Сергій Грабовський Політичний аналітик

Коли Україна перестане плестись у хвості Москви?

Україна – якщо вона не на словах, а на ділі прагне до ЄС і НАТО, – мала би у питанні про визнання незалежності Республіки Косово не плестись у хвості російських імперських інтересів
фото: ua.tribuna.com

Визнання Косова…

Україна досі в багатьох регіонах світу рухається у фарватері російської політики. Зокрема – на Балканах. Найкращий доказ цього – невизнання Українською державою незалежності Республіки Косово.

Коротко нагадаю читачам про обставини, пов’язані з нинішньою ситуацією. Косово, 93% населення якого складають албанці-косовари, які в політичному сенсі істотно відрізняються від населення Албанії (один із вагомих доказів цього буде наведений через кілька абзаців). Значна частина Косова після проголошення незалежності Албанії у 1912 році входила до її складу, проте Сербія двічі «відкусювала» від цієї держави населені албанським населенням території. У період між двома світовими війнами офіційний Белград прагнув витіснити етнічних албанців за межі Косова та заселити цей край сербами. В Югославії за правління Тіто Косово одержало автономний статус; в цей період за рахунок виїзду сербського населення з цього краю на заробітки до Західної Європи відсоток албанців у населенні там постійно зростав. Коли ж у Югославії в другій половині 1980-х почалися дезінтеграційні процеси, косовари стали вимагати підвищення статусу автономного краю до рівня союзної республіки, а не складової Сербії. У відповідь Белград знизив статус Косова; надалі автономія була фактично ліквідована. Зрештою, косовари повстали проти націонал-соціалістичної диктатури Мілошевича, яка активно створювала в 1990-х «Велику Сербію». Загинули 12 тисяч косоварів, близько 500 тисяч змушені були тікати, здебільшого через гори до Албанії. У 1999 році НАТО висуває ультиматум режиму Мілошевича і здійснює проти нього воєнно-поліцейську операцію, змушуючи припинити терор і вивести війська з Косова. Відтак край переходить під контроль ООН, а 2008 року Косово проголошує свою незалежність, яку наразі визнали понад сто десять держав, у тому числі абсолютна більшість держав-членів НАТО та ЄС.

А от Україна не визнає незалежності Косова. Разом із Грузією (тут зрозуміло – проблема Абхазії і Південної Осетії), Іспанією (Каталонія і Країна Басків), Молдовою (Придністров’я), Словаччиною та Румунією (тут, найшвидше, діє чинник потенціального угорського сепаратизму) і Росією. Що стосується членів ЄС, то не визнають незалежності Косова ще двоє з них – Греція і Кіпр (в обох випадках діє чинник т.зв. «турецької республіки північного Кіпру»). Україна ж наполягає на тому, що слід дотримуватися принципу безумовної поваги до суверенітету і територіальної цілісності всіх держав у міжнародно визнаних кордонах і вважає Косово невід’ємною частиною Сербії.

Зрозуміло, чого Україна так офіційно вважала за правління Януковича. До певної міри зрозуміло і те, що ця тенденція тривала й після 2014 року, – а якщо хтось закине, чого це ви не визнаєте т.зв. «ЛНР» і «ДНР», визнавши Косово? Спробуємо стисло проаналізувати резони та ґанджі такої позиції.

Суверенітет і територіальна цілісність? Згадаймо, що Косово з боєм вийшло з-під влади націонал-соціалістичного режиму Мілошевича, який будував «Велику Сербію» та вів війни проти Хорватії й Боснії та Герцеговини. Чи поширюються на такі режими принципи міжнародного права? Ні. Скажуть: але ж Косово проголосило незалежність, коли у Сербії сталася демократична революція? Та чи не запізно для збереження статус-кво відбулася революція?

Прецедент створення двох держав однієї нації? На перший погляд – так, і там, і там албанці. Але… Хто сказав, що нинішні косовари належать до тієї самої нації, що і населення Албанії? Понад сто років (за винятком періоду 1941-43 років, коли край був окупований фашистською Італією разом із Албанією) косовари живуть в істотно відмінному політичному просторі та мислять інакше. Ось переконливий доказ цього. За даними міжнародного опитування, проведеного асоціацією Gallup, найприхильніше до російської зовнішньополітичної діяльності – вона, мовляв, стабілізує ситуацію у світі – ставиться населення Албанії (86%). Разом із тим вважає, що РФ дестабілізує ситуацію у світі 69% населення Косова – на одному рівні з поляками. І взагалі – хіба німці й австрійці є однією нацією? Так вважав Гітлер…

Тепер про т.зв. «ЛНР» і «ДНР». Вони не мають нічого спільного з проблемою Косова. «Народ Донбасу» існує тільки в божевільній уяві московських попів і політиканів, а косовари – це етнополітична реальність.

Утім, існує ще один аргумент на користь приналежності Косова до Сербії. Мовляв, там розташовані священні церковні локації й історичні місця пам’яті сербів. Так, але ж хіба не тим самим Москва аргументує свої претензії на Севастополь і на весь Крим? Зрештою, і на Київ? Погодимося з цим, чи як?

От і виходить, що Україна – якщо вона не на словах, а на ділі прагне до ЄС і НАТО, – мала би у питанні про визнання незалежності Республіки Косово не плестись у хвості російських імперських інтересів, а орієнтуватися на своїх партнерів і союзників, передусім виходячи з власних національних інтересів. Що, зіпсуємо відносини з Сербією? А хіба Сербія не ставиться до України по-ворожому, хіба Сербська православна Церква не є лютим ворогом Церкви української? Сербія є союзником Росії, так було і так буде, принаймні, у найближчі десятиліття. А Косово – наш союзник; у вересні 2014-го уряд Республіки Косово ухвалив рішення про запровадження санкцій щодо РФ у зв’язку з російською агресією проти України. Тодішній голова МЗС Косова Енвер Ходжай наголосив: «Ми маємо намір підтримати міжнародний порядок, суверенітет і незалежність України. Таким чином Косово прагне показати, що є надійним союзником для євроатлантичних партнерів». Тобто природними союзниками України на теренах колишньої Югославії є Косово, Словенія, Хорватія, Чорногорія, Македонія. А от Сербія була і є філією «русского мира». Не нам її перевиховувати і не нам запобігати перед нею. То чи не варто, нарешті, навчитися цінувати друзів і не стелитися перед якщо і не ворогами, то недружніми державами, союзниками «златоглавої Москви»?

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: