Кучма відпочиває…

За два місяці новий президент перекреслив усе те, над чим працювали його попередники.

Леонід Кучма у 1997 році домігся того, аби Чорноморський флот перебував в Україні лише 20 років. Віктор Ющенко продовжив цю лінію, постійно нагадуючи росіянам, що 2017 рік – не за горами, а тому слід уже зараз готувати нову базу для відходу.

Леонід Кучма у 2002 році розпочинає процес на вступ України до НАТО. Віктор Ющенко робив все можливе, аби поставлену його попередником мету було досягнуто.

За часів президента Леоніда Кучма держави світу почали визнавати Голодомор геноцидом проти українського народу. Під час президентства Віктора Ющенка зрештою було схвалено відповідний закон в самій Україні, десятки нових країн висловлювали солідарність із українським народом щодо цієї трагедії.

І якщо проаналізувати, то Леонід Кучма, власне, і став зачинателем західного курсу України. Навіть попри те, що він сповідував політику багатовекторності, а в пресі його частенько нагороджували ярликом проросійського президента. Як не парадоксально визнавати , але Леонідові Кучмі навіть за умов міжнародної ізоляції вдалося розпочати західний напрямок.

Можливо, саме такий історичний досвід (хоч і короткий) дозволяв припускати, що і Віктор Янукович із часом відмовиться від своїх передвиборних гасел – щодо Чорноморського флоту, відмови від вступу до НАТО, визнання незалежності Абхазії і Південної Осетії... Адже одна справа говорити під час виборів, заграючи таким чином зі своїм електоратом, а інша справа отримати відповідальну посаду – і тоді по-новому подивитися на те, що є національним інтересом; де є ті межі, які не слід переступати.

Можливо, саме тому так радо західні лідери вітали демократичний вибір українців, припускаючи, що Віктор Янукович – це такий собі оновлений Леонід Кучма, котрий, виспівуючи дифірамби Кремлю, робив би свою справу зі зближення України і Заходу.

Але хто б міг передбачити, що здача інтересів України відбудеться настільки швидко і настільки колосально? Здається все, що відстоювало фактично ціле покоління державного апарату, ціле покоління української дипломатії.

Хтось із апологетів нинішнього президента сказав: Віктору Януковичу вдалося зробити за кілька тижнів те, що не вдалося зробити помаранчевим за п’ять років. Можна навіть сказати більше: Віктору Януковичу вдалося зробити те, що не вдавалося ЖОДНОМУ з президентів України. Нібито проросійський Леонід Кучма на фоні нинішнього керівника держави просто відпочиває… Сьогодні Леонід Кучма нібито і виправдовує рішення Віктора Януковича – але все-таки в його часи про пролонгацію зовсім не йшлося. Саме з кумівських часів дипломати почали переконувати, що 2017 рік – остаточний час, допоки буде розташована база ЧФ на території України.

Захисники Віктора Федоровича, виправдовуючи його політику, доволі часто послуговуються загальновідомою тактикою: найкращий спосіб захисту – напад. Зробив Янукович помилковий крок. Його резонно критикують. А у відповідь чуєш: подивіться на помаранчевих; чому ви їх так не критикували?

І найчастіше чомусь згадується випадок із розподілом Чорного моря між Україною і Румунією в Міжнародному суді ООН. Ось, мовляв, Ющенко віддав українську територію, чого ж його не сварили?!

Чи не сварили Ющенка? Сварили, ще й як! Чи не відправила Верховна Рада у відставку міністра Володимира Огризка, пояснюючи це, в тому числі, і тим, що нібито він «здав національні інтереси»?

Інша справа, чи обґрунтованою була ця критика. Адже Україна насправді нічого не програвала. Не можна програти те, чого ти не мав і не мав на це права. Міжнародний суд ООН, до складу якого входили представники найрізноманітніших країн, одноголосно (!) схвалив рішення щодо суперечки між Україною і Румунією. Більше того, в своєму вердикті пояснив, чому невеличкий острів Зміїний не може братися до уваги при розподілі морських просторів. При цьому були наведені до десятка аналогічних справ-суперечок, які вже доводилося розглядати судові.

Українські дипломати тоді фактично стали заручниками власних апетитів. І в принципі обрали правильну тактику: вимагай більшого, отримаєш по справедливості. Українські переговірники не врахували, що їхня вимога буде сприйнята недоброзичливцями так ніби Україна має незаперечне право претендувати саме на ту частину Чорного моря, про яку заявляла.

Але поза тим: тих, хто вважає Віктора Ющенка зрадником, будь-які професійні пояснення не переконають у протилежному. Припустімо, Ющенко помилявся…

Інше виправдання помилок Януковича – політика Юлії Тимошенко. Мовляв, саме вона довела країну до переддефолтового стану, саме вона підписала торік кабальні газові угоди, які Україну роздягають до нитки. Саме тому начебто Віктору Федоровичу довелося піти на поступки щодо Чорноморського флоту. У цьому випадку, звісно, є логіка. Але лише в тій частині, що Юлія Тимошенко ухвалила помилкове рішення по газу.

У цілому ж така логіка абсолютно маніпулятивна. Адже чи можна виправдати помилку одного помилкою іншого? Чи може Янукович захищати свої помилки тим, що помилялися Тимошенко і Ющенко? Чим тоді він кращий від них? Утім, і Тимошенко, і Ющенко намагалися враховувати голос громадськості. Віктор Федорович схожий на криголам, для якого не існує жодних перешкод.

28 квітня Інститут світової політики провів доволі цікавий захід – колишні міністри оборони України обговорювали останні рішення нинішнього президента – зокрема, щодо позаблоковості і Чорноморського флоту ЧФ. Цікавою була думка, висловлена Юрієм Єхануровим: «Віктор Федорович справді проводить багатовекторну політику. Він здає інтереси України на всіх векторах. У Вашингтоні – уран, у Москві – флот, у Європі – Голодомор».

Такої багатовекторності Україна ще не бачила.