Перезавантаження Європарламенту: чого чекати Україні

25 травня завершаться вибори, які в багатьох аспектах визначатимуть європейське майбутнє України. Але українці в них участі не прийматимуть. Мова, звісно, про вибори до Європарламенту. В останню неділю травня 2014 року громадяни ЄС оберуть новий депутатський корпус головного законодавчого органу Об’єднаної Європи. З огляду на численні зовнішні та внутрішні загрози, постреволюційна Україна як ніколи залежить від консолідованої позиції ЄС в українському питанні. А Європарламент - це та накувальня, де позиція ЄС має куватися протягом найближчих років. Найтяжчих років в сучасній історії нашої батьківщини.

Соціологічні опитування свідчать про зміну балансу сил в майбутньому скликанні Європарламенту. Каденція нинішніх європарламентарів співпала з періодом економічних труднощів Єврозони та посиленням соціальної напруженості. Політико-соціальні тенденції в більшості країн ЄС нині обумовлюють збільшення електорального попиту на ті політсили, які найчастіше послуговуються соціально-орієнтованою або навіть популістською риторикою. У першому випадку, завдяки актуалізації соціальної проблематики, фракція соціал-демократів на наступних виборах може розраховувати на додаткові 20-30 голосів у Європарламенті. Завдяки цьому, Прогресивний альянс соціалістів і демократів (C&Д) може обійти найчисельнішу на сьогоднішній день фракцію Європейської Народної Партії (ЄНП). Здають позиції і союзники ЄНП – Альянс лібералів і демократів за Європу(АЛДЄ). Цій парламентській групі також пророкують втрату місць.

Однак, українців, не повинна сильно турбувати зміна лідера політичних симпатій європейців. Ризики для України приховані в іншому. По-перше, певну стурбованість викликає відтік підтримки партій центриського штибу, тобто ЄНП, С&Д та АЛДЄ. Якщо на минулих виборах 2009 року сумарно вони заручились довірою 72% виборців, то в 2014-му їхня підтримка знизилась до 65%. Варто нагадати, що саме в середовищі цих партій Україна може черпати підтримку в Європарламенті.

З іншого боку, ріст євроскептичних настроїв серед громадян ЄС збільшує відповідну електоральну нішу в спектрі політсил, представлених в Європарламенті. Цю нішу заповнять партії як лівого, так і правого спрямування. Разом, експерти пророкують третину місць консерваторам (Європейські консерватори і реформісти та Європа свободи та демократії), правим радикалам (Європейський Альянс за свободу) та лівим (Європейські об’єднані ліві/Ліво-зелені Півночі).

Справжнє обличчя європейських правих і лівих ми мали змогу спостерігати на псевдо-референдумі в Криму. Серед російських «міжнародних» спостерігачів були члени праворадикальних партій Австрійської партії свободи, угорського «Йоббіка», французького Національного фронту Марін Ле Пен. Представники цих партій незабаром поповнить склад Європарламенту. «Спостерігав» за «референдумом» в Криму й Харалампос Ангуракіс - член грецької компартії та депутат Європарламенту від Європейських об’єднаних лівих.

Отож радикальні і популістські сили в новому Європарламенті неодмінно посилять свої позиції. Певно, було би помилкою вважати весь табір євроскептиків великими прихильниками політики Володимира Путіна, але й Україні в ЄС вони раді не будуть. Незважаючи на різність ідеологічних платформ, євроскептичні сили зможуть створити вагому групу впливу, яка діятиме не в інтересах України. Розв’язання наявних економічних проблем в Європі вони не схильні пов’язувати з розширенням економічного та політичного впливу ЄС на терени нашої країни. Спротив з їхнього боку можна очікувати і в питаннях безвізового режиму чи членства України в ЄС.

На фоні такої поляризації політичних сил Європарламенту, особливої гостроти набуває питання формування нової коаліції. Вже сьогодні вимальовуються чотири можливі коаліційні конфігурації в майбутньому Європарламенті: правоцентриська (правоцентристи і консерватори), лівоцентриська (соціал-демократи, зелені та ліві) і дві центристські, в залежності від того чи буде включено в широку коаліцію ЄНП та С&Д лібералів з АЛДЄ. У випадку створення великої коаліції за участю двох найчисельніших фракцій Європарламенту, нова більшість об’єднає 475-490 мандати з 751. Якщо Альянс ліберал-демократів залишиться поза союзом фракцій ЄНП і С&Д, то така двопартійна більшість контролюватиме 58-56% депутатського корпусу. В той же час, гіпотетичні лівоцентриська чи правоцентриська коаліції не зможуть зібрати більше половини голосів. В такому випадку доведеться звертатись за підтримкою до незалежних депутатів, серед яких, до речі, більшість саме за крайніми правими. Таку конструкцію, яка залежатиме від групи «незалежних», стійкою назвати важко.

Втім, зважаючи на ряд зовнішніх викликів, які постали перед ЄС після провалу програми Східного партнерства, можна цілком резонно очікувати на консолідацію проєвропейських сил Європарламенту. Загалом, з часу Маастрихту, ЄС керується скоріше принципами фінансового і політичного прагматизму, ніж ідеологічної доцільності. Сьогодні, в умовах, загострення стосунків Заходу і Росії, прагматизм у внутрішній та зовнішній політиці ЄС повинен диктуватися її цивілізаційними установками, ідеями відданості демократичним принципам. Європарламент не може залишитися байдужим до нових геополітичних реалій Східноєвропейського регіону. Необхідність відповісти зовнішнім та внутрішнім викликам, зокрема в енергетичній безпеці, штовхатиме євродепутатів до більшої широти співпраці. Тому варіант великої коаліції вбачається пріоритетним у порівнянні із іншими конфігураціями, які кренитимуть європейський корабель в той чи інший бік. Бажаною є коаліція між соціал-демократами та правоцентристами і для України, адже така диспозиція головних політсил в Європарламенті гарантуватиме нашій державі надійну підтримку цього інституту європейської політики.

Як би там не було, лакмусовим папірцем готовності євродепутатів працювати на консолідацію зусиль в рамках широкої коаліції стане голосування за президента Єврокомісії. Наразі ж кандидатури двох фаворитів – Мартіна Шульца від соціал-демократів і Жана-Клода Юнкера від Європейської народної партії, здатні радше роз’єднувати ряди євпропарламентарів.

Врешті-решт, хоча вибори й принесуть серйозні зміни в склад Європарламенту, число друзів України в ньому залишається значно більшим ніж кількість адептів Володимира Путіна. Та це не означає що нам не потрібно діяти. Навпаки, аби завадити створенню пропутінського лобі в стінах Європарламенту, вітчизняні демократичні політсили повинні налагоджувати нові тісні зв’язки в середовищі європейських центристів.

До останнього часу ключові гравці європейської політичної арени рухались на кілька кроків попереду громадської думки в своїх країнах, але при цьому залишались на кілька кроків позаду реального розвитку подій. В контексті виборів до Європарламенту постає питання чи пришвидшить Об’єднана Європа крок на зустріч Україні після 25 травня. І відповідь полягає в тому, що, хоча українські громадяни і не можуть брати участь у виборах до Європарламенту, вони вільні обирати своє європейське майбутнє. Успіх України на її шляху до ЄС цілком і повністю залежить від її власних зусиль. Якщо ці зусилля будуть достатніми, то українці ніколи не відчують брак підтримки у стінах Європарламенту.

Автор - Володимир Солов`ян, стажер Інституту світової політики