півроку вибув із гри через серйозну травму. Проте, бачиться, Малиновський сповна розплатився з «Ґенком» «за векселями». Саме українець – один із системотворчих і фундаментальних виконавців, завдяки яким і став можливий успіх скромного клубу.

За останній сезон Малиновський серйозно виріс у змагальному сенсі. Це було видно і за матчами за «Ґенк», і за поєдинками в складі національної збірної України. Очевидно, що хлопець переріс рівень як своєї вже колишньої команди, так і чемпіонату загалом. Йому треба прогресувати й далі. Відтак зміна клубної прописки читалася для всіх, хто вміє читати.

Попервах ретельний інтерес до нашого футболіста проявляв московський «Спартак». Й було навіть повідомлення, що «м’ясні» досягли попередньої домовленості з українським півоборонцем. Проте ця інформація (в частині досягли домовленості) виявилася просто качкою. Росіяни, як і завше, видали бажане за дійсне.

А ось після того, як інтерес «Спартака» було викинуто на смітник, на орбіті Малиновського і з’явилася «Аталанта».

Маестро

Попервах в можливість цього переходу вірилося не дуже. Причому з точки зору обох суб’єктів ймовірного трансферу. Річ у тім, що клуб із Берґамо ніколи не вважався в Італії футбольним ґрандом. Більше того, він таким не вважається і зараз. Ця команда лише в останні кілька сезонів закріпилася в Серії А, до цього ж виконувала функції своєрідного «ліфта», який курсував між лігами. Єдиний на даний момент трофей берґамців – Кубок Італії, який вони здобули в уже дуже далекому 1963 році. За інформацією італійських ЗМІ, річний бюджет «Аталанти» - 25-27 мільйонів євро, а найбільша зарплата в команді – 1,6 мільйонів євро на рік. Тобто, показники навіть не середні, а нижче середніх. Запитувалося в задачі: навіщо Малиновському уся ця скромність, якщо в Бельгії він мав майже аналогічні умови?

Проте в нинішньої «Аталанти» є один, проте важливий і неубієнний козир. Її головний тренер – Джан П’єро Ґасперіні. Власне, цей сивочолий наставник, якому вже за шістдесят, нічого суттєвого ні в своїй гравецькій кар’єрі, ні в тренерській не вигравав. Ба більше – донедавна він вважався якщо й не збитим льотчиком, то, як мінімум, невдахою-реформатором. Пройшовши школу «Ювентуса», в якому Ґасп тренував усі без винятку команди молодіжних вікових груп, наставник пішов у вільне плавання аутсайдерами та середняками Серії А. Проте йому таки вдалося заявити про себе в скромному «Дженоа», з якого тренера-новатора запросили до амбітного «Інтера». Однак звідти Джан П’єро «попросили» вже після п’яти офіційних матчів (чотири поразки і одна нічия). А ще був провал із «Палермо» і повернення до «Дженоа», де цього разу зірок із неба хапати не вдавалося.

Проте на свій зірковий час Ґасперіні дочекався. Влітку 2016-го тренер очолив «Аталанту». І стартував із нею так же, як і раніше з «Інтером». Тобто невдало. Проте замість того, щоб відправити наставника куди подалі, клубне керівництво заявило йому про повну підтримку. Окрилений алленаторе відповів взаємністю. У своєму першому сезоні на чолі берґамців Ґасперіні вдалося фінішувати з командою на найвищому в історії «адзуррі» четвертому місці в чемпіонаті. Рік по тому став не таким успішним для команди, проте вона фінішували в «зоні Ліги Європи». А ось фініш сезону-2018/2019 став для «Аталанти» феєричним – вихід в фінал Кубка Італії і третя сходинка в чемпіонаті!

Після цього історичного тріумфу вся футбольна Італія божеволіє від Ґасперіні. Як свого часу – від Конте, Аллеґрі чи Саррі. Проте Джан П’єро суттєво відрізняється від своїх іменитіших колег. Річ у тім, що він використовує не дуже популярну на Апеннінах змагальну схему 3-4-3. За такою моделлю підопічні Ґасперіні намагаються створювати численну перевагу в атаці ще на своїй половині поля. Такий ефект досягається не лише завдяки атлетичності та рухливості футболістів, а й акценту передовсім на флангові атаки. «Аталанта» - одна із унікальних команд, яка не намагається основний вектор атакуючого удару робити на середину поля чи центр. Головний її козир – швидкі й ефективні маневри на флангах. А ще – дуже різкий вихід із оборони в атаку й високий пресинг.

І друга відмінність Ґаспа від його візаві – орієнтація на молодих футболістів, які або ще зовсім нічого не досягали в кар’єрі, або провалилися на попередніх місцях роботи. Із таких от «телепнів» Ґасперіні вдається виховувати справжніх зірок, яких потім за файні гроші скупляють сильні світу цього. Проте на їхнє місце знову приходять «честолюбні дублери», яких, знову-таки, тренер уміє мотивувати й навчати.

Виклик

Вочевидь працювати під орудою такого тренера – одне задоволення. Й можна не сумніватися, що однією з головних причин чи передумов переходу Малиновського в Берґамо став саме тренерський чинник. Проте в цьому сенсі нашому Русланові треба бути дуже обережним і виваженим. Бо, за відгуками багатьох вихованців Ґаспа, працювати під його орудою дуже цікаво, проте доводиться на ходу перевчатися, фактично забувши про все, що знав до цього. До того ж, Малиновського складно назвати «сирим і недосвідченим», та й за своїм покликанням цей гравець воліє діяти радше в центрі поля, аніж на його краях. Власне, і сам Ґасперіні, коментуючи прихід українця, заявив, що «Руслан відрізняється від решти півоборонців «Аталанти», особливо від де Рона і Фройлера. Він більш атакувальний, і якщо буде необхідність, може замінити Ґомеса».

Екс-футболіст харківського «Металіста» Ґомес – на даний момент найбільша зірка «Аталанти». Аргентинець робить погоду в команді, робить різницю на полі. Саме цей мініатюрний футболіст і буде конкурентом Руслана за місце в складі. Хоча, не можна виключати й того, що Ґасп зможе задіяти обох цих гравців у стартовому складі.

Словом, вибір Малиновського на користь «Аталанти» можна вважати як мінімум цікавим і перспективним, адже є можливість пограти під орудою знакового тренера, й одразу в групі Ліги чемпіонів. Проте цей вибір можна вважати й неоднозначним, складним, бо доведеться не лише адаптовуватися до всього нового, а й наступати на горло своїй пісні.

Будемо сподіватися, що Малиновський цим трансфером не розчарує ні себе, ні своїх численних уболівальників, бо долати перешкоди й знаходити себе він уже навчився.

Олександр Васильєв, для «Главкома»

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: