Синдром «Шустера». Ток-шоу як прояв нарцисизму політичної еліти

«Главком» продовжує цикл статей «Україна на прийомі у психоаналітика». В авторській рубриці доктора історичних наук Данила Яневського та психолога Мирона Панчука з Чікаго, аналізуються/описуються суспільство, політикум та окремі події с психоаналітичного погляду. Іншими словами - які глибинні архетипи відображують/відбивають/символізують ті чи інші події, заяви, наміри. Автори рубрики запевняють, що ці матеріали - не пошук винних, не призначення на посади злодіїв або святих, вони лише про те, що українці підпорядковуються тим самим природним законам, що і всі інші люди, що надзвичайно неприємно усвідомлювати.

Нарцисизм, в тому сенсі, в якому його трактують медичні посібники, є нічим іншим як формою статевого збочення за якого людина ставиться до свого тіла як до сексуального об’єкту, тобто отримує від свого тіла сексуальне задоволення.

Міфологічний Нарцис, як відомо, побачивши своє віддзеркалення у воді, закохався сам у себе, перестав помічати людей навколо себе – з їх проблемами, прагненнями та надіями.

Класичний психоаналіз розглядає нарцисизм як нормальну стадію розвитку сексуальності дитини. З часом закоханість у себе у більшості людей “переростає” в любов до інших людей та/або до інших об’єктів гуманітарного або іншого порядку – як ото до Бога, Отчизни, хатньої тварини, тварин, іноземної кінозірки, персонального комп’ютера, власного автомобіля абощо. В крайніх проявах всім або деяким об’єктам цього ряду надаються фізичні та/або емоційні “людські” ознаки –якості, звички, а також власні імена, прізвиська й т.п.

Нарцисизм може набути патологічної форми. Видимі прояви – прагнення стати об’єктом загальної уваги та поклоніння, нездатність співчувати іншим, неспроможність та небажання розуміти, встановлювати та розвивати позитивні особисті контакти з людьми, принципове відкидання будь-якої продуктивної, взаємовигідної співпраці з тими, хто не бажає або відмовляється обслуговувати самозакоханість, “ексклюзивний” характер та статус такого суб’єкта.

В цьому сенсі споглядання надпопулярних (принаймні так думають їх автори) телевізійних політичних ток-шоу є наочним свідченням того, що весь український політикум (окремі випадки лише підтверджують це правило) наразі тяжко хворіє. Виразних хвороб дві – власне нарцисизм та занедбаний (з огляду на вік учасників) психологічний інфантилізм.

Користуючись нездатністю/невмінням/небажанням ведучого контролювати ситуацію на майданчику, жорстко обмежувати тривалість виступів гостей студії, підтримувати черговість промовців та примушувати їх висловлюватись виключно по заявленій темі, учасники того дійства використовують щасливу можливість виключно аби зайвий раз підвередити, підкріпити свій “високий” статус у своїх власних очах.

Методи прості як 2+2=4: приниження опонента, демонстрація власного невігластва та агресивності, які на підсвідомому рівні компенсують важке реальне відчуття власної меншовартості, “вторинності”.

Пригадаймо один з останніх випусків цієї програми. Впродовж майже чотирьох годин (що само по собі унеможливлює будь який конструктивний діалог – навіть якби його учасники того палко бажали) десяток промовців вели себе як малі діти в пісочнику. Ділили віртуальну територію можливих прихильників, створювали та пропонували опонентам всілякі виготовлені з піску “пиріжки”, лякали себе, аудиторію в студії та поза нею різними фантомними “Бабаями” в ролі яких виступали Євросоюз, Росія, Путін, Тимошенко, Католицька церква, Віталій Кличко («на гроші якого,- як сформулювала ротом одна з учасниць,- живуть ветерани вермахту»), гомосексуалісти, Міжнародний валютний фонд та невідворотній економічний колапс (світовий, європейський та свій рідний).

Ще одна ознака невиліковного наразі нарцисизму та інфантилізму – запрошення на програму півдюжини шанованих в своїх колах професорів українських вишів, яким відведено роль меблів. Замість щоби самим послухати та почути компетентних вчених та надати таку можливість глядачам, політики, які претендують на статус національних провідників, подібно дітям говорили кожен своє – за принципом «що зрозумів, то й прокричав; а що не зрозумів – то й не треба»).

Інфантильні нарциси живуть у спотвореному, вигаданому ними світі. Вони не здатні сприймати та рефлектувати світ реальних людей з їх реальними потребами, проблемами, надіями. Отже, інфантильні нарциси в принципі не здатні формулювати та реалізовувати реальну гуманістичну політику – в інтересах держави, суспільства, своїх виборців та своїх власних. І немає значення де вони є і будуть нездатні це робити – чи то в Європейському, чи то в Євразійському, чи то в будь-якому іншому союзі.

{1-}

Данило Яневський, доктор історичних наук (Київ)

{2-}

Мирон Панчук, маґістр психології (Чікаго)

Читайте також інші матеріали авторської рубрики «Україна на прийомі у психоаналітика»