2 травня 2014-го: прості люди з Одеси і Харкова дали відсіч банді озброєних сепаратистів

Сьогодні ватні - всі ці Портнови, Лукаші, Бандарєнкі, 112, Зіки, Нюзвани, Страни.уа і Свєти Крюкови, Макси Назарови, Дубінські й решта - будуть пушити тему 2 травня в Одесі.

Я не буду повторювати очевидні речі про те, що це був вирішальний момент тієї буремної весни-2014. Коли не організованим ніким згори українським патріотам вдалося завдяки горизонтальним зв'язкам й особистій хоробрості зупинити підтримуваний зрадниками-ментами та продажними місцевими елітами донбаський сценарій. Поки центральна влада жувала соплі, а точніше - готувалася до президентських виборів, прості люди з Одеси та Харкова, що дуже символічно, змогли дати відпір банді озброєних вогнепальною зброєю уродів, метою яких було залякати український актив. Щоби потім до міста могли заходити російські гібридні війська. А може - й кадрові.

Але вийшло по-іншому. Ніби як здоровенний гопник, впевнений у своїй силі, із ножем в кишені, вирішив зачморити чувачка невисокого зросту, що проходив поруч. Але чувачок виявився кмс по боксу. Й дав гопнику відкоша. Та так сильно, що с*икливе чмо побігло від нього. А потім, коли панічно дерлося на паркан, звалилося й зламало собі шию.

Саме так і сталося того дня в Одесі. Заздалегідь озброєні ватники та завезене з Придністров'я бидло вирішили напасти на український марш, який того дня поєднувався з фанатським двіжем перед футбольним матчем «Чорноморець-Металіст». Але українці не втекли, а прийняли бій. Й досить швидко погнали вато-бандитів. Що коштувало кілька життів патріотів, застрелених бандитами з колорадськими стрічками. Це щоб ніхто не розповідав про те, чому ж українці потім переслідували вбивць.

Частина яких побігла потім до свого «штабу» - захопленого з відома й дозволу місцевої влади Дому профспілок на Куліковому полі. Де почали кидати в українців, які прийшли знищити нарешті наметове містечко гнилі, коктейлі молотова. В результаті, сталося займання в самому будинку. Який спалахнув як сірник, бо був дуже старий. Від чого й загинуло кілька десятків людей. Точніше - задихнулися від ядучого диму.

Найважливіше, що коли почалася реальна пожежа, то українці як нормальні люди почали допомагати ватникам вилазити з вікон. Про що є тони відеосвідчень. Й відносили поранених до швидких.

Власне, в цьому і полягає різниця між нами і ними. Ми просто боронимо своє, не ставлячи за мету когось знищити. А ось для ватана єдиним бажаним результатом є знищення нас, тобто, українців. Бажано - фізично.

Тому, 2 травня - це не день свята. Це день пам'яті. Набутої пам'яті ватанів про те, що вони програли. І програють ще, якщо спробують відкрито виступити проти українців в Україні.