«Удар» чи інсульт. Польські ЗМІ про віртуальну опозицію в Україні

Місяць тому, напередодні виборів до Верховної Ради, Броніслав Коморовський кілька разів зустрічався з представниками української опозиції. У Києві і у Варшаві. У посольстві Республіки Польща, у «Бельведері», у своєму президентському палаці. Чи означало це кінець безваріантного сприяння режимові Віктора Януковича?

Навпаки.

Польський президент легалізував, створені олігархами партії, котрі заявляють, що хочуть забрати владу у правлячої команди. А насправді, зобов’язані відібрати голоси у реальних противників режиму – об’єднання Юлії Тимошенко та Арсенія Яценюка.

Як відомо, 20 вересня президент прийняв у посольстві Польщі в Києві представників двох партій: боксера Віталія Кличка («Удар»), а також Наталію Королевську і футболіста Андрія Шевченка («Україна – Вперед!»). Вже 1 жовтня у Варшаві Коморовський знову зустрівся з Кличком, а потім порозмовляв з колишнім президентом України Віктором Ющенком.

Відповідальний за міжнародні справи в Канцелярії Президента Польщі Яромір Соколовський пізніше сказав, що його керівник зацікавлений у діалозі з усіма найважливішими політичними силами в Україні. Але чому тоді Коморовський знайшов час на зустріч з Королевською, лідером партії, яка, може не подолати виборчий поріг, натомість не спромігся на розмову з головною опозиційною силою – Об’єднаною Опозицією «Батьківщина», лідерами якого залишаються колишній прем’єр Юлія Тимошенко і колишній спікер парламенту Арсеній Яценюк?

Коморовський опісля виправдовувався, що під час виборчої кампанії важко одночасно зустрітися з усією опозицією. Якщо це так, то чому вибрано саме цих, а не інших співрозмовників? Чи не тому, що це віртуальна опозиція? Кличко після зустрічі з Коморовським у Польщі задекларував, що в новому парламенті не буде співпрацювати з правлячою Партією регіонів. А в Україні говорить дещо інше, у виборчому списку його партії є чимало протеже команди Януковича і олігархів. Ще менше сумнів щодо справжніх політичних намірів у випадку з Королевською. Її партія «Україна – Вперед!» - це класичний виборчий проект правлячої команди, який має забрати пару відсотків голосів в опозиції Тимошенка і Яценюка. Для надання пристойності своїм діям, Коморовський відправив на чисто культурну зустріч з ув’язненим прем’єром Тадеуша Мазовецького. А вже за пару днів після цього прийняв у президентському палаці Віктора Ющенка, який одержимо ненавидить Тимошенко. У 2010 році Ющенко, атакуючи Тимошенко, сприяв обранню президентом України Януковича. Нині його знову підозрюють у цьому самому намірі. Після зустрічі з Коморовським, всупереч фактам, Ющенко запевняв: «нинішня влада має шанси, аби провести ці вибори на тому самому, або схожому рівні дотримання демократичних стандартів, а також на схожому рівні чесності, як це мало місце під час двох попередніх парламентських виборів».

-- Яка істинна мета «Удару»?

Віталій Кличко організував Український демократичний альянс за реформи («Удар») 2010–го року. «Удар» декларує боротьбу з корупцією та інтеграцію з ЄС. Але справжня програма, справжні зв’язки і джерела фінансування залишаються невідомими. Політичне минуле Кличка, список його партійних кандидатів і виборча стратегія свідчать про те, що метою «Удару» є унеможливлення перемоги реальних противників режиму.

Кличко у 2004–му році виступив на боці «помаранчевої революції», але вже невдовзі по тому підтримав ініціативу ослаблення «помаранчевої» команди. У 2006 році Кличко потрапив до чільного виборчого списку п’яти постпомарнчевих партійний угрупувань. Тоді молодіжний союз руху «Пора» і партії «Реформи та Порядок» не подолали виборчий поріг, але забрали частину голосів у партії Тимошенко, працюючи на тому самому електоральному полі. В результаті вибори виграла Партія регіонів.

Так само і зараз партія Кличка очевидно зруйнує перемогу опозиції Тимошенко (яка сама не може брати участь у виборах). Ще в червні «Удар» мав 8% підтримки, в липні – 11,8%, під кінець вересня – 14%, а на початку жовтня – майже 16%, випереджаючи «Батьківщину» (15,1%) і виходячи на друге місце після Партії Регіонів (23,3%). «Удар» позиціонує себе як нова сила української політики. Тим часом у партійному виборчому списку сила людей олігархів. Найбільша група - це протеже Дмитра Фірташа, лідера газового клану і співвласника «РосУкрЕнерго» (між іншим і колишній прем’єр Криму Сергій Куніцин). Тут є і люди Ігоря Коломойського, Віктора Пінчука (зятя Леоніда Кучми) і Віктора Ющенка (наприклад, колишній Голова СБУ Валентин Наливайченко).

Олігархи, які остерігаються втратити вплив після виборів через перемогу інших кланів, хочуть мати своїх людей у парламенті поза Партією регіонів. Ймовірно, що саме вони фінансують кампанію «Удару», хоча у Кличка запевняють, що він фінансує кампанію із власних джерел, але багато експертів і журналістів сумніваються, що їх у нього достатньо для цього.

Хоча Кличко й представляється опозиціонером, з самого початку відкидав можливість порозуміння з партіями Тимошенко і Яценюка, які ще весною об’єднали сили (Об’єднана Опозиція «Батьківщина») і знайти спільну мову з націоналістами «Свободи». Заявивши, що не будуть виставляти один проти одного кандидатів в одномандатних округах. Але Кличко не хоче навіть цього, що збільшує шанси Партії регіонів. Він відкинув пропозицію «Батьківщини», яка готова була підтримати його на виборах мера Києва навзамін за входження «Удару» до опозиційної коаліції. На початку серпня Кличко дав ясно зрозуміти, що «Удар» буде співпрацювати з Партією регіонів у парламенті в певних питаннях, якщо це буде необхідно.

Вибори 28 жовтня будуть не лише зіткненням режиму з опозицією, яка керується ідеалами «помаранчевої революції». Насамперед вони будуть змаганням поміж кланами з оточення Януковича. Малоймовірно, що нинішня правляча команда не втримає влади. Партія регіонів виразно лідирує в опитуваннях, а четвертою силою, що пройде до парламенту мають стати пов’язані з нею комуністи. Однак правлячу більшість в парламенті їй в цьому році, перед усім, забезпечить ухвалений виборчий закон. Половину парламенту України оберуть за партійними списками, а іншу – в одномандатних округах, де для здобуття мандату достатньо буде 20-25%. Як свідчить попередній досвід, в одномандатних округах проурядові кандидати загалом перемагають, маючи підтримку місцевої адміністрації та бізнесу. Додатково заборонено брати участь у виборах партійним блокам, (що боляче вдарило по розділеній опозиції), а також підвищено виборчий поріг з 3 до 5%, що усуває малі партії, зменшуючи кількість парламентських угрупувань і автоматично збільшуючи бонус переможця. Саме ці закони змусили колишніх коаліціантів Партії регіонів («Сильну Україну» Сергія Тігіпка і Блок Литвина) відмовитись від самостійності і влитися до партії влади.

Якби Кличко вчинив так само і за прикладом Яценюка поєднався б з партією Тимошенко, опозиція мала б потужні шанси виграти ці вибори.

За матеріалом Gazeta Polska переклав Володимир Олійник