Крим: повернення чи реокупація?

Офіційний Київ досі не оприлюднив стратегії державної політики стосовно Криму як окупованої території, яку було незаконно анексовано Російською Федерацією 16 березня цього року. В офіційній риториці інколи згадуються кримські проблеми, але досі не визначено, які кроки потрібно зробити з метою повернення півострова до складу України. Не сформовано інституції, яка оцінювала б ситуацію і несла би відповідальність за комплексну політику. Не діють жодні програми в освітній сфері, не розроблено спеціальної політики для регіону в інформаційній та етнополітичній сферах, яка враховувала б інтереси корінного народу та українців – меншині в меншині, формулювала би зрозумілі меседжі стосовно політичної нації та її поліетнічного змісту. Є різні варіанти логіки перемовин щодо Криму, зокрема лунають пропозиції ледь не до особливого статусу регіону з подвійним підпорядкуванням.

Спостерігаються спорадичні дії в галузі послуг, перереєстрації підприємств та організацій, однак не обходиться без корупції і зловживання. Наявні розрізнені види політики, зокрема в економічній сфері, що впроваджуються значною мірою в інтересах великого бізнесу, який зголошується діяти за інтересами окупаційного режиму.

Так, згідно із Законом України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» від 12 серпня 2014 року запроваджується особливий правовий режим економічної діяльності. Фактично, кримському бізнесу та бізнесу материкової України надається право за певних обмежень взаємодіяти у стандартному зовнішньоекономічному режимі. У межах ВЕЗ «Крим» створюється вільна митна зона, в якій не сплачуються загальнодержавні податки та збори, а також збір на обов’язкове державне пенсійне страхування. Водночас у Криму відкривається ВЕЗ з боку РФ, і анексований Крим перетворюється на сіру зону, такий собі варіант пізнього Придністров’я. Звичайно, ці рішення можуть трактуватися як один із запобіжників, елементів гальмування обертів у бажанні РФ, приміром, до прорубування «коридору» до Криму зі Сходу. Ці сценарії виглядали доволі ймовірними ще влітку, однак і зараз не втратили своєї актуальності.

Проте через брак державних ініціатив ці прогалини сьогодні заповнюють експертні ініціативи. Йдеться про ґрунтовний документ – Стратегію повернення Криму (далі – Стратегія), підготовлену фондом «Майдан закордонних справ». Важливими залишаються провідні завдання: повернути Крим під юрисдикцію України, не створюючи відчуття повторної окупації у мешканців півострова, які перебувають під впливом інформаційних потоків з РФ.

-- Контекст кримської ситуації: інформація, пропаганда, гібридна війна

Не викликає жодного сумніву, що питання повернення Криму потрібно розглядати у контексті військового конфлікту між РФ та Україною. Цей конфлікт має характер гібридної війни і сягає корінням часів розпаду Радянського Союзу, припинення Холодної війни, сенс якої і сьогодні надзвичайно актуальний. Водночас, незважаючи на потужні зовнішні каталізатори з боку РФ, конфлікт має також аспекти внутрішньо українського виміру.

«Русский мир» в Україні запроваджувався упродовж тривалого часу. Значною мірою його підтримували й ретранслювали регіональні політичні еліти, які були при владі останні чотири роки. Антагонізм між мешканцями південно-східних та західних регіонів протягом багатьох років цілеспрямовано культивувався російською пропагандою за сприяння проросійських та олігархічних сил в Україні. До розпалювання конфлікту долучилися й так звані «національно-патріотичні» сили, роботу яких у російськомовних регіонах не завжди можна було високо оцінити, а риторика іноді не витримувала жодної критики. Зростанню напруження у суспільстві також сприяла бездіяльність правоохоронних органів.

Цей конфлікт загострився та переріс у справжнє протистояння під час протестів на Майдані незалежності в Києві, які російська пропаганда та більшість олігархічних провладних ЗМІ в Україні зображували як військовий переворот, здійснений фашистською хунтою. Як відомо, під час протестів представники кримської влади збирали та відправляли до Києва цілі автобуси, а іноді навіть поїзди своїх прихильників, що призводило до фізичних зіткнень між «майданівцями» та «антимайданівцями». У той час почалося ухвалювання сепаратних рішень.

Події в Києві у багатьох кримчан викликали недовіру, нерозуміння, страх, ненависть, що й призвело до того, що окупації РФ мало хто чинив опір, багато мешканців півострова сприйняли це як порятунок. Подальші військові дії, розв’язані РФ на сході України, та їх відображення в російських ЗМІ, що домінують на півострові, остаточно переконали багатьох кримчан, що їх було врятовано від тієї долі, яка спіткала мешканців Донбасу.

-- Контексти повернення та реінтеграції: виклики, настрої та «золота середина»

Розуміння та розв’язання конфлікту, який існує між мешканцями Криму, з одного боку, та мешканцями континентальної частини України і українським урядом, з іншого, є ключовими для успішної реінтеграції Кримського півострова до України. Якщо недовіра та страх його жителів залишаться на сьогоднішньому рівні або посиляться, то «введення українських військ на територію півострова», з якого автори Стратегії пропонують почати повернення АР Крим до складу України, неодмінно сприйматиметься багатьма його мешканців як окупація.

У Стратегії економічна залежність півострова від України розглядається як ключовий фактор реінтеграції Криму. Стратегію «економічного виснаження» Кремля та створення ситуації, за якої подальше утримування АР Крим у складі РФ стане економічно руйнівним для економіки РФ та Криму, експерти «Майдану закордонних справ» вважають оптимальною лінією поведінки. Україна має сприяти економічній блокаді Криму з боку міжнародної спільноти, а для себе повинна створити інструмент управління настроями його населення за допомогою впливу в галузях, в яких Крим є найбільш залежним від неї: туризм, електроенергетика, постачання води та продовольства, транспортне сполучення з континентом. Але як такі кроки сприймуть мешканці півострова?

Важко не погодитися з тим, що війну краще вести на економічному фронті, адже в такому разі не буде жертв з боку військових і мирного населення. Також слушною є пропозиція щодо необхідності створення якомога більш важкого тягаря для РФ. У Стратегії запропоновано також чимало варіантів заходів покарання РФ та осіб, відповідальних за окупацію.

У цьому контексті слід звернути увагу на економічні санкції та падіння ціни на нафту, результатом яких уже стали значний відтік капіталу та економічний спад РФ. Така ситуація дедалі погіршуватиметься, якщо російське керівництво не змінить алгоритму своїх дій. І хоча Крим є дотаційним регіоном, видатки на його утримання неможливо порівняти з тими економічними втратами, які Росія вже несе й надалі нестиме внаслідок дій міжнародної спільноти.

Доцільно зауважити, що невдоволення економічною ситуацією у складі РФ серед кримчан зовсім не обов’язково спонукатиме повернутися до складу України. Важливим є те, кого мешканці Криму звинуватять у погіршенні такого становища. Очевидно, що російська пропаганда вказуватиме на Україну, а будь-які недружні дії з боку останньої, посилені пропагандою, тільки поглиблюватимуть уже існуючі страхи та ненависть місцевих мешканців. Такі кроки відповідатимуть уявленню кримчан про Україну, уряд якої, на їхню думку, хоче їх знищити, як він це робить на Донбасі.

У Стратегії йдеться також про те, що «повернення Криму можливе лише за умови ясної та чіткої демонстрації лояльності до України значної частини населення». Залишаючи за дужками питання, яким чином буде продемонстровано таку лояльність, видається, що Україна має бути зацікавлена в зростанні кількості її прихильників серед кримчан. Отже, треба орієнтуватися і на нейтральних мешканців півострова, які потенційно можуть стати прихильниками України. Слід зважати також на те, що сьогодні неможливо передбачити, скільки триватиме окупація Криму. З часом навмисне погіршення економічної ситуації буде виштовхуватиме лояльних громадян до материкової частини України. Автори Стратегії погоджуються, що така загроза існує, і наголошують, що Україна в цьому не зацікавлена.

-- Повернення між реформами та обмеженнями

У підсумку необхідно зазначити, що запропоновані варіанти містять ризики, які завдяки інформаційній пропаганді РФ і відсутності інформаційної політики стосовно Криму з боку України можуть мати зворотний ефект, – налаштування нейтральних кримчан проти України, частину лояльних мешканців виштовхуватиме на материк, а істотного впливу на економіку Росії не матиме (порівняно з іншими факторами). З огляду на це доречно застосовувати найбільш м’які форми блокади, запропоновані авторами Стратегії (підняття цін на воду та електроенергію до рівня ринкових, припинення оптових поставок харчових продуктів до Криму з одночасним заохоченням малих підприємців з українським громадянством до купівлі продуктів в Україні), та слід відмовитися від вживання слова «блокада», яке викликає думку про намагання навмисно нашкодити.

Заслуговують на підтримку твердження авторів Стратегії про те, що повернення Криму можливе тільки до реформованої України. Хоча населення півострова зажди було досить пасивним, а велику його частку становлять пенсіонери та бюджетники, чиї доходи збільшилися в результаті анексії, у ньому відбувалися ті самі процеси, що й на решті української території: зростало невдоволення корупцією та свавіллям чиновників, а також низьким рівнем життя. Очевидно, що в Росії кримчани не знайдуть розв’язання цих проблем. І саме реформована Україна, яка живе за новим правилами, може стати для них привабливою альтернативою.

Отже, набагато важливішими факторами, ніж економічна блокада, є подолання корупції в самій Україні, встановлення чітких та прозорих правил взаємодії між мешканцями АР Крим та «материком» і суворе їх дотримання усіма чиновниками, з якими мають справу кримчани, включаючи прикордонників та митників, які зустрічають їх на в’їзді в Україну. Також прозорого врегулювання потребує питання мови, яке є важливим для мешканців Криму.

Слід також наголосити, що наведені дії лише створять передумови для повернення АР Крим. Наступним етапом має стати його реінтеграція до України на нових засадах. І саме в цьому контексті дуже велике значення має покарання тих, хто сприяв окупації, відсторонення колаборантів від влади, забезпечення прав корінного народу та інших груп населення півострова. Роботу над виробленням та утвердженням правил співіснування в українському Криму треба починати ще до його повернення до складу України. В основу таких правил мають бути покладені такі принципи, як увага до людини, її потреб та її прав, адже тільки в такому разі вдасться запобігти виникненню конфліктів у майбутньому та створенню відчуття реокупації.

Автори - Юлія Каздобіна, Юлія Тищенко, Український незалежний центр політичних досліджень