Справжнє лице дволикого Януса (+ постанова суду)

Нічим непримітний день 24-го червня 2010 року насправді став для України знаковим. В політичному просторі збіглися дві на перший погляд непов’язані між собою події - Рада регіонів в Адміністрації Президента і судове засідання в Печерському суді столиці. Чим пов’язані ці дві події? А усім. Це дві сторони однієї медалі. Рекламне і справжнє лице нової української влади.

На Раді регіонів, куди з’їхались представники областей і міст з цілої України, обговорювали кадрову політику. Бідкалися недостатнім професійним рівнем чиновників, обговорювали стан освіти та підготовки, переймалися кадровим резервом і шукали місце чиновника в сучасному українському просторі. Все було пафосно і гарно.

Але якраз після Ради, коли всі проблеми кадрової політики в Україні були обсмоктані, відбулась інша подія – в легендарному Печерському суді столиці мали вирішити долю екс-чиновника, колишнього голови Митної служби України, а нині безробітного Анатолія Макаренка. Працівники СБУ заарештували Макаренка за звинувачення у службовій недбалості 23 червня під час дачі свідчень по справі «Росукренерго».

Інформація про судове засідання прийшла дуже несподівано. До того було відомо, що Макаренка затримали на три дні. Ще несподіванішою виявилась інформація про переніс місця, де відбуватиметься суд. Останній мав вирішити, що робити з Макаренком далі: відпускати (під підписку про невиїзд) чи обирати якийсь інший запобіжний засіб, поки ведеться слідство. Згідно закону, суд мав би відбуватися або за місцем затримання людини, або за місцем проживання. А тому Печерський суд у цю схему жодним чином не вписується. Чому саме його обрали для цього неоднозначного судового процесу, можемо тільки здогадуватись. Та, знаючи історію «хвороби» Печерського суду, який неодноразово прославився прийняттям найдивовижніших рішень, можемо припустити, що саме в ньому проводити такі процеси для влади є найнадійніше. Чому? А тому що…

Якби там не було, але з 15 години під Печерським судом почали збиратися зацікавлені справою Макаренка люди. Депутати Верховної Ради прямо на капоті машини міліцейського конвою підписували заяву про взяття Макаренка на поруки, журналісти полювали за подробицями, а просто небайдужі люди збирались пікетувати. Макаренка на той час вже привезли в суд під конвоєм машиною з заґратованим віконечком і прапорцем Партії регіонів у кабіні водія. Краще й не вигадаєш - міліцейський конвой на службі в партії регіонів. No comments!

Пускати в суд журналістів спочатку не хотіли, але їх зібралося стільки, що довелося. Посприяли цьому й присутні народні депутати, які відомими лише їм способами, вмовили охорону не перешкоджати пресі виконувати свою професійну роботу. Чого-чого, а широкого розголосу у розгляді цієї справи організатори, схоже, не планували. А тому й вирішили тягнути час.

Варто зазначити, що Печерський суд, як і більшість схожих установ України збудований у кращих традиціях радянської системи насилля. Коли хто не знає, то радянська система основним своїм завданням бачила тотальне пригноблення людини і знищення її як морально, так і фізично всіма можливими і неможливими засобами. Отож, Печерський суд як краща пам’ятка соцреалізму повністю відповідає всім побажанням винахідників ЧК та НКВС. Атмосфера в суді гнітюча, стіни оббиті гидкою пластиковою вагонкою. На стіни спиратись не можна - вони провалюються, світло тьмяне, місць для сидіння вкрай мало. А найжахливіше - що вентиляції в приміщеннях практично немає.

Спочатку журналістам повідомили, що засідання буде відбуватися в 3 кімнаті, яка знаходиться в самому кінці вузького коридору. ЗМІ збилися в купу, виставили камери і приготувались до зйомки. Але минуло півгодини, минула година, минуло півтори, але розпочинати засідання так ніхто і не збирався. Духота жахлива, піт стікає, як в сауні, вийти на вулицю не можна, бо потім можуть не впустити. І найголовніше - ніхто нічого не знає напевно.

Народні депутати від БЮТ (Остап Семерак, Олег Ляшко, Андрій Кожем’якін) приносять з найближчого магазину води, бо спрага нестерпна.

Минає ще півгодини. Раптом, коли вже робочий день в судді плавно наближається до закінчення, починається рух. Аби уникнути близького контакту з пресою, Макаренка вирішують вести в найближчу від судової КПЗ, де він весь цей час сидить, залу. Залою цю коморку назвати досить складно, але хай буде. Аби ви розуміли всю красу ситуації, мусите знати, що вікна в залі замуровані, або забиті, що в принципі не має особливого значення. Піт, зрозуміло, котиться зі всіх з потрійною силою. Депутат Кожемякін стверджує, що саме така задуха панує зазвичай на підводних човнах, і всі починають відчувати себе підводниками.

Але повернімось до початку процесу. Спочатку всіх відтісняє охорона, і з-за броньованих дверей виводять «винуватця торжества». Він вбраний в спортивні штани, теніску і кросівки. За руку Макаренко прикутий до дебелого охоронця. Зайвий крок вперед назустріч журналістам і депутатам коштує йому викрученої руки. Його заштовхують в «залу» суду, за ним заходять депутати та адвокат. В «залі» вже сидять молодий слідчий і прокурор. Журналістів не пускають, бо всі чекають суддю. Суддя з’являється несподівано. Молоденька, майже юна білявка з серйозним виразом обличчя у чорній суддівській мантії і суддівськи значком на грудях. Її супроводжує цілий почет охоронців. Чоловік шість. Вона входить в залу, а уже за хвилину виходить з нього та йде геть. Далі з’являється депутат Ляшко і каже, що частина журналістів можуть зайти. Правда не всі, лише по п’ять від телебачення і пишучої преси. Згідно рішення судді, знімати можна тільки підсудного, адвоката і гостей. Ані суддю, ані прокурора, ані слідчого ні фотографувати, ні знімати не дозволено. Коли хтось із операторів повертає камеру в їх бік, суддя погрожує складенням відповідного акту.

Коли суддя вкотре з’явилась, почався процес. Він тривав недовго. Адвокат виклав усі аргументи, включаючи той, що за «службове недбальство», у якому звинувачують Макаренка ні разу в історії України не позбавляли волі, доки йшло слідство. Більш безглуздішого обвинувачення годі було сподіватися!

Сторони обмінялись претензіями, побажаннями, суддя вислухала всіх бажаючих і пішла приймати рішення. Рішення їй вдавалось довго, більше години. За час очікування всі встигли перезнайомитись: прокурор, якому, виглядало так, що було соромно за те, що він робить, намагався розговоритись з депутатами; депутат Ляшко в притаманній йому манері розповідав юному слідчому (25 років), у що той вляпався і як його використали; депутат Кожмякін разом з адвокатом згадували з підсудним спільні роки навчання і служби (якраз цього дня виповнилось 24 роки їхнього випуску); журналісти пріли; і лише конвоїр незворушно стояв біля клітки з Макаренком і час від часу видушував з себе слово «не положено».

Коли у багатьох присутніх здали нерви, і вони вийшли на вулицю, з’явилась суддя. Вона, прикрившись папірчиком, в режимі стрільби автомата Калашникова, відтараторила вирок так, що зрозуміти вдалося відсотків п’ять від сказаного, після чого забралась геть. Хтось їй вслід закричав: «Ганьба!».

З суду екс-голову Митної служби вивозили через задній вхід. Подивитися шоу «пакування» в конвойну машину дозволили тільки народним депутатам і адвокату, усіх решту попросили не турбуватись. Заслон в кілька рядів міліціянтів подіяв, як найкраще заспокійливе.

Згідно вироку, Макаренка замкнули на два місяці без видимих на те причин. Ані стаття, яку йому інкримінують, ані відсутність якихось доказів, що він може кудись втекти, ані інші парадокси цієї справи, не переконали суддю вчинити інакше. Навіть юристи з стану влади, і ті, коментуючи даний вирок, вказують на його абсурдність і політичну складову.

Втім, якби там не було, але почин відбувся. Тепер всі чиновники, чиєю профпридатністю так переймається нова влада, повинні вивчити урок Макаренка. А урок дуже простий. Кожен чиновник, який дозволить собі приймати рішення, не тільки гіпотетично, а й практично може опинитися на нарах. Причому не за взяття хабара, не за якісь інші проступки, а за банальне виконання своєї роботи. Тобто, приступаючи до будь-якого виконання прописаних посадових інструкцій, треба пам’ятати, що за це світить в’язниця. Можете скільки завгодно бути чесним і правим, але зміниться Президент, прийде нова влада, і коли хтось будете комусь політично заважати, вас обов’язково посадять. Бо відбувся прецедент.

Єдиний спосіб уникнути цього - це нічого не робити на займаній посаді. Взагалі нічого. Ні добре ні погано ніяк. Хоча так мабуть також втриматись не вдасться бо коли вас захочуть посадити, то посадять за бездіяльність.

І на закуску. «Замкнули» екс-голову Митної служби України якраз напередодні його професійного свята - Дня митника. Депутати, присутні на судовому засіданні, стверджували, що в такий нехитрий спосіб йому зробив «професійний подарунок» сам Валерій Хорошковський, теперішній глава СБУ, а перед тим - також керівник Митної служби України. Саме Макаренко змінив Хорошковського на цій посаді. Що ж, коли це справді так, то кращого «подарунка» дійсно не вигадаєш…