Моя хата не скраю

Уявіть собі, що ваш сусід систематично курить коноплю. Вас особисто це ніяким боком не зачіпає, хіба часом на сходовій клітці ви відчуваєте характерний легенький запах, а ваші гості дивуються, чому у вашого сусіди такі скляні очі. Спроби напоумити його нічим не закінчуються – він щось там бурмоче і відбріхується. Викликаєте міліцію – знову нуль результату. Ви підозрюєте, що УБНОНівці можуть бути його постачальниками трави, але довести це, зрозуміло, не можете. Тож, трохи повоювавши, ви махаєте на нього рукою. Моя хата скраю, – думаєте ви. Зрештою, не дітей же вам з ним хрестити, правильно?

А тепер уявіть собі, що ваш сусід ґвалтує свою доньку. Знову ж таки, вас особисто це не стосується. Ви відвертаєтеся при зустрічі, аби не бачити цієї застиглої масної посмішки на його пиці. Дитячих криків із-за стіни вам майже не чутно, тим більше якщо включити музику на повну гучність. Напоумити сусіду вам не вдалося – він весь час вигадує якісь брехні. Міліція, яку ви викликаєте, проводить у його квартирі якусь годинку, а тоді говорить вам: «Все там в межах закону, і не турбуйте нас більше». З цього часу сусіда на кожне ваше зауваження тиче вам до носа папірець з написом «У порушенні кримінальної справи відмовлено у зв’язку з відсутністю складу злочину». Що вам залишається, крім як махнути рукою? Моя хата скраю, правильно? Єдине, в чому ви впевнені на сто відсотків, то це в тому, що дітей ви з ним хрестити не будете ніколи в житті.

Журналістські розслідування, які друкують на шпальтах своїх видань наші колеги, – про «межигірські» махінації Віктора Януковича, тіньову сторону життя Миколи Азарова, земельні оборудки Василя Хмельницького та інші дії членів «команди професіоналів» – розповідають нам про злочини, які знаходяться на шкалі пороку десь між курінням трави та гвалтуванням дітей.

Можновладців абсолютно не турбує той факт, що про їхні брудні маніпуляції знаємо ми – їхні «сусіди знизу». З міліцією, яку журналісти ніби як викликають своїми публікаціями, всі проблеми у них вирішені заздалегідь: справу проти них не відкриють, бо складу злочину так ніколи й не буде знайдено. У крайньому разі можна просто під’їхати куди треба і вилучити всі документи з потрібної справи, а тоді – наприклад, спалити їх.

Що залишається робити нам, простим громадянам України? За логікою сусідського життя – махнути рукою. Зрештою, як нас особисто зачіпає, приміром, захоплення структурами, близькими до нашого Президента, сотні гектарів заповідної землі? 90 відсотків населення України взагалі слабо собі уявляє, де знаходиться те багатостраждальне Межигір’я, тож переживати за його втрату навряд чи стане. З тим, як переважна більшість наших земляків ставиться до будь-якої влади, нічого іншого від її представників ми і не очікуємо – вони крали, крадуть і будуть красти завжди. Тож вкотре повторимо собі: моя хата скраю. Дітей з цими людьми ми хрестити не будемо…

Так-то воно так, але не зовсім. Бо у цій ситуації можна діяти і інакше. Можна не відвертатися при зустрічі з нашими сусідами, а в очі знову і знову нагадувати їм: ми знаємо, що коїться за їхніми стінами, ще і ще раз повторювати: те, що вони роблять – неправильно, незаконно і аморально. Адже насправді найбільша мрія наших сусідів – аби ми відстали від них з цими своїми закидами на їхню адресу і дали їм спокійно жити за правилами, до яких вони звикли. У глибині душі вони бояться нас і тому оточують себе сотнями охоронців, броньованими автомобілями і куленепробивними шибками.

Так, голіруч проти професіоналів з УДО не попрешся, вони он навіть на штатив телекамери реагують, наче на пояс шахіда. Проте найбільше, що може зробити кожен з нас – це ще і ще раз вимовити звернене до Януковича слово «Межигір’я», знову і знову нагадати йому, що ми нічого не забуваємо.

Так, це наївно. Так, Президентові кожна така згадка дошкулить не сильніше, ніж укус комара. Але якщо просто махнути рукою, вкотре проказавши одвічну мантру «Моя хата скраю», то одного дня ми прокинемося іншими. У кращому разі – з очима, засклянілими від диму, що зі сходової клітки заповнив нашу квартиру. У гіршому – просто зґвалтованими.

Поделиться: