Onuka: В Україні талант-шоу перетворють артистів на безробітних

За рік український електро-фольк гурт Onuka став справжнім музичним проривом. Обличчя проекту - Ната Жижченко - в минулому солістка популярної групи ТomatoJaws Сьогодні ж вона разом з чоловіком і продюсером в одній особі, солістом гурту The Maneken Євгеном Філатовим, успішно створюють електронну музику з фольк-мотивами. Недарма Ната з дитинства не розлучається з сопілкою. Вона - онука майстра народних інструментів і музиканта Олександра Шльончика. Завдяки дідусеві цей проект і отримав відповідну назву.

Нещодавно шанувальники Нати, яка повернула сопілку в моду, відсвяткували вихід довгоочікуваного міні-альбому Vidlik, присвяченого 30-й річниці Чорнобильської катастрофи.

В інтерв'ю «Главкому» Onuka розповіла про вплив українських подій на її творчість, своїх музичних наставників та чому не спробувала себе у цьогорічному відборі на Євробачення.

Як народилася Onuka? Як виникла ідея створити власний проект?

Був момент, коли закінчився проект Tomato Jaws, і необхідно було визначатись: робити далі музичну кар’єру або зупинятися. Тоді я відчула, що настав час синтезувати свої знання і навички в електронній та народній музиці. Так і народилася Оnuka. Можна сказати, що ідея виникла набагато раніше, але тоді я цього не усвідомлювала. Звісно, коли ми починали працювати над проектом, ми не розраховували, що він вибухне. Я взагалі робила це «аби щось створити, аби чимось займатись».

У кожного артиста є свій наставник,учитель. Для вас хто ця людина?

Це, звісно, дідусь. Він навіть не стільки музичний, скільки просто особистий духовний наставник. Все моє відношення до життя, до людей, до праці, до країни – від нього. При чому він цього спеціально не вчив, не давав якихось настанов. Це було у формі простого спілкування десь до 18 років, але більшість того, що він казав, я, мабуть, усвідомила вже потім. Та і зараз продовжую усвідомлювати. На жаль, він захворів, коли мені було 19 років. Але я радію, що мені вистачило хоча б того часу, щоб зробити певні висновки. Він надзвичайна особистість, він мав силу, і в родині був головою, навколо нього все оберталося, його авторитет був беззаперечний.

Щодо музичного наставника, то окрім дідуся, у мене їх ще два. Моя музична освіта - велика заслуга мами. Вона піаністка, і коли я народилася, вона покинула кар’єру, і почала працювати в музичній школі. Увесь час мама присвятила мені. Це були постійні заняття музикою, походи в театр. Я знала набагато більше, ніж мої однолітки. Мама дала мені такий культурний базис, який багато хто навіть в інститутах не отримує!

На мене також дуже вплинув мій старший брат, який був у складі Tomato Jaws і зараз зі мною працює в гурті Onuka. Коли я грала якісь польки чи академічні твори, він слухав Depeche Mode, катався на велосипеді з плеєром, і мені дуже хотілося бути схожою на нього. Я намагалася його копіювати, і в ранньому віці відкрила для себе класні гурти типу Pink Floyd, Depeche Mode, в той час, як мої ровесники слухали якусь «Територію А». У мене була своєрідна фора.

Сьогодні хто для вас авторитет?

Все, що стосується творчості Onuka – це Євген Філатов. Він є моїм саундпродюсером, найжорсткішим критиком, вчителем, глядачем і слухачем одночасно. Він до мене ставиться дуже прискіпливо. Думаю, якби не він, я навряд чи зараз досягла такого особистого розвитку. Можливо, припинила заняття музикою і просто згасла. Він значно розширив мій горизонт.

Як вам працюється разом – і вдома, і на роботі? Не втомлюєтесь?

Колись я знала проект The Maneken і Євгена як артиста. Потім ми познайомилися особисто, і спочатку це було суто професійне спілкування, ми виступали разом на декількох подіях. В той час я тільки мріяла про те, щоб створити з ним пісню разом. Але пізніше ми багато записали для проекту The Maneken і разом зробили Onuka. Наші стосунки почалися з музики, і творчість залишається цементом, який їх тримає і укріплює. Розуміти один одного ще краще, мені здається, неможливо.

Сьогодні головною ознакою статусності артиста є кількість концертів, наповненість залів і вартість квитків. Що для вас статусність?

Я згодна. Що б про тебе не писали, якщо у тебе пустий зал - ні про який успіх не може іти мови. Є колективи, які просто випереджують час, їх ніхто не розуміє. Але, в принципі, коли ти ідеш на певні компроміси, вдається вибухнути, навіть нібито народившись не в той час не в тому місці.

Ваш найуспішніший виступ?

Думаю, він ще попереду.

Кого ви слухаєте зі старої плеяди виконавців?

Нікого. Я поважаю деяких артистів, вважаю, що вони заслужили визнання. В дитинстві я слухала «Скрябін», коли ще «Танець пінгвіна» був в оригіналі, ще коли у них не було популярності. Мені подобалась Юлія Лорд. Все. Зараз я з багатьма артистами знайома і поважаю їх, але це не означає, що вони в моєму плейлисті.

Чому не пішли на Євробачення?

Я не вважаю його музичним конкурсом. Це абсолютно не моя атмосфера, не моя публіка. Я більш камерний артист. Мені не вистачило б ні досвіду, ні вокальних здібностей, ні харизми, щоб достойно представити Україну. І цей національний відбір трохи принизливий для артистів, як на мене. При чому, там дуже багато моїх друзів-артистів, і я не уявляю, як би я почувалась, якщо б мені прийшлося з ними конкурувати.

Конкурс себе дискредитував?

Мені здається, він взагалі ніколи не був музичним конкурсом. А зараз він взагалі перетворився на цирк шапіто. Мабуть, він має значення для великої кількості людей, які дивляться телевізор. Але якщо хтось з наших конкурсантів посяде там призове місце, я все одно буду цим пишатися.

Чому в Україні немає гарних, професійно зроблених музичних конкурсів?

Тому що все заполонили талант-шоу, зроблені за калькою. Мої батьки колись дивилися їх, і мріяли, щоб я там виступила. Слава богу, я виступила в якості гостя, і вони заспокоїлися. Я розумію, що це дуже потужний інструмент поширення Але я проти таких шоу, де талановитих за голосом співаків перетворюють на однотипних виконавців, у яких немає смаку, репертуару, стил. Їх просто випускають пачками і перетворюють на безробітних артистів. Артист не може бути без своєї манери виконання. Це просто фабрика заробляння грошей на телевізійних рейтингах. Звичайно, там є дуже талановиті судді і виконавці, але все робиться так, щоб догодити масовому смаку.

До того ж, участь і перемога у талант-шоу не гарантує подальшого успіху.

Абсолютно! Нічого, ніж переспівувати вже готові пісні, більшість випускників талант-шоу не можуть. А репертуар виконавця, на мою думку, важливіше, ніж голос.

Можна сказати, що ви першопроходець в своєму стилі виконання – поєднанні електронної музики з етномотивами?

Я не знаю.

В Україні принаймні?

В Україні я не знаю яскравих прикладів. Напевно, Onuka – першопроходець у багатьох сенсах. Якщо шукати подібні проекти в світі, то вони є. Я, наприклад, захоплююся гуртом DakhaBrakha, вважаю їх набагато більш аутентичними і унікальними. У них все взагалі винайдене з нуля. Мені важко зі сторони себе оцінювати. Нехай це роблять слухачі.

Все ж таки, на які зарубіжні гурти ви орієнтувалися?

Звісно, за манерою виконання, за звучанням, за поведінкою на сцені завжди на когось орієнтуєшся. У тебе є кумири, яких ти з дитинства копіював, і якими надихаєшся все життя. Ми ніколи не хотіли бути як хтось, але всі порівняння, які існують, мають своє обґрунтування. Неможливо робити щось цілком нове, не відштовхуючись від того, що вже зроблено в музиці та мистецтві. Зараз дуже важко винайти музичний велосипед, і все нове - це добре забуте старе, тільки у новій інтерпретації, виражене мовою сьогодення.

«Я мала честь бути в номінації на премії М1, і напитися було єдиною можливістю витримати все дійство»

Як складаються сьогодні ваші стосунки з телебаченням?

Чим далі, тим краще. Наприклад, телеканал 1+1, використовуватиме музику з нового альбому Vidlik у документальному фільмі про Чорнобиль. Мені здається, великий крок вперед зробив канал СТБ. Повертаючись до талант-шоу, зокрема до «Х фактор». У них була ідея в кожному сезоні запрошувати іноземних гостей. Першими були Hurts, і це прижилося. В цьому сезоні вони стали запрошувати молодих українських виконавців. Те, що там виступали The Erised, Onuka, The Maneken, Джамала – величезний крок вперед. Треба пам’ятник їм за це поставити, тому що це шанс для тих, хто не має можливості сходити на концерт, почути цих виконавців наживо. Знову ж таки, відбір до Євробачення. Навіть, якщо особисто мені не подобається цей конкурс, це все одно добре, тому що люди мають можливість почути і відкрити для себе нових українських артистів. Це краще, ніж якісь проплачені переможці в минулому. Потроху цей лід починає танути, але поки він весь розтане, мені здається, у людей в домах вже не буде телевізорів взагалі.

Тим не менш, чому на тому ж М1 ротуэться переважно російський музичний контент?

На Cultprostir був класний репортаж з генеральним директором каналу Валентином Ковалем. Його треба почитати, і все стає зрозуміло і про канал, і про його політику.

І все ж ви були присутні на врученні премії М1. Помітили, що пісень-переможеців української мовою майже не було?

Так, і навіть вживу там співали лише Джамала і Іван Дорн. Це була єдина музика, заради якої можна було там сидіти. Я мала честь бути в номінації, і напитися було єдиною можливістю витримати все дійство. Мені було некомфортно.

Вас сьогодні можна почути на радіо хвилях?

Так, можна почути пісню «Місто» навіть на Хіт FM. Я ніколи не слухаю радіо, не люблю його, але друзі пишуть, що крутять часто, при чому на досить попсових і російськомовних станціях. У моєї бабусі в Чернігові є радіоточка, де постійно виступають якісь бандуристи, народні гурти і кобзарі. Інколи там анонсують репортаж про землячку “Онуку”. І бабуся чекає, а потім дзвонить мені: «Я чула по радіо твою пісню «Місто». Це мене дуже радує.

-- «Музика Onuka не була реакцією на події в країні»

Вас називають музичним проривом 2015 року. В чому секрет успіху? Можливо, тому що українське стало модним?

В таких питаннях формула успіху в тому, що її не має. Є безліч талановитих людей, які б’ються об стіну головою все життя, залишаються невідомими і спиваються. А натомість безліч безталанних людей, яким фортить, стають зірками, не маючи жодного таланту і харизми. Я думаю, наді мною зійшлися зорі, і все вдалося. Звичайно, можна пояснити все модою на етно, на патріотизм, але мені здається, що тільки цим неможливо так сильно зачепити..

Чи відчуваєте ви сплеск патріотизму після подій на Майдані і війни на Сході?

Звичайно, цього важко було не помітити. Але, все, що набуває масового характеру, на жаль, паплюжиться. Від щирого патріотизму залишається дуже мало. Це мене розчаровує. Не хочеться бути таким псевдопатріотичним проектом. Музика Onuka не була реакцією на події в країні. Я займалася народним мистецтвом з самого дитинства. У мене така родина. Взагалі пісні для дебютного альбому народилися ще до Майдану, ми просто не встигли їх видати. Напевно, це класно, що альбом вийшов пізніше, на хвилі цих подій і змін у свідомості людей. Мені просто дуже повезло.

Що буде в новому міні альбомі?

Він має назву Vidlik, включає всього чотири треки: два українською і два англійською мовою. Всі вони так чи інакше пов’язані з Чорнобильскою катастрофою. Це для мене дуже важлива тема, якою я цікавлюся з самого дитинства. Мій батько був ліквідатором аварії і слово «Чорнобиль» дома звучало постійно. Також в новому релізі ми записали народні інструменти, які до того ніколи не використовували - цимбали, ліру та бугай. Ще один цікавий елемент аранжування - електромузичний інструмент терменвокс, який експерти називають одним з найскладніших у світі. Крім цього, в роботі над міні-альбомом взяв участь симфонічний оркестр Brevis.

Vidlik складніший для сприйняття, тому я не здивуюся, якщо його не полюблять так, як дебютний альбом, або не зрозуміють взагалі. Це лише буде означати, що я вірна собі і не іду на компроміси.

Чи можна вас побачити на концертах?

Так, я ходжу, і доволі часто.

На яких були останній раз?

Нещодавно була на концерті - вшануванні пам'яті Девіда Боуі, на якому переважно виступали нові гурти. Цікаво бачити, скільки молоді хоче займатися музикою всерйоз. Сподобалися лише The Elephants та Secret Avenue.

Хто робить ваші кліпи?

Євген Філатов. Режисером кліпів Look, Time і «Місто» був саме він. Нам допомагала професійна команда Лесі Патоки, яка відповідає за образи. Можна сказати, що ці відеороботи створені своїми силами за порівняно невеликі гроші. Зараз ми будемо знімати ще дві робити знову ж своїми силами, але з більш професійною командою операторів та інших технічних спеціалістів.

Хто ще у вашій команді?

Нас семеро. Основний склад - я, бандурист Євген Йовенко і дві дівчини - ударниця Марія Сорокіна і клавішниця та бек-вокалістка Дарина Серт. До розширеного складу, який виступає під час великих концертів, входить також тріо духових: два тромбони та валторна. Також до нас долучається цимбаліст Андрій Войчук. Всі вони дуже круті професійні музиканти.

-- «Співачкою я себе не вважаю»

Ви вирішили, хто ви для себе – музикант, співачка, автор?

Я для себе - внутрішній виклик. Кожного дня новий. Зараз ці виклики потроху почали отримувати відповіді, і це для мене велике досягнення. Я часто аналізую буденне життя, сімейне життя, відносини з друзями, родичами. Мені все цікаво, і те, що більшість людей вважають рутиною, для мене джерело натхнення. Співачкою я себе взагалі не вважаю. Напевно, я артист. Є в англійській мові слово «artist», в українській його аналог – «митець». Особистість людини настільки багатогранна, що музикант завтра може перетворитися на ядерного фізика і досягти ще більшого успіху.

Якими музичними інструментами ви володієте?

Єдиний інструмент, яким я справді володію – це сопілка. В дитинстві я грала на фортепіано. Я закінчила музичну школу, де вчилася грати на флейті і скрипці. Також вмію грати на деяких українських духових інструментах на примітивному рівні. Зараз опановую терменвокс.

Деякий час я викладала практичні і теоретичні уроки з етнокультури і етномузики для маленьких дітей. Але зараз на це зовсім не має часу.

Можете оцінити стан сучасної української музичної освіти?

Це важко, бо я не закінчувала жодного музичного вузу. Я за освітою етнокультуролог, Можу тільки константувати, що ми бачимо безліч яскравих, талановитих музикантів зі здібностями, талантом, але дуже мало тих, в кого є відчуття стилю і смаку. Щодо вокалістів, це взагалі рідкість, щоб хтось співав своєю унікальною манерою, як правило, це сліпе копіювання. Формат знищує все, і шкода, коли він бере верх над талантом.

У вас 9 квітня заплановий великий концерт в Києві. Куди ще поїдете з виступами в цьому році?

Найближчим часом це буде Кривий Ріг, Миколаїв, Луцьк, Львів, Запоріжжя. В Києві буде великий сольний концерт, де ми презентуємо нову програму. Потім, можливо, буде міні-тур Україною, і фестивалі, наприклад «Файне місто». Я поки що не знаю конкретні дати, але збираюся все літо провести на фестивалях, бо там найвдячніша публіка і найкращі майданчики. Після них ти розумієш, хто ти насправді .

В інтерв’ю «Главкому» Олег Скрипка зазначав, що навіть на заході України зали забиті лише на російськомовних виконавців.

Можливо, це саме ті артисти, що з’являються на М1. Все одно телебачення, як і раніше, формує масові смаки.

Onuka поїде за кордон?

Я про це мрію, звісно. Ми вже були в Угорщині, Польщі, Білорусі і на фестивалях і з сольними концертами. Я сподіваюся, що будуть ще фестивалі в інших країнах Європи. Але просування за кордон з України - складна справа для будь-якого артиста.

Який ваш райдер?

Якихось дивних штук там немає. Чітке виконання технічного райдеру – це наша головна забаганка, але це трапляється дуже рідко, що, в свою чергу, характеризує наш музичний бізнес не з кращого боку. На жаль, усюди мало професіоналів.

Де берете натхнення?

У спогадах, в аналізі буденного життя, згадую дитинство, багато думаю про країну. Насправді, натхнення можна знайти навіть у стільці.

Як часто збираєтесь гуртом на репетиції? Є студія в Києві?

Є студія в мого брата, де ми готуємось до концертів, і є студія у Євгена Філатова, де ми записуємо новий матеріал. Є, де розгорнутися (усміхається).

Коли ми презентували дебютний альбом, ми на репетиції взагалі не збиралися, бо виступали два-три рази на тиждень. Зараз новий сезон - будемо розбирати нову програму, буде багато репетицій.

Улюблене місце відпочинку? Тікаєте з країни?

Ні, я все дитинство гастролювала, багато бувала за кордоном, бо була у складі народного колективу. А потім, коли було таке бажання, я багато працювала і нікуди не їздила. Зараз в мене є фінансова можливість, але мало часу. Я взагалі не люблю відпочинок на курортах. Мене це гнітить. Для мене ідеальний відпочинок - коли вимкнений телефон і комп’ютер. Це може бути вдома, у бабусі в селі, на березі Київського моря, навіть просто в машині під час мийки.

Фото на головній: projects.platfor.ma