«Подзвоніть Наталії Яресько, запитайте, чи є в неї гроші на відновлення Донбасу»
Геннадій Москаль вдруге у своїй кар’єрі очолив Луганську облдержадміністрацію рівно півроку тому. 18 вересня 2014 року президент підписав відповідний указ. Москаль залишив депутатське крісло та переїхав у охоплений війною регіон. На той час Луганськ вже кілька місяців контролювався бойовиками, керованими росіянами. Обласну адміністрацію перенесли в Сєвєродонецьк.
Тепер колись завжди привітний та відкритий політик рідше дає інтерв’ю. Надзвичайні проблеми, які обрушились на регіон та її нового керівника, не дають змоги прозвітувати хоча б про якісь успіхи.
За словами Москаля, уряд не виділив жодної копійки на відновлення Донбасу: Київ лише годує обіцянками. Тому доводиться обходитись коштами місцевих бюджетів та спонсорів. Тим часом збитки від збройного вторгнення збільшуються бодай не щодня і підрахувати їх просто не можливо. Що б не спровокувати соціального бунту, керівник області, якого такожпозбавили спецпенсії, радить урядовцям і депутатам перечитати книги про Устима Кармелюка і Олексу Довбуша…
-- Правоохоронна система 22 лютого зайняла позицію «Ми своїх не здаємо»
Почнемо з Майдану. Свого часу ви заявляли, що у вас є докази того, хто проводив розстріли під час революції. Чи слідкуєте ви за розслідуванням цього злочину?
Я очолював парламентську тимчасову слідчу комісію з розслідування злочинів на Майдані, яка давала політико-правову оцінку подіям. Всі свої висновки ми направляли до ГПУ, а вони вже мали дати юридичну оцінку.
Коли ми зробили перші висновки по подіях 30-го листопада 2013 року (брутальний розгін та побиття студентів на Майдані Незалежності), то офіційно заявили: потрібно порушувати справу по 255 статті Кримінального кодексу і 28-й п.5 «Створення злочинної організації», і тоді, у рамках цієї справи треба було проводити масові арешти, а потім показувати: хто був організатором, хто – виконавцем, хто – співучасником, розподіляти ролі та епізоди за участю кожного. Але тоді ніхто до цього не прислухався. Лише згодом тодішній генпрокурор Віталій Ярема порушив справу по 255-й статті. Але час минув, це дало можливість людям втекти…. Коли всі були на місці, коли всі ходили по Києву – ніхто нічого не робив. Я ще обурювався: ходять, і ніхто їх не бере. А коли всі повтікали…
Всі ці люди вже давно не в Україні?
В Криму прихисток давали всім. Потім сталася анексія, всі туди повтікали, звідти вже хто куди перекочував, чи зупинився на півострові. Більшість там працюють в поліції, в правоохоронних структурах або виїхали в Росію.
-- «Навіщо там бути російському спецназу? Там вистачало і своїх дебілів!»
Чи є зараз якісь нові факти у цих справах?
Я був призначений головою Луганської адміністрації, і тепер в мене немає часу цікавитись цим. Немає часу навіть телевізор подивитись.
Поширеною є версія про те, що на Майдані працював російський спецназ. Що ви знаєте про це?
У комісії, яку я очолював, доказів про роботу спецназу РФ не було. Навіщо там бути спецназу? Там і так вистачало своїх дебілів – ціла купа. Під час подій 20 лютого на Майдані, серед тих, хто вбитий, 80% куль пішло на виліт. Не знайдена зброя, вона була вкрадена, не знайдена кулегільзотека. На моєму офіційному сайті є всі висновки комісії. Ми розбили тоді на 24 епізоди все, що трапилось тоді. Лише по трьох епізодах не дали висновків: дати їх було складно.
В комісії дослідили: коли стріляли зі сторони Майдану в сторону працівників міліції, там вбитих менше, а поранених набагато більше, тому що вони мали засоби індивідуального захисту. Мітингувальники не мали нічого, тому серед них вбитих дуже багато. Зброя співпадає між собою, наскільки я пам’ятаю, тільки десь у чотирьох випадках. Стріляли з одного автомата і там залишилися кулі 7.62 калібру – то, явно, це була міліція, тому що 7,62 калібр – на озброєнні в міліції, а 5,45 калібр – у тодішніх внутрішніх військ. Але більшість куль не знайдені, а коли немає куль – то не можна встановити, із чого людину вбили. Ніхто з правоохоронних органів спочатку не кинувся шукати ці докази.
Все, що я знав, опублікував на своєму сайті. Я підняв ту тему, від якої мене відмовляли. Я пропонував: давайте знайдемо, хто стріляв в працівників міліції, хто стріляв по внутрішніх військах. Вони стояли без зброї, до речі. Хто це був? Провокатори, перевдягнуті працівники оперативних служб СБУ, МВС чи особи, в яких є своє розуміння соціальної справедливості? Хто були ці люди? Бо стріляли дуже професійно. Я не раз говорив: перевірте склади зброї. Бо в комісії була інформація, що в обіг пішла вторинна, вилучена зброя. Всі казали тоді: перевірили, все на місці. Але в МВС перед річницею Майдану заявили: так, провокаторам від Партії регіонів давали зброю зі складів вторинної зброї. То виходить, що в комісію писали одне, а тепер говорять зовсім про інше. На цьому ґрунті у мене з МВС був конфлікт, я сказав: якщо ми розслідуємо, то давайте розслідувати все, а не вибірково. Це чиста правда. Не могли ті люди, які прийшли відстоювати свої права, бути на Майдані зі зброєю. Я ж там чергував постійно, депутати, які були в опозиції, чергували. І я нікого із мітингувальників не бачив зі зброєю. Коли бачили когось «не такого» – то ми самі відвозили його в міліцію, здавали провокатора чи якусь не адекватну людину. Хто були ті люди? Звідки це було?
Якби правоохоронна система вже 22 лютого не зайняла позицію «ми своїх не здаємо», думаю, нам сьогодні довелось би будувати ще декілька тюрем для тих, хто винен в розстрілах Майдану і доведення країни до такого стану.
«ОБСЄ ми більше не кличемо, бо бачимо абсолютну їх безпорадність»
Частина Луганської області не підконтрольна Україні. Як ви гадаєте, як правильно сформулювати статус цієї території?
Так звана Луганська народна республіка – це територія, яка тимчасово окупована незаконними збройними формуваннями. Ці люди будують свою, ніким не визнану державу. Створена «народна рада», вони вибрали собі пана Ігоря Плотніцького головою цієї «ЛНР», створили «кабінет міністрів», у них є «прем’єр-міністр», «міністри». Створюють свою «прокуратуру», «судову систему». У них є своя «поліція».
У них є можливості повністю не залежати від України?
А що, Київ контролює їх? Ніякого контролю з боку столиці немає. Як ми можемо контролювати територію, яка окупована незаконними збройними формуваннями, які ведуть військові дії проти України. Хто може контролювати? Представник Луганської облдержадміністрації? Так його одразу кинуть у підвал чи візьмуть у заручники чи розстріляють. Україна цю територію ніяк не контролює.
За вашою інформацією, яка чисельність бойовиків на захопленій території?
Я їх не рахував. Основу складають російські війська. От вони як хитро зробили: оголосили мобілізацію. У нас (в Україні) йде мобілізація дійсна: призивають конкретних осіб, а у них мобілізація оголошена для того, що б легалізувати присутність російських військ. От вони наштампували шевронів різних батальйонів, різних «ЛНР», «Новоросія» і тому подібне, і почепили на російських військових. Тому основу цих формувань складають російські війська, ще є «козаки», які теж контролюють велику частину території.
Щоб розібратися, що таке «ЛНР», скажу: Плотніцький контролює Луганськ та передмістя Луганська, але він не має контролю над всією окупованою територією. Я ставлю під великий сумнів легітимність його підписів у Мінську. Він не може підписуватися, адже не контролює всі окуповані райони. Решту території контролюють «козаки», частину контролюють бойовики Мозговий та Дрьомов із так званою «армією південного сходу». Там немає чіткої системи підпорядкування. Плотніцький хоче взяти контроль над ними, але не виходить. Між ними різні конфлікти, вони один одного вбивають, стріляються. Немає єдиної вертикалі.
Ці угрупування намагаються якось згуртуватись та обрати свого лідера на противагу Плотніцькому?
Розкажу такий приклад. Було кілька конфліктних ситуацій. І от ми кликали представників ОБСЄ, казали їм: дзвоніть Плотніцькому, він же підписував Мінські угоди. Представники ОБСЄ дзвонили йому, він чітко їм відповідав, що впливу на цю територію не має, дати вказівок бойовикам не може, ті люди йому не підкоряються. Чи може він після цього тоді бути персоною, з якою можна вести діалог у Мінську чи в іншому форматі? Сумніваюсь. А зараз ми вже представників ОБСЕ й не кличемо, бо бачимо абсолютну їх безпорадність.
Що відбувається на захоплених територіях після оголошення перемир’я. Чи фіксується передислокація ворожих сил?
Передислокуються російські збройні сили, угрупування, які не підконтрольні Плотніцькому і підкоряються російському командуванню. Є єдине керівництво, представництво Генерального штабу Росії, яке керує цими процесами. Коли йшов наступ на Дебальцеве, то всіх «козаків» мобілізували зі Стаханова, Брянки, Первомайська та інших міст. Ми місцевих людей знаємо: в нас є номери телефонів, з ким можна переговорити. Питаємо: що сталося? Куди ділись всі ці «козачки»? Виявилось, що всіх їх терміново росіяни кинули на Дебальцівський плацдарм. Тобто, там є єдине керівництво. Але воно не в руках Плотніцького, воно в руках Генерального штабу Російської Федерації, розвідувальних, адміністративних органів, які там є.
Все загальне керівництво знаходиться і здійснюється командуванням з Ростова-на-Дону, з бізнес-центру. В мене є адреси офісів, які вони займають. Але це не я маю взагалі розказувати, а розвідувальні та контррозвідувальні органи. З «ЛНР» їздять туди звітувати, той же Плотніцький туди їздить, міністри їздять, лідер «ДНР» Захарченко. А тут на Донбасі сидять військові, сидить ГРУ, сидить 5-те управління ФСБ.
-- «Офісні працівники з Росії навіть їсти приходять на нашу територію»
Чи є у вас відчуття, що, можливо, перегрупування є підготовкою до можливого наступу Росії.
Великих перегрупувань на території «ЛНР» не бачу. Більш активні дії відбуваються на території так званої «ДНР». І «ЛНР», і «ДНР» Росія дала потужні передавачі, вони мають там свої FM-станції, також показують це гидотне телебачення. В Луганську стоїть потужна вишка, сигнал з якої накриває й частину нашої території. От вони все кажуть, що такого-то числа вони підуть в наступ. Але всі ті числа вже давно проходять і ніякого наступу немає. Та і не вони це вирішують. Вони там можуть трохи «посамодєльнічать», але ж основні питання вирішує Генеральний штаб РФ: там планують всі операції, там планують, на які населені пункти наступати, які будинки обстрілювати і тому подібне. Згідно з Мінськими угодами, ми і вони маємо відводити зброю, ту, яка більше калібру 100 мм. А та, яка менше? Є ж міномети по 80 міліметрів. От вони нас і обстрілюють із мінометів, гранатометів, з артилерії, яка менше 100 міліметрів! Коли їм кажуть: хлопці, ну так підписували ж угоди. Вони кажуть: «Так, але ж підписували про калібр більше 100 міліметрів, а менше 100 ніде в Мінських угодах немає». А коли мені зруйнували школу, вбили сім’ю, знищили житлові будинки – чи мені ж не все рівно, з чого воно зруйновано? Менше 100 мм калібру чи більше.
Частина україно-російського кордону не контролюється Києвом. Чи робиться хоч щось зараз для того, щоб відновити цей контроль? Як ми можемо контролювати, якщо в нас 500 км кордон між «ЛНР» та Російською Федерацією? Це навіть теоретично не можливо. Головні контрольно-пропускні пункти вони захопили. Ми маємо лише один залізничний перехід і два автомобільні.
Раніше ми також мали так званий малий прикордонний рух між Україною та Росією. Сьогодні його перекрили. З подорожчанням долара росіяни з прикордонних населених пунктів хлинули до нас: їм вигідно сюди їхати. Так, як вигідно сьогодні угорцям, румунам, полякам, здати долар і купляти товари в Україні. Росіянам також вигідно скуплятись на території Луганської області, вони змітають продукти харчування, одяг, все інше. Офісні працівники навіть їсти сюди приходять на нашу територію. В нас є вулиця, де з однієї сторони Росія, з іншої – Україна. Але треба також визнати, що у росіян сьогодні дешевше бензин, солярка, але діють обмеження – можна там лише заправитись, паливо в каністрах російські митники не пропустять. Трохи дешевші російські ліки, але імпортні такі ж дорогі, як і в нас. я не бачу, щоб наші люди їхали туди в Росію на «шопінг» і там масово купляли щось. В основному росіяни приїжджають до нас.
-- «На відновлення Донбасу ми не отримали жодної копійки від уряду»
Як ви оцінюєте масштаби контрабанди з території так званих республік?
Слово «контрабанда» не можна вживати в цьому контексті. Контрабанда, по закону, – це незаконне переміщення товарів через державний кордон України, в нас немає й не може бути державного кордону між «ЛНР» і контрольованою Україною територією. Тут у нас працює один пункт пропуску, стоїть фіскальна служба, вона має право товар затримати і тому подібне. Така ж ситуація з вугіллям або іншими товарами. Фіскали працюють добре, на наших ринках і в наших магазинах немає контрафакту і продукції, яка би нелегально перевозилась через пости з території, непідконтрольній українській владі.
Як відбуваються соціальні виплати в регіоні?
Проблем ні з пенсіями, ні з іншими виплатами немає. Виплати з місцевого чи обласного бюджету не затримуються, вже навіть за березень люди отримали аванс. Якщо є проблеми з виплатами, які фінансуються з центрального бюджету, то пишемо листи. Є проблеми в працівників вугільної промисловості: перед шахтарями заборгованість. Знаю, що вони отримали лише аванс за січень. Дійсно, не завжди вони можуть збути те вугілля: виникають проблеми з доставкою - то немає вагонів, то палива, то локомотива, то ще чогось.
На складах в нас зараз 120-150 тисяч тонн вугілля. Кожна ТЕС потребує якусь конкретну марку вугілля. Якщо Щастинська ТЕС потребує лише ті марки, яких в нас немає. То Вуглегірська ТЕС та інші споживають вугілля, добуте на контрольованій Україною території, але його потрібно доставити. Логістику має забезпечити Міністерство палива та енергетики – це поза межами моєї компетенції.
Який стан луганської промисловості, скільки підприємств можуть відновити роботу?
Ті, підприємства, які знаходяться на території, підконтрольній Україні, всі працюють. Наприклад, ЗАТ Сєверодонецьке об’єднання «Азот» працює нормально, я не бачу там проблем. Обленерго – теж, хоча власники росіяни, але претензій до них немає. Лише одне село лишається без електроенергії. В «ЛНР» не дають дозвіл підняти лінію, яка впала на їхній території. Це село Троїцьке на Дебальцівському плацдармі. Тут зараз фактично іде лінія розмежування. Облгаз - підконтрольний компанії Дмитра Фірташа, але теж працює нормально. Майже відновили все газопостачання, крім одного села, по тій причині, що нам не дають дозволу з «ЛНР» зайти і відремонтувати частину труби на їх стороні.
В російській власності знаходиться великий Лисичанський нафтопереробний завод, ось він простоює. Але це чисто політичні питання. Місто Лисичанськ повністю залежить від роботи цього заводу. Там є прямий трубопровід, не треба цистерн, нафта має йти трубопроводом, але вони не переробляють її. Хоча вартість бензину в Україні зараз дуже висока. Але російські власники (Ігор Сєчін і його компанія «Роснефть») готові не працювати собі в збиток, аби було гірше Україні.
Не раз звучала інформація про те, що Росія вивозить обладнання із заводів Донецької та Луганської областей.
Не знаю. У нас нічого не вивозили. Там всі заводи і фабрики стоять. Що там вивозити? Хіба на металобрухт. Я не знаю, що цінного там є. Ті, які є, – то російська власність, цінне – це Алчевський коксохім, місцевий металургійний завод – це власність ВТБ-банку. Російська власність – Луганський тепловозобудівний завод. Є там і інша російська власність. Та ті заводи всі обходять десятою дорогою. Від нас Росія, з-під контрольної Україні території, нічого не вивезла.
Росія збиралась постачати газ напряму в «ЛНР» та «ДНР».
Вона постачає. Ми ж мали єдине газопостачання ще з часів колишнього радянського союзу. Вони відновили ті труби, поставили лічильники. «ЛНР» бере напряму з Росії не тільки газ, але й електрику.
Якого обсягу дотацій сьогодні потребує Луганська область?
Ми потребуємо, але сидимо і мовчимо, бо знаємо фінансовий стан України. Дотація розрахована на кількість населення ще за даними 2013 року. Але ніхто ж не розраховував, що у нас буде стільки вимушених переселенців. Їм потрібні місця в школі? Значить, освітня дотація мала б бути більша. Вони ж хворіють, як і ми. Лікарняні ліжка їм потрібні? Так. Харчування потрібне. Тепер багато батьків, знаючи, що з тим «вовчим атестатом» (з «ЛНР») їх дитина нікуди не поступить, ні в який учбовий заклад, збираються по 5-7 сімей та знімають квартиру на підконтрольній українській владі території. Наприклад, я знімаю квартиру, а поруч зі мною в тому ж будинку знімають переселенці, школярі. До них з окупованої території приїжджають мами, бабусі, готують їм їсти. Це діти старших класів, вони хочуть отримати диплом про середню освіту українського зразка і поступити в український вуз, мати допуск до незалежного оцінювання. Це добре, але на це ніяких дотацій, ні освітніх, ні медичних, ні робочих, ніхто не дає. Ніхто не дає жодної копійки на відновлення Донбасу. Кабінет міністрів виділив раз 300 млн на розвиток Донецької та Луганської областей. Але гроші не дійшли до Казначейства.
У мене вже перевірок десь із 20 було: питають, куди я витратив ці кошти? Так я їх не отримав ні копійки! Як же я їх міг витратити! Мене вже всі перевірили – СБУ, прокуратура. Всі, хто тільки може. Але ніхто не знайшов ні копійки. Їм потрібно не з екранів телебачення розказувати, як вони люблять Донбас, як його відновлювати. Я офіційно заявляю: на відновлення Донбасу ми не отримали жодної копійки від українського уряду.
-- «Подзвоніть Наталії Яресько, запитайте, чи є в неї гроші на відновлення Донбасу»
Можна сьогодні вирахувати суму, яка потрібна на відновлення?
Ця сума лише збільшується. Як я вам можу сказати про суму, якщо за ніч можуть розбити цілу вулицю, або школу. Зараз лише 40 шкіл потребують капітального ремонту. Лікарні, поліклініки, соціальна сфера, інфраструктура… Я вже не кажу про адміністративні будівлі, про житло! Що робити з житлом – основне питання. Люди терплять, терплять, але вони вже починають на нас наступати. Що робити? Давати компенсації, але компенсація має бути розміром за втрачене майно, квартиру або будинок. Це має визначити Кабінет міністрів, але він не береться визначати, хоча така постанова внесена і давним-давно лежить. Чому все стоїть? Тому, що немає грошей. Виходить замкнене коло. Те, що відновлюється, відновлюється за рахунок обласного бюджету, за рахунок різних фондів, благодійників. Багато допомагають обласні державні адміністрації інших областей, але рідний уряд нам тут не допомагає нічим. Жодною гривнею.
Ви спілкувались з представниками Кабміну на цю тему?
Обговорювали. Кажуть, в Кабінеті міністрів нема грошей.
Хто саме каже ?
Всі. Подзвоніть Наталії Яресько, запитайте, чи є в неї гроші на відновлення Донбасу. Якщо є, то чого вона не дає?
З ким конкретно з уряду спілкуєтесь щодо цих проблем?
Що я вам буду розказувати! Не прийнято на державній службі розповідати, з ким конкретно і про що говорю. Я говорю про уряд як про цілу одну команду.
Чи є ризик, що бандитський безлад перекинеться на територію, підконтрольну Україні?
В нас злочини місцеві люди майже не скоюють. Може, десь по п’янці тещу хтось віддубасив, або сусіда, або вкрадуть мобільний телефон. Якщо у нас є проблема, то це лише з представниками деяких добровольчих батальйонів. На це ми скаржились і в Генеральний штаб, писали і міністру оборони. Потім, коли перестали писати, почали їх брати за шкірку та садити у в’язницю. Той, хто воює, – тому честь і хвала, ордена та медалі, а хто грабує населення і займаються мародерством – той має сидіти в тюрмі.
Які саме добровольчі батальйони так себе поводять?
Прийде час, ми скажемо.
-- «Деяким «воїнам» я сам по морді давав»
Це офіційно визнані підрозділи Міноборони?
Офіційно! Деякі навіть мають статус військових частин Збройних сил України. Ось це проблема. Якщо ми, наприклад, в них знаходимо схованки зброї, що можна весь Київ захопити, вони компрометують тих, хто чесно воює. Вони зробили поле для мародерства, розбійних нападів, вбивств, викрадення людей – якщо ми їх тут не пересадимо, то я не знаю… Мабуть законодавець мав би підвищити міру відповідальності для них. Діє Женевська конвенція, яка має захищати мирне населення під час військових дій. Якщо дехто не виконує її, думаю, тут мала б бути дуже сувора міра покарання, аж до пожиттєвого ув’язнення. Ви знаєте, я не скаржусь, але мене вже це дістало. Я вже весь запас ненормативної лексики, який мав, вичерпав відносно цих так званих «воїнів». З деякими б’юся, деяким сам по морді давав, але я ж не можу по кожному випадку дзвонити в Київ і доповідати. Ви знаєте, це як венерична хвороба в родині, кожен старається це приховати, але рано чи пізно, коли цим заражаються інші, то це стає загальним «надбанням».
Як працює міліція. Що вона робить для того, щоб контролювати ситуацію?
Міліція робить те, що може.
Скільки особового складу МВС на Лунащині перейшли на сторону бойовиків?
Не більше 10%. Звичайно, важко приховати той факт, що деякі кричали Ігорю Безлеру (бойовик «Бєс» – «Главком») «Здравия желаю, товариш подполковник». Коли я цей епізод бачив по телевізору, то мені стало соромно, що і я колись працював у міліції.
За вашими відчуттями, які настрої у місцевих зараз? Що змінилось? Чого вони тепер хочуть?
Миру вони хочуть.
До якої зі сторін люди більше прихильні: до Росії чи до України?
Хто як. На жаль, я не можу казати, що всі хочуть бути з Києвом і всі полюбили «київську хунту». Хочуть хто куди.
Чисельна перевага на чиєму боці?
Дивлячись де. Настрої в одному населеному пункті відрізняються від іншого. Я не хочу говорити про загальну температуру по лікарні. У кожного свій діагноз. Все залежить від того, хто був головою сільської ради, хто були депутати. А хто вони були? 100% всі були з Партії регіонів. Як ви думаєте: чи може бути викорінено те, що з 2004 по 2014 рік Партія регіонів нав’язувала? Але з цього не потрібно робити трагедію. Тут в нас також є радикальні люди, які приходять і кажуть: «Давайте ми їм те, або те зробимо». Я кажу їм: вибачте, якщо людина має іншу думку, то давайте його переконаємо… Ми ж не можемо зробити так, як робив Янукович, - адміністративними методами всіх ламати. Є така частина людей, яким лише, як кажуть, допоможе Мойсей. Більше їм у цьому житті вже ніхто допомогти не зможе. На них треба ставити крапку. Я кажу всім підлеглим: не вступайте ні в які політичні дискусії з такими людьми, це вже діагноз. Там хоч кіл на голові теши.
Чому люди, які хочуть до Росії, не перебираються в цю країну, або ж хоча б до окупованих територій «ЛНР» та «ДНР»?
Ви мене питаєте? Як тільки я прийшов, вони мені почали розказувати про «Расєю», «Новоросію»... Кожну суботу в нас ярмарок. Всі сільськогосподарські райони привозять продукти прямо від товаровиробника за низькими цінами. На цей ярмарок приходять різні люди, приїжджають, з Луганська, з передмістя. Ось там на ярмарку і починаються ці всі політичні баталії.
Сергій Тарута розповідав «Главкому», що коли був губернатором Донецької області, в нього не було можливості додзвонитись до президента або керівників уряду. У вас є зараз такі труднощі?
В мене немає ніяких складнощів. В Луганської ОДА є урядовий зв’язок та зв'язок з адміністрацією президента. Такого не було, щоб президент не відповів. Я просто стараюся, робити це не часто. От якщо я вже не можу щось вирішити – тоді телефоную. Зайвий раз нагадувати про себе немає ніякої необхідності. Я думаю, якби мене президент погано знав, то він би мене не призначив. Мені всі міністри відповідають, коли телефоную. Біда в державі. Грошей немає. Ми бачимо, що волонтерський рух поволі іде на спад, бензин подорожчав, продукти …
Особистих претензій до центральної влади у мене ніяких немає. Я розумію становище, в якому опинився уряд, я би хотів, щоб уряд зрозумів і моє становище. Коли я виїжджаю в село, де немає жодної хати цілої. Що мені людям казати? Коли мені люди скаржаться, питають, що їм робити? А я не можу їм відповісти. Я ж не можу так сказати, як кажуть інші: «в нас немає грошей»…
-- «Думаю, ні уряд, ні Верховна Рада, не читали книг про Кармелюка і Довбуша»
Чи можна говорити про причетність екс-голови фракції Партії регіонів Олександра Єфремова до фінансування терористів?
Не знаю. Я пана Єфремова бачив останній раз минулого року влітку у Верховній раді. Ми не спілкуємося з ним. Та раніше він на різних телевізійних програмах мав до мене претензії. Так я йому колись сказав: Олександр Сергійович, апріорі розумнішого губернатора ні до вас не могло бути, а після вас – тим більше (Єфремов був губернатором Луганської області 1998- 2005 рр.) . Про що ми з вами можемо сперечатися. Ви знаєте, що таке, коли один очільник обладміністрації йде, а інший – приходить? Це як шлюборозлучний процес. Завжди комусь хтось щось винен, хтось щось не додав, хтось когось звільнив, зламав корупційну схему, хтось комусь накрив нелегальний бізнес, і це починається переноситись на особистості.
Які побутові умови сьогодні у вас?
Я знімаю однокімнатну квартиру в 5-ти поверховому панельному будинку. На руки отримую 4200 гривень зарплати, а за оренду квартири сплачую 4500. Різницю я компенсував пенсійними виплатами. Але Арсеній Яценюк сказав, що ми, губернатори ожиріли і мусимо отримувати лише один оклад без пенсії. Я не проти, але я проти дешевого популізму, сам ним ніколи не займався. Вважаю, що є робота, яка має бути достойно державою оплачена. У мене через ці зміни в пенсійному забезпеченні троє заступників й так написали заяви про звільнення, найбільш підготовлені і професійні. Ким їх замінити на лінії фронту? В змінах до закону про це нічого не сказано.
Думаю, що ні уряд, ні Верховна Рада, приймаючи зміни до законодавства щодо пенсійного забезпечення, не читали книг про Устима Кармелюка і Олексу Довбуша. Вони забирали гроші у панів і віддавали бідним. Якщо в деяких пенсіонерів, у тому числі у мене, забрали пенсію, то куди вона пішла? Якби за рахунок таких, як я, збільшили мінімальну пенсію, я б цьому тільки радів. Але мінімальні пенсії залишилися на попередньому рівні, їх підвищення не передбачається. То чому я, не будучи в тилу чи в Києві, маю платити з власної кишені за прорахунки уряду?
Коментарі — 0