Здраствуй, школо, рідна школо! Ти чекала нас?!

Сьогодні до шкіл пішли понад 3,5 млн. дітей. Міністерство освіти і науки відзвітувало, що 8 частину від цієї кількості складають першокласники – 438 тис. Наразі нові школярі та незначна кількість нових підручників – єдине, чим може похвалитися середня освіта. Шкільна освіта потребує невідкладного реформування. Експерти розповідають, що напрацювання проекту закону, який би мав започаткувати суттєві зміни у шкільному житті займе чимало часу. Наприклад, розробка закону про вищу освіту, який викликав певну ейфорію серед освітян, велася не менше трьох років. Тим часом, як свідчать самі вчителі, випускники шкіл щороку показують все гірші результати знань, що говорить про стрімкий регрес рівня освіти.

-- Коли розпочнуться зміни?

За словами аналітика Центру досліджень суспільства Ірини Когут, широка дискусія щодо змін в освіті має розпочатися вже цього року. Наразі, проблема в тому, що немає не лише відповідних проектів, а й узгодженої загальної стратегії розвитку освіти. «Так як робилося раніше: кожні три роки нова реформа – це нонсенс. Реформа має тривати стільки, скільки вчаться діти, як мінімум. Відповідно, має бути розроблений план на наступні 11 чи 12 років», - наголошує експерт. За її словами, поки що можливі лише косметичні зміни в упорядкування шкіл. Серйозні ж трасформації можна очікувати лише за кілька років.

На думку колишнього міністра освіти, а тепер ректора Національного університету біоресурсів і прирокоростування, Станіслава Ніколаєнка, найперш, зміни потребує зміст середньої освіти. «Я розумію, що йде війна, але треба думати про день прийдешній. Зараз усі класи, крім старших, йдуть по програмах дванадцятирічної системи, а спресована частина програм потрапляє на 10-11 класи. Той факт, що результати зовнішнього незалежного оцінювання стають усе гіршими – наслідок реформи Табачника, який скоротив один рік, обрізав ініціативу переходу на дванадцятирічку на самому початку», - вважає Ніколаєнко.

Власне, на користь переходу до дванадцятирічної системи освіти висловлюється і Ірина Когут. «Перехід до дванадцятирічки має відбуватися не через механічне додавання одного року, - зазначає експерт у розмові із «Главкомом», - а через переформатування середньої школи. Дитина повинна мати змогу вирішити: чи вона йде в академічну старшу школу, а потім в університет, чи хоче здобувати професійну технічну освіту, після якої може продовжувати свою освіту».

Наступним кроком на шляху до зміни якості шкільної освіти має стати технічне забезпечення шкіл. «Колись були нормальні класи фізики, хімії, біології – сьогодні жодного обладнання немає. є об’єктивні причини – відсутність коштів, але разом з тим, потрібно розгортати вітчизняну індустрію виробництва цього всього», - говорить екс-міністр Ніколаєнко. Брак відповідного обладнання у кабінетах з точних наук призводять до погіршення якості знань дітей з цих предметів. Неможливість продемонструвати певні хімічні, фізичні чи біологічні процеси на практиці не лише відбирає у дітей можливість отримати додаткові знання, а й негативно впливає на їх зацікавлення цими предметами. Варто нагадати, що випускники українських шкіл демонструють чи не найгірші результати із точних наук. 43% абітурієнтів не впоралися з тестом на останніх тестуваннях з математики, при цьому тест був середнього рівня складності. Ще гірше - з фізикою. В Україні не виявилось жодного абітурієнта, який відповів би правильно на всі питання з цього предмету. «Тільки один з 80 тис. абітурієнтів набрав 200 балів з біології», - зазначив директор Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук. За його ж даними, дуже погана ситуація і з іноземними мовами. У 2014 році майбутні абітурієнти не показали не те що високого, а належного рівня знань з іноземних мов – успішно пройшли тест лише 0,11% випускників. «З 130 тис. абітурієнтів, які здавали історію, правильно на всі питання тесту відповіли лише 4 людини. З них лише один 1996 року народження, тобто, закінчив школу цього року, інші ж - 1955, 1978, 1972 рр. народження.», - повідомив чиновник.

Далі мова йде про необхідність зміни управлінських підходів. На думку аналітика Центру досліджень суспільства Ірини Когут, мова йде про скасування районних управлінь освітою, так званих «райвно» та перехід на електронну форму звітності. «Нині суть системи освіти полягає в тому, що зверху вниз йдуть накази, а знизу вверх – звіти. Жодного діалогу, пошуку рішень – а проблем дуже багато – в освітньому середовищі немає», - обґрунтовує експерт. Також, для поліпшення якості функціонування шкіл рекомендовано обирати директорів на конкурсній основі за ініціативою громади, а не вищих ланок керівництва в системі освіти. Шляхом прямої демократії, вчителі та батьки могли б самі обирати людину, яку вважають найкращим претендентом на цю посаду.

Альтернативну пропозицію щодо реформування управляння освітою оприлюднив Директор Українського педагогічного клубу Сергій Вєтров. На його думку, Україні потрібно послуговувати польським досвідом й вводити освітні округи. Така форма правління покладає максимальну відповідальність, але, водночас, і можливість максимального контролю на місцеві громади. Саме вони вирішують як розподілити кошти, якій школі їх потрібно більше, а якій менше. Більшу свободу, за такої системи, отримують і вчителі – вони, а не колегія вчених, які, фактично, відірвані від школи та її щоденних проблем, мають вирішувати за якими книжками вчити дітей. Керівництво ж має вирішувати питання загального та стратегічного характеру – формування програм, пошук нового досвіду, який можна імплементувати тощо. «Розподіл цих функцій, відхід від державної системи має призвести до переходу до суспільно-державної системи управління, яка, між іншим, задекларована в доктрині про освіту нашої країни», - підсумував Вєтров. Він підкреслив, що така форма управління громад має давню традицію в Україні, тож такий крок буде, радше, поверненням до першовитоків, а не чимось надреволюціним.

Останнім, але не найменш важливим пунктом є зміни у педагогічній освіті. «Зараз підготовка вчителя не витримує жодної критики, - скаржиться директор Українського педагогічного клубу. - Вчителів абсолютно не готують до того, з чим і як їм доведеться мати справу. директори шкіл часто говорять, що молоді спеціалісти зовсім не готові до роботи. Це, безперечно, добре, що ще є молоді хлопці й дівчата, які хочуть працювати вчителями, але вони не готові вирішувати складні виклики, які зараз стоять перед освітою». За словами експерта, професійна готовність вирішувати наявні складні задачі складається з трьох частин. Перше - відповідний професійний світогляд, над яким виші не працюють. Друге – технологічна обізнаність – власне, тільки ці знання й знаходять на достатньому рівні. Й останнє – педагогічна техніка. «Робота вчителя – це акторське мистецтво, він має володіти голосом, психологією. Тобто з трьох компонентів присутній лише один. Два інші елементи у плачевному стані», - робить висновок Вєтров.

Нові вчителі та нова якість їхньої роботи потребуватимуть і більшого фінансування. Нинішній матеріальний стан вчителів директор Українського педагогічного клубу називає ганебним. «Вчителям перестали виплачувати нормальні зарплати, а вони, в свою чергу, припинили перевіряти домашні роботи, готуватися до уроків, а дехто перейшов на фінансування батьків. З цим потрібно наводити лад», - підтверджує Станіслав Ніколаєнко.

-- Вакуум пропозицій

Частковим втіленням рекомендацій фахівців є концепція нової редакції закону «Про освіту» авторства Директора Асоціації «Відроджені гімназії України» Ярослава Турянського. Варто відмітити, що наразі це – єдиний такий проект. Під час його розробки, автор спирався на досвід європейських країн, зокрема, Польщі та Грузії. Він охоплює цілий спектр реформ та напрямків реформування освіти, в тому числі, і вищої.

Відповідно до запропонованого проекту, шкільне навчання пропонують розподілити за формулою 6+3+3. таким чином, перші шість класів школярі відвідуватимуть початкову школу. При цьому половина навчального процесу проходитиме за участі лише вчителя-класовода. Наступний період викладання відбувається із залученням спеціалістів з відповідних предметів.

Далі дитина переходить до основної школи – гімназії. Тут діти вивчають усі предмети, без поділу на профілі. Можливе лиш поглиблене вивчення певних предметів. Результати екзаменів, які школяр здає наприкінці цього трьохрічного періоду стають підставою до зарахування у вищу школу – ліцей, або ж до вступу в професійно-технічне училище. Ліцеї поділяються на класичні та академічні відповідно до профілю: у перших перевагу надають вивченню гуманітарних наук, у других – точним наукам. Щороку кількість обов’язкових предметів має скорочуватися, а вивчення профільних дисциплін поглиблюватися.

Зовсім непопулярною є запропонована норма щодо вищої освіти – вона має бути, як у багатьох європейських країнах, лише платною. «Україна навчає за державний рахунок в три рази більше студентів, ніж Німеччина», - зауважив на прес-конференції у «Главкомі» екс-замголови Національного Банку України Олександр Савченко. Утім, не все так погано. Успіхи в навчанні та спортивні досягнення у школі, відповідно до проекту, мають накопичуватися й переходити у справжній капітал учня, який не лише полегшить йому вступ, а й може забезпечити безкоштовне навчання у вищій школі.

Окрема норма стосується і тих, хто вирішить покинути країну й виїхати на постійне проживання за кордон. Випускники шкіл, які виїжджають за кордон без наміру повертатися, мають, за розробленим проектом, відшкодувати державі кошти, витрачені на їх навчання.

Насамкінець, концепція пропонує й реформування управління. При кожній школі має бути створена Рада, до якої увійдуть вчителі, представники учнівської спільноти, та батьки. Повноваження делегуються на пять років. Керівник закладу та той, хто здійснює фінансове управління, – дві різних людини. Перший обирається Радою, укладає п’ятирічний контракт і несе відповідальність за кадрову політику (на конкурсній основі) та за дотримання упроваджених міністерством норм здобуття освіти. Фінансовий керівник несе повну відповідальність за підготовку і затвердження бюджету закладу та матеріально-технічне забезпечення навчального процесу.

Головним каменем спотикання у процесах реформування, традиційно, є відсутність потрібного об’єму фінансування. На думку екс-міністра освіти Станіслава Ніколаєнка задля зрушення процесу, матеріальне питання можна було б частково перекласти на плечі громадян. «Можна створювати наглядові ради, залучати громаду до управління освітніми закладами, щоб вони допомагали й брали на себе певну відповідальність», – вважає він. Однак, враховуючи рівень інфляції, шанси такої пропозиції на успіх та підтримку виглядають досить сумнівно. Відповідно ж до запропонованої концепції, у разі її ухвалення, реформу освіти можна розпочати вже у 2015 р. з нового бюджетного року. Місцеві органи влади та управління освіти мали б затвердити програму переходу до нової системи, далі б розгорнувся процес реорганізації та, власне, рекламування реформи. «Рекламна компанія МОНУ та НАНУ і інших залучених, яка має тривати з 1 червня до 31 грудня 2014 року повинна переконати українське суспільство у доцільності проведення реформи національної системи освіти у як найкоротші терміни», - йдеться в тексті програми.

«Освіта – найбільш консервативна галузь в Україні й сама вона себе ніколи не реформує, - коментує «Главкому» перспективи реформи автор концепції Ярослав Турянський. - Будь-які пропозиції щодо змін завжди будуть викликати опір в освітян. Пропозиція щодо реформування покликана призвести до того, щоб прийшов освітянський лідер, який зможе втілити реформу, яка потрібна, насамперед, суспільству, дітям та державі, щоб наша освіта відповідала європейським стандартам». За його словами, реакція профільного комітету Верховної Ради щодо його проекту була невтішною. Основна проблема – проект занадто радикальний. «МОН та інші державні структури не готові до реформ, вони працюють у старому руслі й здатні лише на формальні кроки, які здійснюють щороку», - говорить він.

Що ж до питання фінансування, Ярослав Турянский не вбачає жодних проблем. «Батьки, практично, є меценатами і фінансують школу. Держава забезпечує лише зарплати та комунальні послуги. Окрім того, традиційно, у кожному новому бюджеті передбачено зменшення коштів на фінансування освіти: щоразу намагаються щось скоротити чи закрити - ситуація тупикова», - вважає експерт.

Велику шкоду, на думку Турянського, завдало перспективі змін шкільної освіти й ухвалення закону «Про вищу освіту». Раніше, міністерство погодилося на створення творчої групи, яка мала б спільними зусиллями напрацювати єдиний проект змін. Однак, задля цього потрібно було почекати й не проводити інші реформи. «Виходячи із цього (ухвалення проекту «Про вищу освіту» - ред.), середня школа має якимось чином підлаштовуватися під ситуацію або, якщо не зважати на останні зміни, доведеться опісля ухвалювати ще один закон про вищу освіту», - пояснює фахівець.

Приводів для оптимізму, на думку освітянина, обмаль. «Не можна сказати, що ситуація погіршується – вона й так гірше нікуди. Авторитет навчального закладу та вчителя не підвищується, й, понад те, постійно падає. Знижуються бали ЗНО, учні старших класів пропускають школу – їм нецікаво займатися. Діти перестають говорити й думати. Ми не встигаємо за інформаційною революцією у світі. Усі ці проблеми змусять реформувати освіту – питання в тому, коли це станеться», - говорить Турянський. «Оптимізм лиш в тому, що школа працює, діти отримуватимуть той мінімум знань, який дає сучасна українська школа. Європейську ж перспективу ніхто не хоче пропонувати. Позитивні сигнали хіба що в тому, що є багато громадських освітянських організацій, які пишуть звернення до міністерства, виступають на громадських радах, вимагають змін. Але єдиного бачення щодо освіти все ще немає», - констатує він.

Тим часом в Міністерстві освіти упевнені, що обговорюючи тему реформи, потрібно вести мову йде не лише про нові якісні підручники, необхідне технічне обладнання та підвищення зарплат для вчителів. В першу чергу, треба думати про виховання нового українця. «На підставі урахування подій довкола Криму та російської агресії проти України необхідно впроваджувати нові моделі виховної роботи, які базуватимуться на формуванні патріотизму з урахуванням громадянських, державницьких, військово-патріотичних аспектів, об’єднуючої ролі державної української мови», - підкреслив Сергій Квіт на засіданні Колегії МОН.