Тисяча і одна ніч прем’єра Миколи Азарова

Прем’єр-міністр України Микола Янович Азаров встановив своєрідний рекорд - тисяча днів (з 11 березня 2010 року) безперервного перебування на посаді керівника уряду. До нього так довго обіймати прем’єрське крісло не вдавалося жодному його попереднику, і навряд чи - враховуючи реалії вітчизняної політики - це досягнення зможе повторити хтось з його ймовірних наступників у найближчому майбутньому. З чим Миколу Яновича і вітаємо. Хоча ювілейна стаття навряд чи вийде повністю святковою та бравурною. 1000 днів – це привід для того, аби оцінити здобутки та втрати, ризики та можливості - в тому числі нереалізовані.

Тим більше, що Азаров – це постать доволі вагома для України, її історії та дійсності. Посудіть самі: протягом 2,5 років – прем’єр-міністр України, протягом 3,5 років (у сукупності) – перший віце-прем’єр та міністр фінансів. Протягом 5,5 років – глава Державної податкової адміністрації. У сукупності – 11,5 років з 21 року незалежності України. У нього більше ворогів, чим друзів. Його критикують. Насміхаються над його потугами вивчити українську мову. Йому опонували навіть члени його уряду – опонували жорстко і відверто. Він – один з тих, хто витримує проросійську політику і вважається прихильником командно-адміністративної моделі. Але при цьому Азаров дружить з багатьма лібералами і реформаторами – наприклад, з Петром Порошенком. Він може жорстко опонувати президенту і демонструвати власну лінію, а може вчинити взагалі несподівано і вийти на революційний Майдан у помаранчевому шарфику…

Отже, Азаров крізь призму 1000 днів його прем’єрства.

1. На зовнішньому векторі діяльності уряду Миколи Азарова здобутки є, проте їх важко назвати значними. Весь період прем’єрства Азарова – це постійне намагання балансувати між Сходом і Заходом, спроби зламати опір Заходу і змусити Європу полюбити нас такими, як ми є, без дотримання європейських норм і стандартів. Одночасно з цим – це спроби нормалізувати стосунки з Росією без додаткових зобов’язань. За принципом: полюбіть нас такими, як є, бо чистенькими нас будь-хто полюбить.

Водночас зовнішня політика уряду Азарова визначалася спробами прорватися за межі традиційних зовнішніх ринків, налагодити стосунки з потенційними партнерами в Латинській Америці та на Далекому Сході, диверсифікувати енергоресурси, добитися зниження ціни на газ, яка дісталася у спадок від «попєредніков».

Серед здобутків уряду Азарова можна відзначити: парафування 30 березня цього року угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом та залучення британсько-нідерландського концерну Shell і компанії Chevron (США) до розробки Юзівської (Донецька і Харківська області) газової площі та Олеської площі (Львівська область) відповідно.

Проте про беззаперечний успіх навіть у цих питаннях говорити зарано. Є досить серйозні перепони, подолати які Україні буде досить проблематично. Зокрема, проти укладення угоди про асоціацію з Україною виступають Швеція, Фінляндія, Данія та Нідерланди, які пропонують «заморозити» пакт з причини того, що деякі лідери української опозиції були засуджені і зараз відбувають покарання у в'язницях. Німеччина – локомотив Євросоюзу - ще не визначилася зі своєю позицією. Зокрема, німецький канцлер Ангела Меркель заявила, що влада України повинна ще створити умови, які дозволять підписати Угоду про асоціацію з ЄС. «Умов, що Угода про асоціацію може бути підписана, наразі немає, але ми перебуваємо в процесі. Коли справа доходить до нашої точки зору, ми готові її підписати, якщо будуть створені такі умови», - сказала Меркель.

Особливо незадовільні результати отримані на російському напрямі. Незважаючи на проросійські погляди Миколи Азарова, який ніколи не приховував, що є прихильником більш тісної співпраці України з Кремлем у рамках Митного союзу та Євразійського союзу, йому так і не вдалося добитися від «Газпрому» зниження ціни на російський газ. Більше того: час від часу між країнами спалахували економічні суперечки, так звані «сирні», «карамельні», «м’ясні» війни.

2. Якостей, завдяки яким Микола Азаров зміг обійняти посаду прем’єра та втриматися на ній такий тривалий час, декілька.

Серед основних:

1) Вміння долати кризові явища в економіці країни.

2) Рівновіддаленість від основних неформальних центрів впливу всередині Партії регіонів.

3) Наявність особистої принципової позиції.

4) Відсутність президентських амбіцій.

За час перебування на посаді, більше ніж за два з половиною років, Микола Янович на всі 100% підтвердив свої вміння долати кризові явища в економіці. Як би це твердження не викликало обурення опонентів прем’єр-міністра, воно об’єктивне. Цифри в статистичних звітах та прогнозах Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Світового банку (СБ), підтверджують те, що уряду Азарова в непростих умовах майже вдалося відновити валовий внутрішній продукт (ВВП) України, який в 2009 році порівняно з 2008 роком впав на 79 млрд. дол. (на 42%).

Проте, у 2012 році внаслідок негативного впливу світової кон'юнктури, зокрема кризи в Єврозоні, низькі ціни на сталь, високі ціни на імпортований російський газ, дефіцит бюджету «Нафтогазу України», Європейський банк реконструкції і розвитку погіршив прогноз зростання ВВП України до 2,5%, що на цілий процентний пункт менше, ніж у жовтневому прогнозі банку. Про це, зокрема, йдеться огляді ЄБРР «Регіональні економічні перспективи: січень 2012 р.».

Незважаючи на те, що фахівці Світового банку передбачають прискорення зростання ВВП України в 2013 і 2014 рр. відповідно до 3,5 % і 4 %, великого оптимізму ці цифри не вселяють. Ріст ВВП України на рівні 4% у той час, коли Туреччина виробляє ВВП у 5 разів більше, а Польща – у 3 рази, досить незначний для економіки країни, що розвивається. Тим більше, що відсутні реальні механізми конвертації досягнень у сфері ВВП у конкретні соціальні здобутки, тому більшість населення реального покращання не відчуло.

Чому так відбувається? Можливо тому, що захопившись підготовкою та проведенням Євро-2012 Кабінет Міністрів під керівництвом Миколи Азарова не підготував підґрунтя для системних перетворень української економіки. Тільки цим (проте з великою натяжкою) можна пояснити те, що лише в листопаді 2012 року прем’єр-міністр дав доручення Мінфіну, представникам бізнесу і науковцям підготувати план розвитку економіки. Що заважало йому цей процес ініціювати ще в березні 2010 р.? Навіщо було чекати нової хвилі фінансової кризи? Всім відомо, що на економічні перетворення необхідні кошти, а в період погіршення фінансових умов в Єврозоні, коли ринки міжнародного капіталу було фактично закрито, уряду назовні їх практично ніде брати. Окрім, звісно, Росії, ціна фінансових послуг якої, як правило, оцінюються не у відсотках за кредитом, а іншою величиною – «здачею» частини українського суверенітету.

Саме тому в уряду Азарова залишався один вихід: проводити реформи за рахунок державного бюджету. Але українські фінанси співають романси. Нещодавно Верховна Рада дозволила на прохання Кабміну збільшити дефіцит державного бюджету на 7,678 млрд. грн.. – до 38,807 млрд. грн. Передумов до реального покращення теж не має. Міжнародний валютний фонд з 2013 р. прогнозує дефіцит зведеного бюджету та державних соціальних фондів України в розмірі 3,5% ВВП (у 2012 р. - на рівні 3,3%).

3. Які ж реформи можна було очікувати від уряду Азарова?

Щодо реформаторського хисту Миколи Яновича, то з цим у нього завжди були проблеми. Пригадайте, до яких суспільних потрясінь призвело прийняття Верховною Радою проекту «прогресивного» Податкового кодексу підготовленого Миколою Азаровим та колишнім міністром фінансів Федором Ярошенком (заступник Азарова в ДПАУ та найближчим соратником прем’єра). «Податковий майдан», який виник на знак протесту, настільки сильно вдарив по іміджу влади, що президент був змушений особисто «гасити» полум’я народного невдоволення, провівши зустріч з протестуючими. І лише змінами у кодексі, напрацьованими Іриною Акімовою та Андрієм Клюєвим, вдалося заспокоїти суспільство.

На відміну від тієї ж Ірини Акімової, Микола Азаров не здатен проводити ліберальні економічні реформи. Він – консерватор. Економічний лібералізм він саботує, оскільки переймається виключно потребами бюджету. Прем’єр-міністр майстерно користувався принципом «забрати і розділити», а ось принцип «додати і примножити» йому мало відомий.

За часів роботи Кабміну Азарова в Україну повернулося таке ганебне вище, як затримка з виплатою зарплат. Зокрема, в ряді міст (Житомир, Львів, Тернопіль) у зв’язку із затримкою платежів регіональними казначействами дійшло до затримок з виплатою заробітної плати педагогам, медикам, працівникам житлово-комунальної сфери. Люди вийшли на вулиці з вимогою розблокувати платежі за статтями міського бюджету для виплати їм зароблених коштів.

Грошей в державному бюджеті не вистачає. Фінансування лише захищених статей ситуацію не рятує. Як уже зазначалося раніше, зовнішні ринки міжнародного капіталу закриті для України. Уряд, заручившись підтримкою Національного банку України, повертається до добре відомої йому тактики «відібрати». Проте, цього разу під «прес» потрапили не лише підприємства, але і рядові українці. Якщо останні перебувають більшою мірою під психологічним тиском у вигляді можливого запровадження 15% податку на валютні операції, то підприємцям доводиться не солодко.

Після підписання президентом 15 листопада закону, який надає право Нацбанку вводити на термін до шести місяців обов'язковий продаж експортерами частини валютної виручки і скорочувати терміни її повернення, 19 листопада Нацбанк ввів обов'язковий продаж юридичними особами-резидентами 50% валютної виручки.

Крім цього Кабмін висловив намір вирішити проблему невиконання доходів бюджету, шляхом переходу до практики повернення ПДВ облігаціями. Якщо говорити простими словами, уряд знову хоче наповнити бюджет за рахунок бізнесу. Звичайно, що не всі підприємства в захваті від намірів уряду, оскільки в умовах високих дисконтів при продажу цінних паперів бізнес нестиме значні втрати.

4. Але це не всі проблеми нашої економіки. Ключова проблема - це відсутність чітких та прозорих правил гри на українському ринку. Ця проблема, помножена на сумнозвісну проблему корупції, чи не найсильніше знижує інвестиційну привабливість нашої держави.

Чомусь після низки нещодавніх нововведень Кабміну, які мали б стимулювати розвиток підприємництва, спостерігається зворотній ефект. Українські підприємства зупиняються, а інвестори покидають Україну.

Саме такий ефект викликала ініціатива Міністерства фінансів України зі змін до Податкового Кодексу в частині збільшення акцизного збору на кузови для автомобілів. В уряді вважали зазначений крок одним із методів стимулювання виробництва в Україні автомобілів з повним циклом. Такі потужності сьогодні мають у своєму розпорядженні ЗАЗ і корпорація «Богдан» (входить до групи «Укрпромінвест», що має стосунок до міністра економічного розвитку та торгівлі Петра Порошенка). Для інших заводів, зокрема КрАСЗ і «Єврокар», де відбувається SKD-складання автомобілів, виробництво втрачає економічний сенс. Тому ці заводи, на яких виробляють автомобілі Skoda і SsangYong, можуть закрити.

Найбільш несподівано відреагував на «покращення» інвестиційного клімату для автовиробників великий автомобільний інвестор Geely Corporation (Китай). Незважаючи на те, що Україна - лідер з продажу автомобілів Geely у світі, китайський автогігант вибирав для будівництва свого нового заводу не нашу державу, а сусідню - Білорусь, тому що там умови розвитку компанії вигідніші і є державна програма підтримки.

5. 1000 днів уряду Миколи Азарова викликають подвійні відчуття. З одного боку – це боротьба за стабільність, за економічні показники та за нові ринки. З іншого – це відсутність та нерозуміння реформ, незадовільний інвестиційний клімат, корупція, зарегульованість. Микола Янович Азаров – це привіт ХХІ століттю від століття ХХ, привіт європейським намірам України від радянського минулого, привіт ринку від адміністративно-командної системи. Азаров є продуктом свого часу, своєї епохи і бути іншим він не може. Він – надзвичайно розумна, ерудована людина, науковець та менеджер, колись – дуже прогресивний громадський діяч і політик. Сьогодні він виглядає як мастодонт старої епохи.

І справа навіть не у віці: 17 грудня Миколі Яновичу виповниться 65 років. У його літах Бенджамін Дізраелі вперше став прем’єром і розпочав своє сходження до вершин британської історії. Справа у відчутті історичного моменту. Цілком ймовірно, що Азаров вирішить зосередитися на парламентській роботі. Але навряд чи знайдеться багато бажаючих взяти економіку країни в тому стані і в тих умовах, які сьогодні склалися в Україні. Криза може стати запорукою того, що Азаров залишиться на своєму посту на доволі тривалий час. Таким є парадокс Азарова.

…Шахріяр слухав казки Шахерезади тисячу і одну ніч. За результатами цих нічних бесід на світ з’явилося чотири томи вишуканих арабських оповідей та троє дітей Шахріяра і Шахерезади. Результат з набагато більшим коефіцієнтом корисної дії, ніж результат уряду Азарова за той же період часу.

Автор - Олег Витягов, директор з політичних програм Інституту української політики

Фото: кадр из сериала «Сказочная Русь»