Російським опозиціонерам нічого не світить навіть після падіння Путіна

Я взагалі оптиміст. І продовжую сподіватися на позитивні зміни у Росії. Проте деякі обставини змушують у них сумніватися.

Прийнято порівнювати путінську Росію з пізнім СРСР. Мовляв, режим, який здається непорушним, якось швидко і несподівано складеться як картковий будиночок.

Проте ситуація змінилася. У СРСР була контреліта – потенційно опозиційна, впливова інтелігенція, яка, як тільки влада відпустила віжки, перехопила вплив на суспільство.

Під час перебудови радянська творча інтелігенція забезпечила громадську підтримку т. зв. демократичних сил у їх боротьбі з компартією та підготувала крах СРСР.

У курилках радянських НДІ, в диму дешевих сигарет тинявся привид майбутніх революційних змін. Це не просто метафора. Наведу близький приклад. Мій батько Вілен Ейдман та його племінник Борис Нємцов працювали в теоретичному відділі Науково-дослідного радіофізичного інституту (НДРФД) у Горькому (Нижньому Новгороді). Ще під час «застою» атмосфера там була більш ніж ліберальна. Причому вільними розмовами у курилці справа не обмежилася. Як виявилося, у цьому скромному науковому відділі буквально дозрів справжній «кадровий резерв» майбутніх революційних змін. Чотири з приблизно десяти співробітників відділу стали депутатами-демократами (двоє – З'їзду народних депутатів Росії (1990), один – Горьківської (потім Нижегородської) обласної ради, ще один – Держдуми РФ).

Радянська інтелігенція могла впливати на «глибинний народ». Її шанували. Бути вченим, письменником, навіть журналістом було престижно. Звання доктора та навіть кандидата наук викликало пієтет. А академіки були просто небожителі. Зараз усі вони втоптані у багнюку.

Пам'ятаю, як я роздавав передвиборні листівки Нємцова рано вранці біля прохідної ГАЗу 1990 року. Невеселі похмільні роботяги охоче брали їх, голосно сварили комуністів, з повагою відгукувалися про молодого кандидата наук, який «нехай і єврей», але «голова».

Нині таке просто неможливо. Інтелігенція повністю дискредитована та втратила повагу населення.

Жодної контреліти немає. Правлячу бюрократію нема кому посунути. Головний підбурювач спокою – карний злочинець Пригожин, ватажок банди вбивць.

На відміну від радянської інтелігенції, креативно-хіпстерське середовище, що прийшло їй на зміну і до якого належить основна маса активних опозиціонерів, не має авторитету у більшої частини населення.

Воно не може сформувати впливову контреліту, яка має підтримку «глибинної» більшості. Бандити зараз впливові та шановані. Молоді ліберальні, освічені городяни, хіпстери та креативники, пацифісти та феміністки – чужі в цій країні. Боюся, що владу у перших осіб нинішньої правлячої верхівки здатна перехопити лише другі та треті в ній. Російським опозиціонерам і після падіння Путіна нічого не світить.