Олександр Шевченко: Як тільки Ізраїль нападе на Іран, Росія окупує Україну

Олександр Шевченко – нетиповий «свободівець». Хоча б тому, що своїм прикладом розвінчує стереотип про те, що радикалізм – це ідеологія, яку підтримує в основному західноукраїнська молодь, яка ще навіть не випустилась з вузів. П’ятий номер списку «Свободи» на цих виборах - це 75-річний професор юридичного факультету столичного університету імені Тараса Шевченка.

Так, радикалізму в ньому менше, ніж у того самого Юрія Михальчишина, який спокійно розмірковує про збройне повалення влади чи появу в Україні політичного терору. Однак говорити, що Шевченкові плани щодо змін в Україні менш фундаментальні, ніж у молодого покоління «свободівців», не можна. Професор просто висловлює їх по-іншому.

Олександр Шевченко – автор «Національного проекту Конституції», котрий збирається впровадити в життя «Свобода», коли дійде до влади. Власне, більша частина розмови «Главкома» з Олександром Оксеньтієвичем стосувалася того, якою має бути ідеальна Україна у баченні, змальованому «свободівською» Конституцією. Ми намагалися прояснити, як житиметься в країні, де олігархів примусять ділитися прибутками з тотально озброєним народом, а на конституційному рівні буде заборонено пропаганду сексуальних збочень та всього, що суперечить духовності Українського народу, у самого автора цієї концепції…

-- Проект Конституції для «Свободи» я написав за місяць

Щодо прихильників та членів партії «Свобода» є такий стереотип, що це переважно молоді, радикально налаштовані люди з західної України. Ви – професор юридичного факультету Університету імені Тараса Шевченка, людина поважного віку, з певним соціальним статусом. Як вас, грубо кажучи, занесло до «Свободи»?

Річ у тому, що мої погляди формувалися протягом кількох десятиліть. Я чудово знаю історію української держави і права, я виріс в селі і відчуваю душу українського народу, знаю, чого хочуть українці, що відповідає їхнім внутрішнім потребам. У той же час я бачив, що жодна з партій, які існували і в Радянському Союзі, і в незалежній Україні, не відповідає цим поглядам. Тому я ніколи не брав активної участі у політичному житті, хоч і писав певні матеріали депутатам першого скликання Верховної Ради, тому ж Зайцю й Костенку, намагався передати певні напрацювання Віктору Ющенку…

Але років шість-сім тому випадково я зустрівся на якомусь круглому столі з Олегом Тягнибоком. Після його завершення Олег підійшов до мене і сказав, що їм цікаво було б зі мною співробітничати. Я знав погляди Олега і сказав, що я готовий. Тож через певний час «свободівці» попросили, щоб я зібрав групу і написав для них проект Конституції. Але я знаю, що таке група. Як ото серед українців: дві особи – а вже три гетьмани, то так само і в юриспруденції: якщо є два юристи, то буде три думки. Тому я за місяць виклав своє бачення, і вийшло так, що мої погляди збігаються з програмою. Хоча і не повністю: в окремих моментах вони привели свою програму у відповідність з проектом Конституції мого авторства.

Тобто вас можна назвати ідеологом партії «Свобода»?

Ну, я б так не говорив. Все-таки вони теж внесли до мого проекту Конституції деякі зміни, з якими я не повністю погоджуюсь. Але життя покаже, хто правий…

Що з ваших напрацювань «Свобода» запозичила до своєї програми?

Наприклад, колективний спосіб розподілу прибутків підприємств. Він розвивався, насамперед, в Азії, де була колективна форма власності на землю, а в Японії до цього часу існує колективна форма власності на промислові підприємства, на фірми, робітники там наймаються на роботу пожиттєво, а їхня фабрика, завод чи фірма є, по суті, їхньою сім’єю.

Вже від них цю форму запозичили європейські країни і США. В Америці тривалий час профспілки чинили опір цій формі власності, але в середині 80-х років у сталеварній промисловості було проведено експеримент, згідно з яким працівникам дозволили викуповувати акції підприємств, на яких вони працюють, і брати участь у розподілі прибутків. Успіх був колосальним: до цього експерименту американський сталевар заробляв приблизно 120 тисяч доларів на рік, а після того, як він став співвласником свого підприємства, його прибутки за рахунок дивідендів збільшились до 360 тисяч доларів!

Наша преса, Цивільний та Господарський кодекси нічого не говорять про таку форму власності, бо у нас більшість підприємств мають лише одного власника, який гребе все під себе…

Але у тій самій Америці первинний капітал теж накопичувався не найгуманнішими способами…

Нічого подібного! За крадіжку чи обман, набуття власності чи прибутку нечесним способом скрізь і завжди в кращому випадку відрубали руку, а взагалі-то була передбачена смертна кара. Часто у цьому контексті цитують Генрі Форда: не питайте мене, мовляв, як я заробив перший мільйон. Це – брехня, він цього ніколи не казав, бо в США все було просто: украв коня – смертна кара, спокусив дівчину і не одружився – смертна кара, образив жінку і не вибачився – смертна кара, безпричинно підняв зброю проти іншого – смертна кара. Яка там крадіжка, який обман?

Тому коли сучасні багаті люди пояснюють свої успіхи власною «підприємницькою жилкою», вони нам насаджують цінності, не властиві українському народу. Ці цінності властиві торгашам. Це тільки єврейське звичаєве право передбачало, що якщо ти, розраховуючись чи укладаючи угоду, можеш обманути людину, то скажи їй: «Перерахуй» чи «Вдумайся». Якщо ця людина не помітить обману – ти маєш право привласнення цих коштів. Але це – унікальний випадок. Ані в українському праві, ані з звичаєвому праві інших країн цього не було і немає.

-- «Іноземні інвестиції чіпати ми не збираємось»

Наскільки я розумію, у вашому проекті Конституції описується ідеальна держава, якою її бачить партія «Свобода». У зв’язку з цим я хотів би прояснити кілька моментів, які викликають у мене потребу в окремому тлумаченні. Наприклад, у статті 3 цього документу написано, що «Українська Держава забезпечує рівність українців у правах і перед законом незалежно від соціального стану, віросповідання і статі». Нинішня Конституція пише про те, що всі люди є рівними перед законом. Що ви мали на увазі, ініціюючи таку заміну?

Українці – це всі жителі України. «Свободівці», націоналісти, патріоти не ділять людей за етнічною ознакою, по крові. Лише за тим, як ти ставишся до цієї держави, любиш ти її чи ні, на благо її працюєш чи ні, поважаєш культуру цього народу чи ні, її мову знаєш, вивчаєш чи ігноруєш. По крові вже ніхто не ділить, бо сьогодні все так змішалося…

Хоча, в цілому, українці відрізняються від тих же росіян. Наприклад, у українців переважає 1 та 2 групи крові, а у росіян – 3 і 4. Українці – це арійська раса, а росіяни – це угрофінська і частково монголо-татарська. Однак на ці різниці ми уваги не звертаємо.

А навіщо ж тоді ініціювати повернення до паспорту графи «національність»?

Цей крок є необхідним у зв’язку з тим, що сьогодні триває наступ на все українське, нищиться українська мова…

Тобто коли зупиниться наступ на все українське, цю графу можна буде знову скасувати?

Абсолютно! Сьогодні ми просто змушені захищатися. Тому ми й поставили питання таким чином: оскільки, згідно з переписом, українців в Україні проживає 78%, то й серед депутатів Верховної Ради має бути 78% українців, в уряді, в міліції, у Збройних Силах. Серед студентів і викладачів має бути 78% українців, бізнесменами мають бути 78% українців і так далі.

Ми збираємося ввести справжню рівноправність націй і народностей в Україні. Це не означає, що ми когось будемо звільняти з роботи – ні, звичайно, хай людина допрацює, але на її місце ми, якщо серед професорів даного вузу, наприклад, немає 78% українців, будемо брати саме українця.

А як ви будете чинити з власниками виробництв, серед яких, згідно з вашою Конституцією, теж 78% мають бути українцями? Щоб дотриматись цього відсотка ви плануєте забирати майно у бізнесменів за національною ознакою?

Ви дуже грубо це розумієте.

До речі, ви думаєте, ці статті з пальця висмоктані? Таке існує в США, у багатьох, особливо південних штатах. Таке існує в Індії, Індонезії, в Словенії. Це ж не я це вигадав.

У США почали застосовувати цей принцип для того, щоб допомогти колишнім рабам, неграм. Адже оскільки свого часу вони не мали можливості займатися бізнесом, посідати посади, то у законодавстві деяких штатів і передбачили, який процент у законодавчій, виконавчій і судовій владі, в поліції повинні займати негри. Так само, до речі, в галузі бізнесу: за такою пропорцією розподілялась допомога на ведення бізнесу від штату. Тобто, наприклад, якщо у Вірджинії проживає 60% негрів, значить, 60% всієї допомоги йде саме негритянському населенню. Це – відомі схеми.

Але як застосувати їх в Україні 21 століття? Візьмемо, наприклад, національний склад найбагатших громадян України…

Але як ми можемо його взяти? Ми його не знаємо! У нас в паспортах немає графи «національність».

Припустімо. Але раптом після того, як ця графа з’явиться, виявиться, що більшість з них – євреї. Як в такому разі досягнути пропорції, про яку ви говорите?

Дуже просто. Ми вже про це говорили. За допомогою перерозподілу прибутків підприємств через участь у ньому їхніх працівників. Тобто не єдиний власник підприємства буде забирати весь прибуток і вивозити його за кордон, а ми ділитимемо його за цією пропорцією: 78% всіх прибутків – українцям, 22% – представникам інших національностей.

Мені здається, на початку ХХ століття подібні підходи називалися експропріацією…

Даремно ви так. У всьому світі в передових країнах так чинять. В Європі всі прибутки підприємств розподіляються не тільки на їхніх працівників, а ще й на їхніх дружин і дітей до 16 років. У цьому й полягає той знаменитий «шведський соціалізм».

Це – не експропріація. Це – справедливість! Тим більше ми говоримо про підприємства, які ще донедавна були державною власністю, нажитою багатьма поколіннями наших пращурів.

Але все одно, як запровадження ваших підходів відбуватиметься у конкретних історичних обставинах, у сьогоднішній Україні? Є, наприклад, конкретний Ринат Ахметов, який володіє конкретним Єнакіївським металургійним заводом. І всі наші спроби розповісти йому, як він має чинити зі своїм заводом і його прибутком, наштовхнуться на його заперечення: згідно з Конституцією України, приватна власність є непорушною.

Хай говорить, що хоче. Ми приймемо закон про розподіл прибутків. Всі працівники підприємства будуть визнані учасниками виробництва і зможуть отримувати частку від прибутку цього підприємства. А він хай залишається його приватним власником! Просто прибутки будуть розподілятися по-іншому!

До речі, якщо вже за те мова зайшла, іноземні інвестиції чіпати ми не збираємось. Хай розподіляють, як хочуть. «Свобода» поважає приватну власність. Але там, де мова йде про підприємства, вкрадені в українського народу, де була проведена нечесна приватизація – підхід буде саме такий…

Ми хочемо, щоб весь український народ був середнім класом – і ми досягнемо своїх цілей, коли прибутки будуть розподілятися між працівниками, коли ми заборонимо вивозити капітал в офшори. Так, ми можемо дозволити власникові отримувати більший процент прибутку, аніж рядовим працівникам. Наприклад, 3% або навіть і 10% від прибутку його підприємства – це ж величезна сума! Але це повинно залежати від того, чи є він хорошим менеджером, чи «пустишкою», паразитом, як Коломойський, який сидить у Швейцарії, не здійснює управління виробництвом, а тільки його «стриже» і вивозить з України той капітал, який мав би залишатися тут і йти на наш розвиток.

Я так розумію, саме звідси ви плануєте брати кошти на фінансування чисельних соціальних видатків, передбачених у вашій Конституції?

Ви знаєте таку цифру: за два перші роки перебування регіоналів при владі з країни вивезено 53 млрд доларів, а лише за два місяці цього року – 6.7 млрд. Сумарно це дало 60 млрд доларів або приблизно 480 млрд гривень. Бюджет України на цей рік складає 367 млрд гривень, тобто вивезли майже півтора річних бюджети України!

Та якщо ми це перекриємо, ми відразу стаємо європейською країною за рівнем життя. Ми встановлюємо пенсії та зарплати європейського рівня. Ми оновлюємо всі технології промислового виробництва, піднімаємо сільське господарство! Ми могли б повністю ліквідувати безробіття і повернути на Батьківщину етнічних українців, які зараз бідують за кордоном. За рахунок цього ми плануємо повністю звільнити дрібний бізнес від податків. Хай займаються собі сімейним бізнесом, годують і себе, і своїх сусідів!

-- Коли влада буде знати, що народ озброєний, вона не буде розганяти мітинги, не буде утискати свободу слова

З економікою більш-менш зрозуміло. Підемо далі. Вже в першій статті «свободівської» Конституції говориться про повернення в Україну смертної кари…

Це – позиція «Свободи», я цього не дотримуюсь. Звичайно, якщо крадуть у таких розмірах, ґвалтують, вбивають і вже не бояться смертної кари, то це – предмет для дискусії. Однак я вважаю повернення смертної кари негуманним. Бог дав життя, Бог хай і забирає. Хоча якщо йдеться про вбивство при самообороні, то це – інша справа…

Власне, у вашій Конституції є стаття про загальне озброєння українського народу («Дозволено вільно набувати і володіти вогнепальною і холодною зброєю усім психічно здоровим та несудимим українцям»).

Так. Бо хто мене зачепить, якщо він знає, що я маю зброю? Хто наші права буде попирати, якщо ми озброєні?

Так тоді і міліції ніякої в державі не потрібно…

Абсолютно! Звичайно! Звичайно, питання носіння чи тримання зброї вдома потрібно буде детально врегулювати – це елементарні речі. Але коли влада буде знати, що народ озброєний – бо ми передбачаємо, що навіть студенти обов’язково протягом чотирьох місяців опановуватимуть використання вогнепальної зброї у вузах і середніх спеціальних навчальних закладах – то влада не буде розганяти мітинги, не буде утискати свободу слова...

Але у цієї медалі є й інша сторона. Напишу, скажімо, я про якусь партію так, що її лідерам не сподобається, прийде до мене в редакцію якийсь партфункціонер з пістолетом в кишені, «Пух!», і проблема вирішена. Це ж просто право сильного!

А ви в нього «пухніть» раніше. (сміється)

Ну, про яке право сильного ви говорите? Що, ми всі вбивці? Це ж тільки вроджені вбивці можуть вбити людину чи взагалі будь-яку живу істоту! У нас в сім’ї, наприклад, кликали сусідську тітку, щоб вона зарізала нам курку, бо в сім’ї ніхто вбити не міг. У кожному українському селі є колії, які вбивають для господарів по всьому селу свиней і бичків, бо господарі не можуть цього зробити. Вбити – це ж великий гріх.

І дивіться, чому злочинність на сході і півдні України набагато вища ніж на заході? Бо та частина була під сильним впливом комуністів набагато триваліший час, ніж західна Україна. Там в Бога перестали вірувати. А зараз, коли наука довела, що Творець існує, коли вже в адронному колайдері знайшли «Божу частку», мораль і культура повинні виходити з християнської моралі, а не з того, що «весь мир насилья мы разрушим до основанья…».

А південно-східна Україна, про яку ви зараз говорите, взагалі готова до введення загальної озброєності населення чи потрібні якісь перехідні заходи? Ви якось це передбачили?

Це ж уже деталі. Звичайно, продаж зброї треба буде узалежнити від вердикта психолога – декласований це елемент чи ні, йому зброя потрібна для вбивств і пограбувань чи для самозахисту.

Американці он озброєні всі, і нічого. Так, трапляються різні випадки. Але, ви думаєте, що якби комусь дуже потрібна була б зброя, щоб когось розстріляти, він би її не знайшов? Сьогодні у нас всі бандити озброєні, а прості люді перед ними беззахисні.

Повернення Україні ядерного статусу – це положення вашого авторства чи дописане після вас?

Як на мене, це все-таки зайве. Володіння атомною зброєю є фінансово обтяжливим для країни, хоча сьогодні вже й не так, як раніше. Але, з іншого боку, ситуація України сьогодні досить важка. Одразу кілька країн мають до нас територіальні претензії, в тому числі, й Росія, яка, згідно з Будапештськими угодами, мала б виступати гарантом нашої безпеки та територіальної цілісності.

Ви, можливо, не знаєте, але Росія зараз тільки й чекає, щоб Ізраїль напав на Ірак. В Росії уже давно сформували Південно-Західне угрупування військ, і як тільки Ізраїль почне цю війну, вони окупують все Закавказзя і, очевидно, Україну. Привід очевидний – близько до кордонів Росії відбуваються військові дії, і вони повинні захищати свою безпеку.

Але ж, якщо в ситуацію втрутяться Сполучені Штати Америки, це розв’яже Третю світову війну.

Для США сьогодні головне – це питання їхньої внутрішньої політики, зовнішня політика їх не цікавить. Сьогодні існує загроза, що США повернуться до політики ізоляціонізму, яку вони проводили з кінця Першої світової війни аж по 1941 рік. Вони, як і тоді, проголосять лозунг: європейці не повинні втручатись у наші справи, а ми не будемо у ваші, і просто самоізолюються. Ви там, мовляв, бийтеся, воюйте, а ми будемо займатися своїми справами!

А як же концепція глобального домінування? Як же місія з розповсюдження демократичних цінностей і американського способу життя на весь світ, якою так пишається Вашингтон?

Ви ж розумієте, що якби не було США, то вже давно б не було України… Росія б уже давно окупувала все, бо Росія не може бути імперією без України.

Тобто, на вашу думку, США можуть кинути нас напризволяще і віддати Росії?

Обама вже фактично це зробив. Він визнав, що Україна – це регіон інтересів Росії. Ми не знаємо про офіційні домовленості з цього приводу, але фактично здача України вже відбулась.

Тому, повертаючись до питання про атомну зброю, все залежить від ситуації, в якій перебуватиме Україна. Якщо наше становище буде серйозним, якщо ми повинні будемо оборонятися, то я – за повернення ядерного статусу.

-- «Свобода» ніколи не піде на застосування сили: ні йдучи до влади, ні перебуваючи у владі

У вас в Конституції прописана заборона комуністичної ідеології, але не сказано нічого про заборону нацистської… Це випадково?

Річ у тому, що нацистська ідеологія вже давно заборонена міжнародним правом. Ця заборона – загальновідома і забороняти її ще раз просто нема потреби.

Комуністів же засуджують, в тому числі на рівні Ради Європи, але ж ви подивіться скільки у нас до цього часу прибічників цієї ідеології! Я думаю, що й на цих виборах стануть однією з великих фракцій у наступному парламенті. Вони дуже мудро ведуть кампанію, розцвітаючи на російському капіталі. Запустити рекламу на одному каналі телебачення коштує мільйон гривень на тиждень. А вони крутять свої ролики по всіх каналах! У «Свободи» на те нема коштів, хоча партії пропонували великі кошти за включення у список…

А хто пропонував?

Я вам не скажу прізвищ, але мені Олег (Тягнибок – Авт.) казав: пропонували, мовляв, включай у списки – будемо фінансувати. Але це б означало розчинитися, втратити своє обличчя, свою ідеологію. Партія на це ніколи не піде.

Стаття 18 вашої Конституції звучить так: «Цензура в Україні заборонена... Заборонено антиукраїнську пропаганду і культивування аморальної і протиправної поведінки, насилля, сексуальних збочень і всього, що суперечить духовності Української нації». Цей момент про сексуальні збочення – це, на вашу думку, не втручання у приватне життя? Адже якщо люди займаються тим, що їм обом подобається, при цьому нікому не заважаючи, то навіщо їх при цьому контролювати державі?

Ви праві! Ще Маркс казав, що кожна людина має право відправляти свої особисті потреби без того, щоб туди сунула свій ніс поліція чи держава. Я з вами згоден. Але ми маємо на увазі пропаганду!

А що ми маємо на увазі під словом «збочення»?

От, наприклад, в парку Шевченка в туалеті за радянської доби всі гомосексуалісти збирались…

Тобто коли гомосексуалісти збираються в одному місці – це пропаганда збочення?

А коли вони проводять мітинги чи паради – це що, не пропаганда?

А збоченнями ми називаємо все, що лежить за межами традиційної гетеросексуальної сім’ї?

Є ж християнська мораль, та й не тільки християнська – це засуджується в ісламі, та взагалі скрізь. Звичаєве право України передбачало за такі збочення смертну кару – так само, як за скотолозтво і інші подібні речі.

Зрозумійте, ми не говоримо нищити їх чи ще якимось чином карати. Займайтесь собі, чим хочете, це ваша приватна справа. Як казав Маяковський, «Эй, онанисты, кричите "Ура!" – ваши условия налажены, к вашим услугам любая дыра, вплоть до замочной скважины!» Роби собі вдома, що хочеш, а тоді сам викликай собі швидку допомогу, це твої справи. Але пропагувати збочення на телебаченні – це інша справа…

Коли ви закликаєте заборонити «все, що суперечить духовності Української нації», то виникає питання: хто буде визначати, суперечить той чи інший, наприклад, твір мистецтва духовності чи ні?

От сьогодні є комісія Костицького… (сміється)

Тобто ви підтримуєте діяльність цього органу?

Та ні! Я йому казав: «Василь Васильович, що ви творите?», то він образився. Це ж тонка справа, подібні оцінки не так потрібно давати!

Так, повинна бути громадська рада з заслужених, поважних людей, які б справді користувалися авторитетом у суспільстві – до неї б увійшли письменники, художники, працівники культури, вчені, прості порядні громадяни – вони й визначали б. Але, звичайно, не треба чинити так, як фашисти: мовляв, не подобається – розстріл.

«Свобода» ніколи не піде на застосування сили: ні йдучи до влади, ні перебуваючи у владі. Ніякого насилля! Ми прагнемо вирішувати питання тільки рекомендаціями, тільки широкою роз’яснювальною роботою.

-- Копатько чи Бекешкіна дають одні дані в Адміністрацію Президента, Кабінет Міністрів і СБУ, а оприлюднюють – зовсім інші

Як ви думаєте, скільки ще може протривати діючий політичний та економічний режим?

Цього ніхто не може сказати. Ви ж бачите, вони залякують народ. У мене є знайомі бізнесмени з Хмельниччині, то вони розказують: до них приходять «донецькі» і кажуть віддавай свій бізнес за таку-то ціну. Не хочеш – отримуєш кримінальну справу. Люди кидають все і тікають. Зараз у нас йде масовий виїзд бізнесменів середньої руки за кордон. А владу це не цікавить – їм потрібні тільки будівельники, водії, охорона, кухарки і служниці.

Одним з варіантів розвитку подій в Україні називають її стрімку білорусизація…

Може бути навіть гірше…

А ваші побратими зі «Свободи» говорять про інший варіант – повалення діючої влади через національну революцію…

Про збройну революцію ніхто не говорить, абсолютно. Ви неправильно розумієте. Під національною революцією ми маємо на увазі проведення революційних реформ. Тільки мирним шляхом! Ніякої зброї не буде!

А якщо вам не те, що не дадуть реформи проводити, а навіть до парламенту не пустять, от уже в ході цих виборів?

Ми знаємо про ці плани. Ви знаєте, який зараз реальний процент підтримки «Свободи»? Не той, що дає Копатько чи Бекешкіна, бо вони дають одні дані в Адміністрацію Президента, Кабінет Міністрів і СБУ, а оприлюднюють – зовсім інші. У серпні-місяці цього року рейтинг «Свободи» був 14%! Власне, для того ми й об’єдналися в КОДі – ми не закликаємо народ до зброї, а хочемо зупинити цю владу мирним шляхом, спільним контролем.

В такому разі, якими будуть ваші дії, якщо замість очікуваних вами 14% ЦВК оприлюднить підсумковий результат «Свободи» у, припустімо, 3.5%? Ви підете до Вищого адміністративного суду?

Це означає програш… Я не скажу вам, що ми будемо робити, якщо таке трапиться. Нема сенсу загадувати наперед.

Я відчуваю, що «Свобода» пройде і своєю роботою в парламенті завоює довіру народу. Можливо, я не доживу до того часу, коли вона буде при владі, матиме більшість у парламенті, але я буду на це працювати і всі свої сили віддавати, щоб ті ідеї, які я виношував все життя, були реалізовані – в інтересах всього українського народу.

Якщо «Свобода» таки пройде до парламенту, чого стосуватиметься перший законопроект, який ви подасте?

Мої перші законопроекти стосувалися б боротьби з корупцією, реформування судової системи і системи права. Судова система мала б бути дуже простою: до районних судів суддів має обирати населення даного району. Судді району з-поміж себе повинні обирати собі голову. Судді всієї області обирають Апеляційний суд. А всі судді України обирають Верховний Суд. Це була б проста і дієва система, а не така, як зараз, – коли юристи не знають, до якого суду їм звертатись. Так само виборними мали б бути посади міліціонерів, податківців, землевпорядників та інших посадовців – це був би найкращий метод боротьби з корупцією!

Систему права в Україні потрібно було б максимально спростити, адже українські суди завжди керувалися не стільки законом, правом, скільки здоровим глуздом та совістю. Я і своїм студентам говорю, що їхнє найперше завдання – підвищувати свою моральність. Це навіть важливіше, ніж здобувати знання: ну, про які знання ми говоримо, якщо в Україні є чинними більше 50 тисяч законів і підзаконних актів, і в них часом не можуть розібратися навіть найкращі юристи?

Тому закон повинен домінувати тільки у крайніх випадках, це тільки в тоталітарних суспільствах закон домінує. Джерелом права перш за все повинні бути здоровий глузд і совість – я називаю їх загальним правом.

Тому я б провів повну реформу системи права в Україні. Сьогодні воно у нас поділене на більше десятка галузей: право є господарське, трудове, сімейно-шлюбне, земельне і так далі. При цьому господарське право слово в слово повторює цивільне, тільки в господарському праві розглядають справи юридичних осіб, а в цивільному - фізичних. Це ж нонсенс! Але ж чиновництво і вчені зацікавлені в розвитку все нових і нових галузей права, бо це годує величезну кількість людей. З’являються нові суди, а в них нові посади. У вузах з’являються нові кафедри зі своїми штатами. Тому я б поділив все право на публічне і приватне: приватне регулювало б інтереси приватних осіб – і юридичних і фізичних, а публічне – інтереси держави і всього народу…

-- Сьогодні в Україні повно російських стукачів, і на юрфаці Університету Шевченка в тому числі

Кажуть, що колишній ректор Київського університету Віктор Скопенко свого часу відчутно сприяв у стінах університету провладним політичним силам. Зараз такого немає?

Про Скопенка я вам такого не скажу. З одного боку, під час Помаранчевої революції він не підтримував рішення про оголошення університетом страйку. З іншого – коли я тоді офіційно заявив, що відмовляюсь читати лекції студентам, він на мене жодним чином не тиснув, не вимагав мене звільнити. Інша справа, що він тоді, очевидно, хотів залишитись на своїй посаді незалежно від того, хто переможе на президентських виборах. Тому й просив співробітників університету не особливо проявляти політичну активність. Але ніхто на нього не дивився. Та й він не особливо переслідував за те, що його не слухались.

Зараз ви не відчуваєте адміністративного чи політичного тиску в стінах університету?

Ну, хіба що хотіли звільнити за навчальний посібник… У 2010 році наша кафедра опублікувала підручник «Історія українського права». Спочатку про нього хтось написав в Росії – сьогодні в Україні повно російських стукачів, і на нашому факультеті в тому числі. Там ним зацікавився комітет по боротьбі з кольоровими революціями створений в адміністрації Президента Путіна Модестом Колеровим. Перша стаття проти цього підручника була опублікована саме в Росії. Потім її передрукували наші комуністи у своїй газеті «Киевский вестник». А тоді, видно, повідомили нашого проросійського міністра освіти Табачника. То він на телебаченні, виступаючи у Кисельова, сказав, що, мовляв, у його рідному університеті квітне русофобія.

-- Я написав, що у російській розмовній мові, у мові правників та політиків домінує нецензурщина. Вони назвали це русофобією.

А що він мав на увазі?

Мабуть, мої розділи у цьому посібнику. Там йшлося про те, що ще в сиву давнину літописці писали, що пращури росіян були некультурні, жили як звірі, матюкались при жінках. То я написав, що і сьогодні у російській розмовній мові, у мові правників та політиків домінує нецензурщина. Я написав, що той же Путін активно застосовує у своїй мові жаргонізми на кшталт «мочить в сортире» чи «какой-то мазурик увел самолет» і так далі, і що подібні речі породжують у людей неповагу до закону і права.

Вони назвали це русофобією. З цього посібника зняли гриф міністерства, хоча рецензії були позитивні. Ті 500 екземплярів, які вже були надруковані, наказали знищити. Дано команду звільнити авторів. То минулого року звільнили талановитого асистента кафедри, який писав унікальну дисертацію про мову в праві, пояснивши це тим, що він ходив одягненим не так, як треба – то шарфик на волосся пов’яже, то в кіпі прийде. Зараз він влаштовується в університет в Словенії, в Любляні. Але ж такими спеціалістами не розкидаються! І, звичайно, його звільнили через політичні мотиви!

Була дана команда і мене звільнити, але не знайшли підстав, а без підстави достроково розірвати контракт зі мною вони не можуть, я в судовому порядку себе захищу… А скільки анонімок на мене писали! Ректор до себе цілі курси викликав, а студенти кажуть: він, мовляв, такого не говорив, ні до якої русофобії він не закликає. Я ж читаю Історію держави і права зарубіжних країн. Ну, що русофобського я можу дати в цьому предметі? Але контракт у мене закінчується наступного року, і я вже знаю, що далі працювати я не буду…