«Черкаси. Останній корабель у Криму»: фільм, по якому варто вивчати українську історію

Скажу про особисте. В українському кіно мало фільмів, де режисер, натхненний власною винятковістю, не полінувався пропрацювати усі сцени так, щоб не було соромно за лажі. І дивлячись кожен фільм, я чомусь пам'ятаю, що це - український фільм, і це усвідомлення - зовсім не з позитиву. Але тут був один з небагатьох випадків, коли я геть забув про себе як патріотичного глядача, і перетворився на глядача звичайного - з усім блаженством.

За своєю динамікою фільм нагадав мені пісню «Чорна гора» (рекомендую виконання покійного Василя Гонтарського). Спочатку розлога статика, котра переходить у шалену, закручену динаміку гуцульського танку. Градус драматизму зростає від нуля до лавинної потуги плавно по ходу фільму.

Цей фільм - звісно, не для всіх, він не призначений для глядача, котрий шукає, де знайти приємне забуття на пару годин у вихідні. Цей фільм - для нас, меншості, котрі не у внутрішній еміграції, котра не спить, а хто жив тоді і живе зараз життям, синхронним з країною. Але дуже важливо, що наше життя, наша боротьба житиме у цій картині і надихатиме тих, хто прийде після нас.

Цей фільм - на десятки років уперед, по ньому слід вивчати нашу історію, це - кінопідручник про нашу (чи вже не нашу?) епоху революцій та інтервенцій, підручник якісний і сильний, тому я вважаю картину тріумфом українського кінематографу.

Відео оце - справжнє, реальне, документальне. Здається, з «Ольшанського», стало прототипом для одної зі сцен фільму. Воістину, наша епоха - така яскрава, що не потрібно жодних режисерських прикрас.