Євразійське газове рівняння: Україна за дужками?

Події останніх місяців дають всі підстави стверджувати, що Російська Федерація в найближчій перспективій перспективі не припинить використовувати всі доступні їй інструменти для системного економіко-політичного тиску на Україну. В таких умовах завершення будівництва газопроводу «Південний потік», що було заплановане РФ на 2015 рік, але призупинене під тиском США, може означати для української влади тривалий період «енергетичної турбулентності».

Країною, яка ще не дала згоди на будівництво, залишається Болгарія. Італія, Греція, Угорщина, Сербія та Македонія постійно озвучують своє бажання продовжити будівництво своїх ділянок. 24 червня цього року голова РАО «Газпром» та генеральний директор OMV підписали угоду про будівництво австрійської ділянки трубопроводу.

Враховуючи ці події, чи можливо однозначно стверджувати, що США зможе продовжувати блокування «Південного потоку»? Які фактори (гравці) можуть вступити в енергетичну гру США-ЄС-РФ і змінити баланс сил в регіоні? Якими будуть індикатори для України?

-- Енергетична дилема ЄС і проекти РФ

Протягом останніх десятиліть США та ЄС як партнери по НАТО визначають енергетичну безпеку Центрально-Східної Європи в якості фундаментальної складової функціонування Альянсу. Однак попри всі програми із провадження енергоефективності та взаємні гарантії, на сьогодні вони відкрито визнають: до 2025 року частка імпортованого ЄС газу зросте до 77%. Таке підвищення запиту на газ за їх оцінками не в останню чергу буде обумовлене намірами Італії та Німеччини (споживають разом близько 150 млрд. м. куб. газу на рік.) зупинити у 2020-х роках власні ядерні реактори і замінити їх електростанціями, що працюють на газо-вугільній суміші.

За таких обставин мета «Газпрому» постачати в Європу 250 млрд. куб. м. газу до 2020 року виглядає цілком реальною. Збудований у 2012 році «Північний потік» вже щорічно доставляє в Німеччину із Південно-російського нафто-газового родовища близько 37 млрд. м. куб. газу, частину з якого ця країна продає на ринках ЄС. «Південний потік», який відповідно до озвученого його розробниками плану має простягнутись територією Болгарії, Сербії та Угорщини із розгалуженнями до Італії та Греції матиме потужність у 65 млрд. м. куб. і доставлятиме в Європу газ з родовищ Центральної Азії.

Нажмите для просмотра

Однак, насичуючи європейські економіки відносно недорогим, у порівнянні зі зрідженим, російським газом, Москва посилюватиме вразливість країн Центрально-Східної Європи до своєї «газової дипломатії». США сприймають такий розвиток подій як вкрай небажаний сценарій в реалізації спільних з ЄС трансатлантичних ініціатив.

-- TANAP+TAP

Намагаючись мінімізувати пов’язані із зростаючою залежністю Європи від поставок російського газу ризики, у 2006 році, в рамках ініційованого США проекту «Південний коридор», був запущений в експлуатацію газопровід Баку-Тбілісі-Ерзурум (25 млрд. м. куб.). Як результат, РФ втратила монополію у поставках каспійського газу до Європи.

Продовжуючи дану ініціативу, Європейська комісія у 2011 році ініціювала проект із побудови Трансанатолійського (TANAP) і Трансадріатичного газопроводів (TAP). Планується, що починаючи із 2019 року в обхід РФ через територію Грузії та Туреччини (TANAP) по території Греції і Албанії і по дну Адріатичного моря в Італію (TAP) будуть доставлятись близько 10 млрд. м. куб. азербайджанського газу. Стверджується, що у разі завершення дані проекти, збалансовуючи вплив російського «Південного потоку», певною мірою мінімізують залежність країн Центрально-Східної Європи від поставок газу із РФ.

Однак у перспективі ЄС планує приєднати до коридору Францію та Іспанію. За таких обставин достатність ресурсів азербайджанських родовищ Шах Деніз та Шах Деніз ІІ (1,2 трлн. м. куб.) стає для розробників даного маршруту питанням, що потребуватиме нагального вирішення.

Вже сьогодні аналітики США та ЄС відкрито заявляють, що TANAP+TAP будуть комерційно доцільними лише у разі доступності центрально-азійського (доведені запаси газу біля 5 трлн. м. куб.) та іранського (33,8 трлн. м. куб.) газу. Очікувалось, що доступ до родовищ Центральної Азії (ЦА), уможливить підтримуваний США та ЄС Транс-каспійський трубопровід.

-- Конкуренція РФ і Китаю

На сьогодні контроль над збудованими ще за радянських часів трубопроводами Центральна Азія-Центр дозволяє РФ продавати, у тому числі у Європу, близько 80% експорту туркменського і близько 75% узбецького газу.

Однак у 2008 році, Китай, убезпечуючи себе від політичних ризиків імпорту із Перської Затоки (перекриття Іраном протоки Хормуз) та Жовтого моря (військова перевага США на морі), збудував нафтопровід Центральна Азія-Китай (30 млрд.м. куб.).

Даний трубопровід у поєднанні із Транскаспійським трубопроводом із наступним приєднанням останнього до TANAP+TAP ставлять під загрозу можливість РФ отримувати у довгостроковій перспективі необхідні обсяги газу для наповнення «Південного потоку».

Для унеможливлення такого сценарію, РФ ще у 2007 році підписала із Туркменістаном та Казахстаном угоду про реконструкцію збудованого за радянських часів Прикаспійського трубопроводу потужністю у 40 млрд. м. куб. - більше половини газу необхідного для наповнення «Південного потоку». Як результат, оператори TANAP у ближчому майбутньому не матимуть доступу до родовищ Центральної Азії.

-- Іранське питання

За таких обставин, з огляду на географічну наближеність та доведені запаси вуглеводнів - 33 трлн. м. куб. вагомим джерелом наповнення TANAP залишається Іран. На користь даного сценарію свідчить і той, факт, що до липня 2012 року, Європа щоденно імпортувала із Ірану 600 тис. барелів нафти. До того ж Іран, як свідчать недавні заяви високопосадовців цієї країни, продовжує виявляти зацікавленість до проектів будівництва трубопроводів на кшталт Іран-Туркменістан-Туреччина-Європа.

Однак США за підтримки ЄС (нафтове ембарго), виступаючи проти розгортання Іраном власної ядерної програми, продовжують застосовувати до цієї країни санкції (US Iran-Libya Sanctions Act (ILSA)), обмежуючи у такий спосіб інвестиції у його дуже технологічно відсталий нафтогазовий сектор.

Одночасно із такими діями, Москва, яка також чітко усвідомлює увагу Заходу до величезних неосвоєних запасів вуглеводнів Ірану, в якості альтернативи своїм поставкам, за активної участі Китаю поступово просуває озвучений ще на початку 90-х років минулого століття проект так званого паназійського континентального нафтового мосту, який, за задумом його розробників, поєднає родовища РФ, Центральної Азії та Ірану з Китаєм, енергетичні запити якого постійно зростають.

-- Індикатори для України

Враховуючи той факт, що трубопровід Центральна Азія - Китай вже почав працювати, а також те, що США та ЄС в результаті блокування Росією будівництва Транскаспійського трубопроводу в ближчому майбутньому не зможуть отримати доступу до родовищ Центральної Азії, стає все очевиднішим, що у середньостроковій перспективі країни Заходу для стримування газової експансії РФ у Європі будуть змушені докорінно переглянути свій підхід стосовно Ірану. Знаття санкцій проти цієї країни значно підвищує вірогідність довгострокового наповнення трубопроводу TANAP, і тим самим збалансовує вплив «Південного потоку» на країни Центральної та Східної Європи.

Для України ж, яка бере участь в опрацюванні питання реалізації проекту Адріатичного газового коридору, який ініціює Хорватія і підтримує Угорщина та Європейська комісія, та намагається долучитись до проекту TANAP, такий розвиток подій відкриває значно більше вікно можливостей для заміщення російського газу.

{3-}Автор – Олександр Шаян, кандидат политических наук