Що таке позаблоковість, якщо НАТО це не блок?

Темпи Януковича з ліквідації всього, що стосується в цій країні НАТО, або мовою офіціозу – євроатлантичної інтеграції, вражають і водночас дивують. Дивують, бо якось не дуже серйозно для \"команди професіоналів\" так різко розмахувати шаблею в питаннях, які офіційно закріплені не лише в українському законодавстві часів Кучми і першого прем\'єрства Януковича, а й в документах НАТО на кшталт підсумкового ком\'юніке Бухарестського саміту. Що не кажіть, а це вже явна заявка на те, аби Україну й надалі сприймали як абсолютно непрогнозованого в своїх діях і цілковито непослідовного в своїх деклараціях партнера. Адже, якщо наразі заради відновлення повноцінного стратегічного партнерства з Росією (про що відкритим текстом в інтерв\'ю вже кажуть навіть високопоставлені українські дипломати) здають НАТО, то де гарантія, що через рік для чергового наведення мостів між Києвом та Москвою не здадуть і Євросоюз?

Для мене також досить показовим у всій цій історії є те, що навіть найбільші скептики членства України в НАТО – тобто німці, в один голос висловлюються про недоцільність законодавчого закріплення позаблокового статусу. \"Неактуальними\" такі спроби назвав під час однієї дискусії в Інституті світової політики посол Німеччини в Україні Ганс-Юрген Гаймзьот, а його заступниця Сюзанне Шютц, озвучуючи позицію німецького уряду на відеоконференції з Берліном на минулому тижні, надіслала більш ніж однозначний месидж: \"прийняти закон про позаблоковий статус буде помилковим кроком\".

Про те, що все насправді робиться регіоналами якимсь дивним поспіхом (чи не до травневого візиту Медвєдєва в Київ так стелять доріжку?), свідчить і те, що у світі досі не можуть зрозуміти, до якого саме статусу прагне Україна, адже якщо перекласти на англійську бажання Януковича буквально – non-bloc status (тут важливо зауважити, що навіть самі англомовні люди не завжди знають, як правильно витлумачити англійською ідею-фікс українського президента), то відразу у будь-якого західного політика чи дипломата виникає реакція на кшталт: \"А причому тут НАТО? НАТО це ж не блок\". Вперше таке зауваження мені довелось почути від одного відомого натівського функціонера в штаб-квартирі Альянсу у грудні минулого року. Великої уваги, зізнаюсь, я йому не приділила. Однак після того, як подібні думки почали лунати з завидною періодичністю з вуст досить різних знавців дипломатичної справи, довелось все ж навести деякі довідки з цього приводу. Отож, як пояснив мені один знаний експерт з міжнародного права, слово \"блок\" вважається виключним творінням радянської пропаганди. Недаремно, навіть до цього часу воно найчастіше вживається разом з епітетом \"агресивний\". У жодному з документів НАТО, починаючи з Вашингтонського договору від 4 квітня 1949 року, ви не знайдете цього поняття в прив\'язці до Альянсу. Натомість ним аж кишать не те що радянські, але й сучасні російські матеріали (достатньо задати елементарний пошук в Google). Більше того, Януковичу і команді було б корисно знати, що в НАТО, як і загалом на Заході, це слово має чітко виражений негативний відтінок, і його було б бажано не вживати в контексті Північно-Атлантичного Альянсу взагалі, якщо він хоче принаймні зберегти нинішній статус співпраці з цією організацією. Від деяких обізнаних дипломатів доводилось навіть чути, що західному поняттю \"блок\" більше відповідає ОДКБ – як організація, котра ґрунтується навколо одного центру і створена явно на противагу іншій військово-політичній організації.

На тему НАТО й позаблоковості наприкінці минулого тижня я також розмовляла зі Строубом Телботтом, котрий, як відомо, гостював на запрошення Фонду Пінчука у Києві (разом із Хав\'єром Соланою, котрого Телботт як президент Брукінгс Інституту найняв до себе на роботу експертом). Перший раз про те, що НАТО – це не блок, великий друг сім\'ї Клінтонів обмовився на Дипломатичному клубі Фонду Арсенія Яценюка Open Ukraine. На наступний день у мене була нагода випити з паном Телботтом зеленого чаю. Частина розмови, котра відбулась у автора цих рядків з відомим зовнішньополітичним стратегом Штатів, була записана на диктофон і опублікована в останньому номері \"Дзеркала тижня\". Там він коротко пройшовся і по позаблоковості в контексті НАТО. З \"неопублікованого\" пропоную ще кілька пояснень пана Телботта з цього приводу, які можуть бути корисними для зовнішньополітичних стратегів нової команди:

Чому ви так проти слова \"блок\"?

Тому що НАТО – це Альянс, який кардинально змінився після закінчення \"холодної війни\", і він не протистоїть жодному іншому блоку. Зараз НАТО – це група націй, які намагаються робити все, що в їх силах, аби забезпечити безпеку країн-членів...

Я допитуюсь, тому що в українські мові нема такої суттєвої різниці в значенні слів \"блок\" та Альянс...

Але, Альоно, послухай, в англійській мові ми також маємо такий анахронізм, як блок. І я думаю, що потрібно, аби люди зрозуміли, що це є ехом \"холодної війни\" і почали думати по-новому... Як Горбачов колись казав про \"новое мышление\". Ми все ще потребуємо такого \"нового мышления\" і стосовно сприйняття НАТО...

... Звісно, дехто може звинуватити автора цих рядків в казуїстиці. Але історія міжнародних відносин багата прикладами, коли неправильний переклад, як і неправильне розуміння самої суті тих чи інших процесів, провокували великі дипломатичні непорозуміння. Один з достатньо свіжих прикладів в контексті України зводиться до того, як німці та голландці на саміті Україна-ЄС в Парижі у вересні 2008 року відстоювали, аби Україна фігурувала у заключних документах як \"європейська країна\", а не \"європейська держава\". Здавалось би, що тут такого принципового? Лише те, що європейська держава згідно зі статтею 49 Договору про Євросоюз має право на членство в ЄС. Про європейську \"країну\" там нічого не сказано...

Так що, хочеться побажати \"команді професіоналів\" визначитись, якого загальновизнаного у міжнародному праві (а не вигаданого самотужки) статусу вони бажають для України... І якщо Україна де-факто вже є позаблоковою, чи є сенс це ще закріплювати законодавчо лише для того, аби порадувати російських братів від політики?

Автор - директор Інституту світової політики