Літаючі бабусі

Думаєте, символ київського часу – це лише космічний мер? Як би не так. Тепер в столиці з’явилася нова фішка – літаючі бабусі.

І це зовсім не байка із розділу фантастики. Вийдіть на вулицю і ви здивуєтесь. Вони скрізь.

Якось, йдучи повз Київраду, я мав щастя кілька разів послизнутися на слизькій бруківці. Мені пощастило – втримався на ногах і нічого не скрутив. Але бабуся, яка йшла назустріч, так впала, що з неї ледь не посипались іскри. Мало того, вона не просто впала. Втрачаючи рівновагу, стара, мов ангел, замахала руками, зробила незграбне сальто, підлетіла на кілька сантиметрів над землею і беркицьнулась вниз. Те, що вона сказала в бік будинку київської мерії, звісно, не можна писати в пресі. Але я думаю, ви здогадуєтесь, які теплі це були слова. На щастя, старенька нічого собі не зламала. Тобто я про це нічого не знаю.

Потім мені трапилась нагода спостерігати схожу картину коло станції метро Шулявська. Двічі зустрічав літаючих пенсіонерок на Подолі, один раз на Печерську і тричі коло свого будинку. Врешті решт мені в голову прийшла думка, що літаючі бабусі – це певна київська родзинка. І чому тільки геніальний креативщик Черновецький не здогадався заробити на цьому грошей? Влаштував би, скажімо, атракціон для туристів і возив би до Києва любителів видовищ з цілого світу. Думаю, бізнес би процвітав.

Хоча, чесно кажучи, дуже б хотілося на місці всіх цих нещасних старушенцій побачити самого Леоніда Михайловича. Погодьтеся - видовище було б феєричне. Виходить щасливий Леонід Михайлович з Майбаха, робить кілька кроків і як навернеться! До нього підбігає охорона, бере під руки, піднімає, обтрушує. Він знову робить кілька кроків і знову навертається… І так кілька разів. Доки довкола не збирається зграя захоплених громадян. Громадяни починають аплодувати, мер розуміє, що знову прийшов його зоряний час, і ще десять разів на біс кидається об землю, вдаряється головою і одужує. Від всього від чого не міг вилікуватись впродовж останнього року на кращих курортах і в кращих лікарнях світу. Оце останнє, звісно, фантастика, але чому трохи не пофантазувати?

А уявляєте, як би миттєво зріс його рейтинг. З яким захопленням це видовище спостерігали б, витираючи сльози, його улюблені старушенції. Розуміння, що не лише їм одним погано, знову привело б їх на дільниці голосувати за найкращого в світі Льоню. А якби до Леоніда Михайловича в такому безпрецедентному способі агітації приєдналися всі його помічники та радники, начальники жеків та інші прості київські чиновники, то радості народу не було б меж. Електоральна підтримка просто зашкалила б. А так… Навіть не знаю, що чекає дорогого Льоню на наступних, можливо навіть позачергових, виборах.

Скільки в його лавах на весну залишиться вірних прихильників, важко спрогнозувати. Та й біс з ним, якщо вони просто розчаруються у цій прекрасній людині. Гірше буде, коли скалічені, загіпсовані чи просто «усопші» завдяки важкій зимі не зможуть взяти участі в голосуванні. Оце буде катастрофа. Тут навіть гречка та консерви не допоможуть. Не кажу вже про теплолюбивого пастора Аделаджу. Він, мабуть, ще довго буде розморожуватись після української зими. Хоча можливо й ні. У нього, мабуть, і будиночок теплий є, і машинка з підігрівом в області сідничних м’язів, і пляшечка віскі для зігрівання. Чого не скажеш про більшість його прихожан.

Хоча може воно й на краще. Бо якщо бути реалістом, то ще одну таку зиму, як і такого мера, Київ навряд чи переживе. І проблема навіть не в самому Леоніді Михайловичу чи в його молодій команді. Проблема скоріше в киянах. Скільки побито новеньких машин, скільки поламано ніг і рук, потовчено голів, а реакції жодної. Таке враження, що людям це подобається. Мазохізм став нашою національною рисою. А можливо й не мазохізм, а звичайнісінька безнадія.

Ви уявіть лишень таку ситуацію в столиці якоїсь європейської країни. Та всі без винятку законослухняні громадяни вже давним давно зрівняли б свою мерію в купі з її наповненням із землею. Ну якщо не зрівняли б, то стовідсотково звезли б під неї кілька десятків вантажівок з льодом і заблокували входи-виходи, доки чинуші не здогадаються, що саме від них хочуть. Звісно, це можливо у цивілізованих країнах де люди поважають себе і знають собі ціну…

До речі про ціну. Як ви думаєте скільки коштував би ремонт Майбаха, в якого кожен киянин який через недбалість влади отримав фізичну травму або поломку автомобіля, кинув би грудку леду? Думаю, дешевше б було його віддати на переплавку. Втім, про такий атракціон також доводиться лише мріяти.

А тим часом лише офіційна статистика за місяць льодопаду в період з 17.12. 2009 по 14.01.2010 зафіксувала 5473 звернень в лікарні і 1200 до швидкої допомоги. З них більш як 50 відсотків становлять постраждалі від ожеледиці. Щоденно із схожими проблемами в медичні заклади звертаються 150-200 потерпілих. Але зважте що це лише офіційна статистика. За свідченням же працівників травмпунктів, рівень покалічених за останній місяць в порівнянні з тим самим періодом минулого року зріс вже втричі. І це ще не кінець. Бо далі буде…

Питанням вже навіть зацікавилась Прокуратура Києва, але чи буде з цього якийсь результат, незрозуміло. Скоріш за все такий самий як із підняттям тарифів на житлово-комунальні послуги та подорожчанням квитків на транспорт. Воно й зрозуміло: не час такими дурницями займатись. Нам би якось президента обрати і до весни дожити. А там вже і сніг розтане, квіточки зацвітуть, пташки заспівають і на душі полегшає. Поламані ноги до того часу скоріш за все також зростуться. Літайте на здоров’я!

Поделиться: