Росія закладає міну біля кордонів з Україною

Європейський Союз останнім часом сконцентрував увагу на Україні і Угоді про Асоціацію з цією державою, а тим часом над Дністром цокає міна, котра може висадити в повітря східноєвропейську політику. Росія сильно наблизилась до руйнації порозуміння ЄС з Молдавією, найбільш прозахідною пострадянською державою.

Москва не вагалась жодної секунди, спровокувавши прикордонне напруження на кордоні Молдавії та сепаратистського Придністров’я, яке може завершитись збройними сутичками. Якби ця гра Кремля вдалася, то Євросоюз отримав би не лише болючу поразку, але, насамперед, геостратегічну.

Росія, промотуючи Митний і Євразійський союзи, хоче зафіксувати кордони своєї сфери впливу, які повинні охопити окрім Білорусії та України ще й Молдову. Тим часом ця держава найдальше просунулася на Захід, не географічно, що природно, а економічно й політично. Кишинів має більший торгівельний оборот з ЄС аніж з Москвою, водночас молдавські заробітчани все частіше обирають місця праці в європейських країнах а не в Росії, як було донедавна. У випадку Білорусії та України, натомість, все навпаки.

Євросоюз немає жодних переговорних проблем з Молдовою, перемовини щодо угоди про Асоціацію стрімко рухаються до завершення, Кишинів хоче адаптувати європейські правові норми. У підтримці її намірів беруть участь Польща і Німеччина, водночас зримо відчутна підтримка з боку Румунії. Справа йшла б у бажаному напрямку, якби не спротив Росії. Вона володіє потужним інструментом тиску – це відокремлене внаслідок громадянської війни Придністров’я.

Угода про Асоціацію, насамперед, супутна їй угода про розширену зону вільної торгівлі, мала б або охоплювати всю територію Молдови згідно з міжнародним правом, в тому числі й Придністров’я, або Кишинів буде зобов’язаний встановити митний кордон поміж територією, яку контролюють сепаратисти. Обидва рішення є більше аніж складними до ухвалення, що покращує позицію Росії, але ускладнює ситуацію для ЄС.

Перше відкидає сепаратистська влада, бо Придністров’я мало б впровадити європейські правові норми, що зруйнували б підвалини економіки цієї невизнаної держави, що базується на олігархічно– мафіозній системі. Другий варіант продовжив би поділ Молдавії, де факто, на дві держави, що у свою чергу не сприймається Кишиневом, який згоден на автономію Придністров’я, але проти його незалежності.

У цій баталії Росія грає на непоступливості Придністров’я; якщо воно відмовиться від входу до ЄС в рамках Молдови, Угода взагалі провалиться. Москва має чимало активів у рукавах. Сепаратисти отримують від неї не лише безпосередні дотації до бюджету, але й безкоштовне постачання природнього газу. Російські політики навіть пропонують визнати незалежність Придністров’я і приєднати його до Митного Союзу та Євразійського Союзу, що мало б компенсувати йому економічні втрати понесені внаслідок можливого укладення Угоди поміж Кишиневом та ЄС про розширену зону вільної торгівлі. Якби Придністров’я було вилучене з неї, не змогло б використовувати преференційні митні ставки під час експорту на ринки ЄС, як дотепер, а це майже половина всього експорту сепаратистів.

Немає сумнівів, що саме Росія стоїть за декретом уряду Придністров'я, що розширює межі «держави» за рахунок невеликої території в околицях Бендер, яку нині контролює Кишинів. Президент сепаратистів видав силовим структурам розпорядження підготувати план захоплення влади на цій території і виділив їм для цього три місяці. Строк закінчується наприкінці вересня, а в листопаді відбудеться саміт Східного Партнерства у Вільнюсі, на якому може бути підписана Угода Молдавії з ЄС. Важко говорити про гірший контекст для цієї події аніж будь-які збройні сутички з сепаратистами.

Кориснішим для Кишинева та ЄС буде підписання Угоди про Асоціацію, хоча це означатиме напругу із сепаратистами і втрату надії на повернення Придністров’я. Навіть якщо воно назавжди відколеться від Молдови, країна отримає більш вагомі вигоди від тісних зв'язків з ЄС, аніж від плекання ілюзорної надії повернення сепаратистського регіону, взамін за входження до сфери впливу Росії.

Гру Москви ще можна торпедувати, але потрібно переконати молдавських друзів, аби ментально визнали втрату Придністров’я. Якщо на Сході хтось насправді хоче до Європи, то це є Молдавія, випускання її нині з рук погіршить східну політику ЄС і Польщі на довгі роки.

Публікацію «Rzeczpospolita» переклав Володимир Олійник.