Танго з сатрапом. Візиту польського президента присвячується

Провідні польські журналісти критикують Броніслава Коморовського за те, що той поїхав до Януковича

Західні політики не хочуть підтримувати режим Януковича. Зате президент Броніслав Коморовський їде до нього за місяць перед виборами. Чи повинен він був це робити?

1. Коли євродепутат Павел Коваль зустрічається з представниками української влади то у напівприватних розмовах застерігає їх: «Ви будете сидіти у тих самих камерах, що й нинішня опозиція!» Коваль може мати рацію – українською політикою впродовж багатьох років буде правити бажання помсти.

Попри це, колишній заступник міністра закордонних справ Польщі вважає, що Президент Коморовський повинен прибути до Києва (візит розпочався 20 вересня): Він відкриє катинський цвинтар у Биківні, закінчивши справу, яка тягнеться вже роками. Напевно, він буде обережним, бо в тих краях президент завжди насторожі, аби не зробити фальшивого руху – переконує Коваль.

Тим часом в президентському Палаці у Варшаві відбулася важка робота. Завдання просте: як з’їздити на відкриття цвинтарю і уникнути проблем? Особливо зважаючи на те, що в перший день візиту пройде офіційна зустріч з Януковичем і його оточенням. Чи все вийде? Якщо ти наважуєшся станцювати танго з тираном, ти не можеш бути впевненим у тому, чим це закінчиться.

Чим завершилося «приласкання» Олександра Лукашенка міністром закордонних справ Сікорським? Спершу всі посміхались, а потім побиття і запроторення опозиції до в’язниці.

2. Повернімося до Києва. Недавно поважні люди зібралися там на Світовому Конгресі преси і Світовому Форумі редакторів. У Януковича запитали, як у нього зі свободою слова.

Коли він відповів, що чудово, кільканадцять українських журналістів піднялися з місць із плакатами «Геть цензуру». Президентські охоронці моментально на них накинулися – що не перешкодило бравурній промові президента.

Віталій Портніков – один з найкращих українських журналістів – коментуючи інцидент на конгресі, зауважив: «Реальним джерелом інформації для левової частки суспільства є телебачення, котре повністю контролюється владою».

Відтак на виході: видавці хотіли добра, журналісти протестували, як могли, а інформація, що дійшла до «простих українців» за кілька тижнів до виборів, була наступною:» Наш президент звернувся з промовою до поважних закордонних гостей. Йому аплодували. Отже, поважають чоловіка!». І хто в результаті опинився у виграші?

3. Мені, наприклад, Янукович колись подарував книжку. Він її написав сам. Янукович описав у ній своє життя, а потім - прикрасив своїм автографом. Це було у вересні 2006 року, Янукович вже місяць був прем’єр-міністром України.

Повалений під час Помаранчевої революції, осміяний українцями як простак, бандит і ставленик Москви, взимку 2004-го, знеславлений, він мусив віддати владу.

Але вже заледве за півтора роки він знайшов у собі сили повернутися до політики. Мені здавалося, що за той час засвоїв від життя суровий урок і зробив з нього серйозні висновки. Він був врівноваженим, про революцію говорив з повагою: «Те, що сталося, було в певному сенсі невідворотнім. Українці чекали змін».

Отже початок був цікавим, хоча книга –такою собі... З роками з’ясувалося , що все не так просто. Коли Янукович як президент був змушений оприлюднити інформацію про свої доходи, усі довідалися, що у 2011 році він заробив на державній посаді суму в приблизно 350 тисяч злотих – явно не вражаючий результат.

А от за свою книжку – права на яку викупив видавець з Донецька – він отримав аж 7 мільйонів злотих!

Що це значить? Він писав нудні книжки, роздавав їх безкоштовно, а якийсь бізнесмен заплатив йому за це кілька мільйонів на рік? Непогано!

Мораль? Ніколи не приймайте книжок від незнайомих – навіть якщо вони прем’єр-міністри України. А то звинуватять в участі у дивних схемах.

4. Однак не будемо заперечувати фактів. У 2006 році Україна отримувала найкращі оцінки. Усі підкреслювали, що революційний Майдан Незалежності не пройшов даремно. Щоправда « помаранчеві» зуміли пересваритися, розколотися і втратити владу – але ж не про утримання влади йшлося.

Йшлося про те, щоб вже нікому не спало на думку фальсифікувати вибори в Україні. Щоб політичні еліти зрозуміли, що лише народ є джерелом влади.

Звичайно, вибори відбувалися, влада переходила з рук в руки (Янукович через півтора року був змушений віддати уряд), але країна все невпинно віддалялась від досягнутого: гнили політичні звичаї, публічне життя обліпили олігархи. Діти президентів і міністрів їздять у лімузинах класу люкс. Народні депутати проявляють схильність до постійного мордобою.

У Польщі ми називали це дитячою хворобою демократії. Нам хотілося якомога швидше зарахувати українську еліту до демократів – так, ніби до демократів когось можна записати силою.

5. Справжні проблеми розпочалися у 2010 році, коли Янукович виграв президентські вибори, здолавши харизматичного прем’єр-міністра Юлію Тимошенко. І в пришвидшеному темпі руйнував те, що українцям вдалося збудувати за останні роки. Почав з помсти – спершу арештував колишнього шефа МВС, героя помаранчевої революції Юрія Луценка, пізніше пішло як по списку, врешті – решт, дійшла черга і до Тимошенко.

6. Влітку минулого року Броніслав Коморовський запросив Віктора Януковича на балтійське узбережжя. Проходжаючи з ним по пляжу, він пояснював, що Юлю потрібно випустити. Не тому, що вона є ідеалом кришталевої чистоти. А тому, що так буде краще для України.

Лідерка опозиції в ув’язенні, тим більше під час виборів, – це ізоляція, крах багаторічних зусиль, хоча б у справі угоди про Асоціацію з ЄС.

Янукович покивав головою, що зрозумів, повернувся додому і нічого не зробив. Чому?

Мені це якось пояснив один старий дипломат: «Річ у тому, що команда Януковича пропускає мимо вух добрі поради, асоціацію з ЄС, демократизацію. Це все для нього – пусті слова. Важливо лише, що кожен місяць у владі – це додаткові сотні мільйонів доларів на приватних рахунках. Важливо також застрахуватися від помсти, коли врешті їх змусять віддати владу».

Команда Януковича не піддалася силовому тиску. А президент Коморовський все одно поїхав до Києва на фінал Євро–2012, бо так треба було.

Він зустрівся з опозицією, намагався бути «над ситуацією», але Янукович був задоволений – бо використав це для ствердження власного іміджу справжнього державного діяча.

7. До виборів місяць. Українські незалежні ЗМІ нагадують кримінальну хроніку.

Журналісти пишуть, за кого з кандидатів платить кожен олігарх. Вони малюють карти родинних кланів, які штурмують виборчі списки (Янукович висуває у депутати сина, на кого ставить колишній президент Ющенко ставить). Усі підозрюють, що вибори можуть бути частково сфальсифікованими.

Коли розмовляв про це все у львівській кав’ярні, один з журналістів за моїм столиком, запитав мене: А ваш президент справді розуміє, куди він приїжджає? Давайте сподіватися, що так.

За матеріалом Wprost переклав Володимир Олійник