В Україні запускають бірюльовський сценарій

Початок одного з найголовніших мусульманських свят Курбан-байраму у Криму ознаменувалося одразу двома підпалами мечетей. В ніч на 14 жовтня горів мусульманський храм у Саках, а 15 жовтня – біля села Рівне Красногвардійського району. На місці події правоохоронці виявили сліди умисного підпалу.

Лідери кримських татар, коментуючи ці події, заявили, що вважають підпали терактами, призначення яких – спровокувати кримськотатарську спільноту до радикальних дій у відповідь.

Однак українська влада і органи правопорядку проявили дивовижну млявість і байдужість у розслідування цих та інших інцидентів. А між тим – наслідки їх можуть призвести до того ж, що сталося внаслідок міжетнічного конфлікту у підмосковному Бірюльово.

Ці події котрий день не сходять зі сторінок газет, і не лише російських. Вбивство вихідцем з Азербайджану 25-річного росіянина викликало масові безпорядки на національному ґрунті, які переросли у погроми. Кількість одних лише арештованих досягла майже чотирьох сотень.

Згідно з даними Федеральної міграційної служби РФ, в Росії сьогодні перебувають до 5 млн нелегальних мігрантів. Переважно це вихідці з Середньої Азії, які їдуть до крупних російських міст на заробітки. Копійчані, за московськими мірками, зарплати приваблюють цих людей, бо вдома у них немає шансів навіть на це. І їх кількість продовжує зростати.

-- Мультикультуралізм. Чи є світло в кінці тунелю?

Загалом, історія знає лише один випадок більш-менш успішної реалізації політики мультикультуралізму – це США. Європейські країни на кшталт Франції сьогодні всерйоз говорять про необхідність обмежити потік мігрантів, вважаючи, що навіть дешева робоча сила не виправдовує росту напруження та кількості конфліктів, подібних до того, що стався у Бірюльово.

Як не парадоксально, Україні у цьому сенсі пощастило мати слабку економіку з повільними темпами росту. Відтак це українська дешева робоча сила їде за кордон на заробітки, а не навпаки. Тому проблема нелегальних мігрантів в нашій країні якщо й існує, то не стоїть так гостро, як у Росії. До того ж в Україні поки вистачає власної робочої сили.

Однак усе може змінитися вже у недалекому майбутньому. По-перше, після бірюльовських погромів Росія неминуче перегляне свою міграційну політику і зробить її більш жорсткою. Це вкупі з викликаною інцидентом масовою істерією серед населення змусить мігрантів хоча переглянути свої маршрути.

По-друге, у контексті евроінтеграційних перспектив, Україна зовсім скоро перетвориться на набагато більш привабливий об’єкт для вихідців з Середньої Азії – принаймні, як перевалочний пункт на шляху до яких-небудь полуничних плантацій Європи. Адже одним з наступних пунктів порядку денного у стосунках між Україною і ЄС є безвізовий режим. Звичайно ж, європейські міграційні служби, які працюють куди як краще, ніж російські чи українські, потік переселенців будуть стримувати, а порушників депортувати. І багато хто з цих мігрантів залишиться в Україні.

Окрім того, Росія, яка традиційно прагне максимально впливати на настрої у Криму і має на півострові досить потужну підтримку, може спробувати розкрутити маховик міжетнічних конфліктів, щоб ускладнити або й унеможливити українську інтеграцію в Європу.

«Я не думаю, що в нас буде щось подібне до Бірюльово, коли люди могли би бути зорганізованими саме на погроми. Але щодо кримської ситуації – я не виключаю в Криму ускладнень, якщо зовні України будуть здійснюватися цілеспрямовані заходи щодо підбурення однієї частини кримського суспільства з політичних, мовних, етнічних мотивів. Цей прогноз пов'язаний з останніми складними взаємовідносинами між Києвом та Москвою у контексті Вільнюської зустрічі і підписання Угоди про асоціацію», - вважає Президент Всесвітнього конгресу кримських татар Рефат Чубаров.

Українці – нація толерантна і ксенофобські настрої для українців не характерні. В нашій країні століттями спокійно уживалися десятки національностей. При цьому Україна в етнічному сенсі досить однорідна – згідно з переписом населення 2001 року, 77,8% наших громадян є українцями. Якщо не враховувати росіян (17,3%), кількість представників інших національностей обчислюється долями відсотку.

Однак подібним є і національний склад Росії, з тою лише різницею, що окрім 80% росіян там є ще кілька національних меншин, представлених більш-менш широко і рівномірно. Щоправда, в Росії існує «чеченська проблема», яка різко піднімає градус міжнаціональної нетерпимості – дві війни, партизанські вилазки бойовиків, численні теракти. Все це створює етнічну напругу і масові фобії. Здається, погано прихована неприязнь до «осіб кавказької національності» - єдине, що об’єднує усі без винятку верстви російського суспільства.

«Сильний правитель Рамзан Кадиров частково знищив упертих бойовиків на своїй території, частково видавив їх до Дагестану й Інгушетії. Тому ми спостерігаємо те, що маємо в результаті. Бойовики пішли до Дагестану, де немає такого сильного правителя, як Рамзан Кадиров. І своє рідне дагестанське підпілля там активізувалося під впливом ентузіазму тих, кого видавили з Чечні. На Кавказі недостатньо перемогти в одній національній республіці. Там потрібно перемогти скрізь», - вважає російський політик Едуард Лімонов.

-- Нема Чечні, зате є Крим

В Україні нема своєї Чечні. Зате є Крим, куди після сталінських депортацій повернулися кримські татари. На півострові їх сьогодні приблизно 300 тис. Це 12% від усього населення автономної республіки.

За останній десяток років напруга у Криму почала зростати. Найголовнішою причиною цього є дефіцит землі. Кримські татари, повертаючись на історичну батьківщину, усіма можливими способами прагнуть отримати землю на півострові, і часто діють шляхом самовільного захоплення. Але кримська земля коштує дорого, і боротьба за неї виправдовує ризики і витрати. Татари зазвичай просто ставлять на облюбованій ділянці кілька фанерних будиночків, і влада, уникаючи накручування конфлікту, просто умиває руки. Проте коли на цю ж ділянку претендують забудовники – справа переходить до силового протистояння.

Іншою точкою конфліктів у Криму є зіткнення на релігійному грунті. Татари переважно дотримуються поміркованого ісламу, однак на півострові діє багато православних проросійських організацій, і це призводить до сутичок. Влітку 2011 року біля Феодосії козачі організації намагалися встановити хрест на знак пошани до полеглих у Другій світовій війні. Це викликало незадоволення татарської громади, яка звернулася до влади з протестом. Конфлікт закінчився втручанням «Беркуту».

На думку Рефата Чубарова, ситуація у Криму сьогодні має дві сторони: з одного боку, підстав говорити про міжетнічну напругу нема, а з іншого – спостерігаються спроби спровокувати такі конфлікти. «Якщо говорити просто про взаємовідносини людей, то я хочу їх визначити таким, що не викликають особливих побоювань. Але кримське суспільство зараз тестують на толерантність. В перший день Курбан-Байраму були спроби підпалу мечеті. Вчора вночі також стався підпал на одному з місць компактного проживання кримських татар в межах Сімферополя на вулиці Балаклавській. Це сталося увечері, вже темно було, коли підпалили такий тимчасовий будинок. Люди з мечеті вискочили, але вони не змогли догнати правопорушників. В цих діях ми вбачаємо наміри протестувати кримське суспільство, побачити, до яких заходів це може призвести. Якщо говорити відверто, ми вважаємо, що до кінця листопада усім треба бути дуже уважними і обережними, і особливо – правоохоронним органам», - заявив Чубаров.

Проблема України (зрештою, як і Росії) полягає у тому, що діюча влада не має жодної стратегії - ані у вирішенні питання нелегальної міграції, ані щодо зняття міжетнічної напруги. У такій ситуації шанси на те, що «бірюльовський сценарій» стане реальністю в Україні, завжди є.