Виявляється, лютий 1917 року – то було втілення світової змови проти Великої Росії.
Виявляється, лютий 1917 року – то було втілення світової змови проти Великої Росії. Виявляється, розпад СРСР 1991 року, себто «розвал єдиної Вітчизни» – то також наслідок дій певних зовнішніх сил. Виявляється, Валентин Данилов, Платон Лебедєв, Таїсія Осипова, Михайло Ходорковський та кілька десятків інших осіб, засуджених у Російській Федерації із вочевидь політичних мотивів – «горезвісні ставленики антиросійських сил на Заході». Виявляється, російська опозиція нагнітає «антидержавний психоз». І так далі, і таке інше. Одним словом, Росію нищать сили світового зла.
Але є унікальна людина, яка тільки й здатна Росію порятувати. Без цієї людини Росія загине, а з нею – процвітатиме. Це – «лідер, який виявив себе рішучим захисником Вітчизни від зовнішніх та внутрішніх загроз, який має досвід подолання найважчих випробувань і творчої роботи, який пройшов тернистий шлях відновлення життя Російської держави практично з попелу, самовіддано присвятив служінню Батьківщині все життя без залишку, вірний своєму покликанню, цивільному та службовому обов’язку, який мислить не миттєвими кон’юнктурними міркуваннями, але масштабами, гідними планетарної місії Росії, який має політичну волю і рішучість відстоювати інтереси народу, справедливість і гідність людської особистості, який користується заслуженим авторитетом на світовій арені, викликає трепет у ворогів Святої Русі і, звичайно ж, глибоко вірує в Бога, людина Церкви, що усвідомлює величезну відповідальність, покладену Промислом Божим на керівника найвеличнішої у світі країни, готовий гідно і впевнено пронести Хрест, покладений на нього Спасителем світу». Здогадалися, хто це?
Так, йдеться саме про нього – про «лідера національного та державного відродження великої Росії Володимира Володимировича Путіна».
А знайшов усі ці слова (і багато інших у тому ж стилі) і на адресу Володимира Путіна, і на адресу опозиційних «ляльководів» та «маніпуляторів» такий собі Агафангел (Саввін), митрополит Одеський та Ізмаїльський УПЦ (МП), найстарший за хіротонією у Синоді, в.о. головуючого Священного Синоду УПЦ (МП) в інтерв’ю російському інформагентству REGNUM.
-- Головне – відродити Російську імперію?
Те, якими способами діють чи не діють і в Україні, і в Росії ті чи інші закони, добре відомо. Якщо вигідно чинній владі – закон діє, не вигідно – він не діє. Відтак немає нічого дивного у тому, що митрополит Агафангел, який є громадянином України і навіть у 1990-94 роках був депутатом Верховної Ради, відверто втручається у президентську виборчу кампанію в Росії, наполягаючи, що «російський народ повинен знову об’єднатися навколо свого національного лідера Володимира Володимировича Путіна в ім’я Російської ідеї, в ім’я Російської державності, в ім’я порятунку і процвітання Вітчизни!» Які там ще можуть бути закони, коли йдеться про третій президентський термін «національного лідера»?
Чи, можливо, я помиляюся щодо громадянства (бо ж митрополит стільки говорить про Росію як свою Вітчизну (наприклад, «Вітчизна наша була поставлена на грань повного знищення наприкінці т. зв. «єльцинського» періоду»)? Але з якого дива тоді людина, для котрої Вітчизною є Росія, зараз активно прагне очолити Українську православну Церкву?
Утім, якщо вчитатися в інтерв’ю митрополита Одеського та Ізмаїльського, то все стає на свої місця. Владика Агафангел не переймається питаннями духа, морального самовдосконалення та допомоги злидарям – для нього альфою й омегою є «відродження історичної Росії», складовою якої є Україна і яка здатна поставити на місце різноманітних «ворогів святої Русі», котрі, звісна річ, звили своє головне гніздо за океаном і прагнуть до світової гегемонії.
Ось кілька цитат з інтерв’ю, в якому відверто говориться про все це.
«Зараз над Росією, яка є центром Російського Світу, нависла та страшна загроза, яка вже відвідувала Україну на рубежі 2004-2005 рр. – загроза «помаранчевої» революції».
«Якщо удар по Україні помаранчевих був досить відчутним, важким, але, все ж, відносно периферійним, то спроба здійснення «кольорового» сценарію в Москві – це удар в саме серце Святої Русі. Ідеологи Болотяної площі прагнуть затопити своїм болотом усю Русь, повернути часи хаосу і остаточно поховати надію на воскресіння Великої Росії. Знову море людських пристрастей високо піднімає розбурхані хвилі свої, прагнучи повалити в темні безодні розвалу і лихоліття православну Вітчизну нашу, яка ледь розпочала шлях відродження. Дух брехні, обману, зради, злоби і ненависті знову, як у найтрагічніші дні нашої історії, отруює своїм смертоносним подихом Російську Землю».
«Уся ця ейфорія, ця псевдодемократична патетика до болю знайома нам, що пройшли темні дні українського Майдану. Проте в ті страшні дні переміг здоровий глузд. Дяка Богу, в Україну до справжньої влади прийшли здорові сили на чолі з Президентом України В.Ф. Януковичем. І віримо, надовго».
«Заклики повалити «режим Путіна», тобто того лідера, який вивів Росію з хаосу і розвалу, почав відновлення її державної, політичної, економічної, військової моці, геополітичного та культурного впливу на світовій арені, який не дав так званим «західним партнерам», котрі правили в Росії руками багатьох нинішніх «опозиціонерів» і лжешукачів «правди», остаточно погубити Росію, залишивши її за бортом світового історичного процесу, – ці заклики показують, що організатори протестних мітингів діють в інтересах заокеанських господарів».
Чи потрібно коментувати? А митрополит продовжує, розкриваючи всі карти:
«А в який історичний момент виникають ці нібито «спонтанні» виступи? Саме тоді, коли, нарешті, розпочато процес реінтеграції історичної Росії в рамках ЄЕП, коли російське державне керівництво приготувалося дати тверду відповідь загарбницьким планам світового гегемона, який вирішив обкласти відроджувану Росію загороджувальним ракетним поясом. Саме невдовзі після того, як президенти Росії, Білорусії і Казахстану підписали в Москві епохальний інтеграційний документ».
«Лише з В. В. Путіним у російських людей, що опинилися не по своїй вині за межами Російської держави і кинутих «демократами», а також у всіх людей доброї волі, що проживають на території країн СНД й усвідомлюють, що наша сила і саме наше виживання – тільки в єдності, пов’язані обґрунтовані сподівання на відновлення історичної справедливості, на нову інтеграцію, засновану на тисячолітній богозаповіданій єдності Святої Русі».
Іншими словами, митрополит УПЦ (МП), який прагне очолити цю Церкву, прагне одночасно до якнайшвидшої ліквідації України в межах «реінтеграції історичної Росії», читай – зруйнованої в лютому 1917 року самодержавної Російської імперії.
-- Сотворіння кумирів і Мюнхенські промови
Ну, а слова, які знаходить митрополит Агафангел для Володимира Путіна, зіставні тільки з давніми панегіриками ієрархів Сталіну й одразу викликають з пам’яті настанову Святого Письма – «не сотвори собі кумира». Та владика, схоже, зважає не на Святе Письмо, а на зовсім інші цінності та ідеали:
«Йому (Путіну) притаманні самовідданий патріотизм, незрівнянна харизма, принциповість і розважливість, незламна громадянська позиція, відкритість і щирість. Володимир Володимирович має глибоке розуміння найважливіших питань державного будівництва та управління, ефективної внутрішньої і зовнішньої політики, високий професіоналізм. Він зробив і продовжує робити неоціненний внесок у творення політичних, економічних, культурних, духовних і моральних основ життя російського суспільства. Епохальні звершення В.В. Путіна надихаються властивими його душі ідеалами православної віри, церковного благочестя, а також щирою любов’ю до Бога, Росії і людей. Ці святі ідеали одухотворяють його цілісну особистість. Піднесений християнський альтруїзм, помножений на природний розум, кипучу енергію і блискучу освіченість, надає особливого чару його багатогранній особистості. Саме завдяки його державній мудрості, виваженій та відповідальній політиці, Росія змогла вийти з важкої світової фінансової та економічної кризи та готова гідно зустріти нові випробування».
«Його особа вже посіла місце в Російській історії серед найбільших її постатей, які в доленосний період виводили нашу Батьківщину з найважчих випробувань і негараздів. У той час як нинішні «опозиціонери» отримували на Заході чергові гранти, В. В. Путін виголосив свою Мюнхенську промову, що облетіла весь світ і стала символом справжнього відродження незалежності Росії», – наголошує Агафангел (Саввін).
Інакше кажучи, з Путіним гряде доба величі «східнослов’янської православної цивілізації», без Путіна – буде катастрофа. А якісь там «чесні вибори» (митрополит говорить про демократичні процедури та громадянське суспільство з неприхованим презирством) жодного значення не мають.
Щоправда, слово «Мюнхен» псує усю благоліпну картину, викликаючи із підсвідомості згадку про іншого «національного лідера», який у цьому місті також виголошував гучні промови і також підіймав з колін свою націю, яка «зазнала удару в спину» від «ляльководів» та «маніпуляторів», натхненних «закордонними господарями». Варто замінити «Росію» на «Німеччину», «східних слов’ян» – на «істинних арійців», «російських людей за межами Вітчизни» – на «фольксдойчів» тощо – і картина набуде завершеності…
Утім, кожен громадянин України має конституційне право на свободу переконань. От тільки як подібні переконання поєднуються із християнською вірою – це одна із тих загадок, на які так багаті деякі російські душі…
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Опубліковано: 14.02.2012
Коментарі — 0