Навіщо вигадувати тризуб?

Уся ця крінжова історія з розпальцьовкою у вигляді тризуба – це через те, що для когорти неофітів Україна є нововідкритим, дуже свіжим поняттям. Вони ніколи не були в лоні державотворчості. Вони не знають і не хочуть знати азів, витоків, предтеч. Для них Україна є чистим аркушем, на якому вони можуть креативити що в напівпорожню голову стрельне в міру своїх несмаків. То їм гімн по-дебільному написаний, то тризуб треба доступно викласти в манері блатної фені, то великий герб накалякати в стилі дешевого аніме.

Україна для них – оболонка, куди вони нафаршировують свої уявлення про модний патріотизм. 

Це – мислення формами. Спалювати кокошнік на Лису Гору пішла не Оля Полякова, а знімальна група й піар-служба Олі Полякової. У складі: оператор, візажист, гример, костюмер, постановник світла, звукорижисер, режисер зйомок, асистент режисера, водій, охоронець і дівчинка-прес-секретарка. За кілька дублів «тішіна на площадке! Мааааторрр – паєхалі» проффесіонально всьо снялі мальчікі, дали на пост-продакшн і пост-монтаж – і задоволено пострибали в студію далі записувати російські пісеньки.

З нуля для нулів – це і є формула уневажнення України й українського. Панібратське забавляння з сакральною символікою видає в них не лише артрит пальців, але й кривляк і симуляторів. Вони грають в Україну і вдають у неї. Це – мімікрія під потужний тренд, а всякий тренд вони розцінюють приблизно з таким самим примруженим поглядом, як серфінгіст оцінює хвилю.

Бажання тупо осідлати українську хвилю їх неминуче потопить. Бо, забравши всі ці вимушені залицяння до української теми, там лишиться чужість, холодна-прехолодна чужість покоління без коріння.