Олег Тягнибок: Якщо будуть повторні вибори – порвемо не лише БЮТ, а й Партію регіонів

Спілкування «Главкома» з Олегом Тягнибоком кілька разів переривалося телефонними дзвінками до лідера «Свободи» з регіонів. Новини, в основному, були невтішними: здобувши, згідно даних різноманітних екзит-полів, сенсаційний результат на місцевих виборах у західній Україні, партія Тягнибока виявилась неспроможною відстояти його на етапі підрахунку голосів.

Настрій лідера «Свободи» у цій ситуації нагадує настрій чолов’яги, який виграв у лотерею мільйон, на радощах забрав виграш у банку, але в під’їзді власного будинку зустрів ватагу грабіжників і тепер спостерігає за поділом вмісту свого гаманця. Втіхою для «Свободи» може бути лиш те, що її грабіжники виявилися більш-менш благородними, і навіть ті результати, які з’являться у підсумкових протоколах, дають їй підстави вважати місцеву кампанію-2010 цілком успішною.

Партія Тягнибока отримає надпотужні фракції у галицьких облрадах, має всі шанси контролювати мерії тамтешніх обласних центрів. У ході цих виборів «Свобода» чи не вперше «переступила Збруч», позначивши присутність у центрально українських (зокрема, Київській) облрадах. Це дає Тягнибоку можливість говорити про перспективи відновлення своєрідної вісі «Львів – Київ – Харків», у межах якої історично формувався український націоналізм.

І насправді не так важливо, чим закінчиться епопея з відстоюванням результату «тягнибоківців» на місцевих виборах: зрозуміло, що наступним орієнтиром для «Свободи» є парламентська кампанія – перша, в якій вона братиме участь у ролі одного з фаворитів. Звичайно, якщо не розвіє за вітром той солідний політичний багаж, який, зокрема, отримала і в результаті місцевих виборів...

-- «Повторні вибори нас абсолютно влаштовують»

Після виборів минуло вже три дні, але ми досі можемо ознайомитися лише з їхніми попередніми результатами. Напевно, у вас є певні точніші дані щодо підсумків виборів для вашої політичної сили. Чи не могли б ви ознайомити нас з ними?

Результати такі, що результатів на третій день немає ніяких. Порахована лише частина дільниць. Більше того, пораховані тільки найдрібніші дільниці по всіх регіонах України. З решти дільниць – або повиганяли спостерігачів і не пускають під час підрахунку, або, якщо підрахунок завершився, нам тупо не дають протоколів з мокрими печатками, хоча вони зобов’язані це робити.

У тих територіальних комісіях, в яких починають випливати результати виборів, ми бачимо їхнє абсолютне неспівпадіння з даними екзит-полів. Тобто ми маємо справу або з некваліфіковано проведеними екзит-полами, або, вибачте, будь ласка, щось робиться в нашій державі неправильно.

Я наведу вам останні дані, які, можливо, будуть коригуватися навіть впродовж найближчих годин (інтерв’ю записувалося увечері 2 листопада – Ред.). Наприклад, по місту Івано-Франківську один екзит-пол дає нам 31.9%, інший – 31.3. Годину тому я дзвоню у Франківськ – у нас вже 16.5. Це нормально? Місто Львів: давали 34, у нас вже 26. По Вінницькій області – у нас було 8% по місту, 6% по області. Зараз кажуть, що ми взагалі не проходимо. Те саме в Чернівецькій області – 7% давали екзит-поли, тепер ми вже не проходимо.

По Волинській області чітко видно, що тягнуть «Єдиний центр», який міг у області набрати максимум 1.3% і Народну партію Литвина, у якої «стеля» була 2%. Їх зараз підтягують і добирають їм голоси за рахунок «Свободи». Там нам екзит-поли давали майже 11%, а тепер мені дзвонять з Луцька і кажуть: якщо нам дадуть 6%, то будемо з того задоволені. Дуже паскудна ситуація у нас по Київській області: екзит-поли давали нам понад 7%, а зараз вже десь приблизно 4.5...

Тобто я можу припустити, що розбіжність результатів виборів з даними екзит-полів може бути в межах статистичної похибки, можливо, трохи більше, але ж не в третину, не в половину!

Ви маєте претензії до підбиття підсумків лише пропорційної складової виборів чи до мажоритарної теж?

По мажоритарниках робиться те саме. Попередні дані показували, що і у місті Львові, і у місті Тернополі, і у місті Івано-Франківську сумарна кількість депутатів-мажоритарників і списочників давала нам більше як 50% від складу міських рад. Зокрема, у Франківську, за попередніми даними, з 30 мажоритарних округів ми виграли в 25, в Тернополі з 30 ми виграли у 24, у Львові з 45 мажоритарників ми отримали 37.

Проте по-перше, з деякими нашими мажоритарниками вже спілкуються і пропонують їм за певну, досить значну суму, просто-напросто знятися з виборів, щоб виграв той кандидат, який посів друге місце. По-друге, намагаються через контрольовані дільничні і територіальні комісії в округах у тих мажоритарників, які виграли з незначним відривом, визнавати вибори недійсними на окремих дільницях: тобто там мінус 20 голосів, там мінус 30 голосів, – і таким чином забрати у нас перемогу.

Зокрема, у нас є інформація, що в Тернополі з 24 наших мажоритарників влада поставила собі за мету шістьох «зрізати». Бо якщо вони шістьох забирають, значить, у нас вже немає більшості. По Тернополю для нас це питання принципове, оскільки ми там виграли з великим відривом вибори міського голови, і, відповідно, нам потрібно, щоби міський голова мав більшість у міськраді і міг повноцінно керувати містом, брати відповідальність за ситуацію в ньому. Ми знаємо, що ми ту більшість заслужили, і нам зовсім не потрібно заради неї з кимось домовлятися чи чимось жертвувати...

Отакою є інформація, яку ми маємо на сьогоднішній день, на такій от пороховій бочці ми зараз сидимо.

Чи є, на вашу думку, процеси, про які ви говорите, системними? Тобто вони координуються з Києва чи цим у кожній області займаються свої діячі?

Я думаю, що з Києва їм просто поставили відповідне завдання, а далі вже йде ініціатива місцевих божків, які того результату прагнуть досягти будь-якими методами.

Тобто якщо у 2004 році фальсифікація виборів мала конкретне обличчя, припустімо, «Ківалов, підрахуй», то зараз цього немає, і розбиратися з кожним конкретним випадком треба на місці?

Очевидно, що так. Якщо тоді ми могли говорити фальсифікації зверху донизу, то зараз йдеться про фальсифікації знизу догори. Але все це відбувається при відповідному погодженні згори. Місцевим божкам дали для цього карт-бланш, їм фактично дозволили це робити.

Яким ви бачите вихід з цієї ситуації?

Насамперед, на цю ситуацію вже певним чином відреагував Захід...

Про яку реакцію ви говорите?

Був поданий той лист дев’яти політичних партій...

Серед яких «Свободи» немає...

А це, до речі, дуже цікава історія, як той лист підписувався, тобто чому серед його підписантів немає «Свободи». Адже якщо подивитися на його зміст, то «Свобода» готова підписатися практично під кожним його словом, ми з тим абсолютно згодні. Але нам просто не запропонували, не дали його підписати. А коли цей лист оприлюднили, то «Свободу» звинуватили в тому, що ми такі-сякі не захотіли його підписати. Таким чином його ініціатори просто продовжили вести проти нас брудну війну, демонструючи, нібито ми виступаємо проти об’єднаної опозиції, проти подібних листів, і натякаючи, що якщо ми його не підписали, значить, напевно, ми співпрацюємо з Партією регіонів.

Тим не менше, такий лист був, і депутати Європарламенту мали якось на нього відреагувати. Очевидно, подібні речі так само розголошувалися в європейській пресі. До речі, наскільки я орієнтуюся, європейська преса за останній час не дала практично жодної позитивної статті про Україну. Тобто вже зараз на Заході формується імідж України як держави, яка стоїть на порозі диктатури...

А що в цій ситуації можете зробити конкретно ви, «Свобода»?

По-перше, ми можемо збирати всю інформацію про порушення і її оприлюднювати. Таким чином ми ставимо під сумнів демократичність тих виборів, про яку зараз так багато говорять і прем’єр-міністр, і інші речники влади.

По-друге, ми будемо мобілізувати наше партійне членство, нашу юридичну службу для збору конкретних доказів порушень, щоб потім, можливо, ми могли відновити свої права в судах. Хоча з судами є різні моменти, і в ході цієї кампанії ми стикалися з абсолютно нелогічними, абсурдними рішеннями судів...

Чого ви домагатиметеся в судах? Проведення повторних виборів?

Нема питань, повторні вибори нас абсолютно влаштовують. Тобто якщо зараз «Батьківщина» починає вимагати проведення повторних виборів у Тернополі, у Львові, то нема питань, ми тільки за.

То, може, вам було б варто якось з ними скооперувалися, аби спільно домогтися повторних виборів?

Ми ж не заперечуємо, але для чого нам кооперуватися? Питання про повторні вибори може вирішувати парламент, правильно? А у нас же представників у парламенті нема. Але я можу заявити, що якщо вони хочуть проведення повторних виборів, то ми тільки за.

Але в такому разі у тій же Львівській області ви отримаєте сильного суперника у вигляді «справжньої» «Батьківщини»...

На кожних виборах, починаючи з 2006 року, ми отримуємо в 3-4, а то і в 5 разів більше голосів по всій території України, ніж на попередніх виборах. Наша динаміка позитивна, наш рейтинг росте, партія сьогодні на підйомі. І тому, якщо вони зараз ще раз проведуть вибори, вони що думають, ми менше наберемо? Та ми ще більше наберемо! Ми таку кампанію влаштуємо у Львівській області, що їм мало не здасться. Це є перша причина, чому нам вигідні дострокові вибори.

Є й друга причина, принаймні про неї можна говорити, виходячи з даних екзит-полів. Так, у Львівській області «Батьківщини» не було через ті їхні непорозуміння, у місті Тернополі «Батьківщини» не було, але ж вона була у Франківській області. Зазвичай галицькі області дають на виборах більш-менш однаковий результат. То чому ж навіть за наявності «справжньої», «неклонованої» «Батьківщини» в Івано-Франківській області ми так само набрали понад 30% голосів? Більше того, з 30 мажоритарників по місту Івано-Франківську ми взяли 25, а в Тернополі – 24. Тобто наявність «Батьківщини» ще й додала нам голосів.

Ці хлопці просто не відчувають ситуації, не розуміють сьогоднішніх реалій. Річ не в нас, а в настрої людей: сьогодні люди налаштовані проти них і за нас. Хочуть повторні вибори – ми тільки за. Порвемо їх ще й цього разу. Причому тепер порвемо вже не лише БЮТ, а й Партію регіонів.

-- Наступна українська революція прийде не з заходу, не з Галичини, а, швидше, з центру України

Що ви плануєте робити, якщо не досягнете бажаного результату в судах?

Ми вже заявляли про це: якщо ми вичерпаємо усі законні методи відстоювання своїх результатів на виборах, а масштаби фальсифікацій будуть такими, що перейдуть всі допустимі межі...

А зараз вони ще не перейшли допустимі межі?

Зараз вони вже на межі переходження тої межі. Зрештою, поки що ще навіть немає офіційних результатів виборів.

Але якщо таке переходження межі буде, то, звичайно, ми залишаємо за собою право кликати людей на вулиці і протестувати. Тим більше, що протестні настрої сьогодні у суспільстві є. Причому йдеться навіть не про Галичину чи західну Україну – я говорю про Київ, столицю України, яка зараз нібито аполітична, бо тут виборів не відбувалося, де нікого нічого не цікавить. Мені сьогодні вартувало просто по вулиці пройти – до мене кожну другу хвилину підходили абсолютно незнайомі люди і, як правило, до речі, не українською мовою, хапаючи за лацкани маринарки чи плаща, висловлювали свою підтримку, говорили: «Тримайтеся, ви молодці, ми тішимося, ми слідкуємо за вашими перемогами»...

Що це означає? Це означає, що зараз вже для нас, чесно кажучи, байдуже, скільки вони нам намалюють депутатів. Головне – що вони озвучили, що «Свобода» перемагає, і народ в то повірив. Народ побачив, що, виявляється, «Свобода» є дуже навіть прохідною. Бо якщо нам зараз намалювали 5.1%, то з урахуванням Тернопільської області та Києва, у яких цього разу виборів не було, але які підняли б нам результат, ми б у загальнонаціональному масштабі залишили позаду комуністів.

І другий момент: люди зрозуміли, що є шанс. Багато людей зараз опустило руки: все, донецькі прийшли мало не назавжди, будуть тепер нам порядки наводити. А цей успіх «Свободи» показав людям, що є шанс врятувати ситуацію. І дуже багато тих, хто на ці вибори не прийшов, не вірячи, що щось можна змінити, однозначно прийде і проголосує за нас, якщо будуть повторні вибори.

Тому ми б зараз дуже хотіли проведення повторних виборів до Львівської обласної ради, де, як ми бачимо, нас рубають просто по-чорному. Львівська область для нас стратегічно цікава, бо більшість з запасом у місті Львові, місті Тернополі і місті Франківську ми вже й так маємо, завдяки тим же мажоритарникам. А от Львівська область нам би була дуже цікавою. Тому що, знаєте, якщо зараз ми маємо у Львівській облраді 10 депутатів, то це нам нецікаво, вони нам не потрібні. Нам потрібна більшість. Навіть маючи 20 чи 30 депутатів, що ми з ними будемо робити? Йти в опозицію? А навіщо нам опозиція? Нам треба перемагати, нам треба брати на себе відповідальність. Якщо ми вже побачили, що реально можемо це зробити, то навіщо нам ту владу ділити ще з кимось?

Якщо ви закличете народ вийти на вулиці, то, можливо, буде сенс ставити перед собою якісь масштабніші завдання, ніж проведення повторних виборів, скажімо, до двох облрад? Погодьтеся: якщо люди вже на вулицях, то чому б цим не скористатись?

Питання полягає в тому, чи буде чим користатися. Революційної ситуації в Україні поки що немає. Є незадоволення, яке люди висловлюють вдома на кухні, на автобусних зупинках, за пивом – люди всюди клянуть владу. Так, це є. Але немає ще відчуття того, що народ зараз готовий кинути свою роботу, яку він може втратити, залишити на якийсь час свою сім’ю і йти на вулицю вибивати свої права, добиватися своєї правди.

Якщо ви визнаєте, що в Україні немає революційної ситуації, то що ви в такому разі будете говорити народові на вулиці, якщо він навіть туди вийде?

Річ у тому, що організувати революцію неможливо – її можна тільки очолити. Завдання політичної сили – це готувати фундамент, грунт для майбутньої революції. Тому, коли ми виходимо на вулицю, з різних причин – чи через якісь питання соціального характеру, чи через якісь національні моменти, чи для захисту громадянських прав, наприклад, волевиявлення – цим самим ми складаємо цеглинку до цеглинки у фундамент можливого майбутнього великого й потужного протесту.

Тому ми будемо говорити людям все те, про що ми говорили раніше. Ми нагадаємо людям, що ми говорили і що ми писали в нашій пресі під час цієї виборчої кампанії. Ми звернемося до них: чому ви нас не послухали? Чому ви нам дали так мало голосів?

Ми говорили, що партія влади, ця промосковська сила сьогодні поставила перед собою мету узурпації всієї повноти влади в державі і встановлення в Україні диктатури з кримінальним ухилом. Ми говорили, що, користаючись пасивністю людей і їхнім небажанням захищати свої права, вони почали чи продовжили нахабно грабувати народ, принижувати нашу національну честь і гідність, формувати комплекс неповноцінності в українців. Вони почали міняти правове поле держави, змінюючи закони, повертаючи стару Конституцію, і формувати політичний режим, подібний до того, який існує зараз в Білорусі і в Російській Федерації, з метою, очевидно, підписання нового союзного договору і творення союзної держави – нового Радянського Союзу. Ми попереджали людей: Партія регіонів іде до влади трьома колонами. Перша колона – це сама Партія регіонів, власне, за яку в західних областях мало хто буде голосувати, окрім пристосуванців, окрім так званих «галицьких хрунів», тих, кому вони вже дали якусь владу, і, звичайно, тутешніх українофобів. Друга колона – це ті, з ким вони співпрацюють сьогодні офіційно: в парламенті це Литвин і комуністи, в уряді –«Сильна Україна» і соціалісти. І небезпечна третя колона – політичні диверсанти, які пхаються до влади під личиною національно-патріотичних сил. Бо якщо у Львові представники Партії регіонів не виграли вибори, то як голова Львівської ОДА, сумісник пан Василь Горбаль може говорити, що більшість в обласній раді буде формуватися навколо Партії регіонів? А ми про це мешканців Львівської області і всієї України попереджали: будьте уважні, не голосуйте за тих, кого в свої списки і в мажоритарні округи понапихали різні патріотичні сили... Оце ми й будемо говорити людям.

Добре, припустімо, зібрався Майдан. Ви сказали це людям. А що далі?

А я вам не буду казати, що далі. З однієї простої причини: якщо я вам скажу, що далі, то ніякого «далі» не буде. Ви це оприлюдните, і знайдуться наші противники, наші опоненти, які зможуть чинити тому протидію.

Олеже Ярославовичу, а ви особисто готові взяти відповідальність за кровопролиття, яким можуть закінчитися ці масові виступи?

На ваше запитання є кілька варіантів відповіді. Перший: а ви вірите, що в нас в Україні може бути кровопролиття? Ви що, забули Помаранчеву революцію? Не було в нас кровопролиття. І я, чесно кажучи, думаю, що жодного кровопролиття у нас не буде.

А другий варіант відповіді: а, може, через те ми в такому багні живемо, що нам так легко дісталася наша незалежність? Може, тому сьогодні Прибалтика знаходиться на такому рівні розвитку, якого ми невідомо, як і коли зможемо досягнути?

Звичайно. Але тоді, закриваючи цю тему, якщо на вулиці вийде Львів, Франківськ, Тернопіль, припустімо навіть Київ, Донецьк-то точно не вийде...

Як сказати. Ми ж бачимо тенденцію. Рейтинг Партії регіонів в Донецькій області впав на 17%.

Але все одно залишилося 67.

Нічого страшного. Протестного виборця сьогодні на сході України є дуже багато. Я особисто знаю масу людей, які в другому турі активно підтримували Януковича, а сьогодні – чітко говорять, що їхні сподівання зовсім були іншими, і вони ніколи не будуть підтримувати ані Януковича, ані теперішню владу. Все змінюється.

Я взагалі вважаю, що наступна, третя українська революція прийде не з заходу, не з Галичини, а швидше з центру України. Тут буде серце повстань, піднесень і боротьби за іншу державу. Галичина перестає бути П’ємонтом в тому розумінні.

А чому?

В силу різних причин. В Галичині, на превеликий жаль, останнім часом – чого ми не вітаємо і виступаємо проти того – з’явилося дуже багато сепаратистських тенденцій, це є абсолютно реально. Власне, саме отой сепаратизм, який озвучується деякими представниками галицької і української інтелігенції, свідчить про те, що певна категорія людей просто не відчуває необхідності мислити сьогодні загальнонаціональними мірками. Але навіть ставити перед собою питання про те, що нам буде краще самим, без Великої України – це вже неправильно.

Власне, наскільки я знаю, питання ними ставиться по-іншому: коли ця влада відійде, то треба дати можливість сходу і Криму відокремитись, а західна Україна якраз має залишитися з Великою Україною.

Не має значення, як ставити питання. Від перестановки доданків сума не змінюється. Я кажу, що ми повинні взагалі забути про будь-які розмови про сепаратизм. Коли об’єднувалися Західноукраїнська народна республіка і Українська народна республіка, то площа території Української держави тоді була в 1.6 раз більшою, ніж площа сучасної України. Про це треба думати, а не про те, як нам від’єднатися і жити в своїй маленькій квартирці, забувши про те, чим насправді є Україна.

-- Сьогодні ми вже – не студенти-першокурсники. Наша заліковка починає працювати на нас

Давайте припустимо, що всі виборчі перипетії вже в минулому, ваші фракції заходять у новообрані місцеві ради. Десь ви формуєте більшість самостійно, але ще десь – мусите для цього блокуватися з іншими політичними силами. З ким ви будете блокуватися у таких випадках в першу чергу? Чи ви принципово не блокуватиметеся ні з ким і заявлятимете про принциповий перехід в опозицію?

Спочатку ми, звичайно, будемо вивчати ситуацію. Ми будемо дивитися, хто пройшов до тої чи іншої ради, і якщо серед них будуть ті, хто не захоче співпрацювати з владою і буде реально готовим боротися проти режиму, то, звичайно, ми будемо з ними координуватися.

Що це за сили? Ви можете назвати їх поіменно?

Найцікавіше, що в кожній області це різні сили. «Свобода» – це дисциплінована політична сила. Свободівці в Тернополі роблять те саме, що роблять свободівці в Харкові. А інші політичні сили мають певні надмірні демократичні прояви всередині партії. Їхні місцеві організації роблять кожен хто що хоче. Це говорить про те, що вони є недисциплінованими, розхлябаними, і що там більше вирішують місцеві керівники, ніж центральний провід. Але ми не критикуватимемо їх за це, ми скористаємося їхньою розхлябаністю. Ми придивимося до кожного з них, і з тими, хто буде більш-менш придатний до такої координації, ми зможемо піти на певні домовленості.

Яким був бюджет вашої виборчої кампанії в цілому по Україні?

Мені складно зараз про це говорити, оскільки всі бюджети в нас були обласні. Тобто ми вели 27 обласних кампаній, не рахуючи вже районні, міські кампанії. Кожна з них мала окремий бюджет, повністю покладений на обласні організації. Центральний апарат партії, не дотував жодну з місцевих організацій.

Центральний апарат витратив на кампанію дуже незначні кошти. Спочатку ми планували на початку виборчої кампанії провести «шапкову», загальноукраїнську кампанію, а вже продовжити її мали регіональні кампанії. Насправді ж вийшло так, що «шапкової» кампанії нам провести не вдалося.

Чому?

Гроші. В нашій партії є управління зв’язків з громадськістю, яке в тому числі займається агітацією та пропагандою. Воно розробило дуже хорошу виборчу кампанію: це мали бути і білборди, і газети, і листівки, і рекламні ролики, і виступи на телебаченні. Але у нас на це просто не було коштів, відповідно, ми обмежилися дуже незначною кількістю поїздок голови партії і інших партійних речників по Україні. Цього разу за браком часу мені навіть не вдалося об’їхати всі області. Щодо телевізійної реклами, ми обмежилися незначною кількістю роликів буквально на кількох каналах, які були для нас прийнятними у ціновому відношенні. Суму, яку міг витратити на кампанію центральний апарат, не перевищує півмільйона гривень.

Якщо ви говорите, що кожна ваша обласна організація шукала фінансування під себе самостійно, то чи знаєте ви особисто знаєте, де саме кожна з цих організацій брала гроші?

Однозначно.

І де?

Подивіться на наші списки. Ви завжди знайдете у кожному з цих списків місцевих підприємців, які й фінансували відповідну кампанію.

Але кажуть, що бізнесмени бояться так «засвічуватись»: мовляв, як тільки середній чи дрібний бізнесмен показує, що він докладається до політики, його розкуркулюють...

Так і є. Таке відбувається і зі «Свободою». Я можу навести приклад практично по кожній області, коли ті люди, які або з нами працювали раніше, або з якими ми мали плани працювати під час цієї виборчої кампанії, в останній момент, відмовляли нам через тиск, який на них чинився.

З ваших слів випливає якийсь парадокс: ви є п’ятою-шостою за популярністю політичною силою країни, але не маєте грошей на проведення повноцінної виборчої кампанії.

Ну, бачите, так є. Причина – в тому, що ми своїм прикладом якраз доводимо, що політична партія повинна бути ідеологічною політичною партією, а інші політичні сили, наші опоненти того не розуміють. Вони платять гроші навіть за то, щоб людина на мітингу потримала їхній плакат чи їхній прапор. І всі про це знають. «Свобода» так не робить.

Наприклад, коли цього року «Свобода» провела у Києві марш за визнання УПА, на якому, за нашими підрахунками, було близько 15 тисяч людей, ми ні копійки в нього не вклали – на нього самі йшли люди, у яких очі горіли. А, наприклад, такий діяч, як Луценко, подивився на той захід і, напевно, виходячи зі своїх мірок, одразу собі порахував і сказав: «Йолкі-палкі, та то ж скільки мільйонів доларів «Свобода» витратила, щоб провести такий захід!» А ми на нього не витратили ні копійки – хіба пару сотень гривень на те, щоб якісь плакати написати, і то я про це як голова партії не знаю, все робилося силами місцевих організацій. Навіть добиралися до Києва люди за свій рахунок!

На минулих президентських виборах взагалі була цікава ситуація. Нас всі питалися про наше фінансування, а я всюди носив список 300 підприємців з цілої України з вказанням їхніх прізвищ, назв їхніх фірм і конкретних сум, які вони нам офірували. Загальна сума цих цифр збігалася з бюджетом нашої кампанії. Але то нікого не цікавило: очевидно, було політичне замовлення писати про те, що в нас є інші джерела фінансування. Зараз та сама ситуація повторюється. Якщо вас цікавлять конкретні прізвища – прошу, я можу їх назвати. От, наприклад, (показує на чоловіка, який зайшов до кабінету) людина, яка фінансує кампанію нашої київської обласної організації. От прошу, знайомтесь, будь ласка.

Чоловік: Не треба прізвище. Без прізвищ. (виходить з кабінету)

Бачите, без прізвищ...

Так правильно. Знаєте, чому люди не називають свої прізвища? Бо у людини – серйозний бізнес. Тільки-но людина «засвітилася» в «Свободі» – прийшла податкова. Знаєте скільки йому штраф вліпили? 5 мільйонів 700 тисяч. І от сьогодні він, ідейний хлопець, має 5 мільйонів 700 тисяч штрафу ні за що і розуміє, що він свій бізнес закриває. От вам і вся реальна ситуація в нашій державі.

Якщо ви кажете, що і на повноцінну місцеву кампанію у вас грошей не було, то як ви плануєте виходити зі становища в ході грядущих парламентських виборів – неважливо, коли вони відбудуться? Адже тут масштаб цифр буде зовсім іншим...

А тут немає значення, знайдемо ми гроші чи не знайдемо, «Свобода» вже має бренд, «Свободу» вже знають. Гроші нам найбільше потрібні були, наприклад, у 2006-му чи 2007-му році, просто, щоб розповісти людям, що є така «Свобода». Сьогодні ми вже не є студенти-першокурсники. Ми вже є в тому стані, коли наша заліковка починає працювати на нас.

Тому навіть якщо ми не будемо мати коштів на зовнішню рекламу, навіть якщо нас не будуть пускати в засоби масової інформації, все одно інформація про «Свободу» дійде до людей. Звичайно, будуть гроші – ми зможемо провести кампанію ефективніше, отримати більший відсоток голосів, захистити свої голоси. Не буде грошей – все одно щось будемо мати. Не то, на що ми заслуговуємо, але щось таки матимемо.

-- Ми будемо робити все для того, щоб Янукович якнайшвидше перестав бути Президентом

Вчора ваш кандидат у мери Львова Юрій Михальчишин, описуючи перспективи співіснування «Свободи» з мером Андрієм Садовим, заявив: «Я не бачу шляхів легкої співпраці нашої політичної сили з чинним мером Львова. А зараз Львів потребує дуже швидких дій, аби повернути його розвиток в інший бік, і немає можливості витрачати час на пошук якогось компромісу там, де його з фундаментальних причин немає». Багато хто сприйняв це як погрозу відправити Садового у відставку з боку, цілком ймовірно, найчисельнішої фракції у Львівській міськраді.

Може, хтось це так сприйняв, а Михальчишин сказав те, що він сказав. Ми побачимо, чи буде у нас більшість у міській раді. По всіх даних, ця більшість в нас має бути. Більше того, у нас мало би бути дві третини голосів, але зараз я вже сумніваюся, що дві третини буде... Тобто давайте дочекаємося офіційного оприлюднення результатів виборів.

Тим не менше, з вуст представників «Свободи» настільки радикальні речі лунають ще до підбиття підсумків виборів...

А що, ми мали би говорити щось інше? А що собі має думати міський голова? Якщо у нас більшість – значить, ми керуємо, правильно? Закон так говорить. Міський голова без більшості у міськраді взагалі нічого не може зробити.

Тобто або він шукає компроміс з вами, або ви ініціюєте його відставку?

Ні, або він буде виконувати, скажімо так, наші програмові засади, або, звичайно, ми знайдемо можливість поставити на місце будь-якого чиновника. Ну, це ж логічно, інакше для чого нам тоді та більшість? Просто ходити і тим хвалитися? Звичайно, ні! Люди нас чомусь обирали, значить, люди від нас чогось очікують. Не будемо ж ми людям потім пояснювати, що ми нічого не зробили, тому що мер поганий, так же ж?

Тобто якщо ми, наприклад, сказали, що коли ми прийдемо, то проведемо аудит міської господарки, то нас не хвилює, буде хотіти того міський голова чи ні. Ми того хочемо, нас є більшість. Ми сказали, що будемо боротися з корупцією, тож нехай спробує хоч один чиновник зараз взяти хабаря. То є логічно, для того нас люди туди й обирали.

Правда, ми, звичайно, однозначно, поважаємо вибір людей, значна кількість яких проголосувала за міського голову – такі речі так само потрібно враховувати.

Свого часу, описуючи ставлення «Свободи» до тодішнього голови Тернопільської ОДА Ярослава Сухого, ви сказали, що навіть якщо в область призначать янгола з крилами, ви все одно виражатимете йому недовіру...

Однозначно. Цю тактику потрібно застосовувати і зараз. Цю тактику мали б застосовувати «помаранчеві» і «біло-сердечні», які мали більшість в 15 облрадах України. От уявіть собі: став Янукович Президентом, і тут – бац! – в квітні місяці збираються всі 15 обласних рад, де є опозиційна до нього більшість, де голови – представники БЮТу і «Нашої України», і висловлюють недовіру призначеним ним головам адміністрацій. Янукович призначає інших, а вони на другий день висловлюють їм недовіру ще раз. Що б це означало? Що Януковичу довелося би домовлятися, бо він розумів би, що нічого не може з тим зробити. Це був би реальний, дієвий тиск на владу. Тож якщо ми матимемо, наприклад, Львів, Тернопіль, Франківськ, Волинь, Рівне, то, звичайно, ми будемо це робити. Причому одночасно.

Тобто ви будете ініціювати як мінімум п’ять недовір губернаторам?

Ми політикою займаємося давно і ми не будемо виглядати паяцами. Ми будемо ініціювати ці дії тоді, коли будемо переконані в тому, що зможемо перемогти. Але навіть якщо у котрійсь місцевій раді буде всього один наш депутат, то будь-яка незаконна дія голови відповідної адміністрації буде напорюватися на проект постанови про недовіру.

Припустімо, що в котрійсь облраді ви маєте голоси за недовіру губернатору. Ви виражаєте йому цю недовіру. Потім, припустімо, виражаєте її ще раз. Ви кажете, що у такому випадку Янукович буде змушений домовлятися...

Він змушений буде враховувати позицію іншої частини України. Сьогодні Янукович, даруйте за такий непарламентський вислів, «забив» на то, що думає інша частина України. А ми його маємо примусити з цим рахуватися, поки він є Президентом України. Хоча, звичайно, ми будемо робити все для того, щоб він якнайшвидше перестав бути Президентом.

Що конкретно він мав би зробити, щоб ви припинили виражати недовіру його губернатору?

Відправити у відставку уряд Азарова-Собачніка-Табачника-Тігіпка, скасувати «харківські угоди», скасувати всі ті реформи в культурі, освіті, в мовному питанні, які сьогодні започаткував Табачник, відмовитися від українофобії як практично державної ідеології, скасувати намагання ухвалення драконівського Податкового кодексу, який захищає інтереси крупного капіталу, а не середнього класу, скасувати намагання реформувати Трудовий кодекс з 12-годинним робочим днем, підвищенням пенсійного віку і таке інше, скасувати поправки до Бюджетного кодексу, які дають владі можливість в ручному режимі управляти бюджетними потоками в Україні, і так далі.

Погодитесь на виконання частини цих вимог чи тільки все й відразу?

Звичайно, що все й відразу. Ми – максималісти. Якщо ти хочеш чогось досягнути – вимагай максимуму, якщо ти хочеш досягнути максимуму – вимагай неможливого.

-- В час політичної стабільності українці будуть обирати тільки «Свободу»

Від політологів та соціологів можна почути, що попит на радикальні ідеології завжди зростає у кризові часи. Ви не боїтеся, що коли закінчиться економічна криза, а реформи Азарова-Януковича, наприклад, почнуть діяти, ваші рейтинги впадуть?

Я думаю, що так не буде. Я думаю, що за рахунок таких критичних часів «Свобода» зуміє себе проявити не просто як партія, здатна приходити до влади, – ми зможемо ще й проявити себе у владі. І це, до речі, показали тернопільські вибори. Всі розказували, що наш результат на позачергових виборах до облради – чиста випадковість, що за якийсь час всі в Тернополі на «Свободу» плювати будуть, створили отой скандал зі сміттям і нібито пов’язали його зі «Свободою»... А що показали місцеві вибори? Що «Свобода» на Тернопільщині ще більше набрала. Значить, це все – просто чорний піар, який організовували наші політичні опоненти.

Прийшовши в парламент, ми покажемо таку роботу депутатів, справді захисників народу, що в час політичної стабільності, до якого ми, до речі, прагнемо, українці будуть обирати тільки «Свободу».

Я вам скажу ще й інше: як ви думаєте, така держава, як Австрія, – це політично стабільна держава?

Цілком.

А як на рахунок того, що місяць тому на виборах міського голови Відня голова австрійської партії «Свобода» – до речі, ще радикальнішої, ніж наша, українська «Свобода» – отримав 27% голосів? Як ви думаєте, Швеція – стабільна країна? А як вам те, що другою партією в тамтешньому парламенті після виборів місяць тому стали шведські націоналісти? Я вже не кажу про Угорщину, де другою партією стала сила з не дуже милозвучною для українців назвою «Йоббік»...

Але активісти «Йоббіка» в Будапешті відомі, зокрема, тим, що регулярно б’ють представників інших національностей і сексуальних меншин...

Але ж за них голосують. І ще й як голосують.

Так, може, й вам варто до таких радикальних методів вдатись?

Як би ми не тішилися успіхами націоналістів в Європі, але Україна – це є Україна. Ми є законослухняною політичною силою, яка діє у відповідності з нормами чинного законодавства і ніколи не дозволяє собі опускатися до якихось несправедливих, незаконних методів ведення політичної агітації.

-- Якби Ющенко адекватно оцінював ситуацію в державі, напевно, він би залишився Президентом

Як ви ставитеся до інтеграційних процесів у середовищі української опозиції, які останнім часом ініціюються окремими видними політиками з цього середовища? Наприклад, не так давно Арсеній Яценюк заявив про доцільність створення єдиної опозиційної партії. Юрій Луценко заявив, що, можливо, непоганим ідейним лідером української опозиції міг би стати Леонід Кравчук. Вкотре про необхідність консолідації на опозиційному фронті заявляє «Наша Україна» Віктора Ющенка...

Вибачте, будь ласка, але якщо нас кличуть в опозицію, де ідейним лідером має стати Кравчук, то, я думаю, що це – не до нас, такі пропозиції вони можуть залишити при собі.

Стосовно Яценюка: ось його заява (дістає листок паперу, читає). Цитую його слова: вчора, 1 листопада Яценюк наголосив що «Фронт змін» не має наміру створювати більшість в місцевих радах з представниками ВО «Свобода». Тобто ви розумієте, якщо я маю намір, а він не має наміру, то яке ж то буде об’єднання? Якщо вже говорити про якесь об’єднання, про координацію дій, то, напевно, мають бути дві сторони, які хочуть координувати ті дії. А ми не чуємо ані від «Фронту змін», ані від «Батьківщини», ані від будь-кого іншого, що вони хочуть з нами співпрацювати. Тому це у них краще спитатися, чому вони не хочуть з нами співпрацювати.

Натомість одразу після виборів «Свобода» розповсюдила заяву про те, що ми готові координувати свої дії з усіма – повторюю, з усіма, – хто виступає проти режиму Януковича, крім, звичайно, наших ідейних противників: комуністів і таке інше. Більше того – це не просто заява. Коли Тимошенко сказала: «Давайте створювати Комітет національного порятунку», – «Свобода» відповіла: «Давайте». І ми стали єдиними, хто туди вступив, крім сателітів Тимошенко. Тобто ми на ділі показали, що ми – за інтеграцію. Якщо завтра щось подібне запропонує Ющенко, я вам гарантую, що ми й туди вступимо і будемо координуватися.

«Главкому» відомо, що сьогодні ви мали досить тривалу розмову з Віктором Ющенком. Про що ви з ним говорили?

Ми, власне, говорили про майбутнє України.

Ваші бачення цього майбутнього збігаються?

В багатьох аспектах – так.

Ви обговорювали якісь конкретні форми співпраці?

Ні, це була дуже попередня розмова. Це була розмова про наше бачення реальної конкретної ситуації в Україні, те, якою ми бачимо Україну в майбутньому, і про можливі союзи на рівні місцевих рад, де ми маємо депутатів. Це була дуже загальна розмова без будь-якої конкретики.

На вашу думку, Ющенко адекватно оцінює ситуацію в державі?

(пауза) Якби Ющенко зовсім адекватно оцінював ситуацію в державі, напевно, він би залишився Президентом.