Хто і як вбиває наш Майдан?

Майдан пішов. Ні, ще стоять у центрі Києва барикади, ще ходять вулицями люди у камуфляжі і бронежилетах, і ще час від часу зі сцени когось таврують, кимось пишаються і обіцяють не забути. Але Майдану вже немає – тільки барикади, його оболонка, яка настільки ж нетотожна суті революції, як право голосувати на виборах у Радянському Союзі – демократії.

Майдан перш за все – це люди. Без них він поступово відмирає, зменшуючись з кожним днем. А люди поїхали. На Хрещатику намети стоять майже порожні. Деякі з них вже навіть почали розбирати. «Мистецький Барбакан» - точка щоденного (щонічного) збору бійців творчого опору – переїхав на Книжковий арсенал. Хтось подався додому піднімати підірваний кількамісячною відсутністю власника бізнес. Хтось повернувся до навчання, бо ж сесія на носі. Частина бійців знайшли себе у новосформованій Нацгвардії. А Майдан продовжує стояти, навіть втративши будь-який сенс.

«Зараз на Майдані, дійсно, дуже багато бидла. Я то кажу так, як є. Але і дуже багато патріотів. Люди поїхали додому, але тільки ми свиснемо – одразу ж будуть тут», - запевняє «Главком» сотник 28-ї офіцерської сотні полковник Андрій Тарасович. За його словами, з 28-ї сотні на Майдані зараз залишилося близько 90 бійців, а ще близько 40 пішли в Нацгвардію.

«По-перше, декого не беруть за віком. А по-друге - то все не зовсім правильно організовано. Нацгвардія – то структура, яка підпорядкована МВС. Якось то нелогічно відбувається: внутрішні війська, які стріляли в нас тут, тепер мусять разом з нами йти і виконувати задачі. У людей є якесь психологічне несприйняття цієї ситуації», - пояснює це член Народної ради Закарпаття Едуард Шуфрич, який про себе розповідає, що він троюрідний брат Нестора Шуфрича, «але в нас зовсім інші політичні погляди».

Загалом, під час самої революції навіть питання таке не поставало – скільки мусить стояти Майдан? Просто ніхто не знав, чим це все закінчиться. І самі кияни, навіть якщо і не стояли на Майдані, все ж у більшості своїй ставилися до цього як до тимчасових незручностей, які доводиться терпіти в своїх же інтересах. Але після перемоги Майдан швидко почав перетворюватися на гетто, де ошиваються підозрілі маргінальні типи, а ночами п’ють і стріляють.

Самі майданівці переважно кажуть, що Майдан повинен стояти принаймні до президентських виборів 25 травня – щоб контролювати владу. Це дуже нагадує ультиматум, який наприкінці 2004 року Майдан висунув Віктору Ющенку, відмовившись розходити аж до інавгурації. Під тим же приводом – необхідність контролю. Інавгурація відбулася 23 січня, але до того часу Майдан перетворився майже на смітник.

І як у 2004 році насправді не було жодної потреби жити на Майдані аж до 23 січня, так і нині вже насправді нема потреби триматися за Майдан аж до 25 травня. Бо жодної влади Майдан сьогодні не контролює, а отже – втратив своє головне призначення.

Цьому є дві головні причини. По-перше, в умовах загрози зовнішньої агресії будь-які спроби Майдану тиснути на владу автоматично перетворюються в розхитування політичного човна і підігрівання російським окупантам. Тому так мало (в порівнянні навіть з небезпечними для життя днями 18-20 лютого) людей підтримує зараз акції протесту, і так мало людей лишилося на головній площі революції. По-друге, Майдан нібито вже й делегував до влади кількох своїх представників, тож і сам несе відповідальність за все, чим займається діюча влада.

Окрім того, Майдан почав перетворюватися з ідеї на засіб. Це процес, подібний до того, як відкриття атомної енергії з геніального і перспективного наукового прориву перетворилося на воєнну загрозу світового масштабу у вигляді ядерного озброєння.

Майдан, або те, що від нього залишилося, зараз використовують усі, хто тільки може. Під виглядом майданівських сотень самооборони діють банальні грабіжники. Інші спритники почали за гроші надавати підконтрольні людські ресурси для вирішення локальних задач на кшталт рейдерських атак, охорони об’єктів та класичного, відомого ще з шалених 90-х рекету – «кришування» бізнесу. Хтось міцно сів на «потоки» пожертв і надходжень. Подейкують, що з майданівських складів ледь не машинами вивозять їжу та медикаментами. А найспритніші використовують Майдан для того, щоб робити політику.

Власне, найпростішим способом використання протестного потенціалу Майдану і є отой майже безперервний мітинг під Верховною Радою, коли групи протестувальників змінюють одна одну, змішуються і функціонують у режимі «повсюди вороги». Деякі політики та бізнесмени із задоволенням залучають сотні Самооборони для створення телевізійної картинки або щоб влаштувати постійнодіючий психологічний прес на опонентів. Проте ефективність цього способу тане на очах: якщо в перші дні після перемоги Майдан міг прийти і ультимативно вимагати ухвалити закон про амністію політрепресованим НЕГАЙНО (і так само негайно цей закон Рада ухвалювала), то нині навіть присутність під стінами парламенту кількох сотень протестуючих не дає гарантії, що Рада внаслідок міжфракційних розборок не провалить голосування за якийсь важливий закон.

Майдан виніс нагору Дмитра Булатова, який був одним із лідерів Автомайдану, а після викрадення і щасливого повернення перестрибнув у крісло голови Мінмолодьспорту, так і не відзвітувавши до ладу ані за зібрані пожертви, ані за свій відпочинок у Домініканській республіці під час боїв на Інститутській.

Або, скажімо, Інна Богословська. Ніде правди діти, її політичній «чуйці» можна хіба позаздрити: вже друга підряд революція – а Інна Германівна знову встигає чи не найпершою переметнутися на бік Майдану з потопаючого корабля влади.

Є й такі, хто розглядає Майдан як інвестицію у політичне майбутнє і тому неодмінно хоче «відбити» вкладені ресурси. Наприклад, голова КМДА Володимир Бондаренко в інтерв’ю «Главкому» розповідав, що вже після перемоги на Майдані з’явився колишній народний депутат, двічі кандидат у президенти (обидва рази технічним кандидатом Леоніда Кучми) Олександр Ржавський. «Ржавський уже оперує декількома сотнями, у нього там усі секретаріати і т.д. Прибувши з Америки чи ще звідкись, не знаю, після завершення усіх протистоянь на Майдані - що він там робить зараз?», - дивувався Бондаренко. Сам Ржавський підтвердив «Главкому», що перебуває на Майдані, і навіть пообіцяв розповісти про це в інтерв’ю, але так і не встиг. За нашою інформацією, Ржавський провадив консультації про можливість свого повернення у велику політику.

Подейкують, що заступником голови Держмитслужби вже практично призначили сотника другої сотні Самооборони Михайла Ноняка. Його біографія, як і біографія Богословської, сповнена внутрішніх метань – від «Свободи» до «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка. Причому ще зовсім недавно, після виборів 2012 року, Ноняк вимагав для Яценюка відповідальності за проведених у Раду «тушок», а зараз не тільки постить у соцмережах фото з Арсенієм Петровичем, але й готується до нього в уряд. Так само, як і Турчинов, Ноняк був поранений в час найбільших боїв. Так само мусив залишити Майдан. І так само чудесно одужав, коли бої скінчилися. Ці чудеса мужності і витривалості, вочевидь, пояснюються тим, що ще у віці 4 років Ноняк (1982 р.н.) брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС (1986 р.). Принаймні, саме за таким посвідченням Івано-Франківська міськрада виділила Ноняку у 2012 році ділянку землі на житломасиві «Черешеньки». А ще Ноняк був комендантом Межигір’я, безліч скарбів якого зникли у невідомому напрямку вже після втечі Януковича.

Хоча, звісно, лідером з отриманих від Майдану політичних дивідендів є Петро Порошенко. Його рейтинг минулої осені міг конкурувати хіба тільки з статистичною похибкою, а сьогодні питання лише в тому, хто вийде проти Порошенка на другий тур.

Переважна більшість складу діючої влади завдячує Майдану не тільки своїм нинішнім ривком у кар’єрі, але й життям. Їх влаштовує саме такий Майдан, як зараз: безлюдний, безсилий і дискредитований. Ним таким легше маніпулювати, і ніхто не буде плакати, якщо раптом завтра комунальники розберуть барикади.

Але політики помиляються. Вони плутають майдан (як барикади) і Майдан (як революцію). Майдан вже пішов. Лишилися тільки барикади. Навіть їх потихеньку прибирають під виглядом суботників. Але він ще неодмінно повернеться.