Юрій Федоренко Експерт з питань суспільної комунікації

Серед керівництва міністерства оборони Росії відсутні стратеги

Міністра оборони Росії Сергія Шойгу важко назвати військовим

Особовий склад міноборони РФ не викликає паніки

Професійний професіонал

Судячи з біографії та воєнних діянь міністра оборони Росії Сергія Шойгу важко назвати його військовим; на язик так і проситься слово «пожежник» (хай пожежники не ображаються, але факти – уперта річ).

Але, можливо, тягар своїх обов’язків Сергій Кужугетович переклав на послужливо підставлені плечі і голови свого найближчого оточення, для чого призначив своїми заступниками (а їх у міністра аж 12) якщо не стратегів, то заслужених полководців, від одного імені яких тремтить будь-який ворог?

Давайте познайомимось з почтом міністра поближче.

Перший заступник міністра Цаліков Руслан Хаджісмелович. За фахом економіст (заслужений економіст РФ, не абищо!), військової освіти не має, в армії не служив. До міністерства оборони прийшов з … МЧС (ще один пожежник), де плідно працював під керівництвом Сергія Шойгу з 1994 року. Коли у 2012 році Сергій Шойгу був губернатором Московської області, Цаліков був віце-губернатором тієї ж області, а потім у тому ж році став заступником міністра оборони. Явно не стратег.

Заступник міністра оборони, статс-секретар Панков Микола Олександрович. Починав свою кар’єру в органах ФСБ, де дійшов до керівника Апарату Ради безпеки РФ. З 2001 – у міністерстві оборони, з 2005 року – статс-секретар і заступник міністра, у 2009 році звільнений з військової служби, із збереженням посади. Не стратег і не полководець, а кадровик.

Заступник міністра Картаполов Андрій Валерійович. Професійний воєнний. Біографія Картаполова, його просування по службі не привертають особливої уваги, за виключенням періоду 2010-2018 роки. В цей період Андрій Картаполов послідовно займав посади командуючого 58 армією (Південний військовий округ, межує з Україною), начальника штабу Західного військового округу (округ межує з Україною), начальника головного оперативного управління Генштабу, командуючого військами Західного військового округу. У 2018 призначений заступником міністра. У будь-якому випадку генерал Каргополов з 2013 року приймав безпосередню участь у розробці та виконанні агресивних планів РФ, спрямованих проти України. Не є учасником бойових дій, тобто до сонму полководців його прирахувати важкувато.

Заступник міністра Садовенко Юрій Едуардович. Уродженець України. Починав як професійний військовий (у 1990 році закінчив Рязанське вище повітрянодесантне командне училище). Але у 1994 році перейшов у лави МЧС (ще один пожежник), де і перебував до 2012 року, в якому він став керівником адміністрації губернатора Московської області (отож-бо, одночасно з Сергієм Шойгу). Так би він і сидів у губернії, але Сергій Шойгу про Садовенка не забув, і того у 2013 році призначили заступником міністра – керівником апарату міністерства. Не стратег і явно не полководець.

Заступник міністра Булгаков Дмитро Віталійович. Професійний воєнний, але військова спеціальність – тиловик. Хороший тиловик, заслужений військовий спеціаліст, доктор економічних наук, професор, але не стратег і не полководець. Перед призначенням заступником міністра був начальником Тилу Збройних Сил РФ.

Заступник міністра Євкуров Юнус-Бек Баматгіреєвич. Професійний воєнний, у 1989 році закінчив Рязанське вище повітрянодесантне командне училище, а у 2004 році, після академії Генштабу став військовим розвідником (ГРУшник). У 2008 році був призначений головою Республіки Інгушетія, яку очолював до 2019 року, а у 2019 році посів посаду заступника міністра. Не стратег і не полководець. Швидше, шпигун.

Заступник міністра Іванов Тимур Вадимович. Не воєнний і до призначення на посаду заступника міністра у 2016 році ніколи ним не був. Керівник промислових підприємств, у тому числі підприємств ПЕК та оборонної промисловості. Заслужений будівельник РФ, почесний працівник паливно-енергетичного комплексу. Не стратег і не полководець.

Заступник міністра Криворучко Олексій Юрійович. Не воєнний і до призначення на посаду заступника міністра у 2018 році ніколи ним не був. Керівник ряду промислових підприємств, у тому числі у 2014-2018 році – генеральний директор АТ «Концерн «Калашников». Теж не стратег і не полководець.

Заступник міністра Попов Павло Анатолійович. Професійний воєнний. У 1990 році, після закінчення воєнної академії перейшов до лав МНС, у яких перебував до 2013 року, коли його призначили заступником міністра. Не стратег і не полководець. Ще один пожежник.

Заступник міністра Фомін Олександр Васильович. Професійний військовий. У 1993 році полишив армію з не вказаних у біографії причин. В подальшому  займав керівні посади у підприємствах та організаціях, пов’язаних з оборонною промисловістю та військово-технічним співробітництвом. Заступником міністра став у 2017 році. Аж ніяк не стратег і не полководець.

Заступник міністра Шевцова Тетяна Вікторівна. До армії ніякого відношення до призначення її у 2010 році радником міністра оборони не мала. З 1991 і до 2010 року працювала у фіскальних органах. Отже, теж не стратег і не полководець.

Що за підсумком можна сказати про керівництво міністерства оборони, ознайомившись з наведеними вище біографіями? Що серед них немає як стратегів, так і полководців, що три з керівництва міністерства (а разом з міністром – чотири) – це, по суті, пожежники, що чотири посадовця (а разом з міністром п’ятеро) в армії ніколи не служили, хоча у цьому може є і певний позитив. Тобто, такий особовий склад міністерства не викликає паніки, немає серед названих таких людей, від одної згадки прізвищ яких хапають дрижаки.

Але, якщо ви уважно читали цей допис, то, мабуть, помітили, що названо одинадцять прізвищ. А заступників – дванадцять.

Дванадцятий – перший заступник міністра, начальник Генерального штабу Збройних сил РФ, Герасимов Валерій Васильович, професійний воєнний, в армії з 1973 року, і весь час – тільки в армії, ані пожежником, ані ФСБшником, ані ГРУшником, ані податківцем не служив. Пряма лінія.

Ось на цьому, дванадцятому, який воєнною прокуратурою України вважається головним ідеологом розв’язання військового конфлікту на Донбасі, який особисто прийняв рішення про початок війни в Україні, який перебував на території України під час подій в Іловайську (Іловайський котел), і зосередимо нашу увагу, проте наступним разом.

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: