Володимир В’ятрович: На пам’ятник із бронзи можна зробити 10 зупинок громадського транспорту

Володимир В’ятрович: На пам’ятник із бронзи можна зробити 10 зупинок громадського транспорту

Директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович переконує: до 21 травня 2016 в Україні мають повністю завершити процес декомунізації.

Рік тому в цей день набули чинності 4 закони про декомунізацію – про заборону пропаганди комуністичного та нацистського режимів, щодо відкриття архівів КДБ, вшанування борців за волю України у ХХ ст., та увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

До 21 лютого Верховна рада мала проголосувати за перейменування всіх населених пунктів, які підлягають перейменуванню в рамках декомунізації – та не встигла. На заваді стала політична криза, в якій опинилась країна: спроба відправити уряд у відставку взяла верх над «більш земними проблемами». Тому голосуватимуть за антитоталітарні постанови депутати лише на наступній сесії. В’ятрович попереджує: проблеми з перейменуванням можуть виникнути в Дніпропетровська та Кіровограда (Пропонують Дніпро та Інгульськ).

Саме тому зміну назв цих міста винесли в окремі постанови. Загалом, темпи, якими проходить «прощання з тоталітарним минулим» в Інституті національної пам’яті оцінюють непогано. Те, що на сьогодні перейменовано – винесено на інтерактивну карту, дані якої оновлюються майже щодня.

Пане Володимире, до 21 лютого Верховна рада за поданням Інституту національної пам’яті мала прийняти рішення щодо перейменування всіх населених пунктів, які підлягають перейменуванню в рамках закону «Про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного режимів та заборони пропаганди їх символіки». Наразі в депутатів руки до цього не дійшли. Поясніть, чому?

Так, парламент не встиг. Загалом мало бути перейменовано 987 населених пунктів.

З них наразі перейменовано 175. (На початку лютого ВР перейменувала 1 район, 5 міст, 169 сіл. Повний список назв тут).

Щодо решти, то були внесені пропозиції на засіданні комітету з питань місцевого самоврядування на минулому тижні. На наступний день було погоджено 813 назв.

Здебільшого, це назви, запропоновані органами місцевого самоврядування. Там, де не було пропозицій – пропонувалось повернення історичних назв. Серед них – 70 назв в Криму.

(Як проходитиме декомунізація в Криму – в сюжеті Hromadske Крим)

Це обговорено на комітеті. Постанови вже внесені в Верховну раду: окрема – про

перейменування назв в Криму, окрема – про перейменування в регіонах Донецької та Луганської областей. Також окрема постанова про перейменування Дніпропетровська на Дніпро, окремо – перейменування Кіровограда в Інгульськ і окремо постанова про перейменування решти населених пунктів. (Постанови

N4087, 4086, 3664, 4077, 4085, 4084, які передбачають перейменування 813 населених пунктів – ред.).

Але, із-за політичної кризи, в якій знаходиться Україна – розгляд цього питання відклався.

Таким чином, Верховна рада не вписалась в терміни, передбачені законом, до 21 лютого не встигли. Хоча Інститут національної памя’ті, органи місцевого самоврядування і комітет з питань місцевого самоврядування справились вчасно.

Але є домовленість, що на наступному засіданні Верховної ради ці постанови поставлять на голосування. Тобто, 175 вже перейменовано, а ще 812 назв міст та селищ мають перейменувати, як почнуться сесії парламенту.

Ви впевнені, що 812 міст точно перейменують в найближчому часі?

Не бачу жодних перепон для цього. Ми вже відпрацювали всю технологію на комітеті. Думаю, що ніяких суттєвих дискусій не повинно виникнути. Дискусії можуть виникнути довкола перейменування обласних центрів – Дніпропетровська та Кіровограда. Саме через це постанови про перейменування цих міст винесені окремо. Комітет вирішив перейменувати Дніпропетровськ на Дніпро, Кіровоград – в Інгульськ. Це одна з назв, яку, свого часу підтримала Кіровоградська міська рада. Довкола цих питань можуть виникнути дискусії хоча, переконаний, все вирішиться і за нові назви проголосують. Щодо інших населених пунктів проблем немає.

В кінці грудня 2015 року жителі Кіровограду виходили на мітинги, протесували проти назви «Інгульськ». Що робитимете, якщо виникнуть протести?

В кінці минулого року від Кіровоградської міської ради було направлено на комітет з питань місцевого самоврядування 7 пропозицій назв від імені міської громади. (Інгульськ – від назви ріки Інгул, яка протікає в місті. Серед запропонованих міською радою назв були також Єлисаветград, Златополь, Кропивницький, Благомир, Ексампей та Козацький – ред.).

Із них Інститут національної пам’яті відібрав одну – Інгульськ, як таку, що отримала підтримку серед експертного середовища. Нажаль, це викликало бурхливу реакцію в новообраної місцевої ради, яка звернулась до комітету з питань місцевого самоврядування, про те, що не варто використовувати назву «Інгульськ». Кумедно, але в своєму рішенні Кіровоградська міська рада не запропонувала іншої назви.

Натомість представники Кіровоградської міської ради, які брали участь в комітеті, пропонували назву Єлисаветград – ця назва голосувалася ще в кінці минулого року на комітеті 23 грудня і була підтримана лише одним членом комітету – депутатом Олексієм Гончаренком. Всі інші висловились категорично проти. Очевидно, якби Кіровоградська міська рада запропонувала іншу назву, окрім Елисаветграду, це було би підставою для того, щоб переглянути рішення комітету.

Натомість, після 23 грудня, коли розглядалось це питання, відбулось ще 3 засідання комітету, і на кожному з них звучало рішення Кіровоградської міської ради, про те, що не потрібно перейменовувати Кіровоград в Інгульск. Представники міської ради пропонували, щоб все-таки був Єлисаветград, при цьому вони знали, що ця назва не отримає підтримки. Ця дивна ситуація призвела до того, що поки що єдина назва, яка має легітимне обґрунтування – це Інгульськ і вона буде внесена в парламент.

Зараз Верховній раді нелегко знаходити більшість для прийняття важливих рішень. Як думаєте, все-таки перейменують великі обласні центри та інші населені пункти?

Переконаний, що так. Всі політичні партії, які входили раніше до «пост-майданної коаліції», принаймні, в цьому питанні, єдині. Якщо в представників політичних сил є «здоровий глузд», то вони проголосують.

Нещодавно в Дніпропетровську перейменували проспект Карла Маркса – в Дмитра Яворницього. Станом на листопад 2015 року там було ще перейменовано 259 вулиць. Та, гуляючи містом, складається враження, що таблички назв вулиць взагалі не міняють. Чому так?

За минулий тиждень Дніпропетровськ цілком завершив перейменування в топонімах. Очевидно, що за юридичними рішеннями по перейменуванню мають бути і практичні, які визначатимуть зміну табличок. Думаю, це відбудеться найближчим часом. Найважливіше, що це відбулось на юридичному рівні.

Було відомо, що заміна табличок відбувається за рахунок місцевих бюджетів. Чи передбачили в 2016 році в місцевих бюджетах кошти на заміну табличок?

Таблички періодично змінюються в будь-якому випадку. В місцевих бюджетах передбачені кошти на їх періодичну заміну. Говорити про те, що перейменування потребуватиме великих коштів – не доводиться.

Скільки, приблизно, коштує перейменувати вулиці середнього розміру?

Дуже різні ціни на виготовлення табличок. Всі вони різного формату.

Загалом, якщо за рахунок бюджету – то замовляють найдешевші таблички. Це біля 150-200 грн за одну штуку. Якщо порахувати, що на кожен будинок потрібна табличка.. То, в середньому – 10 тисяч гривень на одну вулицю.

Все це умовні цифри. Табличка може коштувати і 100 грн і 400 грн. були випадки, коли деякі органи місцевого самоврядування нібито інформували про таблички за 1500 грн за штуку. Але це насправді питання здорового глузду. Органи місцевого самоврядування мають використати ці кошти з користю і не робити марних витрат.

Приватні будинки роблять таблички за свій кошт?

Так, абсолютно. Мені, наприклад, дуже приємно їхати по колишній вулиці Артема в Києві – повз приміщення, яке належить Фонду «Відродження», де вже є табличка «вулиця Січових стрільців».

Ви раніше казали, що новообрані голови міських селищних голів мають розпочати свою діяльність із зміни тоталітарних назв? Чи були позови від громадян на них, коли вони не хочуть змінювати?

Інформацією про такі позови не володію. Та здебільшого нові міські голови підтримали перейменування. В Чернігові вже відбулось перейменування всіх вулиць, які підлягли декомунізації. Доганяють Дніпропетровськ та Житомир.

Також дуже багато, як не дивно, зроблено в Харкові, там багато перейменувань. Загалом інформація змінюється в щоденному режимі. Те, що ми підраховували наприклад минулого тижня – на сьогодні застаріває, тому дуже важко виводити якісь рейтинги міст.

Де декомунізація проходить найважче?

В Полтаві.

Але там не багато комуністичних назв та пам’яток…

Так, небагато. Але там є сильна політично-вмотивована позиція мера Олександра Мамая, про непотрібність перейменувань. З Полтавою, можливо, прийдеться «воювати» на рівну суду.

Можливо, мер Мамай кошти хоче зекономити?

Якщо така людина не здатна керувати містом, звільняючи його від снігу, коли це було потрібно і від комуністичного минулого, то чи варто такій людині бути на посаді керівника міста?

Чи всі назви, які підлягають перейменуванню погоджуються через ваш Інститут?

Ні. Інститут лише вказує на ті назви, які не можуть бути використані. Все інше – на вирішення органів місцевого самоврядування. Багатьом не подобаються нові назви.

Комусь не подобаються назви, пов’язані з рослинами, іншим не подобається, що міста перейменовуються на честь діячів української історії, борців за незалежність, і, відповідно, міста перетворюються в «підручники історії». Та це рішення громади: пропозиції відображають рівень усвідомлення громадою себе.

Що передбачатиме третій етап декомунізації?

До 21 травня 2016 року, якщо в населених пунктах не будуть перейменовано міськими головами ті чи інші топоніми, чи не ліквідовано пам’ятники, пов’язані із тоталітарним режимом, то всі ці повноваження переходитимуть до голів обласних державних адміністрацій. Таким чином, ми завершимо процес декомунізації. Але я сподіваюсь, що до 21 травня в Україні завершальні етапи декомунізації відбудуться.

Тоді ми сміливо можемо вважати, що процес декомунізації буде завершено?

Ми можемо вважати, що процес позбавлення від символів комуністичного тоталітарного минулого буде завершений. Але декомунізація – це значно ширше поняття. Це зміна мислення насамперед. Думаю, що цей процес відбуватиметься довше. Та коли не буде довкола пам’ятників комуністичного минулого, то процес відмежування від радянської спадщині піде значно швидше.

Куди будуть звозити ліквідовані пам’ятники? Раніше говорили про територію ВДНХ в Києві.

Це була наша пропозиція влаштувати такого роду музей на території ВДНХ, але ініціативу не підтримала міська влада. Думаю, якби був такий комплекс, де були б зібрані всі пам’ятки комуністичного минулого, його можна було б перетворити в комерційно привабливий об’єкт. Але зараз більшість пам’ятників, які представляють художню цінність – зберігаються в існуючих музеях. Ті, які не представляють – їх не обов’язково зберігати. Але якщо пам’ятник, наприклад, виготовлений із бронзи – його доля вирішується органами місцевого самоврядування. На ці кошти можна зробити, наприклад, 10 зупинок громадського транспорту.

На вашу думку, хто з представників Київської влади найменше зацікавлений в проведенні декомунізації в Києві?

Важко сказати. Якщо ми говоримо про Київ, можливо, процес декомунізації уповільнювався через місцеві вибори та із-за певного пере форматування форматуванням команди. Сподіваюсь, увага київської влади дійде до цього процесу.

Були заходи 20-21 лютого в Києві під час вшанування загиблих на Майдані.

Ви сильно розкритикували міську столичну владу. Вам, нібито, обіцяли місце для меморіального комплексу, який би увіковічував пам'ять героїв Небесної сотні – біля Жовтневого палацу. Але, нажаль,досі нічого не зроблено. Кого саме ви просили по допомогу?

Я розкритикував не лише київську владу, а і всю українську владу, яка, на мій погляд, не достатньо зробила для вшанування героїв Небесної сотні.

Минулого року за нашим зверненням у Верховній раді був підготовлений проект, який передбачав передання Жовтневого палацу для створення там Музею Майдану. Та цей законопроект навіть не розглянули. В кінці минулого року рішенням уряду була дана згода на створення Музею Революції гідності, але на його фінансування не передбачили ані копійки із бюджету. Потім ми зверталися до Київської міської ради з пропозицією надати земельну ділянку біля Жовтневого палацу для музею. Та не отримали згоди. Ми писали до Адміністрації президента, аби отримати частину Українського дому в користування, для того, щоб там зробити експозицію і розмістити Музей Майдану, але цього не сталось. Український дім здебільшого використовують для різного роду ярмарок. В результаті, єдиними меморіальними об’єктами, які згадують пам'ять Героїв Небесної сотні, є споруджений стенд з портретами загиблих на вулиці Інституцькій та Хрест – все це самодіяльність, зроблена людьми. Мені соромно, що це єдине, що зроблено за 2 роки для увіковічення пам’яті героїв Небесної сотні.

В Жовтневому палаці верхній поверх відданий під офісні приміщення. Також там можна орендувати зал для зйомок кліпу, восени там проводили Конкурс краси, іноді бувають концерти поп-співаків. Наскільки це законно?

Жовтневий палац належить до власності профспілок. Коли ми підняли питання про можливу його передачу під музей – профспілки підняли ревах про те, що їх позбавляють важливого майна, яке використовується для функціонування профспілок. Але я майже в щоденному режимі проходжу повз Жовтневий палац і бачу афіші навіть російських артистів. Це не має нічого спільного із функціонуванням профспілок в Україні взагалі. Жовтневий палац використовують виключно як концертний майданчик із комерційною метою і нічого спільного з профспілковою діяльністю не має. Та не треба забувати, що Жовтневий палац пов'язаний не лише з історичними подіями 2014 року, але із подіями 1937-1941 років, коли саме це місце було місцем масових розстрілів жертв політичних репресій. (В підвалах Жовтневого палацу були розстрільні кімнати).

Вам остаточно відмовили в не наданні ділянки під музей біля Жовтневого палацу?

Нічого наразі не зроблено для того, щоб почав функціонувати цей музей. Але я вважаю, що він має базуватись на місці, яке пов’язане з історією Майдану. Через це ми розглядали або Жовтневий палац, або Український дім.

Віталію Кличку лист писали з проханням сприяти?

Так, але безрезультатно. Концепція музею вже розроблена. Музей Гончара лише надавав нам можливість для зберігання експонатів, які вже є зібрані, там раніше були виставки, присвячені історії Майдану минулого року.

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: