Хобі майбутніх профі. Який він, український гольф? (фото)

Хобі майбутніх профі. Який він, український гольф? (фото)
Ельвіра Растворцева сподівається з часом виступати серед професіоналів
Іван Вербицький

У нас є збірна і навіть свої зірочки

Він  існує. Наразі не дуже поширений, для обмеженого кола людей, але існує. І поволі розвивається. Мова про український гольф. У нас є національна збірна, яка зараз готується виступити на командному чемпіонаті Європи у Вільнюсі. Збірна, яка існує доволі давно – з 1999 року. Українські гольфісти пишаються, що на дебютному для нашої команди чемпіонаті світу вдалося не замкнути таблицю, а посісти передостаннє місце. З того часу українці поволі прогресують і сьогодні вже вважаються міцними середняками європейського гольфу.

Наразі в Україні є шість осередків розвитку цього елітного виду спорту – харківський «Superior», київський «Гольфстрім», який квартирується в селі Гавронщина Макарівського району, гольф-клуб «Козин» в однойменному селі поруч зі столицею, львівський «Едем» у селі Стрілки Перемишлянського району і «Гольф-клуб» у Лісниках на Київщині, куди власне й запросила журналістів Федерація цього виду спорту, щоб презентувати себе і своїх спортсменів.

«Наразі серед нас немає професіоналів, - каже представниця жіночої команди Олена Мовчан. – Я 12 років тому почала займатися гольфом, щоб бути поряд із чоловіком. Ми бізнесмени, постійно в справах. Вільного часу не було, а після того, як чоловік захопився гольфом, взагалі почали відпочивати порізно. Тому довелося адаптовуватися й мені. Тепер бачите, що з того вийшло. Теж граю, потрапила в збірну України. Тепер гольф – наше спільне захоплення».

Олена бідкається, що за справами має мало часу на тренування. Зазвичай у незмагальний період проводить три тренування на тиждень. «Найважче, коли проходимо збори, - каже спортсменка. – Прокидаємося о 6:30 ранку, займаємося фітнес-підготовкою, проводимо тренування, снідаємо, знову тренуємося, обідаємо, наступне тренування, потім – теорія. Завершуємо десь о 20:30. Врахуйте, що за тренування ми проходимо пішки близько десяти кілометрів. І так впродовж тижня. Виснажуємося страшенно».

Ельвіра Растворцева, яка тренується поруч із Оленою Мовчан, привертає до себе увагу не лише тим, що є найбільш юною поміж усіх українських гольфістів. Поверх її ключок – м’які іграшки. Правда, за словами Ельвіри, то далеко не елементи декору, а звичайні, хоча й оригінальні чохли. Ключки б’ються і в побутових умовах до них треба ставитися з великою турботою.

«Взагалі, якщо ставитися до інвентарю з належною увагою, ключки можуть служити дуже довго, - каже Ельвіра. – Я займаюся професійно, тому мені однієї ключки вистачає роки на три. Аматори користуються значно довше. Взагалі, профі дозволяється одночасно використовувати 14 ключок – від «драйвера», якою м’яч відсилається на дальні дистанції, до ключок, якими м’ячик закочується в лунку зблизька. Це базовий набір. Менше дозволяється, але не більше. Найбільше у гольфістів «айронів» - ключок, якими б’ємо на середні дистанції».

16-річна Ельвіра – ще школярка. Гольфом вона займається з семи років. Потрапила туди майже випадково, з батьком, який не мав на кого залишити дитину і взяв з собою. «Я потренуюся, а ти подивишся», - казав. Але цікава дівчинка не задовольнилася спогляданням і захотіла вдарити сама. «Тато дозволив, але мені нічого не виходило, - згадує Ельвіра. – Проте я дитина наполеглива, била доти, доки не влучу. Коли ж влучила, хотілося грати ще. Втягнулася і тепер себе без цієї гри не уявляю».

«Гольф – дуже своєрідний вид спорту, - каже дівчина. – В ньому важливе терпіння. Як-не-як, на полі ми проводимо по чотири-п’ять годин. Іноді потрапляємо в неймовірні катавасії. Влучаєш у горбок і м’яч відскакує так, що не знаєш, куди його бити – високо не виходить, бо заважає дерево, низом не проб’єш, бо пеньок. За спиною – річка. Акуратно вибити теж не виходить, бо в іншому боці «бункер», перешкода з піском. Нам треба враховувати кожну дрібничку – вітер, позицію, висоту трави. Ця гра вчить правильно мислити. А ще ми мусимо постійно контролювати свої емоції. Нестримана людина невдало проб’є, рознервується, викине ключки в озеро і піде. Не вірите? А такі випадки були. Проте зазвичай гольф впливає на людину ліпше, ніж похід до психолога. Бо залишаючись наодинці з собою і природою, маєш час ретельно обдумувати кожен свій крок і при цьому вчитися».

Ельвіра відправляє м’яч далеко за сто метрів. Каже, що два з половиною роки тому влучила ударом зі 125-ти метрів безпосередньо в лунку. Швидкість ударів у виконанні дівчат складає у середньому 120 метрів на секунду. Пташки, які літають над газоном, ледве встигають розлітатися.  

«На щастя, у пташок не влучала. А ось у гольф-кар, який необачно виїжджав на галявину – бувало», - сміється Растворцева.  

Наразі Ельвіра є дворазовою чемпіонкою України, учасницею чемпіонату Європи. Зрозуміло, що її заняття гольфом оплачують батьки, хоча дівчина мріє заграти на професійному рівні. «То і престижно, і заробити можна непогано, - каже спортсменка. – На професійних турнірах виграші складають від кількох тисяч до кількох мільйонів доларів».   

Ельвіра Растворцева, Олена Мовчан та інші українські гольфісти щиро вірять, що їх вид спорту стане в Україні масовішим, що сприятиме росту його популярності. Хоча, звісно, задоволення то не з дешевих. Згідно з прейскурантом цін у гольф-клубі Лісників один годинний урок коштує 700 гривень, п’ять занять – 3000 грн., десять – 5000. То для дорослих. Юним спортсменам надається 50-відсоткова знижка. Вигідніше дітям займатися в секціях. Шість двогодинних занять протягом двох тижнів коштують 1000 гривень. Звісно, у вартість не входить оренда чи покупка інвентарю. Це теж додаткові витрати. З огляду на які не варто дивуватися, чому гольф наразі є заняттям для обраних.

Іван Вербицький, «Главком»


Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: