«Це не заморожений конфлікт, а гаряча війна». Таке визначення подіям на Донбасі дав спецпредставник Держдепу Курт Волкер.
Для керованої з Москви мало-, ново- чи ще якої-небудь «…росії» настав час приймати рішення
Тактика провокування противника на незапланований наступ чи бій - стара як світ. Коли 1360-го, під час Столітньої війни, англійські війська вели облогу Парижа, вони, за свідченням Альфреда Бьорна, всіляко намагалися роздражнити французів, що укрилися за міським муром. Зокрема, за допомогою вербальних (і не лише) образ. Однак паризькому гарнізону було суворо наказано «відправляти в ігнор» своїх кривдників. За свідченням істориків, Едуард ІІІ, насправді, й не збирався штурмувати Париж, він хотів продемонструвати слабкість свого супротивника. І змусити його грати за власними правилами. Тож зрештою, хоч Париж і англійці й не взяли, дофін Франції Карл V був змушений укласти принизливий для себе мир у Бретіньї.
…Хоч як би мало не був схожий Олександр Захарченко на короля Едуарда чи на командувача його військами сера Волтера Менні, останній вибрик із проголошенням «Малоросії» мав наслідувати їхній спосіб дій, тобто дуже сильно досадити Києву. І підштовхнути українську владу, вочевидь, до симетричних відповідей, іншими словами – до порушення Мінських домовленостей. А коли словесна маячня головного донецького сепаратиста не спрацювала, на фронті відбулося загострення, яке коштувало Україні чергових людських жертв. В кінцевому підсумку йшлося про те, щоб «роздраконити» Київ так, аби він відповів удар на удар. Це і є головною причиною «ребрендинга» вчорашньої «ДНР».
Тим паче, що поява «Малоросії» хронологічно вписалася у проміжок між двома важливими подіями. Ініціатива Захарченка прозвучала незадовго до телефонних переговорів лідерів Нормандської четвірки – Німеччини, Росії, Франції та України – щодо припинення війни в рамках Мінських угод. Подібні ексцеси традиційно трапляються перед зустрічами чи перемовинами в рамках «Мінська-2», зазначає колишній представник України у «Мінську» Роман Безсмертний. Як тільки щось стається, каже він, розмова йде вже не про те, як вийти зі стану війни, а про те, як відреагувати на поточну ситуацію. В цьому Безсмертний має цілковиту рацію, але слід також додати, що фронтове загострення на донецькому напрямку мало місце після того, як Сполучені Штати призначили на Донбас свого нового спецпредставника.
Курта Волкера (а саме він і є таким спецпредставником) привіз із собою в Київ держсекретар США Рекс Тіллерсон. Волкер – кар’єрний дипломат та колишній постпред США при НАТО, який працював при п’яти президентських адміністраціях, є одним з провідних фахівців по країнах Євразії. Теоретичну базу своїх знань він має нагоду «освіжити» в умовах українсько-російської війни. Хоча, власне, його завдання є категоричним та недвозначним – покласти край цій самій війні. Як саме? Шляхом «пожвавлення зусиль, скерованих на виконання Мінських угод». Принаймні, саме так визначає місію Волкера BBC.
Що відомо про Курта Волкера? Зокрема, те, що він займає дуже жорстку позицію щодо Росії. На сенатських слуханнях 7 квітня 2017 року Волкер закликав адміністрацію Дональда Трампа протидіяти викликам, кинутим Заходу Москвою. «Росія намагається зруйнувати порядок, встановлений після холодної війни в Європі, змінюючи кордони і використовуючи для цього військову силу. Російські війська окупували частину України, Грузії і Молдови, а також, нахабно демонструючи силу, Росія анексувала Кримський півострів», – заявив Волкер. Котрий, до всього сказаного, є палким прихильником політики розширення НАТО.
Після обрання у Франції на президентських виборах Еммануеля Макрона та програшу пропутінської Марін Ле Пен стало очевидно, що європейська еліта (в особі того ж таки Макрона та канцлера ФРН Ангели Меркель) буде прагнути реанімації «Мінська-2». І не просто реанімації. А й ангажування до перемовин американських представників. Для більшого драйву та надійнішого успіху. Західні політологи неодноразово заявляли, що без активної ролі США втілити в життя Мінські угоди буде важко, але тепер ця сама «активна роль США» наявна, і це означає, що для керованої з Москви мало-, ново- чи ще якої-небудь «…росії» настав час приймати рішення.
І «Малоросія» рішення ухвалила: зробити заявку вже не на один лише окупований Донбас, а на всю Україну, оголосивши останню «скомпрометованою» державою. Запустити проект васального новоутворення як майбутньої частини Російської Федерації з прицілом на приєднання до РФ за кримським сценарієм. «Діставати» Київ як тільки можна, використовуючи всі марення щодо «Малоросії» як каталізатор руйнування «Мінська-2». Вийти самим із чинного формату перемовин (вимагаючи інший – у зв’язку зі зміною політичної кон’юнктури) або ж – в ідеалі – підштовхнути до виходу з Мінських угод Україну.
Донецькі сепаратисти, як і Кремль, не зацікавлені у «врегулюванні української кризи в рамках Мінських угод», каже німецький експерт Штефан Майстер. «Замість цього вони оголошують про нові ініціативи. Це димова шашка для затягування Мінського процесу і спроба відвернути від нього увагу», – говорить Майстер в інтерв’ю Deutsche Welle. А схвалила такий сценарій Москва чи ні (улюблена дискусія на сторінках західних медіа останнього часу) вже не має жодного значення. Значення має тільки те, що «Мінськ-2» кремлівський пішак Захарченко вирішив сплюндрувати остаточно.
І це є доброю ознакою, яка сигналізує, що в порожніх головах Захарченка та йому подібних дуже дзвінко відлунює підтримка України західними державами. І що приїзд Волкера не пройшов непоміченим. Власне, що більше активності від Заходу буде надалі, то більш різноманітними та єзуїтськими стануть відповіді Кремля та його донбаських посіпак. Ситуація з відхрещуванням Росії від «Малоросії» виглядає зондуванням реакції цивілізованого світу на спроби протягнути цей ідіотичний прожект до порядку денного. Україні ж слід пам’ятати, що вона має справу з не надто майстерним, але все ж затятим провокатором і шантажистом. І діяти відповідно до «обліко морале» свого візаві.
Михайло Поживанов, «Главком»
Коментарі — 0