Українці сприймають війну за шаблоном «Великої Вітчизняної». Але тепер все зовсім по-іншому

Не секрет, що майже 2 роки відбувалася складна гра у те, хто першим покине так звані мінські домовленості. Гравці в Україні та Росії виходили з того, що хто вийде з домовленостей (або на кого буде покладено відповідальність за їхній неминучий провал), той і програє стратегічно. Тому що це і буде та сторона, яка винна у новій ескалації. Винна в очах решти світу, передусім Німеччини, Франції, усього ЄС та США.
Цього останнім часом зовсім не хотіла Росія і взагалі не могла собі дозволити Україна. Тому й триває так довго ця дивна війна, яку вже прийнято називати «гібридною».

До речі, вже популярною є цитата про генералів, які завжди готуються до давно минулих воєн. Але ще ніхто з політиків чи активістів не спробував прикласти цю думку на себе. Адже поширені посилання на неймовірність торгівлі між Гітлером і Сталіним під час війни говорять саме про це... У головах більшості українців уявлення про війну сформоване за шаблоном «Великої Вітчизняної». І нікому не спаде на думку, що зараз ми беремо участь у зовсім іншій війні, яка має дуже мало спільного із ІІ Світовою. Головним ресурсом у цій війні є не набої чи пальне, а політична (само)ідентичність звичайних людей. Це війна передусім ведеться у свідомості людей, а усе інше - ресурси для цієї боротьби...

Ініціатори «блокад» та автори законопроекту про окуповані території Донбасу із «Самопомочі» теж давно не приховують, що їхньою головною метою є те, що вони називають «зупинити війну»... Наївні дилетанти, у кращому випадку. Зупинити війну може лише той, хто її почав, агресор, який нападає. Жертва агресії може зупинити агресора, але не може «зупинити війну».

Перевести війну проти зовнішнього ворога у громадянську війну або хоча б у внутрішній конфлікт - мета, яка цілком вписується у реалізацію російських інтересів в Україні. 
Я зараз не стверджую, що люди, які цим займаються, є прямими російськими агентами, хоча й не сумніваюся, що такі насправді між ними є. Люди насправді переважно слабкі, вони більше не можуть терпіти і їхній розум цілком поглинули негативні емоції. І цей свій політичний психоз вони переносять на широкі маси населення, які й без того потерпають від погіршення свого соціально-економічного стану.

Тому об'єктивні передумови справді є. Сучасна влада наробила немало управлінських і політичних помилок. Десь із середини лютого Україну сильно лихоманить. Політична криза перемістилася з парламенту на вулиці. Різні отаманчики верховодять обуреними, але наївними людьми.

З боку може навіть здаватися, що влада валяється під ногами. Але це не так. Її просто немає у тому сенсі, який ми звикли вкладати у поняття влада. Тобто є люди, на яких ми покладаємо владні функції включно з монопольним правом держави на легітимне насильство. Але вони його не застосовують, принаймні вчасно. З різних причин, головна з яких - власний страх перед наслідками. І будь-хто з вуличних отаманчиків чи парламентських опозиціонерів, якби захопив собі владу, не знав би що з нею робити.

А навіть якби і знав - то не зміг би. Через відсутність легітимних та ефективних державних інститутів. Старі інструменти політичного управління вже струхли і не годяться, а ті нові, які вже з'явилися за останні 3 роки, ще не окріпли, знаходяться в стадії реформування, і разом з усією системою держави хворіють спільними хворобами. Старі хвороби: неефективність, немотивованість, корупція, - доповнюються новими: незнанням, невмінням і нетерпимістю...

Що робити?, - спитаєте ви, і будете праві.

Моя відповідь не сподобається дуже багатьом, але вона стосується всіх. Потрібно провести роботу над помилками. А вони у кожного свої, і ще невідомо, у кого їх більше... Призначити одного винного - не значить зарадити проблемі. Бо проблема не лише у владі - вона у всій країні! Навіть опозиції притомної немає... Є лише різноманітні «альтернативи», які можуть лише грабувати по-своєму, альтернативно.

У такій ситуації критиків влади (і ворогів і конкурентів) більш ніж достатньо. Щоб кричати «зрада» і «геть», ненавидіти Порошенка - великого розуму не треба. Треба лише швидка реакція і бажання бути «як усі». Це масовий психоз, я вже переконався...

Допомогти Україні сьогодні, на мою думку, означає передусім допомогти «прийти в себе» українцям. Подумайте про наслідки дій своїм власним розумом, а не емоційно зараженими символами ворожої пропаганди про «торгівлю на крові», «бариг», «ліпєцкої фабрики» тощо. Ці віруси вже живуть у головах мільйонів українців, вони туди були імплементовані без будь-якого опору, це те, в що люди просто хочуть вірити. Вірити одностайно і безапеляційно. А хто так не думає - той внутрішній ворог. І тепер вони визначають ваші емоції у ставленні до даної проблеми. Відбувається перенацілення ненависті: з зовнішнього агресора - на внутрішню владу. Після цього поразка стає неминучою. Подумайте далі на один крок.

Зараз найголовніше:

1. Стабілізувати політичну ситуацію всередині України. 
2. Відбити імовірну ескалацію на Донбасі, а може й перейти в тактичний наступ - тут військовим видніше.
3. Залагодити дипломатичний конфуз через звинувачення України у виході з «мінських домовленостей» (через легалізовану президентом блокаду). 
4. Пояснити українцям (усім), що цей конфлікт надовго і ніякі «блокади» не можуть «припинити війну», визволити полоненних чи звільнити Донбас. Вони можуть тільки випустити пар і потім загнати у депресію.