Чим закінчаться вибори у Німеччині? Прогноз для України від ексглави МЗС Павла Клімкіна
Розмова про викривлений пацифізм німців та нову генерацію політиків ФРН
Cьогодні, 26 вересня, у Німеччині відбуваються парламентські вибори. Вони є символічними. Після 16-річного правління країною Ангела Меркель не балотується на посаду канцлера та відійде від активної політики.
Ексміністр закордонних справ Павло Клімкін, один із співзасновників Центру національної стійкості та розвитку, в розмові з «Главкомом» розмірковує, як завершення політичної епохи Меркель вплине на розстановку сил в Німеччині та за яких умов в Україну приїде президент Макрон.
Пане Павле, якою, на вашу думку, буде Німеччина після виборів 26 вересня, після Меркель?
Можу спрогнозувати, що «рутинна» німецька політика щодо України не зміниться. Там є певний консенсус та існує можливість залучити Німеччину для енергореволюції та енергоефективності в Україні, чого ми досі, на жаль, не зробили. Водночас не варто очікувати якоїсь принципово нової позиції Німеччини у безпекових питаннях щодо Росії.
Щодо фігури нового канцлера, то в Німеччині політика будується на консенсусі, на коаліційній угоді і канцлер проявляється лише в період криз. Хто буде канцлером на сьогодні – питання відкрите і залежатиме від того, як працюватиме коаліція. Всі розмови про те, що «зелені» врятують Україну від «Північного потоку – 2», на жаль, залишаться лише розмовами. Німецькі «Зелені» дійсно готові працювати з нами, більше того, вони нам симпатизують. Але все це непрості питання, оскільки не так просто вистрибнути з консенсусу.
Незалежно від того, чи будуть «зелені» в коаліції з християнськими демократами, чи з соціал-демократами, принципово зовнішньополітична позиція Німеччини не зміниться.
Серед політикуму Німеччини є розуміння, що країна має взяти на себе більше відповідальності, зокрема, у сфері безпеки. Але німецьке суспільство цього не хоче. На мою думку, зміни можуть відбутися хіба через певну послідовність криз у Німеччині. Я їм не бажаю цього, у мене там багато друзів. Але не бачу на сьогодні можливостей еволюційно подолати цей викривлений пацифізм, який не дозволяє Німеччині взяти на себе більше безпекової відповідальності.
Хоча у значної частини німецького політикуму і бізнесу немає особливої симпатії до Росії і Путіна, однак у них є бажання використати ситуацію перезавантаження, щоб просто утримувати рівень співпраці. Вони готові «пропетляти» і, на жаль, ця точка зору домінує.
«Майже половина німців бажає, щоб саме Шольц став канцлером»
Згідно з останніми опитуваннями громадської думки в Німеччині, 46% підтримує соціал-демократа Олафа Шольца на посаді канцлера Наскільки реально, що саме він стане главою німецького уряду і чого нам очікувати від нього?
Це правда: на сьогодні майже половина німців бажає, щоб саме Шольц став канцлером. Олаф знає, про що він говорить.
Нещодавно був у Мюнхені на конференції і поїхав до знайомих у невелике містечко поряд з Мюнхеном. Там усюди великі червоні (це колір соціал-демократів) білборди, на яких написано, що Олаф Шольц врятує пенсії. Ви думаєте, не будуть за нього голосувати, якщо він врятує їх пенсії? Сто відсотків будуть голосувати! Ось вам причина його популярності. Зараз він – міністр фінансів.
Олаф Шольц – дуже цікава і харизматична людина. Я добре пам’ятаю, як я до нього приїжджав, коли був послом, а він – прем’єром Гамбурга. Він мені допомагав шукати приміщення для української школи. У нас завжди були дуже цікаві розмови. Він не є фахівцем у сфері зовнішньої політики. Тому, якщо він стане канцлером, то, скоріш за все, буде фокусуватися на внутрішній політиці.
Разом з тим у Німеччині досі є синдром Меркель, яку там називають матусею. І хочуть, щоб вона і далі за все відповідала, а німці спокійно жили своїм життям. У цьому новому світі так не вийде, тому розчарувань все ж таки буде дуже багато.
«Без згоди Німеччини жодне рішення в Брюсселі стосовно України не пройде»
Тим не менше, німецький експерт Штефана Майстер вважає, ці вибори можуть привести до влади нову політичну еліту, відмінну від попередньої, яка була проросійською...
Це правда, Штефан має рацію. Молоде покоління німецьких політиків, думаю, себе проявить дуже виразно. Багато молодих політиків зовсім по-іншому ставиться до Росії і вони вже не бачать Росію як партнера, без якого жити не можна. Не всі, прямо скажу, але багато таких. Для нас важливо, щоб вони стали проукраїнськими. І це залежить від нас.
Ми любимо говорити, що в нас є двопартійна підтримка у США, яка теж не просто так дається. Над цим потрібно працювати.
З усіх моїх розмов, різних зв’язків з німецькими депутатами хочу сказати, що з німецьким політикумом дуже мало хто працює з Києва. Тобто ніхто не хоче вкладатися в багаторічні зв’язки, в дружбу, партнерство. Це для нас може погано обернутися. Адже Німеччина для нас – критична країна. Без згоди Німеччини жодне рішення в Брюсселі стосовно України не пройде, щонайменше, найближчим часом. Ми маємо це прекрасно розуміти і маємо вкладатися в особисті зв’язки і з німцями, так само як з французами. Німці дуже цінують відносини довіри, які складаються за роки. Хоча Меркель йде з національної політики, але контакти з нею будуть для нас важливими на перспективу.
«Щоб Макрон відвідав Україну, йому потрібна історія успіху»
Пане Павле, перейдемімо від Німеччини до Франції. Як гадаєте, президент Макрон до кінця року відвідає Україну, як це раніше анонсувалося? Бо в дипломатичних колах циркулюють чутки, що він дещо «охолов» до Володимира Зеленського попри симпатію, яка виникла на перших зустрічах.
Для того щоб Макрон відвідав Україну, йому потрібна історія успіху. В політиці ніхто не хоче асоціюватись з історією проблем і викликів, тим більше, напередодні виборів у наступному році. Усі хочуть асоціюватись з історією успіхів.
І в чому може полягати цей успіх?
Вважаю, що така історія успіхів може бути, насамперед, в реальних французьких інвестиціях та їх підтримці на державному рівні. Щоб французькі компанії масовано зайшли в інфраструктуру, в енергетику України. І це, до речі, буде важливою частиною нашої євроінтеграції. Давайте чесно скажемо, ніякої євроінтеграції без зростання впливу бізнесу з країн Євросоюзу не може бути. Це звучить цинічно, але тим не менше – це ключова умова.
Крім того, Макрон дуже хотів би бути реальним медіатором між нами і Путіним. Адже Меркель йде з національної політики. А за політичною природою вона була дуже ефективним кризовим менеджером. Не всі з цим згодні, але, тим не менше, саме такою її вважають у ЄС. І тепер у Макрона з’являється природня можливість або зайняти цю важливу нішу, або поступитись нею комусь іншому.
Я вважаю, що друга опція для нього є неприйнятною. Оскільки він тоді не сприйматиметься як лідер ЄС.
«Центральна Європа має перезавантажитися і показати приклад Західній Європі»
У Стратегії зовнішньополітичної діяльності України йдеться про стратегічне партнерство з багатьма країнами. Зокрема, з Республікою Польща. На рівні експертів, журналістів йдуть розмови, що об’єднавши військові потенціали Польщі та України, можна сформувати серйозний щит проти Росії. Але нічого не робиться. Як гадаєте, чому? Заважає історія?Щоб поєднати військові потенціали обох країн потрібен новий рівень відносин і перехід від партнерства до союзництва. Це можливо. В Польщі є люди, які про це думають. З іншого боку, є Ярослав Качиньський, який має своє розуміння нашої історичної спадщини. Але навіть з ним можна розмовляти. Можна розмовляти про можливість особливого партнерства з Польщею в рамках НАТО. Для цього нам потрібно зовсім по-іншому розмовляти з нашими польськими партнерами.
«Люблінський трикутник» як новий формат, має перетворитися на абсолютно інше безпекове, економічне і, я підкреслюю, гуманітарне та культурне партнерство. Центральна Європа, будучи більш динамічною, має перезавантажитися і показати приклад Західній Європі, тій же Франції. Але для цього потрібен інший рівень взаємодії.
Зараз, коли адміністрація Байдена змінює світ, у нас з’явився новий шанс на це. І ми маємо його використати. Це стосується багатьох можливостей – і у плані авіабудування, і ракетобудування і т.д. Певного часу вони мали намір це обговорювати, але у нас не було готовності.
Микола Сірук, для «Главкома»
У другій частині інтерв’ю з Павлом Клімкіним читайте про оновлені стосунки Києва та Вашингтона, а також про ключовий ризик надання Україні ПДЧ щодо НАТО.
Коментарі — 0