Привіт, Юро! Лист №3 в Менську колонію

Юро, пишу «позачергового» листа в безнадійній спробі бути почути іншими. Пишу, скоріш за все, для очистки совісті – перевіряти відому максиму: якщо Бог хоче покарати людину, позбавляє її розуму. Відкритим та риторичним тут залишається питання – чому Створитель обрав для цього саме українських політиків?

Холодний дощовий ранок понеділка приніс чергову новину: УДАР та ОО «домовилися про підтримку єдиних кандидатів у мажоритарних округах». И це – за тижні до дня голосування! Маю підозру, що, ухвалюючи це вікопомне рішення, ініціатори його зверталися до колективного розуму не тільки українських дорадників. Але я не про це.

А про те, що попри свою опозиційність, УДАР, ОО та «Свобода», є не однією, а трьома різними політичними силами з відчутно різною ідеологією. При цьому і характер, і стиль їхньої опозиційності теж відчутно неоднаковий. Отже, і виборець у них теж більшою мірою різний. Просто кажучи, всі вони мають різні електоральні ніші. Але при цьому наявність в одному окрузі на Заході, Центрі та Півночі України одночасно кандидатів від ОО та УДАРу НЕ МАЄ СВОЇМ НАСЛІДКОМ НЕОДМІННУ ПЕРЕМОГУ ВІДКРИТОГО ЧИ ПРИХОВАНОГО КАНДИДАТА ВІД ВЛАДИ. Пояснюється це вкрай низьким рівнем електоральної підтримки таких кандидатів в цих областях.

А от якраз відсутність відсутність певного кандидата від однієї з трьох опозиційних політичних сил МОЖЕ ПРИЗВЕСТИ ДО ПЕРЕМОГИ ПРИХОВАНО-ПРОВЛАДНОГО КАНДИДАТА (як правило, бізнесмена - самовисуванця), на яких і робить ставку ПР.

Просто кажучи: після зняття у виборчому окрузі N кандидата від ОО або від УДАРу матиме наслідком падіння явки опозиційно налаштованих виборців, які просто не підуть голосувати, якщо буде відсутній кандидат від партії, котру вони підтримують.

Ще більш катастрофічно, як показала практика поточної виборчої кампанії, відсутність мажоритарника від партії відбивається на рейтингові цієї партії. Отже, на майбутній опозиції у новому скликанні українського парламенту.

Яскравою ілюстрацією може слугувати сумна доля мажоритарних округів на Північній, Центральній та Східній Україні, відданих «Свободі». Остання не лише не виграє тут жодного округу, але, за відсутності сильного кандидата від УДАРу, ці округи стали легкою здобиччю вищезазначених приховано провладних кандидатів. При цьому рейтинг «Батьківщини» на цих округах обвально зменшився, на жодному з них вона не є першою за підтримкою. І це – на територіях територій, де «Батьківщина» традиційно домінувала. Приклад: в Івано-Франківському окрузі 83 ОО, що не має тут свого кандидата з першої позиції у партійному рейтингу, котру вона тут завжди обіймала, скотилася зараз на третю (!), після «Свободи» та УДАРу, які свої кандидатів мають.

Я вже не кажу про те, що висунення кандидатів шляхом закритих закулісних домовленостей, торгів та взаємозаліків у Києві, як і будь-яке політиканство, як правило, вкрай неефективне і веде до висунення відверто слабких чи/та непопулярних кандидатів. Адже в цьому випадку критерієм висування виступала не політична популярність, а близькість до керівництва, особиста відданість, зв’язки, грошові внески до бюджету кампанії тощо. Тобто, з точки зору електоральних чинників цей вибір часто-густо був (або буде) цілком нераціональним. На багатьох округах лише наявність кандидатів від УДАРу страхує чи пом’якшує такі ризики і дає шанси опозиції на успіх у виборах. Зайвим є говорити, що в наших політичних реаліях відсутні жодні гарантії того, що внаслідок закулісних перемовин буде знято дійсно слабшого кандидата. Швидше навпаки.

Крім елементарної електоральної арифметики є низка інших, загальнополітичних і загальноелекторальних причин, колективному розумові опозиційних вождів поки що недоступна. Всі вони обумовлюють непотрібність та шкідливість не лише домовленостей про взаємне зняття кандидатів, а й самих переговорів про це.

Насамперед, йдеться про іміджеві - політичні, отже, і електоральні ризики для УДАРу та Віталія Кличка особисто. Віталій обіцяв виборцям праймеріз + те, що не партійні вожді за закритими дверима, а демократично налаштовані громадяни за відкритою і чесною процедурою визначать, хто буде їхнім спільним кандидатом. (ОО на це не пішла, і то її вибір). ГОЛОВНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ КАПІТАЛ – ДОВІРА. А відкрите нехтування своїми обіцянками, відмова від своїх недавніх слів та позицій , демонстрація таким чином зневаги до виборців – то не є добре. Йти на обман виборців політикові, у якого крім авансів доброго імені та довіри, поки що нічого немає, це - річ виразно згубна. Попіл «народного» Президента України має стукатися у серце кожного вітчизняного політика.

Ще один, хай і не такий принциповий, але неприємний ризик, пов’язаний із зняттям кандидатів УДАРом та ОО, це - ризик скандалу, який майже неминучий за умов монополізації медіа владою. Достатньо одному партійному кандидату, що вклав сили, час, кошти у виборчу кампанію, не побоявся утисків з боку влади, а тепер буде знятий проти своєї волі рішенням партійного керівництва, влаштувати із цього приводу скандал із вивішуванням «брудної білизни» та оприлюдненням таємниць «партійної кухні» вийти із відповідною заявою, яка це негайно буде розтиражовано всіма електронними, друкованими, мережевими ЗМІ, а також за допомогою голубиної пошти, кур’єрського та інших видів масових комунікацій.

Не меншим, якщо не більшим ризиком видається ризик юридичний. Не виключене використання такого скандалу, аби за допомогою псевдоправової казуїстики відсторонити відповідну політичну силу від участі у виборах.

Висновок: тема взаємного зняття кандидатів основних опозиційних сил мала би бути усунена із політичного порядку денного. Наприклад тому, що напружені та багатоденні переговори про це відволікають сили, увагу і час опозиційних лідерів від головного – виграшу виборів.

Маю надію, що до тебе дослухаються. Contra spem spero ( Леся Українка).

Данило

Попередні листи Данила Яневскього до Юрія Луценка читайте тут