Володимир Бондаренко: Столичні чиновники обслуговували тітушок

Володимир Бондаренко чотири рази вигравав вибори до Верховної Ради у одному й тому ж київському окрузі. Однак, здається, сьогодні на його плечі лягла ноша, якої Володимир Дмитрович ще не підіймав, – очолити КМДА в час, коли столиця, по суті, лежить в руїнах, а бюджет міста найгірший за всі роки.

У Бондаренка навіть нема власного кабінету, оскільки будівля КМДА до цих пір зайнята майданівцями. Сьогодні він займає кабінет на шостому поверсі Шевченківської райдержадміністрації. За часів, коли головою РДА був Віктор Пилипишин, сюди просто так потрапити було неможливо. Однак зараз все інакше: охоронець на вході лише цікавиться, до кого йдемо, і навіть не перевіряє документи.

Чим доводиться займатись новому керівнику міста, стає зрозуміло ще на підходах до його тимчасового кабінету. В черзі на прийом до нового керівника високі київські начальники, над якими тепер нависла загроза звільнення. Тут також юрбляться помічники голови КМДА, з’ясовуючи, де саме можна утилізувати залишки коктейлів Молотова.

В інтерв’ю «Главкому» Бондаренко розповів про те, як триває відбудова центру столиці, що буде з барикадами та згорілим Будинком профспілок. Не оминув він також теми люстрації, тарифної політики та можливої реприватизації в Києві.

Що вас найбільше вразило, коли ви почали вникати в суть справ, отримавши посаду голови КМДА?

Чесно кажучи, я приблизно уявляв ситуацію. Ніколи не випадав із міського життя як народний депутат – тут мій округ, і багато проблем, з якими мені довелося звертатися до Попова (колишній голова КМДА – «Главком») та інших керівників за всі роки, я знав. Але жоден з них, прийшовши до влади, не отримував місто у такому стані...

Якщо судити з того, що у вас навіть немає свого кабінету, то це дійсно так. Оцініть стан будівлі Київради і КМДА.

Ці приміщення станом на сьогодні абсолютно непридатні для будь-якої діяльності. Виникла ситуація, при якій шматки держадміністрації розкидані по дванадцяти окремих будівлях в різних частинах міста. Ми позбавлені власних архівів…

І що ви робите в цій ситуації?

Ми в будівлі КМДА лише орендарі, вона є власністю громади, яку представляє Київрада. Тому я домовився із секретарем Київради Галиною Герегою (вона хоч і написала заяву про відставку, але ця заява ще не задовільнена) і вона підписала два листи: до «Київміськбуду» та «Київінвесту». Ці дві структури ми залучаємо до ремонту приміщення Київради.

Чи проводилися підрахунки, скільки на цей ремонт потрібно грошей?

Зараз іде робота зі складання кошторису. Там складна дуже ситуація. Чому? Наприклад, вирвано шмат кабелю. Яка ситуація з цим кабелем, що з ним робити, чи міняти повністю, чи можна з’єднати? Зараз спеціалісти це з’ясовують. Такі речі є, як стояки каналізаційні: вони не працюють, бо забиті, при цьому замуровані просто в стіні. Тому зараз фахівці поступово йдуть з 11-го поверху вниз. Минулого тижня їх зустрічали на 7-му поверсі. Вони там знаходять серйозні «подарунки»: там мотузочка така натягнута, «розтяжкою» називається, зачепивши яку, може щось вибухнути, там - 500 літрів спеціального коктейлю знайшли і так далі.

Але крім цього, «Главкому» відомо й про іншу проблему. Муніципалітет тепер став постійним місцем проживання для деяких громадян…

Дійсно, там уже цілі сім’ї живуть, з усіма атрибутами: кухнями і т.д. Коли починаєш звертатися до них із якимись аргументами, вони кажуть: «ви знаєте, в 5 статті Конституції написано, що влада належить народу – так ми ж народ, навіщо нам інша влада?».

Але ми знаходимо спільну мову.

Як переконуєте?

Запропонували абсолютно нормальний варіант: от ви – молоді, здорові люди, ми вас запрошуємо брати участь у ремонті цих приміщень. Допомагайте будівельникам, ми приймемо вас на роботу в наші міські структури. Іншим ми запропонували піти у Національну гвардію – і багато таких, що пішли. Декому ми пропонуємо: давайте ми вам поможемо дістатися додому, придбати квитки і щось на дорогу дати.

Тобто використовуєте «м’яку силу».

Абсолютно. Я ж на Майдані був усі дні. 18 ночей провів у Київраді, я тих людей бачив і знаю. От ми минулого тижня відправили додому цікаву таку групу, «Чорні ангели» називається. Це ті хлопці, які не милися від шин до цього часу. У них була така «фішка». Ми з ними домовилися. Нікого силою не збираємося виселяти.

Люди, які були заряджені на війну – у них оцей запал, оця енергія не вийшли. Вже нема ворога реального, але іноді він виникає віртуально.

Тому складна робота ще попереду. На жаль, у нас нема практики психологічної роботи в післяконфліктних ситуаціях, коли людина по-іншому на світ дивиться. Наприклад, міліцію туди направити – не дай Бог! Якщо вони дізнаються, що хтось там – перевдягнений міліціонер – можуть його порвати. У них є оцей стереотип (міліція стріляла по людях), тому вони не розбираються, яка це міліція і чи винна вона в чомусь…

За чиї кошти відправляєте протестувальників по домівках?

Знаходимо. Ви ж бачили, що збір коштів на потреби Майдану йде до цього часу. Там є і штаб, і сотенники, є Богдан Дубас, мій перший заступник, він був комендантом весь час разом із Степаном Кубівим. Вони знаходять джерела і направляють їх на вирішення цих питань.

Із самим Майданом що буде? Барикади потихеньку почали розбирати…

Так, почали. Їх будуть розбирати у декілька етапів. По-перше, ніхто не зачепить пальцем барикади, які знаходяться на вулиці Інститутській. Там так званий малий периметр, він буде обмежуватися, за нашим планом, від готелю «Дніпро». Проїзд по Майдану там буде відкритий і сьогодні розбарикадовується Паркова алея. Із цього боку ми хочемо, щоб обмеження розпочиналися проти вулиці Городецького, із можливістю виїхати із самої вулиці Городецького. Ну, якщо не досягнемо згоди, то хоча б на рівні Прорізної, щоб із Прорізної можна було робити правий поворот, а це значить, що барикада біля ЦУМу не потрібна. Всі барикади, які знаходяться в арках по той бік Хрещатика не маюсь сенсу. Поки що, до сорока днів (за заглиблими, - «Главком»), ми взагалі не прибираємо навіть деяке сміття у тих місцях, де лежали загиблі. До того ж тривають слідчі дії.

Не буду приховувати, що дехто використовує наявність барикад і протестуючих задля власної мети. Там з’явилися люди, яких не було на революції. От я знаю, що такий собі Олександр Ржавський уже оперує декількома сотнями, у нього там усі секретаріати і т.д. Прибувши з Америки чи ще звідкись, не знаю, після завершення усіх протистоянь на Майдані - що він там робить зараз? Можна тільки здогадатися, що він там робить. З того середовища іноді провокується, створюється картинка для російського телебачення, а інколи і для західних ЗМІ. Ось так створюють негативний імідж Майдану.

Люди, які реально були на Майдані і боролися, - вони зовсім інші, а ті, хто прийшов сюди зараз, іноді штучно показують, що вони щось значать.

Що буде зі згорілим Будинком профспілок?

На першому етапі Будинок профспілок буде затягнутий велетенськими банерами, красивими дуже: де поле жовте, небо синє, журавлі летять. Я буквально щойно підписав ескізи. Але це тимчасово. У Будинку профспілок є дві частини: та, яка йде до вулиці Михайлівської - вона уціліла, а ця, де годинник був - аварійна, її треба зносити. Швидше за все, вона не підлягатиме реконструкціі.

Зараз архітектори працюють над тим, щоб, можливо, відтворити там образ старої міської думи, яка була там колись. Вона мала архітектуру трошки нижчу, ніж сусідні будинки, але її можна дещо підняти. Деякі бізнес-структури готові все це зробити, віддавши профспілкам там два поверхи – для їхніх потреб буде достатньо. Але це буде вирішувати не тільки місто, а й профспілки. То їхня власність, ми там фінансових затрат не будемо нести.

Чи є ще якісь плани з приводу реконструкції центру Києва?

Взагалі це таке делікатне питання, яке повинна вирішити серйозна київська архітектурна рада. А не така кишенькова, яка була останні роки. У мене було вже декілька людей, які пропонують розумні речі. От наприклад: бруківка вибрана то там, то там. Петро Порошенко сказав, що він готовий замощувати все це. Я подзвонив Петру Олексійовичу і кажу: давайте ми домовимося, що сьогодні сірою бруківкою замостимо, але візьміть на себе зобов’язання замостити іншого кольору бруківкою у тих місцях, де вона була вибрана. Це елемент музеїфікації самої території. А ту бруківку, яку вибрали, використаємо також: якщо це буде підтверджено міським конкурсом, то зробимо стінку, яка тягнутиметься від «Укоопспілки» по лівий бік Інститутської, вгору аж до виходу із метро «Хрещатик». Стінка спускатиметься каскадом донизу: там будуть і елементи барикад, і коліс, і протитанкових їжаків, і портрети кожного загиблого з його короткою біографією, і місця для покладання квітів.

Там повинно бути щось незвичайне - близьке, і тепле. Там повинна звучати музика, тихенька безперервна музика, ота, що звучала, коли відспівували на Майдані загиблих.

Чи буде перейменовано вулиці, пов’язані з трагічними подіями?

Вже почався процес звернень із цього приводу. От, наприклад, стосовно вулиці Каштанової: ваш колега, журналіст, який був убитий біля управління міліції на Михайлівській, – Веремій. Є пропозиція Каштанову перейменувати на вулицю Веремія.

Вулицю Інститутську дехто пропонує перейменувати на вулицю Героїв Небесної Сотні. Чи підтримуєте ви цю ідею?

Безумовно. На мій погляд, її треба закрити. Це повинна бути меморіальна частина. Річ у тім, що вона може бути й Інститутська, проте може бути в ній шматок з іншою назвою. Це - нормальна практика, коли вулиця так може бути розділена.

Навряд чи ваші завдання обмежуються сьогодні лише Майданом. Як кияни можемо сказати, що місто знаходиться в жалюгідному стані.

Справа не лише в зовнішньому вигляді. Жодна влада не приходила, коли в місті Києві фактично було повністю знищене самоврядування. Деякі юридичні процедури не можна здійснити без Київради: не можна звільнити членів наглядової ради жодної комунальної установи і підприємства, не можна звільнити заступника, не можна корегувати бюджет та структуру управління і т.д.

Ніхто з попередників не отримував такий бюджет – збіднений настільки, що далі нікуди. Промисловість не працює, податки не збираються. Дуже багато проблем адміністрування земельних стосунків: сотні справ по ділянках – недооформлених, щоб не платити податки. Цим користується дехто з недобросовісних бізнесменів. А це значить, що в місто не йдуть гроші. Ми запропонували хорошу ідею: попередити усіх бізнесменів, усі структури, які отримали рішення Київради на відведення земельних ділянок, але недооформили документи і не платять податки, – місяць даємо на оформлення, а потім будемо приймати рішення щодо повернення цих ділянок.

Політична орієнтація багатьох керівників, чиї інтереси вони лобіюють теж викликає багато сумнівів, а змінити їх дуже важко. Наприклад, минулого тижня я розмовляв з одним чоловіком, який ніколи не мав жодного стосунку до архітектури, але він працює (точніше, працював до вчорашнього дня) у Головному управлінні архітектури. Вавриш його прізвище.

Тобто ви вже з ним попрощалися?

Я запросив Целовальника (головний архітектор Києва – «Главком») і кажу: в мене є абсолютно достовірна інформація про те, що ця людина працює там трошки не в тому напрямку. І мене запевнив Целовальник, що він це питання вирішить.

От таких проблем дуже багато. До того ж накладаються деякі законодавчі особливості: раніше, змінюючи кадри або приймаючи їх на роботу, були лише певні обмеження державної служби. Ніхто ніколи не говорив про люстраційні, антикорупційні підрозділи, ніхто ніколи не мав того тиску громадськості, який виникає зараз при будь-якому призначенні. А серед громадськості є люди, які лобіюють чиїсь інтереси. От і виходить, що одна група агітує за того, а друга за іншого. У виконавчій діяльності такий політизований підхід неприйнятний. Дехто з представників політичних сил, союзників, вимагає квотного розподілу тих чи інших посад, а це ненормально, оскільки втрачається основна вимога – професіоналізм.

Тобто ви квотний принцип у випадку з призначеннями в столиці виключили?

Я абсолютно його відкидаю. Мене цікавлять ділові якості й, безумовно, повинна бути чистота в питанні корупції.

Отже, чи так виглядає люстрація по-київськи?

Це люстрація, але не повна. Я, до речі, перший в Україні вийшов на Єгора Соболєва (голова Люстраційного комітету – «Главком»), на Тетяну Чорновол (голова Антикорупційного бюро – «Главком») – дав перші 18 кандидатур на пости глав райдержадмінітрацій. Кажу: подивіться, «пожуйте», порозбирайтеся. Вони працюють і дають нам деяку інформацію.

Прості громадяни бояться, що революційний запал скоро пройде і ця люстраційна ейфорія минеться?

Люди, які говорять, що нічого не помінялося – в принципі, абсолютно праві. Не притягнуті до відповідальності основні злочинці – когось, звичайно, шукають… Якісь дії робляться, включаються міжнародні санкції, але всередині країни – ще мало зроблено, і люди хочуть не помсти, а об’єктивної оцінки вчинків деяких діячів.

За якими критеріями ви вирішуєте, чи залишати на роботі того або іншого міського чиновника?

Керівникам департаментів я даю оцінку, виходячи з того, як вони себе вели і що робили. Якщо в медичній сфері були випадки викрадення людей із лікарень – це свідчить про те, що головні лікарі або представники керівних органів медицини допускали грубе порушення законів та міжнародних правил. Не можна хворого віддавати для жодних слідчих дій, тому їхній обов’язок був – не віддавати ні Юрія Вербицького, ні Ігоря Луценка силовикам. А вони віддали.

Мені цікаво, який управлінець закривав метро в ті дні. Зараз працює спеціальна комісія, за моїм поданням у прокуратурі йде слідство і заступник голови КМДА Михайло Костюк дає свідчення, хто йому давав вказівки і т.д.

Мене цікавить, чому система соціального захисту Києва обслуговувала тітушок. Вони окупували заміські табори, їх там за державні гроші мили, чесали і виводили сюди в місто?

Ті керівники, які допускали такі дії будуть покарані, перш за все відстороненням від посад. А далі вже питання компетентних органів.

Щодо перших кадрових рішень: ви вже попрощалися із заступниками, які дісталися вам у спадок?

Всі заступники першої лінії написали заяви.

Самі чи ви їх попросили?

Я попросив у м’якій формі. Законодавство, яке ми маємо сьогодні, захищає трудові права громадян України, які підписали контракт, і це правильно. Ті, хто на контракті, їх просто так не звільниш, але можна переконати.

Які аргументи знаходите?

Іноді якісь факти корупційних дій, розкрадання майна виступають дієвим аргументом.

Є такі, що опираються звільненню?

Поки що ні.

Але вони зараз виконують обов’язки. Принаймні декого з них ми зустріли у вашій приймальні.

Коли ми сьогодні хочемо призначити когось, то згідно із чинним законодавством України спецперевірка Держслужби триває 45 днів. Сьогодні ми направляємо особові справи людей для спецперевірки, і через півтора місяці нам дадуть відповідь по них. А оці 45 днів виявляються як дірка, тому декого з тих, кого ми попросили підготуватися до звільнення, я просив продовжити діяльність – просто технічно виконувати ту роботу, яку виконували.

Кого саме ви про це попросили?

Це зараз роблять усі заступники голови КМДА.

Чи маєте плани стосовно скорочення чиновників КМДА?

Дійсно адміністрація має надлишкові кадри, і я вважаю, що її треба скоротити. А для того, щоб скоротити – необхідно провести засідання Київради. Я просив про це Галину Герегу (секретаря Київради – «Главком»). Оскільки ми виконавчий орган Київради – тільки Київрада може змінити структуру КМДА. Ми будемо наполягати на зменшенні загальної чисельності апарату.

Оцініть це скорочення в цифрах?

Апарат КМДА (не департаменти) – близько 330 людей. Це секретаріати, патронатна служба і т.д. На мій погляд, це – невиправдано велика кількість. Хоча і департаменти також мають резерви для скорочення.

А є ще комунальні підприємства, які підконтрольні громаді. Громаду представляє Рада, і тільки вона може приймати такі рішення. Вона ж уповноважена змінювати членів наглядової ради комунальних підприємств. Зараз Київрада цим не займається, бо її як такої фактично немає.

Уряд, який прийшов, називають урядом камікадзе. У вас такі ж відчуття?

Сьогодні така ситуація у країні, що кожен, ідучи на якусь посаду, усвідомлює: час для особистого життя практично зникне. За усі дні, скільки я тут працюю, раніше 23 години звідси не виходив і пізніше 7 ранку я сюди не заходив.

Сьогодні виникає питання можливого погіршення соціальних стандартів: у частині комунальних платежів, у частині плати за проїзд, у частині забезпечення дітей у школах харчовими продуктами. Ми розуміємо, що в умовах підняття цін на російський газ не може понижуватися ціна за комунальні послуги. Ми розуміємо, що сьогодні при таких фінансових обставинах ми не можемо тримати на попередньому рівні доплати вчителям, лікарям. Сьогодні на це грошей немає. В оцей двохмісячний період невизначеності до виборів, коли немає загальнонародно обраного мера, немає Київради, мені доводиться приймати дуже непопулярні рішення. Людям важко пояснити їх прийняття обумовленістю обставинами, а не моїм особистим ставленням до них. Все, що я зроблю, - вимушені кроки. Однак це буде розцінюватися як «не вміє керувати, чи не здатний забезпечити певний рівень».

Отже, погодившись на цю роль, взявши на себе цей негатив, ви свідомо обмежили собі перспективу на майбутніх виборах?

Я вам хочу сказати: коли отримав таку пропозицію і сказав про це своїй дружині (а вона мудра жінка), вона сказала: «Очевидно, ти самогубця». Я говорю: «Галино, я в цьому місті виріс, живу і не можу відмовитися».

То чи плануєте вести мерську кампанію?

Поки ще не знаю, йду я чи не йду (в мери – «Главком»).

Коли будете знати і від чого залежатиме це рішення?

Воно буде залежати не тільки від мене. Безумовно, підтримка політичних сил, якщо вона буде, це основна опора. Я маю досить великий досвід боротьби на мажоритарних округах: чотири рази мажоритарку вигравав у Києві на одному й тому ж окрузі. Якби я бігав з округа на округ – може, легше було б, а на одному й тому ж окрузі можна один раз набрехати, другий… Але не більше. А я працював, і тому в районі мене люди знають і обирають.

За два місяці до виборів, навряд чи вам вдасться переконати у своїй ефективності всіх киян. Та все ж з чого б ви почали?

Те, що сьогодні Київ у такому стані - це і страшна проблема, і дуже велика перспектива. От взяли ми, наприклад, влаштування дітей в дитсадки. У Грузії, у Польщі взагалі немає жодного факту корупції в цьому питанні. Там є електронна система, де вказано всі місця, ціни і всі інші параметри. Ви приходите, вибираєте – і будь ласка, якщо є місце. Або квартирна черга. Ніхто не повинен із чиновником навіть зустрічатися з цього питання. Є електронна система. Це ж саме стосується автостоянок і всього іншого. Електронне місто – це супер, це перспектива.

Сьогодні ми не маємо стійкого захисту громадян від випадків хуліганства або й бандитизму. Чому так? Бо нема муніципальної поліції. Я колись написав закон про муніципальну поліцію, хочу його зараз реалізувати. І ми це зробимо, тому що на сьогоднішній день міліція, яка є - вона, на жаль, настільки дискредитована, що її не сприймають. Разом з тим, загони самооборони є і реальні, і нормальні, і не зовсім нормальні. Розумієте, коли люди в масках збираються і починають диктувати, кому що робити, або змушують щось підписувати, або передавати частину майна без наданих їм на те законних підстав, - це неподобство і свавілля. Тому ми вже зараз провели дуже серйозні дії в цьому напрямку.

Київ сьогодні перетворився на територію заробляння грошей іншим регіонам. Аналіз, який ми провели, показав, що у сфері будівництва, наприклад, працювали різноманітні організації, які прямо кришувалися окремими народними депутатами і керівниками держави...

Наведіть, будь ласка, якісь приклади?

Хліб у місті Києві завжди випікали і виробляли київські заводи. Їх 42, заводи хлібопекарної промисловості і борошномельні. Київський хліб завжди вважався кращим, ніж з регіональних заводів, і ми забезпечували Київ повністю. За останній час ці підприємства в основному деградували через спеціальну політику, яку проводили люди, підконтрольні Азарову. Зокрема, в інтересах харківської фірми «Кулінічі». Хліб їхній неякісний, або менш якісний, ніж наш. Тому протекціоністськими кроками - здоровими, економічними, без будь-якого натиску - ми повинні відновити повноправну діяльність київського хлібопекарного комплексу.

Або, наприклад, перевізники з усіх районних центрів навколо Києва мають затверджені маршрути аж до центру столиці з усіх кінців. Вони створюють затори, вони забирають основну масу грошей у пасажирів. Київ має прекрасний великовмістний транспорт, який катається по паралельних маршрутах порожнім. І ми маємо проблеми з рентабельністю. Тому ми хочемо запропонувати перевізникам возити людей до кінцевих станцій метро.

Таку ж систему ми маємо і в будівництві: дуже багато фірм брали тільки генпідряд. Що таке генпідряд? Це коли приїжджають пара управлінців, наймають місцеві будівельні організації на субпідряд, а у самих – нема нічого, лише бухгалтерія. Це неприпустимо. У нас є і свої структури, організації, ми будемо їх відновлювати. І так по усіх сферах господарства можна пройтися.

Політика протекціонізму не є політикою, яка принижує чи обділяє когось. Вона є нормальною, тому що бюджет наш не може вижити, якщо його будуть обдирать і зліва, і справа.

Ви відверто кажете про плачевний стан міських фінансів. Отже, киянам було б наївно вірити, що тарифи на громадський транспорт і послуги ЖКГ залишаться стабільними.

Тарифи у місті Києві завжди були предметом сумнівів громадян у їх справедливості. І ці сумніви ніколи не проходили, тому що громадянам ніколи не пояснювали, чому такий тариф, а не інший. Мова не йде про збільшення чи зменшення тарифів, а про зміну. Наприклад, ціни на газ змінилися в сторону збільшення. Але ми знаємо, що рівень споживання холодної води, там де є лічильники, - 3 кубометри на місяць. А по так званій розрахунковій схемі – доходить до 16 кубометрів. Значить, десь крадуть. Ми розуміємо, що 18% втрат на шляху транспортування тої чи іншої послуги – це занадто багато.

Я тарифами займався як народний депутат і, наприклад, вичистив із системи тарифів плату за фуршети і презентації в «Київенерго» - 5 млн грн в рік «на пропой». Прибрали ми й таку складову тарифів, як очистка дворових туалетів у Києві – це 4,5 коп з кожного громадянина. Тому ми будемо переглядати тарифи і показувати їх об’єктивність.

До виборів ця тема не буде підніматися?

Можливо, але вона не буде суттєво впливати на витрати громадян, тому що головні складові тарифу, опалення і гаряча вода, влітку не діють.

Якщо в питанні тарифів ЖКГ вам вдається «лавірувати», то про те, скільки сьогодні має коштувати метро, ви точно знаєте…

Ніхто не знає, і я не знаю. І скажу, чому. Метрополітен сьогодні функціонує в умовах певних дотацій. Наприклад, «картка киянина». Ми провели експеримент: метрополітен запросив компенсацію за проїзд, грубо кажучи, для 60 тис киян. Коли ми почали складати реєстри для видавання карток – їх виявилося приблизно вдвоє менше. А коли ми вже цим киянам почали видавати картки особисто - виявили, що багато хто з них не їздить на метро, бо живе у таких районах, де метро відсутнє. Така монетизація деяких пільг показала іншу статистику в метрополітені.

Наприклад, нам взагалі невідомо, скільки пасажирів проходить через турнікет і кидає жетони. Тому що в деяких містах Європи (і в Росії, до речі) жетони купуються з видачею квитанції. І гроші знімаються не там, де жетон упав, а там, де видали квитанцію за куплений товар. І тоді той жетон немає сенсу кидати декілька разів. А у нас той жетон можна вийняти і пустити по-новому. Це потребує дуже серйозної ревізії.

А от попередня столична влада озвучувала цифру в три гривні.

Ця ціна насправді взята із запасом, закладаючи розрахунок на розвиток метрополітену. Розрахункова ціна - приблизно 2,51 грн. На розвиток метрополітену зараз дають гроші з державного бюджету – ну, давали, була така стаття гарантій, під які державні банки отримують завдання профінансувати, наприклад, будівництво нової лінії метро. А в нас із минулого року – біля 40 млн грн. неоплачених боргів за кредитами. Їх немає чим платити, люди не отримали зарплату. Тому метрополітен чекає сьогодні, що ми оплатимо як старі, так і нові витрати, а банки кажуть: гарантуйте нам, що у вас будуть гроші на повернення нашого кредиту, і найкращою гарантією будуть 3 грн за квиток.

Я думаю, що ми це питання будемо вивчати. Зараз, коли з’ясуються параметри бюджету після секвестру, ця боротьба між центральною владою і Києвом завершиться формуванням об’єктивної ціни.

У Києві є багато об’єктів, які колись були комунальними, але громада за останні 8-10 років втратила над ними контроль. Чи збираєтесь ви щось повернути?

Найбільші втрати – це «Київводоканал», «Київенерго», «Київгаз». Всього в Києві понад 1200 комунальних підприємств різного калібру. Так от ці підприємства специфічно виведені з-під контролю громади. Наприклад, «Київводоканал» - величезна імперія. Чи ми впливаємо на нього? Поки що ні. Так сталося, що ним керує наглядова рада із трьох фізичних осіб. Одна з тих фізичних осіб представляє нашу організацію, де ми маємо 60%, «Київенергохолдінг», але не від нас, а як фізична особа. А на ту організацію йде японський кредит 10 млрд грн. І це вже – зацікавленість. Тому ми розбираємося зараз, яким чином повернути все це під контроль громади. Але для цього потрібні організаційні заходи, рішення Київради.

Найстрашніше, коли ми втрачаємо цілі галузі. Наприклад, Ринат Леонідович Ахметов отримав фактично у своє розпорядження більше тисячі об’єктів «Київенергохолдінга». Але дуже специфічно отримав: ми, будучи власниками, ремонтуємо мережі, а от ті точки, які працюють і збирають гроші, дістались йому.

Будемо відвертими країна сьогодні ледве не в стані війни. Чи оцінили ви ситуацію з точки зору цивільного захисту киян?

Ми не маємо нормальної системи захисту населення. У зв’язку із серйозними передвоєнними перспективами розбираємося, в якому стані у нас система так званої цивільної оборони, оповіщення людей...

І які попередні оцінки?

Ця система є, вона збереглася, слава Богу. В якому стані - це трошки інша проблема, але бомбосховища є, всього 500 з лишком таких об’єктів. Є і командні пункти, і нові елементи сховищ, які треба оцінити та інвентаризувати. Наприклад, підземні паркінги, вони за кордоном інвентаризовані, щоб можна було використовувати для захисту населення. Це потрібно, бо ми трошки розслабилися в умовах тривалого миру.

Ми перші в Україні створили штаб із прийому біженців, він працює через наш колл-центр. Декілька десятків тисяч ми можемо прийняти у Києві на тимчасові бази у так звані піонерські табори, бази відпочинку, які в даний період готуються до літа, але вони в такому стані, що можна приймати людей. Ми їх також зараз задіємо у повному обсязі.