Чому українці мають дякувати Путіну за «ДНР»

Каїн і Авель теж були рідними братами. Тому я не розумію: з якої б це радості настільки різні мешканці різних регіонів обов'язково повинні брататися й родичатися? Мене починають діставати всі ці мантри про об'єднання Сходу й Заходу. "Обніміться, брати мої, молю вас, благаю", – плачуть патріоти, агітуючи за соборну Україну каїнів і авелів. На це прикро дивитися, бо за Кримом і Донбасом, як правило, тужать ті, хто ніколи б не погодився там жити. Цим лицемірам, які зараз піняться про "український Донбас", я завжди ставлю одне й те саме питання: "якщо Донбас український – то чи не хотів би ти там пожити трошки, несучи туди український промінь правди?" Цей текст – дещо про інше. Об'єднання буде міцним лише тоді, коли це буде об'єднанням кращих, а не всяких. Кращих – а не всяких! Ми ж хочемо на підставі наявності українського паспорта загнати в єдиний державний проект усіх підряд – і тих, хто готовий був загинути на Майдані під кулями, і тих, хто ці кулі благословляв на знищення "майданутих". Ми хочемо перемішати всіх і вся – й нафаршувати нашу державу неодмінними антагонізмами, з якими потім доведеться героїчно боротися до скону віків. Навіщо, поясніть мені? Лише заради того, щоб унітаристи спали спокійно з думкою про "український Донбас" і "Крим вернеться, от побачите"? Зверніть увагу, як Мікеланджело зобразив хаос у Сикстинській капелі. У нього хаос – це мішанина різнорідностей, які не можуть бути об'єднані. Аристократичні владоможці, єпископи, розбишаки, поети з лірою в руках, судді, злодії, мало не чорти поряд з ангелами. На цій картині місце знайшлося всім. Але кожен у ній бачить одне й те ж: добрі люди безнадійно втонули серед злих. Єдина соборна Україна – це і є хаос Мікеланджело. Всі добрі, європейські починання завжди будуть гаситися тими співгромадянами, кого ми насильно хочемо зараз прив'язати до українського воза. На кухнях уже півкраїни про це говорить: тих, хто не асоціює себе з українським майбутнім, треба відпустити й помахати ручкою услід. Що треба забути про непідконтрольну територію Донбасу, начинену або новоросійським населенням, або байдужим населенням із порожніми риб'ячими очима. Мене завжди мучило питання: якби Угорщина напала на Закарпаття – скільки добровольців із Донецька та Луганська зголосились би їхати за тисячу кілометрів помирати за Україну? Якби галичани мусіли втікати зі своїх домівок – скільки донеччан і луганчан безкоштовно прийняли б їх у себе і забезпечили всім необхідним? І чи знайшлася б на Донбасі хоча б одна людина, яка би за свої 15 тисяч купила військове спорядження – і поїхала боронити львівський аеропорт? ...А в ответ тишина, взятая за основу. Є дуже хороша євангельська притча. Бог обрав суддю Гедеона на війну з кимось-там. Гедеон зібрав величезне, гігантське військо, а Бог йому сказав: "Ти не можеш перемогти, бо в тебе – завелике військо. Скажи, щоб його покинули ті, хто боїться війни". Третина війська розвернулася додому. Бог далі сказав: "Військо все одно завелике. Веди його до водопою і подивися, хто як питиме воду. Тих, хто хлебтатиме воду, наче пес, язиком, - відправляй додому. Лишай тільки тих, хто питиме воду благородно, навколішки, з руки". Виявилося, що більша частина війська захланно почала хлебатити воду, як пси. Лишилися у Гедеона кілька сотень солдат. І він переміг у тій війні, тому що він провів відбір кращих. Він переміг не кількістю, а якістю. Тому що велика кількість – це всього-навсього непродуктивна, неефективна мішанина всіх, хто опинився під рукою. Ця притча – про Україну. Про нещасну країну, яка механічно хоче бути великою за рахунок тих, хто під рукою. Я часто чую думку: все, що роз'єднує Україну, її руйнує. Це нонсенс. Навпаки – Україну руйнує поєднання непоєднуваного. Руїна України – це логічний результат соборницьких намагань перемішувати кукіль із пшеницею. Ми в один державницький проект насильно залучали і людей ідейних, і людей явно фобних, які в гробу бачили Україну... Україноцентричний запал ми множили на деморалізованих страхополохів – і тому отримували стояння на місці. Україна всі ці роки нікуди не рухалася – бо була заснована на бездумному об'єднанні всіх підряд. І, вашу мать, далі на ті самі граблі… Коли революційну Францію лихоманило, у їхньому парламенті виступив єпископ Лямурет. Солодкою, натхненною промовою він зі сльозами на очах закликав усіх депутатів забути про розбрат і партійні розбіжності. Його промову зустріли бурхливими оваціями. Правиця пішла цілуватися з лівицею. Були сльози прощення й одкровення. Було грандіозне об'єднавче натхнення. Закінчилося це тим, що наступного дня запанував ще більший розбрат. Почали лунати ще дошкульніші наклепи й взаємозвинувачення. А Лямурет закінчив гільйотиною, куди його послали ті, кого він ще вчора об'єднав у щирому братньому поцілункові. Попереджаю: апологети об'єднання з новоросійським Донбасом закінчать тим самим. Їх з'їдять ті, кому вони здуру напрошуються в браття. Хочете єдиної соборної з Новоросією – готуйтеся до перманентного Антимайдану та справедливих претензій а-ля "ну шо, домайданились до доллара по 20 гривен?". Усі апологети єдиної соборної стануть жертвами обов'язкового реваншу тих, хто виставить рахунки за кожного "ополченця", що загинув від рук "укропів". За газ, який здорожчає у 5 разів. За нові ультраліберальні реформи і податки від нового уряду. За те, що наш Майдан приніс їм руїну. І вони будуть по-своєму праві. Тому ще це також їхня країна. І допоки ми єдині й соборні з ними, то "соізвольтє слушать, братья". Об'єднання по-українськи – це в один кошик скинути гнилі й сочисті овочі у сподіванні на те, що закони природи почнуть діяти навпаки. Ну де логіка? Якщо ти в кав'ярню, де пахне свіжозмеленою кавою, принесеш діжку з квашеною капустою – на завтра вся кав'ярня смердітиме квашенням. А ми досі дивуємося, чому така чиста, запашна, співуча Україна всі ці роки нестерпно смердить? У тій же Франції, коли модною була тема об'єднання нації, вийшла розгромна стаття нікому невідомого Робера Андріву. Він обурювався: ну скільки вже можна волати до об'єднання? Падає валюта – об'єднання! Загрожує війна - об'єднання! Росте невдоволення урядом - об'єднання! От і питаю: скільки можна згрібати в одну кучу носіїв взаємовиключних ментальностей? Невже 23 роки не досить – аби побачити фіаско такого всеядного підходу до державотворення? Отже, Путін мимоволі зробив дуже корисну річ. Він нам, українцям, чітко показав, із ким нам НЕ ТРЕБА будувати Україну. "ДНР-ЛНР" являє собою органічну спільноту людей, які не бачать себе в модерному проекті України й апріорі не будуть брати участі у його розбудові. То з ким брататися?

Більше читайте тут: http://ua.112.ua/mnenie/yednannya-kayiniv-i-aveliv-abo-chomu-ukrayinci-mayut-dyakuvati-putinu-za-dnr-160548.html