Скоро річниця окупації Криму. Українських активістів досі переслідують

«У мене 1937 року катували і розстріляли діда. І в мене склалося таке відчуття, що чекісти, які були тоді, зараз їхні онуки та правнуки роблять те саме, що й у 1937 році… Вони хочуть скоригувати роботу вільних журналістів, які намагаються показати те, що реально відбувається у Криму. І якщо вирок мені буде не виправдальним, це буде вирок системі. Тому що в Криму править ФСБ, це аксіома, яка не зміниться. Якщо так і далі буде, то така країна не має майбутнього».

Це останнє слово на суді журналіста Владислава Єсипенка, фрілансера «Радіо Свобода», проекту «Крим.Реалії».

Підконтрольний Росії сімферопольський суд за сфальсифікованою справою ув’язнив Владислава Єсипенка на шість років колонії за журналістську діяльність, за те, що висвітлював порушення прав людини російською окупаційною владою в Криму

ФСБ вибивала зізнання тортурами: Єсипенка примушували зізнатися, що він «виготовляв боєприпаси і вибухові пристрої». Владислав розповідав про удари електричним струмом, побиття, удушення поліетиленовим пакетом, тримання оголеним та погрози вбивством:

«У підвалі співробітники ФСБ (всі вони були в балаклавах) силоміць роздягнули догола, …поклали на підлогу і на вуха наділи дві петлі, дроти яких йшли до предмету, схожого на армійський польовий телефон ТА-57. Потім по дротах пустили струм. Біль був дуже сильний, очі вибухали вогнями, а мозок наче закипав. Від такого болю я готовий був зізнатися в чому завгодно і підписати будь-які папери. Всю ніч мене катували, ставлячи питання типу: чи не пов'язаний я зі спецслужбами України. У перервах мене водили в туалет, давали попити води. Тортури струмом змінювалися побиттям мене співробітниками ФСБ. Причому в голову вони не били, а намагалися бити в живіт, по ногах і в пах. До ранку я дав свідчення на камеру і підписав якісь документи».

Я є амбасадоркою іншого севастопольського журналіста та офіцера запасу українських ВМС Олексія Бессарабова, який був засуджений у справі «диверсантів» на 14 років колонії суворого режиму в Росії. Так само за сфальсифікованою справою, як і Єсипенко.

Тобто чекістська схема одна, залякування, тиск, репресії проти будь-якої незалежної думки і вільного слова

Мені не відомо, наскільки наполегливо вимагає українська влада звільнення наших політв’язнів в РФ. Наприклад, чи піднімав це питання Андрій Єрмак під час 9-годинної розмови у Берліні з його колегою Дмітірєм Козаком про Мінські домовленості? Бо яка може бути розмова зокрема без вимоги безумовного звільнення усіх наших заручників за принципом «усіх на всіх»? І тих, що утримуються на окупованому Донбасі, і в Криму, і в РФ.

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба рік тому заявляв, що українська влада має намір чинити тиск на Росію для звільнення зокрема Владислава Єсипенка. Мені здається, варто було б добре прокомунікувати суспільству, як саме чинився тиск на РФ щодо наших заручників, ким і коли.

Мені також не відомо, чи західні лідери ставили питання звільнення українських політв’язнів під час численних зустрічей і переговорів останніми місяцями на найвищому рівні з керівництвом РФ. Бо таке звільнення було б важливим маркером деескалації. Сподіваюсь, що такі вимоги Путіну ставлять, і нарешті будуть результати.

Бо інакше ця історія зі зруйнованими людськими долями, тортурами, поламаними життями родин, буде такою ж довгою і ганебною, як той путінський стіл, за яким він приймає Макрона і Шольца

Скоро річниця окупації Криму. 131 наш співвітчизник з півострова, переважно кримські татари, перебуває за ґратами у Криму і в РФ. Ми повинні тиснути усі разом, поширювати інформацію про наших політв’язнів, вимагати від влади піднімати це питання на всіх міжнародних майданчиках. Давати знати світу, що нам не однаково.